Українізація в 20-ті роки: її хід та наслідки.

У квітні 1923 р. XII з’їзд РКП(б) проголосив політику "коренізації", яка передбачала залучення представників корінних національностей до партії та державного апарату, застосування національних мов у партійній роботі, адміністрації, освіті, видавничій справі, пресі. Укр. варіант цієї політики увійшов в історію під назвою українізації.

Що ж спонукало більшовицьке керівництво до проведення такої політики? Очевидним являється те, що це була вимушена компромісна політика. Більшовики були змушені рахуватися з укр. нац. відродженням, розуміючи, що без задоволення мінімальних нац. вимог доля більшовизму в республіці завжди буде під загрозою. Українізація мала сприяти зміцненню союзу робітничого класу і селянства, яке на 80% складалося з українців.

Українізація мала і зовнішню мету. Вона покликана була продемонструвати українцям за кордоном, ідо лише в Радянській Україні вони можуть задовольнити свої над. прагнення'. А також продемонструвати народам колоніальних країн приклад вирішення нац. питання. І хоч українізація вийшла з сторінок партійних документів, вона охопила все суспільно-культурне життя республіки. Внаслідок її здійснення вже в 1927р. 80% шкіл перейшли на укр. мову навчання. На укр. мову було переведено 2/3 діловодства.

За короткий час сталися зміни в коренізації самого ЦК КП(б)У, частка українців збільшилася з 22 до 60%, а серед службовців державного апарату частка українців зросла з 35 до 54%. Для державних службовців обов'язковим став іспит з української мови. Одним із центрів українізації став Наркомат освіти, очолюваний Г.Гринько, О.Шумським, а після звинувачення останнього в "національному ухилі" - М.Скрипником. їх наполегливість та відданість справі привела до розв'язання проблем із підручниками, з учителями української мови. Було подолано й опір українізації з боку частини шовіністично налаштованих викладачів та студентів вузів, які не бажали опановувати українську мову. Певну допомогу в українізації надали українці-емігранти з Галичини, які приїхали в УРСР, обманені радянського пропагандою щодо досягнень українізації. В Україну повернулися видатні українські культурні діячі - М.Грушевський та С.Рудницький, інші відомі люди. Вони активно включились у процес національного відродження.

З утвердженням тоталітарної системи почався спочатку прихований, а потім і відкритий наступ на українізацію з боку сталінського керівництва. В кінці 20-х цей процес був загальмований, а на початку 30-х зведений нанівець. Почалася боротьба з "українським націоналізмом". Покінчив життя самогубством М.Скрипник. Почалося шельмування укр. національно-культурних кадрів М.Грушевського, О.Шумського, М.Хвильового та ін.

2. Політичні процеси в Україні в кінці 20-х на початку 30-х років.

В кінці 20-х років Сталіну вдалося розгромити суперників, що боролися за владу (спочатку Л.Троцького, Зинов'єва, Каменева, яких було звинувачено у лівому ухилі - пропонували проведення індустріалізації за рахунок селян, шляхом встановлення низьких цін на сільськогосподарську продукцію і високих на промислові товари - "ножиці цін", а потім Бухаріна, Рикова, Томського, які відстоювали НЕП, звинувативши їх у правовому ухилі). Встановивши своє повновладдя, сталій перейшов до методів прямого насильства в побудові "соціалізму", який було названо "великий перелом". Він був пов'язаний з демонтажем НЕПу,

ліквідацією багатоукладності економіки і її всеохоплюючим одержавленням. Адже тільки за таких умов можна було управляти суспільством методами політичного диктату. Непівська економіка з її господарською свободою, багатоукладністю, товарно-грошовими відносинами не вписувалась у сталінську модель соціально-економічних перетворень.

В результаті "великого перелому" утвердився сталінізм як система надзвичайних заходів, зловживань, політичних злочинів, масових репресій. Тоталітарний режим влади, який "підпирав" цю систему, означав абсолютну регламентацію всієї життєдіяльності суспільства.

Друга спроба реалізації більшовицької доктрини щодо форсованого комуністичного будівництва (перша - "воєнний комунізм") проводилася під гаслом побудови економічного фундаменту "соціалізму". Домінанта цієї політики - індустріалізація.

Курс на індустріалузацію було проголошено з грудня 1925 р. на XIV з'їзді ВКП(б).

Індустріалізація - система заходів, спрямованих на прискорення розвитку промисловості, насамперед важкої, з метою технічного переоснащення економіки, перетворення країни із аграрної в промислову, а також зміцнення обороноздатності.

