Т.Г.Шевченко та його роль в житті українського народу.

У 1840-х роках на суспільну арену виходить нове покоління українських патріотів - історик Микола Костомаров, письменник Пантелеймон Куліш, Тарас Шевченко та ін.

Т.Г.Шевченко - найвидатніша постать у новій історії України. Втративши в ранньому дитинстві батьків, що були кріпаками, він поневірявся з двором свого пана Евельгардта по різних

містах імперії (Вільно, Варшава, Петербург), мимохідь осягаючи основи малярства. В 1838 р. зусиллями друзів та прихильників таланту був викуплений із кріпацтва (художник Брюллов намалював портрет поета В.Жуковського, який був проданий царській родині). Вже вільною людиною закінчив Петербурзьку Академію Мистецтв. Став одним з неперевершених майстрів гравюри, за що одержав звання академіка.

Проте з особливою силою проявився літературний талант Шевченка - патріота і мислителя. В 1840 р. видав збірку поезій "Кобзар". Вони були написані літературною мовою високої проби, яка вирізнялася природністю та простотою звучання. Тим самим Шевченко заклав підвалини під модерну українську літературу.

Ще більше значення мав політичний аспект його творчості. Найреволюційнішими поемами були "Сон", "Кавказ", "І мертвим, і живим ...", "Заповіт". Його поезія будила національні почуття і давала бачення майбутнього. Ніколи ще українські інтелектуали не піднімали так сильно голосу протесту проти Росії. Шевченків заклик до національного і соціального визволення став ідеологічним наріжним каменем модерної України.

Шевченкова творчість є вододілом у розвитку національної ідеї. Вона заклала основи перетворення українців у політично свідому націю, підняла український народ на новий щабель духовного розвитку. Якщо Б.Хмельницький, образно кажучи, дав тіло українському народові, то Т.Г.Шевченко - душу. Його геній випереджав епоху.

Кирило-Мефодіївське товариство (кмт), його програма і діяльність.

На початку 40-х років XIX ст. центром національного визвольного руху стає Київ. В січні 1846 р. студенти та викладачі Київського університету заснували нелегальну політичну організацію КМТ, названу на честь слов'янських просвітителів Кирила і Мефодія. Організаторами були Микола Костомаров, Микола Гулак, Василь Білозерський, активним членом став Т.Г.Шевченко. Всього в товариство входило 12 постійних членів і близько 100 чоловік підтримувало з ним зв'язки.

Програма КТМ була викладена в "Книзі буття українського народу" (автор - М.Костомаров), або "Законі Божому". Соціальна програма: скасування кріпацтва, поширення освіти. Національна програма: утвердження національно-державної незалежності України у конфедеративній спілці таких же незалежних слов'янських держав, на зразок США. Україні відводилася головна роль месії, під її егідою повинна була існувати слов'янська держава. В цій державі передбачалося скасування станів, смертної кари, обов'язкове початкове навчання, свобода віровизнання.

Практична діяльність зосереджувалася навколо освіти народу і шляхів піднесення економіки України. Збирали кошти на друкування книжок для сільських трударів. Мріяли про відкриття мережі шкіл, розповсюджували революційні поезії Шевченка, складали революційні відозви "Браття українці", "Браття великороси і поляки".

В березні 1847 р. на підставі зради студента О.Петрова члени товариства були заарештовані і після суду зіслані в різні губернії Росії під нагляд поліції без права повернення на Україну, а також права викладацької діяльності в сфері народної освіти. Найтяжче покарання поніс Т.Г.Шевченко, котрого віддали в солдати рядовим Оренбургського окремого корпусу з забороною писати та малювати.

Значення КМТ та його роль в національно-визвольному русі України.

а) Створення КТМ було першою спробою української інтелігенції перейти від культурницького до політичного етапу боротьби за національний розвиток України.

б) Програма КТМ об'єктивно спрямувала Україну на капіталістичний шлях розвитку завдяки своїй антикріпосничій і антицаристській спрямованості.

в) КТМ проголосило і зробило спробу втілити в життя ідею панславізму - об'єднання слов'ян на демократичних принципах.

г) Ліквідація КТМ поклала початок довготривалій боротьбі української інтелігенції з російським царизмом.

Діяльність громад в Наддніпрянській Україні.

Національно-визвольний рух посилюється II половині XIX ст. З кінця 50-х років він набув розвитку у формі громад - напівлегальних організацій (гуртків), що об'єднували у своєму складі українську інтелігенцію, службовців, студентську та учнівську молодь.

В 1859 р. виникає перша громада в Петербурзі за участю Г.Куліша, М.Костомарова, Т.Шевченка, які оселилися там після повернення із заслання. В 1861 р. громада виникає в Києві, а потім в Харкові, Полтаві, Чернігові, Одесі.

Діяльність громад носила в основному культурно-освітній характер (організація гуртків просвіти, недільних шкіл, пропаганда популярної та наукової літератури, вивчення української історії, мови та ін.).

В 1861-1862 рр. в Петербурзі почав видаватися журнал "Основа", який знайомив росіян з надбанням української літератури та історією народу.

В цей час на Правобережній Україні відкрито заявляє про себе ще один вид українського руху - хлопонами, на чолі з В.Антоновичем. Це група молоді, яка порвала з польським суспільством, перейшла до православ'я, вирішила зблизитися зі своїм народом. Користувалася українською мовою, українським одягом, трималася звичаїв та ін. Вони влилися в існуючі громади.

Але навіть ця поміркована діяльність громад викликає підозри. І в липні 1863 р. міністр внутрішніх справ Валуєв видав таємничий циркуляр (Валуєвський) про заборону публікацій на українській мові наукової, релігійної та педагогічної літератури, заявляючи: "...малоросийского языка не было, нет и быть не может".

Знову відновили свою діяльність громади на початку 70-х років. Старі громадівці зберегли лише одну організацію - київську, а поруч починають діяти "молоді" громади в Києві, Одесі, Полтаві, Чернігові, Харкові, які об'єднали представників нового покоління національно-визвольного руху. Головну увагу громадівці продовжували надавати науковій та видавничій діяльності.

У 1873 р. в Києві було відкрите Південно-Західне відділення Російського географічного товариства, в результаті діяльності якого було видано значний етнографічний, історичний, географічний та економічний матеріал. Активізацію діяльності громад царський уряд сприйняв як новий прояв українського сепаратизму. Почалися репресії проти окремих діячів, закрито київську філію географічного товариства. 18 травня 1876 року Олександром II був виданий Емський указ, який заборонив не тільки публікації українських книжок в імперії, а й ввіз їх із-за кордону, що явилося ще одним яскравим фактом національного гноблення українців в Російській імперії.

Уникаючи переслідувань з боку російського уряду, ряд членів громад змушені були емігрувати. Зокрема М.Драгоманов створив громадський гурток в Женеві і почав видавати на кошти київської громади журнал "Громада". Але через радикалізм його поглядів в 1886 р. фінансування цього видання припиняється.

У 90-ті роки починається новий етап розвитку руху. В 1892 р. організоване "Братство Тарасівців", що ставило за мету боротьбу за самостійність України.

Поряд з національним рухом на Україні в цей час розгортається діяльність загальноросійських рухів. Діють народники, які вірили, що Росія може перейти до соціалізму через сільську общину.

З'являються перші робітничі організації: "Південно-російський союз робітників". Починається активна пропаганда марксизму.