Початок 50-х років життя людини

Якщо у попередній фазі не знайдено нові цінності, всі на ступні фази життя стають шляхом, що веде до трагічності. Людина занурюється у свою роботу. Все нове сприймається як загроза. Тому молоді колеги чи сусіди часто чують від таких людей “випади” на свою адресу на зразок: “Коли ми були молоді, ми собі такого не дозволяли” або “Сучасна молодь нічого не варта”. Власне минуле і досвід ідеалізуються. Правота інших визнається вкрай рідко.

Негативна реакція у жінок: менопауза вже позаду; відчувається повернення інтенсивних життєвих сил; але, якщо не знайдено нове життєве завдання, жінка перетворюється або на “мегеру” на роботі, або на “чистячого домашнього дракона”.

Якщо людина успішно подолала кризу 40-х років, п’ятдесяті роки є роками вивільнення: обрій розширюється і з’являються нові плани. Такі люди відчувають незнайому раніше радість, коли бачать зростання молодих людей. Наступає друга творча кульмінація. Це вік для великих мудрих керівних особистостей.

Позитивна реакція у жінок: із задоволенням констатують, що знову здатні на значну діяльність; знаходять соціальну задачу, в якій реалізують лейтмотив свого життя, з ентузіазмом вживаються в роль бабусі й ще раз створюють нове середовище, в якому нове покоління дітей відчуває себе у безпеці; або із задоволенням і без зверхності ділиться досвідом і життєвою мудрістю з молодими колегами, стаючи терплячим і мудрим наставником.

Психологічне благополуччя людини у молодому та зрілому віці значною мірою залежить від здорового мікроклімату у її власній сім’ї, створення якої є однією з найважливіших задач розвитку. Тут велике значення мають відносини в інтимній сфері, психологічні нюанси подружніх відносин, питання гармонійного шлюбу, дитячо-батьківські стосунки, стосунки між молодим і старшим поколіннями.

Сім’я є частиною суспільства, яка має властиві тільки їй особливості. Це обумовлено багатогранними взаємовідноси-нами чоловіка і дружини, родинними зв’язками всередині сім’ї, відносинами між батьками і дітьми. Особливості сім’ї як колективу визначаються також спільністю житла, побуту, своєрідністю індивідуальної власності щодо предметів домашнього користування.

Статистика свідчить, що в останні десятиліття значно збільшилась кількість розлучень. Невдалий шлюб відіграє велику роль у розвитку алкоголізму, злочинності. Діти, які виховуються в неповних сім’ях, опиняються в складній ситуації, що часто негативно відображається на процесі формування їхньої психіки. Неврози в неповних сім’ях виникають значно частіше, ніж у повноцінних, благополучних сім’ях.

В.О.Сисенко виділяє чинники, які лежать в основі сімейних конфліктів, і пов’язані з деякими незадоволеними потребами партнерів:

• потреба в збереженні і підтримці почуття власної гідності: образи та кривди виникають тоді, коли проявляється зневага та грубе ставлення до партнера; у сімейному житті ця потреба має задовольнятися, оскільки ми любимо тоді і того, хто сам нас любить і цінує;

• потреба в довірливо-дружніх стосунках і спілкуванні всієї сім’ї: людина потребує вільного, спонтанного вираження своїх почуттів, емоцій, переживань, своїх думок і роздумів; для сучасної людини немає нічого важчого за відсутність можливості поділитись своїми переживаннями; їй необхідне інтимне, емоційно-позитивне, довірливе спілкування;

• потреба в сексуальному задоволенні: якщо в шлюбі не задовольняється сексуальна потреба одного з партнерів, то можливі різні негативні наслідки: зрада, статева холодність жінки, думки про розлучення; загалом стабільність сімейних взаємин ставиться під загрозу.

Кожна людина в житті зустрічається з ситуацією, коли задоволення її бажань і потреб утруднено чи блоковано. Стан дефіциту визначається як депривація. Депривація в сім’ї – це такий стан одного з членів, коли інші члени сім’ї не в змозі (або не хочуть) задовольняти його потреби, що, в свою чергу, викликає психологічну напругу і часто може призводити до дуже негативних наслідків як для самого члена сім’ї, так і для його оточення.

