6.Гетьманат

6.1.Політичний портрет гетьмана Павла Скоропадського. (самостійне вивчення)

Передусім треба зазначити, що політичне обличчя Павла Скоропадського (1873-1945) проявилося порівняно пізно - аж весною 1917 p. Він походив із зросійщеного роду українського гетьмана Івана Скоропадського по лінії його брата. Мав відповідне дворянське виховання та освіту. Вчився в престижному Па­жському корпусі. Воював у російсько-японській та першій сві­товій війнах, мав звання генерал-майора. Один із найбільших на Україні землевласників, Скоропадський мав високий статус за царського режиму — служив військовим ад'ютантом Миколи II і під час війни був авторитетним генералом. З початком революції він українізував своє військове з'єднання і, коли Центральна Рада відкинула його послуги, був обраний титулованим командувачем селянського ополчення «вільного козацтва». З приходом до влади цього «малоросійського» аристократа, який раптом згадав про своє «українське коріння», в революції на Україні настав новий етап, що характеризувався намаганнями відновити правопорядок та скасувати «соціалістичні експерименти» Центральної Ради.

6.4. Австро-німецькі війська на 1918 року. (Самостійне вивчення)

На оцінку ролі цих військ значний психологічний тиск чинить історична пам'ять про страхіття фашистської окупації пері­оду 1941-1945рр. Тому на сьогодні щодо цієї проблеми існує дві основних точки зору.

Перша, традиційна, розглядає австро-німецькі війська як окупаційні які запровадили в Україні свій «порядок». В його рамках видавались нормативні акти, творилось власне судочинство. Генерал Ейхгорн чинив насилля над селянами та робітника­ми, грабував Україну вивозячи з неї хліб, сало, худобу тощо. Ка­ральні загони жорстоко придушували селянські повстання. А то­му - роль австро-німецьких військ визнається негативною.

Друга точка зору набуває поширення в наші дні. Її прихильники визнають, що ці негативні явища дійсно мали місце. Але е вони є визначальними при оцінці ролі цього війська. Навпа­ки. негатив складав лише незначну частину в у діяльності австро-німецьких союзників України. Зокрема, саме їх втручання припинило кривавий більшовицький терор в Україні; відновило територіальну цілісність УНР, придушивши створену більшовик.ом Артемом сепаратистську «Донецько-криворізьку республі­ки». Жорстокі заходи окупантів змусили селян, під страхом смерті, припинити ініційовану більшовиками боротьбу за землю і провести весняну посівну компанію. Це дозволило Україні в 1918р. отримати добрий урожай, тоді як радянську Росію охопив голод. Німецьке втручання дозволило П. Скоропадському придушити робітничий рух і відбудувати залізничну мережу, оживити промисловість, досягти конвертованості гривні. Певні здобут­іки в сфері економіки дозволили проводити активну гуманітарну політику. Австро-німецьке командування, хоч і неохоче, дозво­лило П.Скоропадському формування українських Збройних Сил. Таким чином, вважають прихильники цієї точки зору, австро-німецькі війська в 1918 p. виконували в Україні ту ж роль, що й американські після II світової війни в Європі та Азії - роль га­ранта державної незалежності, стабілізуючої сили, яка придуши­вши невдоволення низів дозволила проводити швидкі й ефекти­вні соціально-економічні реформи (як реформи Ерхарда в Німе­ччині). Однак, листопадова революція в Німеччині та небажання українських соціалістів поступитись своїми ідейними принципа­ми задля побудови української держави не дозволили досягти успіху в 1918р.