3. Міжбюджетні співвідношення

Організація міжбюджетних відносин, зокрема перерозподіл бюджетних ресурсів, викликаний відмінностями соціально-економічного розвитку територій з метою забезпечення конституційних гарантій населенню, є найважливішим завданням державних фінансів. Причиною перерозподілу бюджетних ресурсів є розбіжності у акумульованих коштах до бюджетів різних рівнів та потребою в них.

В силу різних географічних, природнокліматичних та історичних умов розвитку територіальні утворення мають різний рівень розвитку, а тому бюджети місцевого самоврядування фінансово забезпечуються територіальними ресурсами по-різному. Одні, де є природні ресурси для забезпечення роботи великих промислових підприємств мають надходження доходів до їх місцевих бюджетів, що забезпечують достатнім фінансуванням їх витрат, а інші – де в основному переважає агропромислове виробництво – власних ресурсів не вистачає для фінансування витрат їх бюджетів.

Основна мета міжбюджетних відносин полягає у встановленні справедливого та неупередженого розподілу публічних фінансів, забезпеченні відповідності між повноваженнями на здійснення видатків, закріплених законодавчими актами України за бюджетами, та бюджетними ресурсами, які повинні забезпечувати виконання цих повноважень.

Міжбюджетні відносини – це відносини між державою, АР Крим та органами місцевого самоврядування щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання функцій.

Міжбюджетні відносини виконують дві функції – розподіл між бюджетними ланками доходних повноважень та розподіл між бюджетними ланками витратних повноважень, прав та відповідальності.

Головною метою міжбюджетного регулювання є вибір найбільш ефективної моделі, яка надасть кінцевим споживачам рівний доступ до бюджетних послуг.

Але перш ніж впроваджувати ту чи іншу модель міжбюджетних відносин, проводити реформи існуючої системи, необхідно розв’язати проблеми пов’язані зі значними територіальними відмінностями у рівнях економічного та соціального розвитку населення, з економічним відродженням тих чи інших територій.

Нині головним питанням забезпеченняь виконання повноважень із місцевих бюджетів є достатність обсягу коштів і досконалість та ефективність механізму надання міжбюджетних трансферів. Сучасними найгострішими проблемами у сфері міжбюджетних відносин є:

1. Невідповідність між зобов’язаннями за видатками місцевих бюджетів та джерелами фінансування.

2. Нерівномірне співвідношення «дотація – субвенція» у структурі трансфертів, переважаюча частка дотацій та субвенцій на соціальний захист.

3. Нормативна неврегульованість забезпечення видатків на соціальні потреби. Видатки на соціальні потреби не повинні бути видатками місцевого значення, оскільки місцеві органи не можуть впливати на рішення про їх надання чи ненадання.

4. Диспропорції співвідношення обсягів першого і другого кошика доходів місцевих бюджетів. Обсяг трансфертів, які має змогу отримати місцевий бюджет, залежить від того, скільки зібрано коштів (доходів місцевого бюджету), що раховуються при визначенні трансфертів.

5. Неефективна децентралізація бюджетної системи. Підвищення ефективності процесу формування видаткової частини місцевих бюджетів та децентралізація управління бюджетними коштами визначені як один із способів перетворення місцевих бюджетів на ефективний інструмент соціально-економічного розвитку адміністративно-територіальних одиниць.

6. Слабкий рівень кореляції між реальними потребами місцевих бюджетів у коштах з державного бюджету та їх відображенням у формулі розподілу обсягу міжбюджетних трансфертів.

Якщо брати до уваги взаємовідносини між державними органами влади та органами місцевого самоврядування з приводу розподілу доходів і видатків за рівнями бюджетної системи відрізняють централізовану й децентралізовану моделі міжбюджетних стосунків. Централізована модель, у першу чергу, характеризується авторитарним з боку держави розподіленням податкових повноважень і наданням фінансової допомоги місцевим органам. Позитивними рисами централізованої моделі є спрямування фінансових ресурсів на досягнення загальнодержавних пріоритетів, забезпечення єдності бюджетної системи, керованість процесами міжрегіональних переливів виробничих факторів задля підтримання рівномірного розвитку регіонів. Водночас, надмірна централізація повноважень призводить до неефективності роботи центральних органів влади, бюрократизації, нерозвиненості інститутів громадянського суспільства.