У зв’язку з цим виникає необхідність правильної підготовки до одруження, створення умов для гармонійних шлюбів, розробки системи заходів, направлених на зміцнення, удосконалення сімейних відносин.

У психогігієнічному аспекті шлюбу важливі вік до одруження, різниця у віці подружжя. Важливо щоб до шлюбу у майбутнього подружжя було достатньо часу краще пізнати особливості характеру і звичок один одного. Люди, які вирішили одружитися, повинні знати про спадковість своєї майбутньої половини.

Причинами розпаду сім’ї часто є несумісність або конфлікти в сфері сексуальних стосунків. Зокрема, нерідко негативно впливають на сімейні відносини зміни статевого почуття і сексуального життя, пов’язані з клімаксом.

Готовність до шлюбного життя – це перш за все сформованість навичок боротьби з труднощами.

Найбільш ідеальна шлюбна пара має високий рівень взаємостосунків, у них створюється “єдиний узгоджений образ пари”, що стає дієвим регулятором міжособистісних зв’язків. Суб’єктивно кожен з пари своє “Я ” добровільно пов’язує з “Ми”, при цьому переживання іншого привласнюються.

В основі сімейних стосунків, все ж таки залишається почуття, притаманне лише людині – кохання. Тому як свідчить практика, ідеальні сім’ї – це, як правило, не ті які використовують лише досконалу техніку сексу, а ті де закохані вміють спілкуватися один з одним.

Треба зазначити, що професійна діяльність людини не завжди сприяє гармонійному життю людини в суспільстві, а часто навіть є причиною стресів. Початок систематичної трудової діяльності, особливо у сучасних формах праці, пов’язаний з довготривалим психофізичним напруженням, освоєнням і використанням складних технічних приладів, що може породжувати різноманітні психологічні проблеми, здатні справляти негативний вплив на психіку. У результаті спостерігається високий рівень невротизації населення, значне число самогубств, випадків немотивованої агресії, психосоматичні захворювання, які називаються „хворобами цивілізації”. Дезадаптація людини, яка виникає у зв’язку з професійною діяльністю нерідко слугує причиною вживання нею алкоголю чи інших психоактивних речовин, про що свідчить зростання алкоголізму і наркоманії.

Серед чинників професійної діяльності, які можуть призводити до емоційної нестабільності, стресу і пов’язаної з ними дезадаптації, виділяють׃

• перевантаженість роботою;

• радикальні зміни посадових обов’язків або умов праці;

• процес входження на нову посаду;

• підвищену відповідальність за прийняті рішення;

• дефіцит часу;

• недостатність повноважень для прийняття рішення;

• можлива небезпека роботи для життя і здоров’я співробітника;

• загроза особистому і професійному авторитету;

• необхідність часто йти на компроміс в ім’я кар’єри;

• незадовільні ділові відносини з керівництвом, підлеглими, колегами;

• недостатність інформації про оцінку керівниками праці робітника;

• невизначеність посадових задач і обов’язків;

• невизначеність посадового росту, відсутність можливості росту;

• обмеження професійної активності, відсутність свободи для творчості;

• відсутність задоволеності результатами професійної діяльності, в тому числі з матеріальної точки зору.

Щоб умови праці були цілком ідеальні, потрібне точне її дозування, відповідність силам працівника; потрібно також, щоб праця була йому приємною, відповідала би його здібностям та інтересам. Одна з частих причин нервовості – коли людина робить не свою справу, веде роботу, яка її не задовольняє за своїм характером, саме тому, що вона - не та, яка могла би бути понад усе придатною для цієї людини за особливостями її психофізичної організації. Часто це відбувається тому, що людина не встигла ще достатньо себе пізнати і визначити той рід діяльності, для якого вона народжена. Набагато частіше доводиться зважати на те, що людині доводиться займатися тією або іншою роботою з потреби, а не тому, що вона відчуває до неї особливе призначення. Раніше це зазвичай мало місце тому, що долею майбутнього працівника управляли старші, які визначали життєвий шлях дитини або підлітка і менше всього зважали на його власні запити і схильності. У даний час положення дещо змінилося до кращого, і молоді надається можливість вибору професії, що відповідає її бажанням і здібностям.

