Переваги та недоліки проективних тестів

Переваги проективних тестів

Недоліки

1. Орієнтовані на неусвідомлювані або не цілком усвідомлені психічні феномени, на ті аспекти особистості, які зазвичай приховані для спостереження. 2. Непрямий спосіб звернення до особистісних особливостей випробовуваних, неінформованість в діагностичній значущості дій і слів не приводить в дію психологічні захисні механізми, здатні спотворити картини внутрішнього світу, що дозволяє уникнути умисних або мимовільних спотворень при проекції особистості. 3. Невизначеність дослідницької ситуації, формулювання інструкцій в найзагальнішому і коротшому вигляді, залишає значну свободу для самовираження і фантазії, допускає велику різноманітність можливих поведінкових реакцій, що майже не відчувають на собі стороннього тиску. При цьому індивідуальні особливості особистості отримують цілком адекватний вираз. 4. Створення атмосфери доброзичливості при повній відсутності оцінних думок з боку дослідника (тут немає правильних і неправильних відповідей). 5. Можливості використовувати і тлумачити стимульний матеріал різноманітними способами (вільна інтерпретація дослідником виконуваних випробовуваним завдань), в якому на перший план виступає не його об'єктивний зміст, а те асоціативне відношення, яке виявляється в процесі дій з ним.

1. Не мають строго уніфікованих процедур проведення. 2. Суб'єктивність інтерпретації, – є небезпека вторинної проекції, коли дослідник, знаходячись під впливом власних внутрішніх проблем, часом спотворює інтерпретацію. 3. В даний час не отримано достатньо переконливих доказів валідности і надійності основних проектних методик. 4. Пред'являють підвищені вимоги до рівня професійної підготовки і досвіду практичної роботи психолога, а також вимагають досить високого рівня інтелектуального розвитку випробовуваного. Існують вказівки за основними принципами діагностики, ті або інші значення варіантів поведінки випробовуваних, але цього недостатньо для повноцінної дослідницької діяльності – необхідна достатня підготовка.

Крім проективних, прийнято також виділяти такі варіанти тестів як тести-опитувальники, тести-завдання. Тест-опитувальник своєрідна анкета, яка допомагає збирати фактичний матеріал, що стосується характеру, змісту та спрямованості думок, оцінок, настроїв людей. Він заснований на аналізі відповідей випробовуваних на питання, які дозволяють отримати інформацію про наявність або виразність певної психологічної характеристики на основі кількості відповідей, що співпали за своїм змістом з уявленням про неї. Недоліком цього методу є певний суб'єктивізм, неможливість контролювати щирість респондентів. Тест-завдання припускає отримання інформації про психологічні характеристики людини на підставі аналізу успішності виконання певних завдань. Тут пропонується виконати певний перелік завдань, кількість яких є підставою для оцінки наявності або відсутності, а також ступеня розвитку у людини певної психологічної якості. Більшість тестів за визначенням рівня розумового розвитку відносяться саме до цієї категорії.

В психології також розрізняють тести для вивчення інтелектуальних здібностей, рівня розумового розвитку особистості й тести успішності. За їх допомогою можна з’ясувати рівень розвитку окремих психічних процесів, рівні засвоєння знань, загального розумового розвитку особистості.

Тестова батарея – сукупність груп тестових завдань (субтестів), обєднаних в одну психодіагностичну методику і спрямованих на вимірювання аспектів складного психологічного конструкту (наприклад, тест Векслера, тест структури інтелекту Амтхауера).

Популярність тестів обумовлена: 1) можливістю отримання достатньо точної та якісної характеристики психологічного явища; 2) можливістю співставити результати дослідження; 3) наявністю чіткої процедури збору та обробки даних та психологічної інтерпретацією результатів.

