7.Союз з мос­ковським царем. Причини. Оцінки.

Союзницькі відносини Війська Запорізького та Московського царства протягом Визвольної війни не були однозначними. Наприклад, жоден документ не фіксує будь-якої допомоги з боку Війська Донського повстанню Хмельницького. Весною 1649 року дончаки не тільки заборонили добровольцям (“охочим”) покидати Дон, але й навіть не пустили на свої землі запорозьких послів. Натомість донські козаки протягом 1648-1650рр Визвольної війни постійно нападали на Кримське ханство, користуючись тим, що кримсько-татарське військо перебувало на Україні, надаючи повсталим козакам допомогу. Про це, зокрема, свідчить І.С. Стороженко “Іслам–Гірей ІІI не встигав вирушити на допомогу Б. Хмельницькому із-за нападів донських козаків на Крим і в багатьох випадках стояв перед дилемою: чи йти походом на Дон, чи рушити на Україну для виконання союзних обов`язків”.

На 1654 p. Богдан Хмельницький вже мав тривалі контакти з московським царем, прагнучи не допустити його втручання у війну на боці короля Речі Посполитої, нейтралізувати або й, на­скільки можливо, добитися допомоги повсталому українському народові. В 1653 p. Україна переживала велику економічну та політичну кризу. Шестирічна війна виснажила сили. Хмельниць­кому не вдалося закріпитися в Молдавії, де він втратив Тимоша, на якого покладав великі надії як на свого наступника. Кримсь­кий хан, єдиний союзник, під Жванцем укладає мир з Яном Казиміром. Здійснюється масове переселення українців на схід - землі, які московські царі намагаються поставити під свою юри­сдикцію. Все це і примушувало Хмельницького активізувати зу­силля в напрямку одержання протекції від московського царя, щоб з його допомогою довести війну до переможного кінця. Українсько-московським домовленостям 1654 p. дається різна історико-правова оцінка. Російський історик державного права В.Сергієвич називав їх персональною унією, тобто об'єднанням двох держав в особі спільного монарха. Інші дослі­дники (М.Грушевський, М.Слабченко) вбачють ознаки васаліте­ту - встановлення васальної залежності Русі-України від Москви. Вчений Б.Нольде вважав, що Україна прилучилася до Москви на основі автономії, історик Д.Яковлів вважав домовленості лише номінальною васальною залежністю, бо де - факто вони так і не були реалізовані. ВЛипинський, І.Креп'якевич та інші вважали цю спілку звичайним військовим союзом, подібним до тих, які раніше укладав Хмельницький.

Зовсім відірвано від історичної істини трактувала цей дого­вір офіційна російська та радянська історіографія, послуговуючись дивним стосовно народів терміном - «возз'єднання». Біль­шість істориків сходяться на тому, що обидві сторони по різному розуміли суть і характер стосунків між собою. «Москва протягом 6 літ приглядалася з нерухомою цікавістю, як справа Хмельниць­кого, попсована татарами під Зборовим і Берестечком, хилилася до упадку, як Україна пустошилася союзниками - татарами і люто-нелюдською усобицею, і коли Україна вже знищилася до решти, її прийняли під свою високу руку, щоб правлячі україн­ські верстви з бунтарів проти Польщі повернути на підданих Москві» - писав російський історик В.Ключевський.

Між тим при підписанні договору з Московським царством - «Березневих статей» - головна вимога козацтва зводилась до того, щоб не було ніякого втручання з боку Москви у внутрішні порядки їх держави. А союз з Московським царством був для неї умовою продовження боротьби з Польщею, а повне звільнення українських земель і головним обов'язком Москви була військова допомога в цьому Тобто можливим і бажаним результатом Переяславської ради мало бути повне звільнення всіх українських земель, - в дійсності ж вдалося втримати, козацькій державі менше; частина звільнених на момент Переяславської ради земель. А московські царі спочатку на 13,5 роки-Андрусівське перемир'я 1667 р, а згодом і зовсім (Вічний мир і686 р.) погодились на те, що колиска козацтва, більш економічно і культурно розвинута на середину XVII , всі території Правобережної України відійдуть до Польщі.

Договір з Москвою гарантував невтручання у внутрішні справи козацької держави. І якщо при житті Б.Хмельницького (помер в 1657 р.) були тільки спроби вручання, а не воно саме, то після того, як Москві вдалось роздути до громадянської війни конфлікт між Виговським і Пушкарем, це втручання стало явним, а новий договір між Москвою і новим гетьманом Ю.Хмельницьким в 1659 р. надав їм законний» характер Сто з лишнім років, поступового; а інколи і різкого обмеження автономії козацької держави невідворотньо вели до її повної ліквідації. До того ж на протязі всього XVIII ст. козацька держава була культурним донором Російської імперії.

На той же час і за тих обставин розрахунок Б.Хмельницького на збереження рівно­правних відносин, а в перспективі, можливо, і головну роль ко­зацької держави в союзі з Московським царством був досить тверезим. (Ще до нього такий союз пропонували предтечі Б.Хмельницького гетьман П.Сагайдачний і митрополит П.Могила, розраховуючи, що ослаблене «Смутним временем» Московське царство буде кероване людьми з берегів Дніпра, як в часи Київської Русі). Навіть якщо б цей союз був укладений, як домагався Б.Хмельницький, в 1649 p., в час найбільших успіхів у війні з Польщею, тоді позиції козацької сторони були б міцніші, ніж в 1654 p., і в Б.Хмельницького було б значно більше часу, щоб укріпити його правові основи. А в 1654 p. зійшлися на умо­вах військово-політичного союзу, хоча Б.Хмельницький пропо­нував Москві також варіант договору, згідно якого козацька дер­жава могла платити фіксовану данину в обмін на покровительство і військову допомогу (модель взаємин Отаманської імперії і християнських держав Подунав'я, Молдови, Валахії). Але Моск­ва демагогічно (як брати данину з єдиновірних братів) відмови­лась і Б.Хмельницький не дуже наполягав. Присяга ж московсь­кому цареві мала свідчити про те ,що землі козацької держави не належать більше польському королеві, бо тогочасне, міжнародне право визнавало законною тільки владу монарха. Обидві договірні сторони (а не тільки Москва, як часто стверджується в укра­їнській національній історіографії) спеціально допускали розп­ливчастості формулювань, сподіваючись в майбутньому посилити свої позиції і змінити умови договору на свою користь.

Кращі шанси спочатку були в козацькій державі, але з 1659-63 pp. співвідношення почало докорінно мінятися на ко­ристь Москви.