3. Фома (Тома) Аквінський

Другий етап розвитку середньовічної філософії – етап схоластики – триває протягом 9-15 ст. і виступає продовженням розвитку етапу патристики. У цей час у римсько-католицькій церкві відбувається раціоналізація християнського віровчення, коли основні догми намагаються обґрунтувати за допомогою філософії. У цьому процесі і з’являється схоластика, що означає «шкільна» філософія (викладається в школах та університетах).

Схоластика (лат. Scholastics – учений, шкільний) - філософське вчення, в якому поєднані релігійно-філософські засновки з раціоналістичною методикою та формально-логічними проблемами.

Філософія викладалась у школах при монастирях, вона була шкільною мудрістю, звідси і назва – “схола” (з грецької – школа). Пізніше це слово набуло негативного значення, ним стали позначати відірване від життя мудрування. У розвитку схоластики існує два періоди:

1.До 12 ст. На цьому етапі домінують ідеї Августина, пов’язані з неоплатонізмом (августиніанство).

2.З 13 по 15 ст. У цей час поширюються ідеї Фоми Аквінського (1225-1274),який пристосував вчення Аристотеля до потреб зміцнення позицій католицизму. За іменем фундатора цей період схоластики отримав назву томізм.

Перехід від ідей Августина до томізму зумовлений кількома чинниками. А вчення про природу краще розвинуто у філософії Аристотеля. Схоластика, особливо її розвинута форма – томізм, практично вирівнює в значущості віру й розум. На думку її прихильників, знання, яке осягається в акті віри, можна передати розумом.

Схоластичне філософське мислення було пов’язане з іменами таких його головних теоретиків, як Еріуген, П’Єр Абеляр, Ансельм Кентеберійський, ома Аквінський та інш., і зосереджувалося переважно на проблемах:

Суперечці між реалізмом та номіналізмом

Доказах Божого буття

Найвідоміший мислитель Середньовіччя – Тома Аквінський. Він народився в знатній родині графа Аквінського. Головні положення його філософії, яка дістала назву томізму, складають основу сучасної католицької християнської філософії – неотомізму.

Головні праці – «Про Трійцю», «про початки природи», «Сума теології», «Про вічність світу» тощо. Фома примирив номіналізм та реалізм, запропонувавши оригінальне вирішення. Загальне, твердив він, існує реально, а не в світі ідей. Загальне існує в Господі. Бого є повнота буття, «загальне» і в чистому вигляді. «Загальне» – це буття, створене Богом. Моменти загального можуть існувати в будь-чому.

Філософ визнавав відносно самостійну роль науки і , в першу чергу, філософії. Вона є преамбулою віри. Розум аналізує факти, відчуття і приходить до істини, пояснюючи Боже буття і цінності християнства. Догмати віри, доведені за допомогою філософських аргументів, зміцнюють християнську віру. Спираючись на вчення Аристотеля, Ф.Аквінський доводив буття Бога, визнаючи разом з тим, неможливість обґрунтувати першородний гріх, виникнення світу «з нічого».

Фома Аквінський є творцем П'яти доказів існування Господнього

• доказу від руху;

• доказу від причини, що виходить;

• доказу від необхідності та випадковості;

• доказу від ступеня досконалості;

• доказу божественного керування світом.

ФА твердив, що людина – єдність душі і тіла. Треба жити у реальному світі. У єдності з природою і прагнути не лише до райського, але й до земного блаженства. Якщо віра буде над духовною, вона перетвориться на абстракцію, а християнство буде впадати в містику. Адже природу і матеріальний світ створив Бог.

Перейнявши вчення Аристотеля про активну форму і пасивну матерію, Фома Аквінський виділяє чотири ступені буття:

• “царство мінералів“, де форма є лише зовнішньою визначеністю речей;

• “рослинне царство”, де форма виступає як рослинна душа;

• Тваринне царство і, відповідно, тварина душа;

• Людина і розумна безсмертна душа.

Суттєве значення для подальшого розвитку європейської філософії мала дискусія між номіналістами і реалістами, яка тривала в схоластиці протягом кількох століть.

Реалізм (лат. Realis – суттєвий, дійсний) – філософський напрям, згідно з яким загальні поняття (універсалії) існують реально як сутності речей.

Реалісти – Ансельм Кентерберійський (1033-1109), Фома Аквінський – вважали, що людина осягає ці сутності в поняттях розуму.

Номіналізм (лат. Nomen – ім’я) – філософське вчення, що заперечує онтологічне значення універсалій (загальних понять), стверджуючи, що універсалії існують не в дійсності, а тільки в мисленні.

Номіналісти щодо розуміння Бога схилялись до біблійної традиції, яка тлумачить його як вищу волю. На їх думку, Бог творить речі за своєю волею, вони не є втіленням ідей. Речі одиничні.

Для реалістів пізнання важливе для осягнення розумом сутності, розкриття її через умоспоглядання (зародки майбутнього раціоналізму). Для номіналістів пізнання є чуттєвим пізнанням одиничних речей. Саме це живило їх увагу до досвіду, фактів, дало поштовх для емпіричного напрямку у філософії Нового часу.