- •Предмет філософії науки.
- •Наукознавство, його предмет і галузі.
- •Філософські засади науки.
- •Поняття науки. Сутність та функції науки.
- •Специфіка та структура наукового пізнання.
- •Наукова раціональність та її генезис.
- •13. Поняття наукового факту. Основні способи систематизації фактів.
- •14.Проблема, концепція, ідея в науковому пізнанні.
- •15. Емпіричний і теоретичний рівні наукового знання, їх відмінність і взаємозумовленість.
- •16. Логічні основи науки.
- •17. Поняття методу й методології. Предмет методології науки.
- •18. Мова науки, її особливості.
- •19. Поняття закону. Всезагальні, загальні і спеціальні закони.
- •20. Гіпотеза та її роль у науковому пізнанні. Види гіпотез.
- •Види гіпотез
- •21. Наукова теорія, її структура та функції.
- •22. Принцип системності у науковому пізнанні.
- •23. Принцип простоти у науковому пізнанні.
- •24. Редукціонізм у науці.
- •25. Загальна структура наукового знання, особливості його диференціації та інтеграції.
- •26. Особливості наукового пізнання суспільства.
- •27. Загальнонаукові методи пізнання.
- •28. Методологія індуктивізму. Індуктивізм – один з варіантів парадигми в філософії науки, заснованій на перебільшення ролі індукції в науковому пізнанні.
- •29. Методологія конвенціоналізму.
- •30. Методологія фальсифікаціонізму.
- •31. Методологія історизму.
- •32. Цінності і норми науково-пізнавальної діяльності.
- •33. Співвідношення знань, істин і переконань в науці.
- •39. Постмодерністська філософія науки.
- •40. Позитивізм про предмет і завдання філософії.
- •41. Постпозитивізм про предмет і завдання філософії.
- •42. Неопозитивістська філософія науки Віденського гуртка
- •43. Неопозитивістська філософія науки Львівсько-Варшавської школи.
- •Наука і науково-пізнавальний процес у тлумаченні першого позитивізму.
- •Наука і науково-пізнавальний процес у тлумаченні другого позитивізму.
- •Сцієнтизм і антисцієнтизм як світоглядні орієнтації XX і XXI століття.
- •Інтерналістські та екстерналістські концепції філософії науки.
- •Постпозитивізм (аналітична філософія). Закономірності, виникнення та загальна характеристика.
- •50. "Критична теорія" науки франкфуртської школи (до 80-ліття Франкфуртського інституту соціальних досліджень)
- •50.Філософія науки Франкфуртської школи
- •52.Етичні проблеми науки XXI століття
- •54. Епістемологічний анархізм Пола Феєрабенда
- •51. Новітня академічна наука України: досягнення, проблеми, перспективи.
- •59. «Критичний раціоналізм» і «фальсифікаціонізм» к. Поппера.
Поняття науки. Сутність та функції науки.
Наука є системою понять про дійсність і має на меті дослідження на основі певних методів пізнання об'єктивних законів розвитку природи, суспільства і мислення, для передбачення і перетворення дійсності в інтересах суспільства, людини. Наука - це одночасно і система знань, і їх духовне виробництво, і практична діяльність на їх основі. Наука є складовою частиною культури людства, її питома вага постійно зростає.
Наука виконує такі основні функції: пізнавальну, культурно-світоглядну, функцію безпосередньої продуктивної сили, прогностичну, функцію духовного перетворення світу. Наука має справу з особливим набором об'єктів реальності, які не можна звести до об’єктів повсякденного досвіду. Для опису цих об'єктів, незвичайних з точки зору здорового глузду, наука виробила спеціальну мову, понятійний апарат, а для безпосереднього впливу на них наука створила систему спеціальних знарядь /інструменти виміру, різні прилади тощо/, які дозволяють виявити можливий їх стан в умовах, що піддаються контролю суб'єкта. Наука формує специфічні способи обгрунтування істинності знань: експериментальний контроль за одержаним знанням, виведення одних знань а інших, правильність яких вже доведена.
За предметом дослідження науки поділяються на природниче - технічні, /вивчають закони природи і способи їхнього освоєння/, суспільну /об'єктом тут виступають різні суспільні явища та їхні закони/, гуманітарні /вивчають саму людину, як соціальну особистість /. Предмет науки впливає на її методи, способи дослідження об'єкта. Так, в природничих науках одним із головних способів дослідження є експеримент, а в суспільних науках - статистика.
Головною функцією науки є виробництво науково-теоретичного знання.
Як соціокультурний феномен наука завжди спиралася на сформовані в суспільстві культурні традиції, норми і цінності. Пізнавальна діяльність була завжди вплетена в буття культури. Звідси стає зрозумілою культурна і технологічна функції науки.
Наука в функції чинника соціальної регуляції впливає на потреби суспільства, стає необхідною умовою раціонального управління.
Відповідаючи на економічні потреби суспільства, наука реалізує себе у функції безпосередньої продуктивної сили, спрямованої на множення продуктивних ресурсів суспільства. Вона виступає в якості найважливішого чинника господарсько-культурного розвитку соціуму.
Наука проявляє себе у функції соціальної сили при вирішенні глобальних проблем сучасності.
Дослідники звертають увагу на проективно-конструктивну функцію науки, оскільки вона випереджає фазу реального практичного перетворення.
Так як головна мета науки завжди пов'язана з виробництвом і систематизацією об'єктивних знань, то основною функцією науки є функція виробництва істинного знання.
Специфіка та структура наукового пізнання.
Пізнання - це процес придбання і накопичення суспільством знань про світ і про саму людину, опосередкований культурно-історичними чинниками, що виражається в різних формах (наукового та позанаукового).
Наукове пізнання – вид пізнання, що здійснюється в процесі спеціалізованої наукової діяльності; наукове пізнання націлене на виявлення істинних характеристик навколишньої дійсності і дає нам знання про її об'єктивних зв'язках та закономірностях.
У вченні про наукове пізнання, його методи й форми, як уже зазначалося, важливим є дослідження емпіричного й теоретичного рівнів.
На емпіричному рівні здійснюється спостереження об'єктів, фіксуються факти, проводяться експерименти, встановлюються співвідношення, зв'язки, закономірності між окремими явищами. На теоретичному — створюються системи знань, теорій, у яких розкриваються загальні та необхідні зв'язки, формулюються закони в їх системній єдності та цілісності. Емпіричний і теоретичний рівні наукового пізнання розрізняються й затим, з якого боку вони досліджують об'єкт, яким чином одержано основний зміст знання, що є логічною формою його вираження, науковою та практичною значимістю одержаного знання.
Незважаючи на зазначені відмінності, емпіричний і теоретичний рівні наукового пізнання органічно взаємопов'язані й взаємозумовлюють один одного в цілісній структурі наукового пізнання.
Завдання наукового пізнання полягає в тому, щоб розкрити внутрішню природу, сутність об'єкта (предмета, речі, явища, процесу тощо), дослідити й зрозуміти закони, закономірності й тенденції їх функціонування та розвитку. Вирішення цих проблем можливе в процесі тривалого й складного шляху розвитку науки і практики, котрі виробили цілий арсенал різноманітних прийомів, методів та засобів наукового пізнання (дослідження).
Процес наукового пізнання (пізнавальний цикл) — це певна схема дій суб'єкта стосовно об'єкта, в якому вирізняють окремі методологічні процедури та етапи (пункти): постановка завдання, вирішення завдання, перевірка його правильності, постановка нового завдання або ж зміна попереднього.
Специфіка науково-пізнавального процесу не заперечує виявлення загального, закономірного, а навпаки, з необхідністю передбачає його.