3. Типи геостратегії держав.

Складною проблемою є типологія геостратегії держав, оскільки в багатьох випадках досить важко однозначно визначити (типізу­вати) геостратегію тієї або іншої держави, тому запропонована типізація геостратегії держав світу не пре­тендує бути всеохоплюючою і остаточною.

Можна виділити такі головні сучасні ти­пи геостратегії держав на міжнародній арені:

• наступальна або екс­пансіоністська

• «активної участі»

• стримувальна (або оборонна)

• залежна

• відступальна.

Експансіоністська геостратегія спрямована на розширення сфери впливу держави, здобуття контролю над геопростором та його елементами. Під експансією розуміються перш за все територіальні над­бання і встановлення військово-політичних сфер впливу, а також діяльність в цьому напрямі (політика експансії). Можна виділити такі її види:

• політична,

• воєнна,

• економічна,

• інформаційна,

• ідеологічна,

• культурно-цивілізаційна,

• демографічна.

Політична експансія полягає в розширенні сфери політично­го впливу в геопросторі, встановленні політичного контролю над об'єктами експансії шляхом використання переважно політичних засобів. Політична експансія може мати як прямий, так і опосередкований характер — встановлення прихованого контролю над політичними елітами і органами державної влади суверенних дер­жав.

На керівних посадах в вищих органах державної влади (у разі потреби і на регіональному рівні) розставляються «агенти впливу», котрі проводять політику, що відповідає інтересам латентного за­гарбника. Саме прихована (латентна) політична експансія нині пе­реважає.

Війна в сучасному світі є занадто дорогим і ризикованим за­собом досягнення політичних цілей. Лише окремі держави і бло­ки держав можуть знехтувати нормами міжнародного права і розв'язати війну. Це або нечисленні надзвичайно могутні країни, або маргінальні держави, для яких успішна війна може бути засо­бом вирішення зовнішніх і внутрішніх проблем. Воєнна експансія в сучасній геостратегії держав світу має значно менше поширення, ніж у попередні геополітичні епохи.

Економічна експансія, котра за самою своєю природою не має тотального характеру, за умов глобалізації світових економічних процесів виступає як провідна. Серед різновидів економічної екс­пансії можна, у свою чергу, виділити:

• кредитно-фінансову,

• ва­лютну,

• товарну,

• технологічну,

• комунікаційну.

Кредитно-фінансова експансія є дієвим засобом посилити свій вплив на країну-боржника. Може бути використане також скупо­вування боргових зобов'язань певних країн. Провідні держави світу і могутні недержавні актори спроможні впливати на ситуацію на валютних ринках окремих держав. Увесь світ заполонила доларова маса. З до­ларом активно конкурує євро. В умовах світової економічної кризи Росія виступила з ініціативою, підтриманою Китаєм, щодо запро­вадження міжнародної резервної валюти, «яка не залежить від жодної з держав».

Активна товарна експансія окремих держав на ринках певних товарів дає їм можливість перетворитися на фактичних монопо­лістів, диктувати свої ціни і забезпечувати нееквівалентний обмін на світовому ринку. Предметом критики з боку держав, що розвиваються, є стратегія подвійних стандартів, яку сповідують країни ЄС, США і Японія, з одного боку, нав'язуючи всьому світу ліберальні умови вільної торгівлі, з іншого —намагаючись встановити бар'єри для обмеження доступу товарів з інших країн на власні ринки.

Вагомою складовою су­часної могутності держави є володіння високими технологіями, що дозволяють домінувати у виробництві найбільш наукомісткої високотехнологічної продукції. Слабкішим країнам відводиться роль придатків господарських комплексів найбільш розвинених держав та їх ТНК. Окремі країни з відносно розвиненим науково-технологічним потенціалом стають джерелом «відтоку мізків» або задешево розробляють нові технології на замовлення ТНК.

Досить давнім напрямом експансії є комунікаційна. Контроль над транспортними шляхами є дієвим засобом геоекономічного впливу. Сучасна стратегія комунікаційної експансії вже не обмеж­ується контролем над транспортними артеріями (навіть такими важливим, як трубопроводи), а поширюється і на сучасні системи зв'язку та телекомунікацій.