Вимоги до тестів: 1) стандартизованість випробувань – пропоновані в них завдання, оцінка, умови проведення строго регламентовані і одноманітні, уніфіковані. Їх результати не повинні залежати від того, хто проводить тест і обробляє результати – досягається за рахунок багаторазової та різнобічної його перевірки на великій кількості досліджуваних. Завдяки цьому результати тестів дозволяють зробити висновок про наявність у людини певних психологічних особливостей (сформулювати психологічний діагноз); 2) кожен тест повинен давати всім досліджуваним однакові можливості для виявлення наявних у них психологічних особливостей. Ця вимога досягається за рахунок наявності в кожному тесті різних за змістом і формою подачі завдань, різних варіантів відповідей; 3) тестові завдання і запитання добираються за критеріями валідності (відповідності психічній якості, котра виявляється за його допомогою), надійності (сталості результатів вимірювання), стандартизованості (налагодженості в процесі перевірки на великій кількості піддослідних з визначенням достатнього рівня чутливості) тощо.

Інколи тест для свого створення та апробування потребує багато років. За допомогою тестів психологи можуть перевіряти різні здібності, навички, уміння, риси характеру й інші якості особистості з метою відбору, контролю, прогнозу, навчання тощо.

Результати тестового дослідження не можна оцінювати як абсолютні показники розумових можливостей особистості. Вони є лише показниками рівня розвитку певних якостей на момент дослідження за конкретних умов життя, навчання та виховання особистості.

Специфічними психодіагностичними методами є соціометрія і референтометрія, що забезпечують вивчення стосунків між членами груп, виявляє їх структуру (лідерів, аутсайдерів тощо) на основі відносно простої процедури вибору одними членами групи інших за параметрами симпатії - антипатії, референтності (значущості стосовно певних цінностей). Соціометрію, або метод вибору, застосовують для з’ясування взаємин у колективі, діагностики статусно-рольових відносин між членами групи, міжособистісних і внутрішньогрупових відносин, типології соціальної поведінки в умовах групової діяльності, оцінки згуртованості та сумісності членів групи, оцінних ставлень піддослідних до інших, віддавання переваги одним членам колективу чи групи перед іншими при виборі керівника, приятеля. Підставою для оцінного ставлення та вибору є почуття симпатії або антипатії до інших.

Метод розроблений Дж. Моренно як спосіб дослідження емоційно безпосередніх відносин усередині малої групи (Дж.Моренно, 1958).

У психології соціометричну методику застосовують з метою вивчення групової диференціації, коли членам групи пропонують відповісти на запитання типу: “З ким ти хотів би приятелювати?”, “Кого ти обрав би керівником групи?”. Вибір може бути взаємно позитивним, взаємно негативним або позитивним (чи негативним) з боку члена групи та негативним (позитивним) з боку того, кого він обрав би. Кількість позитивних і негативних виборів фіксується на матриці, після чого розраховують їх відсоток.

Соціометрія припускає опитування всіх членів групи з подальшою математичною і статистичною обробкою його результатів і побудовою соціограми (схеми взаємин людей в групі). Найбільш широко затосовується в соціальній психології та інших соціально-психологічних галузях.

Головна складність полягає в їх інтерпретації данних соціометрії, зіставленні їх з відомими соціально-психологічними поняттями.

У соціометричному тесті не виключена можливість спотворення відповідей респондента, приховання його дійсних відчуттів. Відносною гарантією відвертості респондента можуть бути особистісно значуща мотивація участі в дослідженні, вибір значущих членів групи для критеріїв опитування, довіра до дослідника, добровільний характер тестування і ін.

Для визначення валідності соціометричного методу застосовують порівняння результатів вимірювання із зовнішнім критерієм, зазвичай – з думкою експертів. Соціометрія повинна доповнятись іншими прийомами, спрямованими на глибший аналіз підстав міжособистісних переваг: мотивів міжособистісних виборів, зроблених членами групи; змісту і типу спільної діяльності тощо.

