5. Умови Зборівського і Білоцерківського миру.

Зборівський (1649 p.) і Білоцерківський (1651р.) мир укладалися в ході виз­вольної війни. За Зборівським миром українські землі в складі 3-х воєводств (Брацлавського, Київського, Чернігівського) отрима­ли фактично політичну автономію в складі Польщі. На цих зем­лях урядові посади мали право займати тільки православні, їх призначення було остаточним і не потребувало ніякого затвер­дження з боку Польщі; польське військо без запрошення козаць­кого керівництва не мало права входити на територію воєводств, тут не мали права проживати євреї (реакція народу на ту роль, яку вони зіграли в якості орендарів і управителів шляхетських маєтків) та єзуїти. Зборівська угода була укладена після вітчутних поразок Польщі, яка змушена була піти на такі поступки.

В 1651 p., після Берестецької битви, де полякам вдалося здобути перемогу, вони відмовилися від Зборівської угоди і .нав'язали нову, що за місцем підписання названа Білоцерківсь­кою. Козацькі землі обмежувалися одним Київським воєводством, козацький реєстр зменшувався в 2 рази - з 40 до 20 тис. чол., польські війська мали право вільно проходити через Київське воєводство, урядові посади в нім затверджувались польською адміністрацією, відновлювалась церковна унія і право євреїв єзуїтів проживати де їм заманеться. Це ті відмінності, що кидаються в очі при порівнянні цих угод. Але є між ними і ніби спільне, яке при більш уважному розгляді виявляє себе як відмінне. Обидві угоди передбачали відновлення права польської шляхти на маєтки, повернення селян до своїх панів і відбування попередніх (як і до 1648 p.) повинностей. Але за умовами Зборівської угоди шляхті довелось би повертатись на землі, де не було польського війська, а влада фактично належала козацькій адміністрації. А за умовами Білоцерківськго - під захистом польського війська і державних органів влади. І коли після Зборівського миру Б.Хмельницький мав можливості для маневру, оголосивши, що до реєстру в 40 тис., добавляється по 2-3 помічники на кожного козака (з числа селян, що були в війську) і що земля буде повернута всім шляхтичам, за винятком тих, хто жорстоко ставився до своїх підданих (а таких було немало), то в 1651 p..він подібним чином діяти вже не міг.

Але якщо повсталих не задовольняли умови Зборівского миру (який, до речі, був покладений в основу Гадяцького трактату 1658 p., де права України були дещо розширені і майже повністю повторені в Слобдищенському договорі Ю.Хмельницького з Польщею в 1660р.), то, звичайно, Білоцерківський мир розглядався Б.Хмельницьким і його сподвижниками як вимушена жерт­ва. що дозволяла зберегти дуже куцу і контрольовану поляками козацьку станову автономію, а головне - виграти час і зберегти сили для подальшої боротьби .

6. Причини блискучих перемог, та поразки 1651 p. Козацького війська під Берестечком.

Безпосередніми факторами поразки під Берестечком (18 -30 червня 1651 p.) були: перевага польської артилерії, відхід з поля бою кримських татар, що захопили з собою Б.Хмельницького та І.Виговського, деякі тактичні прорахунки гетьмана. Але існували й глибші причини історичного характеру

1. В перший рік війни Річ Посполита ще недооцінювала козацькі сили і недостатньо відмобілізувала свої ресурси. Лише після облоги Львова магнати і шляхта повністю усвідомили існуючу загрозу.

2. В багатьох дослідженнях показано, що Б.Хмельницький підняв козацтво Запорозької Січі не маючи політичної програми дій: вважав, що воює зі шляхтою і панством, а не державою і ко­ролем. А з 1649 p. ідея визволення спрямовувалася переважно на досягнення автономного статусу козацького державного утво­рення в складі Речі Посполитої (аж до кінця 1653р.). За тодішніми уявленнями особа нецарської крові не могла само­владне правити без Божого благословіння. Б.Хмельницький гарячкого шукав шляхів для ровз'язання цього питання (молдавська, турецька, московська орієнтація). Недостатня політична визначеність вела до затягування війни після перших блискучих перемог, з новими важкими втратами (полковники М. Кривоніс, Д.Нечай та ін.), проявами незадоволення, особливо з боку селянства (повстання козаків і селян Київського полку в серпні-вересні 1650 p.).

3. Європейські католицькі й абсолютистські держави підтримували в цій війні уряд Речі Посполитої, бо їх відлякував революційний характер війни і перспектива розпаду сильної Речі Посполитої перед наростаючою турецькою агресією.

Незважаючи на позірну згоду, Хмельницький не збирався приймати принизливі умови, й у квітні 1652 р. в його резиденції в Чигирині зібралася таємна рада провідних козацьких ватажків, на якій вирішили зібрати нове військо й відновити воєнні дії проти поляків. Через кілька тижнів війська Хмельницького напали на 30-тисячну польську армію, що розмістилася під Батогом, на кордоні Поділля з Молдавією, і 1 травня розгромили її. У помсту за поразку під Берестечком козаки вбили усіх полонених поляків.

Коли розлетілася звістка про перемогу, знову спалахнули повстання проти польської шляхти, й козацькі війська зайняли більшу частину території, яку вони контролювали до поразки під Берестечком. Але тепер ставало очевидним, що роки страшного кровопролиття та руйнації починають даватися взнаки. Ні поляки, ні українці вже не мали такого бойового запалу, військові дії точилися мляво, а обидві сторони були, як виснажені боксери, що обійнялися, не в змозі завдати вирішального удару.

Хмельницький розумів, що для успіху повстання необхідна підтримка іззовні. Козаки хоч і завдавали полякам тяжких поразок, однак не могли постійно протистояти неодноразовим намаганням шляхти відвоювати Україну. Для забезпечення тривалої перемоги над поляками Хмельницький потребував надійної підтримки великої чужоземної держави. Звичайною платою за таку допомогу була згода на те, щоб визнати зверхність правителя, який її надавав.