Інформаційна експансія спрямована на встановлення контролю над інформаційним простором інших країн насампе­ред шляхом повного або часткового оволодіння ЗМІ. Фактично підконтрольні іноземній дер­жаві ЗМІ покликані нав'язувати населенню країни певні політичні погляди, формувати бажану для інформаційного агресора точку зору на ті чи інші події. Посилення інформаційної екс­пансії пов'язано з подальшим прогресом ЗМІ, особливо радіо- і теле­комунікацій, а також системи Інтернет. Інформаційна експансія виступає як дієвий засіб здійснення політичної, економічної, ідеологічної, культурної, мовної експансії.

Ідеологічна експансія має на меті розширення геопросторового впливу певної ідеології. Встановлення ідеологічного контролю означає укорінення у свідомості населення певної країни або регіо­ну тих чи інших ідейних поглядів, цінностей, норм. Ідеологічну експансію можна вважати різновидом цивілізаційної у широкому розумінні.

Цивілізаційна експансія здійснюється через укорінення в людській свідомості певних культурних (у широкому розумінні) архетипів: поведінкових (суспільно-побутових, політичних, правових), лі­тературних, мистецьких, релігійних, світоглядних тощо. У цивілізаційній експансії виокремлюють взаємопов'язані між собою різновиди: релігійну, культурну, мовну (лінгвістичну) та ін.

Найя­скравішою ознакою цивілізації виступає, як правило, релігія. У процесі міжконфесійної взаємодії в багатьох випадках спостерігається конкуренція за людські душі, прагнення навернути до своєї релігії нових вірних. Могутні конфесії поширюють свою діяльність на міжнародній арені, використовуючи середні та вищі навчальні заклади, дослідницькі центри, видавництва, журнали, газети, здійснюючи релігійну пропаганду через радіо, телебачення тощо. В окремих випадках релігійна експансія є складовою дер­жавної експансіоністської геостратегії.

Мова виявляється найбільш суттєвою характеристикою етнічності, тому мовна експансія є доволі ефективним засобом забезпечення етнічної асиміляції. Отже, лінгвістична експансія може йти пліч-о-пліч з етнічною. Лінгвістична експансія англій­ської мови (світової мови спілкування) здійснюється до всіх регі­онів світу, сприяє сприйняттю західної, особливо американської, культури різними народами світу, спрямована на формування сте­реотипів про вищість, престижність і універсальність англомовної культури.

Демографічна експансія може здійснюватися державою за допо­могою населення (мігрантів) з метою оволодіння геополітичним простором іншої країни. Важливим моментом виступає якісна перевага своїх етнічних груп за віковими, професійними, майно­вими та іншими ознаками над місцевим населенням країни, куди здійснюється міграція. Явище демографічної експансії в поєднанні з економічною осо­бливо яскраво помітно на прикладі активної еміграції з Китаю, що призвела до поширення по всьому світу китайської діаспори.

Усі види експансіоністської геостратегії тісно переплетені між собою і здійснюються державами, як правило, комбіновано, у різно­манітних сполученнях, враховуючи свої потенційні можливості, національні інтереси, потенціал та стратегію інших геополітичних акторів, сучасну геополітичну ситуацію у світі та його регіонах, особливості об'єктів експансії (фізико-географічні, політичні, еко­номічні, соціальні, демографічні та ін.).

Експансія може бути високої, середньої чи низької інтенсив­ності, експансіоністська геостратегія може мати відкритий (явний) чи латентний (прихований) характер. Експансія може здійснюва­тися шляхом агресії або, найчастіше, — поступового проникнення, як правило, на формально законних підставах («м'яка» експан­сія).

Контроль над об'єктом експансії може бути тотальним, який є, зазвичай, пря­мим і повним контролем над територією об'єкту й усім її вмістом, а також «галузевим» — охоплювати окремі сфери життя об'єкту експансії. З просторової точки зору контроль буває суцільним чи несуцільним (дискретним).

Контроль може встановлюватися над всією територією іншої держави, а може бути регіональним чи ло­кальним (місцевим). Крім того, можна виділити лінійно-вузловий контроль над важливими транспортними комунікаціями і вузлами на території інших держав, а також точковий контроль над окре­мими стратегічно важливими населеними пунктами, промислови­ми підприємствами, військовими базами, родовищами корисних копалин тощо.