Також у сучасній психології, особливо останніми роками, почали частіше використовуватися психофізіологічні (апаратні) методи, призначені для вивчення психофізіологічних основ людської психіки та поведінки (використовувалися в дослідженнях школи Б.М.Теплова). Вони вимагають лабораторних умов і спеціальних приладів.

Особливо відомі наступні психофізіологічні (апаратні) методи: 1) методика шкіряно-гальванічних реакцій (КГР) – зміна электропроводності шкіри; 2) вимірювання абсолютних і диференційних порогів чутливості в звичайних і особливих умовах; 3) вимірювання критичної частоти злиття світлових мелькань; 4) електроенцефалографічні методи; 5) методики вимірювання часу простих та складних сенсомоторних реакцій; різних властивостей нервових процесів; 6) дослідження властивостей уваги тощо.

Психофізіологічні (апаратні) методи відносяться до найбільш об’єктивних методів дослідження.

У психології широко застосовують метод опитування, коли потрібно з’ясувати рівень розуміння піддослідним якихось завдань, життєвих ситуацій, понять (природознавчих, технічних, соціальних) у навчанні та практичній діяльності, або коли потрібна інформація про інтереси, погляди, почуття, мотиви діяльності та поведінки особистості.

Опитування – це метод збору первинної інформації, заснований на безпосередній (бесіда, інтерв'ю) або опосередкованій (анкета) взаємодії дослідника і опитуваного. Воно є описовим методом, при якому випробовувані відповідають на серію питань або висловлюються з приводу набору тверджень на задану тему.

Опитування використовується для отримання інформації про об'єктивні або суб'єктивні факти (мотиви, думки людей, оцінки соціальних явищ, про феномени групової, суспільної і індивідуальної свідомості) зі слів опитуваних шляхом питань і відповідей. Джерелом інформації при цьому є словесна або письмова думка опитуваної особи.

Позитивною стороною методу опитування є можливість опитати за короткий час велику кількість людей, а недоліком – є суб'єктивність експериментатора в розумінні і інтерпретації результатів (Горбатов Д.С.).

Найбільший ефект при опитуванні досягається при використанні його у поєднанні з іншими методами – спостереженням і експериментом. З його допомогою можна уточнити дані, отримані в ході експерименту або спостереження.

Виділяють усне та письмове опитування.

Усне опитування застосовується, коли необхідно вести спостереження за реакціями і поведінкою випробовуваного, і дозволяє глибше, ніж письмове, проникнути в психологію людини, бо питання, які задаються дослідником, можуть корегуватися в процесі дослідження залежно від особливостей поведінки і реакцій випробовуваного. Проте, усне опитування вимагає більше часу для проведення, а також спеціальної підготовки дослідника, оскільки ступінь об'єктивності відповідей дуже часто залежить від його поведінки і особистісних особливостей.

До найпоширеніших різновидів опитування як методу психологічного дослідження належать бесіда (метод отримання інформації на основі вербальної комунікації); інтерв’ю (спосіб отримання соціально-психологічної інформації за допомогою усного опитування); анкетування (письмова форма опитування, що здійснюється, як правило, без прямого і безпосереднього контакту інтерв'юєра з респондентом).

Напрямки застосування опитування в психології: 1) на ранніх стадіях дослідження, для збору попередньої інформації або пілотажного дослідження; 2) як засіб уточнення, розширення і контролю даних; 3) як основний метод збору емпіричної інформації.

Найбільш поширеною формою усного опитування є бесіда, що проводиться дослідником у формі питань-відповідей з опитуваним (респондентом). Бесіда (очне опитування) – це цілеспрямована розмова з піддослідним з метою з’ясування уявлення або розуміння ним явищ природи та суспільства, наукових питань, взаємозалежностей, причин та наслідків, переконань, ідеалів, ідейної спрямованості. Поставлені запитання мають бути чіткими й зрозумілими, спрямованими на психологічні явища. У бесіді потрібно домагатися не лише констатуючої відповіді (запитання типу “що це таке?”), але і пояснення, мотивації (відповідей на питання “чому?”, “як?”).