Необхідність індустріалізація зумовлювалася не тільки суб'єктивними причинами, але й диктувалася реаліями того часу:

- технічна відсталість і необхідність технічного переоснащення економіки;

- створення воєнно-промислового комплексу;

- створення матеріально-технічної база для економічної самостійності країни в умовах

капіталістичного оточення та цілком можливої економічної ізоляції;

• створення технічної підготовки до кооперації села (випуск тракторів, сільськогосподарських знарядь і т.п.);

• зміна соціально-класової структури суспільства в бік зростання численності пролетаріату. Індустріалізація в СРСР мала свої особливості, що її відрізняли від індустріалізації в капіталістичних країнах: починалася з важкої, а не з легкої промисловості: велася форсованими темпами; спиралася лише на внутрішні джерела; велася по плану.

Основними джерелами індустріалізації було: пограбування власного населення, насамперед селянства, як за рахунок нижниць цін так і насильницького вилучення сільськогосподарської продукції,; вивіз за кордон культурних цінностей.

Початок індустріалізації пов'язаний з 1926-1928 рр., а перехід до форсованої відбувся в 1929 р.

Етапи здійснення індустріалізації.

Перша п'ятирічка 1928-1932 рр. План мав відправний варіант - 18% середньорічного приросту продукції, і оптимальний - 20-30%. Передбачав великі капіталовкладення в економіку України - 13 млрд. крб. (20% від всесоюзних). Перший рік п'ятирічки дав високі темпи приросту (23,7%). Це породило ілюзію великого стрибка. План почали переглядати в сторону збільшення до 37%. Це було нереальним. І хоч було оголошено про виконання плану за 4 роки 3 місяці, конкретні цифри опубліковані не були. А. середньорічний приріст продукції становив 15,7%. В 1929 р. була опублікована стаття В.1 Леніна "Як організувати змагання". Радянське керівництво всіляко заохочує розгортання змагання, як засіб підвищення продуктивності праці, намагаючись противопоставити його капіталістичній конкуренції.

І п'ятирічка дала вагомі результати. На Україні будувалося 400 підприємств, такі гіганти, як Харківський тракторний завод, "Запоріжсталь" та ін. Почав давати струм Дніпрогес,

Друга п'ятирічка 1933-1937 рр. Середньорічний приріст продукції планувався в 16,5%. Процент інвестицій для України зменшився. Це було пов'язано з планами створення нової промислової зони на Уралі на випадок війни. Як і результати першої, результати другої п'ятирічки не були опубліковані, було заявлено про її виконання за 4 роки 3 місяці. Аналіз показав, що вона була виконана па 70-77%. Але все ж результати були вражаючими. Великого розмаху набуло соціалістичне змагання. Як це було:

- 31.01.1929 р. між шахтами "Центральна" і "Північна" трест "Артемвугілля" було укладено перший договір про соцзмагання.

- XVI з'їзд закликав до участі в плануванні - так народилися зустрічні плани (Ленінградський машинобудівний завод).

- Горлівський вибійник М.Ізотов виступив з ініціативою "наставника" - почався ізотовський рух і країна змогла швидко і дешево вирішити проблему кваліфікації робітників.

31.08.1935 р. О.Стаханов, використовуючи розподіл між вибійником і кріпильником, вирубав 102 т вугілля - в 14,5 раз більше норми. М.Ізотов перекрив рекорд з допомогою 12 кріпильників вирубав 607 т. Рух одержав назву стаханівського.

Сталінська індустріалізація: її здобутки і втрати.

Хоча жодна з перших п'ятирічок в повному обсязі виконана не була, але їх успіхи безсумнівні та гідні подиву. З аграрної країни республіка перетворилася в індустріальну. Були збудовані металургійні гіганти "Запоріжсталь", "Криворіжсталь", "Азовсталь", тракторний і трубний заводи у Харкові, Краматорський машинобудівний завод та ін. Стала до ладу Дніпрогес - найпотужніша в. Європі. Реконструйовано 5 великих заводів, в т.ч. Дніпропетровський та Дніпродзержинський металургійні. За обсягом виробництва важкої промисловості Україна випередила ряд розвинутих західноєвропейських країн. Зокрема, за виплавом чавуну вона зайняла друге місце в Європі. Але все це було досягнуто надто дорогою ціною: для одержання коштів на індустріалізацію було пограбоване і поневолене село; демонтовано НЕП і запроваджено командно-адміністративну систему в економіці; ліквідовано рештки економічної самостійності України; створено атмосферу напруження, пошуку шкідників, що спричинило масові репресії; залишався низький рівень життя населення.

Сталінська політика колективізації і "розкуркулювання" селянства.