Тема 4. Держава як основний елемент геополітичної структури світу. Геополітика і геостратегія держави.

1. Геополітичне положення держави. Геополітична могутність як складова геополітичного положення.

2. Геополітичні кодекси (коди) у зовнішній політиці держави.

3. Геостратегія держави.

4. Типи геостратегії держав.

1. Геополітичне положення держави. Геополітична могутність як складова геополітичного положення.

Геополітичне положення держави – це сукупність її просторових відносин, взаємозв’язків і взаємодії з іншими геополітичними системами. Геополітичне положення визначається геополітичною могутністю держави, її політико-географічним положенням, особливостями геополітики на різних рівнях політичної організації світу. Воно розглядається на трьох рівнях.

1. Глобальному — геополітичне положення держави у світовій геополітичній системі в цілому, відносно геополітичних макрорегіонів, провідних геополітичних акторів. Виявляються територіальні відношення і взаємодії держави з «полюсами» («фокусами») світової військово-політичної та економічної могутності, визначається положення щодо світових геополітичних «осей».

2. Регіональному — положення держави у своєму регіоні (су6регіоні). Дуже важлива геополітична ідентифікація сусідів першого та другого порядку у цілому і, особливо, з точки зору їх взаємодії з даною державою. Необхідне виявлення характеру її територіальної позиції і взаємодії з державами-партнерами і супротивниками (конкурентами).

Вивчається геопросторове положення держави щодо регіональних конфліктних рубежів (зон), «полів напруги», «гарячих точок» тощо. Аналізується також положення держави щодо Світового океану (враховуючи можливості експансії) і трансрегіональних транспортних комунікацій.

3. Локальному — положення окремих ділянок кордону держави з точки зору наявної геополітичної ситуації. Аналізуються особливості виникнення ділянок державного кордону, їх проходження через природні об'єкти, історичні трансформації. Виявляють особливості взаємовідносин із сусідньою державою, прикордонного режиму, політичної ситуації у регіоні по той бік кордону. Серед негативних аспектів можливі такі, як наприклад, наявність взаємних чи односторонніх територіальних претензій, існування поблизу від кордону вогнища воєнно-політичного конфлікту, партизанського руху тощо.

Вигідне транспортне положення створює можливість активізації геополітичного впливу держави на суміжні території. За умов існування проблем щодо розподілу суміжними державами прибережних акваторій Світового океану аналізуються особливості положення спірних ділянок морських державних територій

Під геополітичною могутністю розуміють сукупність військового, політичного, економічного, науково-технологічного, демографічного, духовного та природно-ресурсного потенціалів геополітичного актора (як правило, держави) у поєднанні з його особливостями геополітичного і геоекономічного положення і спроможністю ефективно вико­ристовувати ці фактори на міжнародній арені.

Природно-ресурсний потенціал країни є сукупністю її мінерально-сировинних (корисні копалини), агрокліматичних, вод­них, земельних, біологічних (рослинний і тваринний світ) ресурсів. Окремо слід виділити рекреаційні ресурси, оскільки вони можуть бути як природними, так і антропогенними. Можливості ефектив­ного використання природно-ресурсного потенціалу значною мірою визначаються характером природокористування в державі.

Демографічний потенціал включає кількісні та якісні ха­рактеристики народонаселення країни, головними з яких є: природний рух населення (народжуваність, смертність і, відповідно, природний приріст), статева і вікова структура населення, сімейний склад, шлюбність, міграційний (механічний) рух. На демографічний потенціал суттєво впливає розвиненість систем розселення в країні, рівень урбанізації та ефективність її просторових форм.

Політичний потенціал можна оцінити переважно якісно. На геополітичну могутність впливають насамперед: стабільність політичної системи держави, її спроможність забезпечувати взаємодію інших підсистем і елементів суспільної системи в державі, здатність мобілізовувати різноманітні ресурси для досягнення геополітичних цілей та ін. Високий ступінь розвиненості демократичних інститутів у державі, наявність ефективного розподілу повноважень між гілками влади з дієвою системою взаємних стримувань і противаг, зріле громадянське суспільство є основами повноцінного функціонування політичної системи.

Економічний потенціал країни визначається насамперед за макроекономічними показниками: загальними обсягами ВВП — валового внутрішнього продукту і ВНП — валового національного продукту (обидва з урахуванням паритету купівельної спроможності і без, а також у розрахунку на душу населення), темпами зростання економіки, розподілом ВВП (ВНП) по секторах економіки та ін.

У складі економічного потенціалу виділяють промисловий аграрний, транспортний, фінансовий, науково-технологічний потенціал. Аграрний (сільськогосподарський) потенціал визначається загальними обсягами продукції рослинництва і тваринництва; особливо важливим є достатнє виробництво сільськогосподарської продукції для продовольчого самозабезпечення держави.

При визначенні транспортного потенціалу враховуються по­казники вантажо- і пасажирообігу основних видів транспорту, протяжність і густота транспортної мережі, ступінь забезпече­ності сучасними шляхами сполучення і транспортними засобами тощо.

Нині в розвинених державах більша частина ВВП створюєть­ся у сфері послуг. Особлива роль належить банківсько-фінансові сфері держави, яка визначає спроможність держави здійснювати відносно самостійну монетарну політику, забезпечувати свою фінансову безпеку. Потужний фінансовий потенціал дає можливість забезпечувати соціальну стабільність у країні.

Дедалі більшого значення набуває володіння сучасними високими технологіями. Витрати на науково-дослідницькі і дослідно-конструкторські роботи є показником перспективності економічного розвитку країни. Особливо актуальним нині є володіння сучасними інформаційними технологіями. Для забезпечення гідного місця держави в сучасному світі потрібний загальний високий рівень освіти населення, система підготовки сучасних кадрів, спроможних забезпечувати науково-технічний прогрес у країні.

Культурний потенціал у цілому можна оцінити переважно якісно. Володіння культурними цінностями і кількісні показни­ки діяльності культурних установ ще не визначають спроможність держави проводити власну культурну політику, яка може забезпечити збереження традиційних культурних цінностей і водночас розвиток сучасної культури.

При оцінці військового потенціалу держави враховують чи­сельність її збройних сил, оснащеність сучасними видами озброєння. Достатньо сильні сухопутні війська, військово-морські, вій­ськово-повітряні сили, надійна система протиповітряної оборони тощо є запорукою воєнної безпеки держави і водночас можуть бути використані задля зовнішньої експансії.

Усі складові інтегрального потенціалу тісно пов'язані між со­бою і саме у взаємному сполученні визначають потенційну геополітичну потугу держави на міжнародній арені.

Слід ще раз підкреслити, що геополітична могутність держави значною мірою визначається тим, наскільки ефективно вона спро­можна використовувати у своїй зовнішній політиці потужність інтегрального потенціалу і вигоди геополітичного положення.

Поняття «геополітична могутність» близьке до широко вживаного в західній літературі поняття «національна сила держави». Класик концепції політичного реалізму Ганс Моргентау виділив основні складові «національної сили держави»:

• географічне положення,

• природно-ресурсний потенціал,

• чисельність населення,

• національний характер,

• національна мораль,

• промисловий потенціал,

• військовий потенціал,

• якість влади,

• якість дипломатії.