В.В.Нікандров виділяє наступні види бесіди: 1) терапевтична (клінічна) бесіда; 2) автобіографічна бесіда, що дозволяє виявити життєвий шлях людини; 3) збір суб'єктивного анамнезу (відомостей про особу співбесідника); 4) збір об'єктивного анамнезу (відомостей про знайомих співбесідника); 5) телефонна бесіда («Телефон довіри»).

У дослідницькому форматі особливе значення відводиться клінічній бесіді, яку В.Н.Дружинін визначає як спосіб дослідження «цілісної особистості», при якому дослідник прагне отримати максимально повну інформацію про випробовуваного (про індивідуально-типологічні особливості, про життєвий шлях тощо). Автор розрізняє клінічну бесіду і цілеспрямоване опитування – інтерв'ю.

Бесіду як додатковий метод включають в структуру експерименту на початковому і на завершуючому етапі. Для більшої ефективності бесіди необхідно: 1) заздалегідь визначити предмет бесіди, учасників; 2) визначити час і місце проведення; 3) сформулювати питання.

Роль психолога в процесі проведення бесіди може бути різною: 1) зміст бесіди повністю визначається психологом, якому належить активна роль в організації і проведенні бесіди, він повинен домагатися повних та зрозумілих відповідей на поставлені питання (керована бесіда); 2) психолог створює умови для того, щоб опитуваний міг взяти ініціативу розмови на себе (слабко керована бесіда). Уміння взяти ініціативу – цінний діагностичний показник. Бесіда займає особливе місце серед засобів діяльності психолога, може використовуватися як основний і як додатковий метод.

Одним з варіантів бесіди є інтерв’ю, яке використовують у психологічних та соціологічних дослідженнях. В інтерв’ю виявляються думки, погляди, факти з життя респондента, його ставлення до політичних подій, ситуацій, соціальних явищ тощо.

Інтерв'ю (від англ. «зустріч», «бесіда») – метод отримання інформації в ході усного безпосереднього спілкування, що передбачає реєстрацію і аналіз відповідей на питання, а також вивчення особливостей невербальної поведінки опитуваних.

Цей метод відрізняється більш суворою організованістю і нерівноцінністю функцій співрозмовників: психолог-інтерв'юер задає питання суб'єкту-респонденту, при цьому він не веде з ним активного діалогу, не висловлює своєї думки і відкрито не виявляє своєї особистої оцінки відповідей випробуваного чи питань, які задаються. У задачі психолога входить зведення свого впливу на зміст відповідей респондента до мінімуму і забезпечення сприятливої атмосфери спілкування. Ціль інтерв'ю з погляду психолога — одержати від респондента відповіді на питання, сформульовані відповідно до задач дослідження.

На відміну від звичайної бесіди, процедура інтерв'ю має чітку мету, припускає попереднє планування дій зі збору інформації, обробку отриманих результатів. Інтерв'ю відносять до системи універсальних технологій із-за широкого діапазону дослідницьких цілей. Інформація, отримана в ході інтерв'ю та бесіди безпосередньо від випробовуваного, є цінним матеріалом в будь-якому дослідженні. Але інтерв'ю є одним з найбільш суб'єктивних методів наукового пізнання (Горбатов Д.С.).