В умовах сучасної дійсності праця лише в невеликій мірі є самообслуговуванням, направленим тільки на задоволення особистих потреб. Вона призводить до створення цінностей, необхідних також для оточуючих, для того колективу, до якого належить працівник і, врешті, для всієї держави. Поза сумнівом, якнайповніше задоволення дає праця в колективі і для колективу. Продуктивність праці поза сумнівом підвищується, коли вона ведеться спільно, колективно.

Якщо життя людини наповнене роботою, що задовольняє і забезпечує її, якщо вона усвідомлює свій зв'язок з колективом і знає, що її власна робота необхідна цьому колективу і всьому суспільству, їй легше переживати різні життєві незгоди і зберегти своє психологічне здоров'я. За таких умов у всьому колективі буде менше хворих і відсталих, і він зможе далі просунутися до кінцевої цілі.

Слабкі і хворі члени колективу заважають максимальній продуктивності його роботи, проте усунення їх не повинно проводитися шляхом механічного викидання як непотрібного баласту – тут потрібна ціла система забезпечення здоров’я на виробництві і попередження професійних розладів.

Для працівника, що віддає свої сили на користь суспільства, украй важливо бути переконаним, що він забезпечений на випадки старості і хвороби, що старість з її хворобами та інвалідністю буде не страхітливою примарою, а приємним «вечором життя» (як це було запропоновано у якості побажання на гігієнічній виставці в Дюссельдорфі).

Окрім зміни зовнішніх умов, важливо навчити людину методам саморегуляції, які дозволяють знімати психофізичне напруження, поновлювати порушені міжособистісні відносини. Такі методи можуть особливо знадобитися у ситуаціях ризику, наприклад у ситуації втрати роботи.

Л.Пельцман виділив декілька фаз розвитку станів при втраті роботи.

Фаза 1 – стан невизначеності і шоку. Це тяжке суб’єктивне переживання, причому страх і емоції виступають як фактори ризику виникнення хвороб і нещасних випадків. Найбільш сильним патогенним фактором є не тільки сама втрата роботи, але і тривала загроза того, що це трапиться.

Фаза 2 – настання суб’єктивного полегшення і конструктивного пристосування. Це фаза триває 3-4 місяці після втрати роботи. У перші тижні без роботи люди відчувають полегшення і навіть радість через наявність вільного часу. З’являється задоволення життям. Деякі відзначають покращення стану здоров’я. Починаються активні пошуки нового місця роботи.

Фаза 3 – ускладнення стану. Воно наступає зазвичай після 6 місяців відсутності роботи. Відбуваються деструктивні зміни, коли питання стосується здоров’я, психіки, фінансів, соціального статусу людини. Спостерігається дефіцит активної поведінки, руйнуються життєві звички, цілі, інтереси. Неприємні для людини коливання, пов’язані з надією знайти роботу і втратою цієї надії. Вони можуть призвести до припинення пошуків.

Фаза 4 – безпомічність і примирення. Стан апатії зростає з кожним місяцем. Людина припиняє спроби змінити положення і звикає до стану безробіття. Іноді люди бояться знайти роботу. Завдання психолога полягає в тому, щоб вияснити реальні нужди людей, зрозуміти їхній стан і створити умови, які відповідають їхнім потребам.

Узагальнюючи висновки ряду публікацій, можна сформулювати конкретні правила, яких корисно притримуватися, залишившись без роботи.

• Активно спілкуйтесь. Розширюйте своє коло спілкування, відновлюйте старі знайомства і заводьте нові. Поділіться власними проблемами з друзями, родичами, сусідами. Всі ці люди можуть дати вам важливу інформацію, іноді з випадкових джерел.

• Будьте уважні до себе, приділяйте більше уваги саморегуляції, своєму здоров’ю. Влаштуйте перегляд своїх талантів, знайдіть в собі нові здібності і розвивайте їх. Зазвичай людина найбільш продуктивна в тій справі, яка їй до вподоби. Багато людей отримували найбільш користь, поклавши улюблене заняття на ділову основу.