Централізованій моделі міжбюджетних відносин протиставляється децентралізована, за якої відбувається чіткий розподіл функцій між органами різних рівнів, місцеві органи наділяються самостійністю у формуванні власної дохідної бази, її розподілі та використанні. При цьому важливим є дотримання принципу субсидіарності, який проголошено Європейською хартією місцевого самоврядування: максимальне наближення надання суспільних послуг до їх безпосереднього споживача.

Головним недоліком децентралізованої моделі є ускладнення дій центрального уряду по досягненню макроекономічних цілей, підтриманню збалансованого розвитку окремих регіонів.

В Україні було прийнято децентралізовану модель міжбюджетних стосунків, як і в інших країнах із перехідною економікою. Головною проблемою при цьому є встановлення такого рівня децентралізації видаткових повноважень і повноважень щодо збору податків, який би відповідав політичним та економічним інтересам держави в цілому. Для України оптимальним є такий варіант побудови міжбюджетних відносин, за якою встановлюється максимально допустимий рівень самостійності місцевих органів за збереження принципу бюджетного унітаризму, під яким розуміється єдність правової бази, регулювання бюджетних відносин, бюджетної класифікації, порядку виконання та ведення бухгалтерського обліку й звітності.

Спостерігаються розбіжності у тлумаченні поняття "міжбюджетні відносини" у Бюджетному кодексі України та Законі України "Про міжбюджетні відносини між районним бюджетом та бюджетами терито­ріальних громад сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань". У згаданому Законі поняття "міжбюджетні відносини" між бюджетами районів та місцевого самоврядування зведені винятково до "міжбюджетних трансфертів", натомість Бюджетний кодекс тлумачить їх як будь-які відносини між бюджетами держави, АР Крим та бюджетами місцевого самоврядування. Незважаючи на наявність в Україні близько 12 тис. місцевих рад, необхідно розглянути можливість і загальні принципи встановлення прямих відносин між державним бюджетом та бюджетами місцевого самоврядування з тим, щоб позбавити район надмірних управлінських важелів впливу на бюджетний процес та перерозподіл фінансових ресурсів.

Реформування системи міжбюджетних відносин повинно передбачати реалізацію окремих заходів за такими цілями.

1. З метою встановлення відповідності між видатками та доходами місцевих бюджетів:

- активізувати економічну та господарську діяльність місцевих органів влади на підвладній території з метою збільшення частки власних та закріплених джерел доходів у місцевих бюджетах і зменшення частки трансфертів;

- запровадити державні гаранти фінансового забезпечення виконання делегованих повноважень місцевими органами;

- покласти в основу політики фінансового вирівнювання критерій зацікавлення бюджетів-донорів віддавати кошти, залишаючи певну частку сум перевико­нання доходів у розпорядженні місцевих органів влади.

2. З метою удосконалення формули розподілу обсягів міжбюджетних трансфертів:

- внести зміни до формули розподілу обсягу міжбюджетних трансфертів щодо використання індексів відносних видаткових потреб;

- спростити показники та окремі формули, -"що використовуються при обрахунку міжбюджетних трансфертів;

- встановити мораторій на внесення змін до формули упродовж одного бюджетного року.

3. З метою раціоналізації структури трансфертів:

- забезпечити пріоритетність надання ці­льових субвенцій;

- застосовувати вибірковий механізм фінансування окремих проектів, ініційованих місцевими органами.

4. З метою впорядкування механізму за­безпечення соціальних видатків:

- встановити жорстку відповідність між фінансуванням видатків, які спрямовані на вирішення питань місцевого значен­ня і не враховуються при розрахунку об­сягу міжбюджетних трансфертів, і обся­гом власних доходів місцевих бюджетів;

- покласти в основу бюджетного вирівню­вання нормативи соціальних стандартів надання громадянам послуг [3].

Отже, вирішення всіх цих вище вказаних проблем за даними шляхами реформування міжбюджетних відносин дасть змогу покращити ситуацію у міжбюджетних відносинах й створити оновлену базу реформування цих відносин.