Геостратегія активної участі передбачає спрямування стратегії зовнішньої політики держави на по­силення її ролі на міжнародній арені за рахунок розвитку політич­ного, економічного, культурного співробітництва з іншими краї­нами, активної участі в міжнародних заходах щодо забезпечення миру та безпеки у світі. При цьому передбачається повноцінне забезпечення «нор­мальних» національних інтересів держави. Численні її прояви спостерігаються у зовнішній політиці таких держав, як Канада, Фінлян­дія, Швеція, Норвегія, Португалія та ін.

Під стримувальною (оборонною) геостратегією розуміється сукупність напрямів зовнішньої політики держави, спрямовані на забезпечення захисту від агресивних дій чи різноманітних фори експансії з боку інших держав чи блоків. Фактично вона спрямована на збереження державою своїх позицій на міжнародній арені забезпечення консервації «статус-кво» чи хоча б його основних параметрів.

Ефективним заходом оборонної геостратегії є активний пошук геополітичних союзників для спільної протидії експансії, в окремих випадках дієвим може бути також звернення до міжнародних організацій, спроможних вплинути на агресивного супротивника, якщо той порушує норми міжнародного права.

Як засоби оборонної економічної геостратегії використовують­ся різноманітні протекціоністські заходи, спрямовані на захист внутрішнього ринку, створення сприятливих умов для діяльності вітчизняних виробників продукції. За умов агресив­ної культурно-цивілізаційної експансії зовнішніх акторів доцільно запроваджувати заходи щодо захисту державного геокультурного простору. Якщо великі потоки мігрантів з-за кордону призводять до погіршення ситуації на внутрішньому ринку праці, зростання міжетнічної та міжрелігійних суперечностей, задля стабілізації соціальної ситуації в країні можуть застосовуватися жорсткі обмеження щодо імміграції.

Можна виокремити такий специфічний різновид оборонної гео­стратегії, як автаркічну, націлену на забезпечення недоторканості геополітичного простору держави через максимальне обмеження контактів зі зовнішнім середовищем. Таку геостратегію проводить КНДР, яка фактично законсервувала свій політичний та економічний устрій і максимально обмежила співпрацю із зовнішнім світом. Держава, де переважна більшість населення живе в злиднях, спроможна шантажувати весь світ загрозою використання ядерного озброєння.

Геостратегія значної частини постсоціалістичних країн та тих, що розвиваються, може бути кваліфікована як «залежна». Держави розробляють і впроваджують в життя таку геостратегію, оскільки провідні держави здійснюють на них потужний політичний та економічний тиск. При цьому страте­гічно залежні держави сподіваються отримати певні (насамперед економічні) вигоди від таких «союзницьких» відносин. У геостратегії окремих держав спостерігається «пристосуванство» щодо світових геополітичних «полюсів», насамперед, США.

Правлячі політичні еліти цих держав заявляють про прагнення інтегруватися до західного суспільства, при цьому сліпо наслідують окремі західні стандарти, вимагають зовнішніх кредитів, імітують демократичні реформи. У таких країнах про­цвітає всевладдя олігархічних груп, поширена корупція, жит­тєвий рівень основної частини населення залишається низьким. На зовнішньополітичній арені такі держави, очікуючи на різно­манітні «преференції», сліпо наслідують приклад США.

Відступальна (поступкова) геостратегія передбачає вимушену втрату державою позицій на міжнародній арені. Така стратегія припускає стиснення сфери геополітичного впливу і навіть скоро­чення фізичної території країни. Відступальна геостратегія може означати відступ по всьому «фронту» на зовнішньополітичній арені або прагнення зберегти хоча б частину свого впливу на інші дер­жави, або просто фізичне виживання держави в умовах активної зовнішньої експансії з боку потужнішого геополітичного актора. Стратегічний відступ СРСР на міжнародній арені в кінці 1980-х — 1991 рр. мав всезагальний і повний характер, супроводжувався поступками навіть у внутрішньополітичній і внутрішньоекономічній сфері.

Література

1. Геополітичний словник : навч. посіб. / [кол. авт.. Саух П.Ю., Бутковська Н.Ю., Герасимчук А.А. та ін.] ; за заг. ред. П.Ю. Сауха. – К. – «МП Леся», 2010. – 327 с.

2. Гольцов А.Г. Геополітика та політична географія. Підручник. – К.: Центр учбової літератури, 2012. – С. 261-270, 272-287.