• Розширюйте свої знання і уміння. Цим ви підвищуєте ймовірність успішного працевлаштування. Почати здобувати знання, які можуть знадобитися для майбутньої роботи, ніколи не пізно.

• Не сидіть без діла, бережіть час, не розтрачуйте його на самокритику. Він має бути заповнений корисними справами. Захопленням, може приділятися більше уваги , ніж раніше, проте вони не повинні забирати більшу частину часу.

• Проявляйте інтерес до інших людей. Щодня робіть кому-небудь щось приємне.

• Оцініть, наскільки сильне у вас бажання знайти роботу «не гіршу за попередню». Досвід країн з ринковою економікою показав, що це частіше всього неможливо. Якщо ви не молоді, намагайтесь знайти роботу, де ціниться зрілість. Наприклад, у сфері виховної і соціальної роботи, освіти. Певні керуючі посади успішніше засвоюються людьми, які мають життєвий досвід.

• Непогано, щоб ваші дружини і чоловіки знали, наскільки важлива їхня підтримка для того, щоб ви знайшли нову справу. Це і співпереживання, і психологічна підтримка готовності почати з початку, і згода піти на певний фінансовий ризик, і допомога головою або руками в якій-небудь кропіткій праці і багато іншого.

Протягом свого розвитку людина набуває досвіду, розвиває в собі якості, які можуть їй допомагати у подоланні складних життєвих ситуацій і зберігати душевну рівновагу. Цей досвід та якості разом можна назвати саногенним (від лат. sanogenesis: sanus – здоровий, genesis – зародження, походження; механізм відновлення саморегуляції організму, порушеної внаслідок хвороби) потенціалом особистості.

У саногенний потенціал входить багато складових, які можна розділити на три групи.

До першої групи відносять те, що формується вихованням, освітою, соціальним оточенням, визначене умовами і способом життя, професією. Все це не може бути об’єктом психогігієнічних акцій - це значно ширше психогігієни і як практики, і як теорії.

У другу групу можуть бути включені ті особливості особистості і той досвід, знання і вміння, які формуються внаслідок спільної діяльності зі спеціалістом: психологом, психотерапевтом, лікарем або педагогом. Ці якості можуть здобуватися на сеансах психологічного консультування, в групах особистісного розвитку, психокорекційних групах, на тренінгах підвищення психологічної стійкості, підвищення комунікативної компетентності, в інших формах індивідуаль-ної і групової роботи. Конкретний набір форм психологічної допомоги обумовлений індивідуальністю людини і специфікою її життєвої ситуації. Це і визначає, що саме необхідно суб’єкту для підвищення психологічної стійкості, для просування до гармонії.

У третю групу входять ті позитивні якості, які суб’єкт розвив в собі самостійно. Сюди ж входять знання, вміння і навички, які допомагають формувати саногенне ставлення до дійсності – до суспільства, подій, людей і їхніх учинків, до себе самого з усіма своїми плюсами і мінусами. Вони дозволяють обирати оптимальні стратегії і тактики подолання труднощів, регулювати рівень напруження, зберігати свободу поведінки, обирати той стиль життя, який в більшій мірі відповідає індивідуальності, дозволяє жити здоровим і благополучним життям.

Орієнтири самоналаштування в саногенному руслі:

1. Навчитися знаходити час для саморозвитку, помічати кожен навіть невеликий крок у своєму розвитку. Відчувати радість від кожного успішного зробленого кроку.

2. Уміти ставитися до подій філософськи, бачити різні ситуації і себе в них у більш широкій перспективі зі сторони.

3. Уміти сприймати події з іронією, цінувати і розвивати почуття гумору.

4. Зберігати здібність відчувати задоволення навіть від невеликої сьогоднішньої радості. Здібність оцінювати задоволення теперішнього (часу) безцінна.

5. Зберігати оптимізм, позитивне сприйняття подій.

6. Не варто переживати на рахунок тих неприємностей, які ще не настали, тому що вони можуть і зовсім не наступити.

7. Прекрасним психотерапевтом є заслужений успіх. Щоб його досягнути є необхідність планувати роботу.