Філософія мередньовіччя та відродження План
Умови розвитку середньовічної філософії. Християнство
Аврелій Августин.
Фома Аквінський
Світогляд епохи відродження
Література
Філософія. Навчально-методичний посібник. – Х., «Одіссей», 2004р. – с. 50-62
Щерба С.П., Тофул М.Г. та ін.. Філософія. Короткий виклад. – К., «Кондор». – 2003 р. – с. 44-50
Умови розвитку середньовічної філософії. Християнство
Залежно від історіософської позиції, Середньовіччя як історичну епоху можна вважати або закономірним продовженням античності (і тоді важко зрозуміти безодню між ними), або новим витоком історії.
Характерною особливістю середньовічного світогляду є теоцентризм. Античність не знала ідеї трансцендентного (потойбічного стосовно реального світу) Бога. Вважалося, що боги, як і люди, живуть в єдиному для всіх космосі (космоцентричний світогляд). Середньовіччя по-іншому мислило і Бога, і світ. Бог творить світ з нічого, він абсолютно перший, істинне буття. Природа як творіння Бога втрачає свою самоцінність. Вона виступає тільки символом чи знаком божественної премудрості, адресованим людині. Відношення Бога і природи мислиться в категоріях справжнього буття елеатів: Бог єдиний, неподільний, незмінний (трансцендентний);природа множинна, подільна, рухома, але існує завдяки богові.
Філософія в Середньовіччі розвивалася в лоні релігії як панівного світогляду тієї епохи. Релігія, безумовно, звужувала межі філософського мислення, задавала і проблематику, і загальну модель вирішення проблем. Крім того, філософія в епоху Середньовіччя не мала власної соціальної бази – особи, яка потребувала б філософського світогляду. Носіями філософії в дану епоху було вузьке коло служителів церкви. Світської філософії не існувало. Звідси догматизм, авторитаризм і традиціоналізм цієї філософії.
У 4-5 ст. до нашої ери в Європі відбулися глобальні зміни. Римська імперія розділилася на дві окремі держави – Західну і Східну – на місці яких виникають, з одного боку, європейські держави, а з другого – Візантійська імперія. З розпадом візантійської імперії починається новий період в історії Європи – Середні віки, який триває до 15 ст.
Цей час знаменувався тим, що до 4-5 ст. вже склався певний світоглядно-релігійний ґрунт у регіоні. На зміну язичництву прийшло християнство, яке стало основою світоглядної системи середньовічної Європи, у якій розвивалася переважно християнська філософія.
Якщо античну філософію називають космоцентричною з огляду на те, що в центрі її пошуків стоїть Всесвіт і людина, то християнська філософія Середньовіччя – геоцентрична. У свою чергу ідея Бога проходить крізь внутрішній світ людини. Тому філософська проблематика Середньовіччя у своїй основі лишається незмінною, хоча відбувається зміщення наголосів.
Оскільки середньовічний спосіб буття формує сприйняття світу «за образом і подобою» духу, то вирішення усіх проблем людини пропонується шукати у сфері духу. Безперечно, що найдосконалішим втіленням духовності є Бог. Теологія стає основним знанням цього часу. Як наслідок, середньовічна філософія, на відміну від античної, проголошує тілесні ознаки вторинними, натомість підносить духовні критерії. Для середньовічної суспільної свідомості світ має характеристики «подвійного буття». Перше і основне – це Божественний, небесний світ, друге буття – плотський, людський світ. Головними філософськими проблемами стали такі, як: взаємозв’язок античної та середньовічної філософіями, суперечність між вірою та розумом тощо.