Таблиця 1

Види інтерв’ю

Ознаки	Види
За формою спілкування (за ступенем формалізації)	Нестандартизоване (вільне) – тривала бесіда за загальною програмою без чіткої деталізації питань, при якому психолог слідує лише загальному плану, сформульованому відповідно задачам дослідження, задаючи питання по ситуації. Такі інтерв'ю доречні на стадії розвідки, уточнення проблеми дослідження. запитання до респондента формулюються не до кінця і можуть змінюватись у процесі дослідження; дослідник має можливість самостійно змінювати спрямованість, порядок і структуру питань, добиваючись необхідної ефективності процедури. Для нього характерні гнучкість тактики побудови діалогу і максимальний облік індивідуальних особливостей респондентів. Стандартизоване (формалізоване) – питання являють собою певну систему, опитування проводиться за чітко розробленою схемою, однаковою для всіх респондентів. Інтерв'юеру не дозволяється змінювати формулювання або порядок питань, а також ставити нові питання. Всі умови строго регламентовані. Напівстандартизоване (фокусоване) – передбачає використання двох видів питань: 1) обов'язкових, основних – задаються кожному респонденту (випробовуваному); 2) уточнюючі питання – застосовуються в інтерв'ю залежно від відповідей на основні питання. Цей вид має високу варіативність опитування, але дослідник має можливість активно управляти діалогом, не порушуючи структури інтерв'ю.
Від умов проведення	одиничне і багатократне
За числом учасників	індивідуальне (особисте) - інтерв'ю, у якому бере участь тільки кореспондент (психолог) і респондент (випробуваний); групове - інтерв'ю, у якому беруть участь більше двох осіб; масове - інтерв'ю, у якому беруть участь від сотні до тисяч респондентів (в основному використовується в соціології).
Від рівня та стадії дослідження	попереднє - використовується на стадії пілотажного дослідження; основне - використовується на стадії збору основних відомостей; контрольне - використовується для перевірки спірних результатів і для поповнення банку даних
За метою організації	власне дослідницьке інтерв'ю; діагностичне; клінічне (терапевтична бесіда)

Найбільш поширеними видами інтерв’ю є нестандартизоване (вільне) і стандартизоване. Звичайне вільне інтерв'ю використовується на початкових стадіях психологічного дослідження. Методика нестандартизированного інтерв'ю - гнучка і варіативна в широких межах, питання формулюются відповідно до конкретної ситуації і відповідей респондента, що дозволяє отримати різноманітну інформацію про випробовуваного.

Таблиця 2

Переваги і недоліки стандартизованого та вільного інтерв’ю

Види інтерв’ю	Переваги	Недоліки
стандартизоване інтерв'ю	1. вимагає менше часу, а отримана інформація про конкретного респондента може бути зіставлена з інформацією про іншу людину, бо перелік питань не змінюється; 2. можливість порівняння даних різних респондентів; 3. висока надійність даних; 4. строга формалізація питань мінімізує помилки	можливість помилок, внаслідок неоднозначного розуміння різними людьми тих чи інших слів у запитаннях; дещо «формальний» характер опитування.
вільне інтерв'ю	1. природніша обстановка (як в бесіді); 2. легкість управління; 3. широкий смисловий діапазон питань, що ставляться та можливість отримання більш глибокої інформації. 4. надання умов для формулювання власних точок зору	ускладненість зіставлення всіх отриманих результатів унаслідок широкої варіативності питань.

Горбатов Д.С. пропонує класифікувати питання в інтерв'ю за наступним принципом.

Таблиця 3

Класифікація питань інтерв’ю

Ознаки	Види питань
По відношенню до мети дослідження	Процедурні (або функціональні); Тематичні, інформаційні
За змістом	Виявляють фактичну інформацію про соціальне положення респондента і події його минулого життя; Суб'єктивні думки опитуваного, що з'ясовують, мотиви його поведінки, життєві позиції, відношення до себе і до інших; Уточнюючі інтенсивність думок, відносин, емоційних реакцій.
За характером відповідей	Питання можуть припускати отримання коротких, односкладових, непоширених відповідей Питання можуть припускати отримання поширених, просторових, більш детально виражаючих думку і позицію респондентів
За формою відповідей	Відкриті (опитуваний сам формулює свою відповідь) Закриті (опитуваний повинен лише зробити свій вибір з пропонованих варіантів відповідей, не виходячи за його межі)

Трудність проведення інтерв'ю пов'язана із завданням підтримки протягом всього часу бесіди необхідної глибини контакту з респондентом. Велике значення для успішного інтерв'ю має техніка ведення бесіди, яка вимагає уміння встановлювати тісний контакт з респондентом, зацікавити його в щирій бесіді, «активно» слухати, володіння навичками постановки і реєстрації відповідей, подолання «опору» опитуваного. При цьому інтерв'юєр повинен бути доброзичливим і зацікавленим як співбесідник, уникати нав'язування («підказування») можливого варіанту відповіді, виключити суб'єктивне тлумачення висловів опитуваного. Повідомлення про мету дослідження висловлюється в формі, яка стимулює респондента на спільну роботу.

Психолог за допомогою спеціальних засобів створює особливі умови для розмови, що дозволяють співбесіднику говорити розкуто, вільно виражати свою точку зору. Розвитку уміння слухати співбесідника служить техніка активного слухання з різноманітними прийомами стимулювання активності (відповідей) опитуваного: вираз згоди (уважний погляд, усмішка, піддакування), короткі паузи, часткова незгода, уточнення шляхом неправильного повторення сказаного, повторення останніх слів, вимога пояснень, додаткової інформації і ін. Також необхідні справжня зацікавленість в змісті бесіди, уміння ставити точні питання, давати співбесіднику помовчати, але не відмовчуватися тощо.

Важливим моментом в інтерв'ю є фіксація інформації. По етичним нормам використання технічних засобів (відеокамера, диктофон) повинне бути тільки з відома випробовуваного і обговорюватися заздалегідь. Проте, навіть за згодою випробовуваного відбувається спотворення інформації. Респонденти при цьому відчувають себе більш скуто, дають спотворені відповіді. Проблеми виникають і при дослівному записуванні (стенографії) відповідей інтерв'ю. При фіксації інформації по пам'яті, після закінчення процедури опитування можуть виникнути істотні спотворення матеріалу.

Особливі проблеми виникають при інтерпретації результатів бесіди – матеріал бесіди (інтерв’ю) потребує строгого критичного аналізу і психолог повинен подолати їх деяку невизначеність виточенністю своєї інтерпретації. Можна використовувати прийом кодування змісту відповідей за допомогою умовних позначень на спеціальних бланках. Інформація, що отримується в інтерв'ю, є змістовнішою і глибшою порівняно з анкетою, проте недоліком є важко контрольований вплив особистості і професійного рівня інтерв'юєра на опитуваного, що може приводити до спотворення об'єктивності і надійності інформації.

Письмове опитування дозволяє охопити більшу кількість людей, а найбільш поширеною його формою є анкетування за допомогою призначеного для самостійного заповнення опитувальника (анкети) самими респондентами.

Анкетування (анкетне опитування) – метод психологічного дослідження, при якому спілкування між дослідником і випробовуваним опосередковується за допомогою анкет.

Анкетування – це процедура проведення опитування у письмовій формі за допомогою заздалегідь підготовлених бланків. Анкети (від фр. «список питань») самостійно заповнюються респондентами.

У сучасній психології анкетування вважається допоміжним методом дослідження. За його допомогою досліджуються інтереси та уподобання, мотиви, ставлення до вибору дій, вчинків, різновидів праці, до переживань, їх оцінювання. На поставлені в анкеті запитання відповіді даються в письмовій формі. Запитання ставляться так, що відповіді на них будуть описовими або альтернативними: “так”, “ні”, “не знаю”, “важко відповісти”, а бо так, що в них наперед дається кілька варіантів відповіді, серед яких піддослідному пропонується підкреслити один, що відповідає його особистим поглядам та інтересам. В анкеті ставляться запитання і констатуючого, і мотиваційного характеру, як у бесіді та інтерв’ю.

Анкета може бути іменною, коли піддослідний зазначає своє прізвище та ім’я, наводить певні відомості про себе, та анонімною, при використанні якої отримують більш правдиві відповіді.

Однією з вимог до ефективності анкетування є складання питань.

Таблиця 4