1.2. Царство «темних сил»: походження, ієрархія

Коло демонологічних уявлень складає найважливіший змістовний стрижень всієї традиційної культури, оскільки в демонологічних текстах (і відповідних ментальних стереотипах) зберігаються найбільш значимі з міфологічної точки зору і надзвичайно стійкі елементи архаїчної етнокультурної інформації. Український фольклор, як і весь слов`янський фольклор загалом, не зберіг реально зафіксованих (ні в усній, ні в писемній традиції) дохристиянських міфів про верховних божеств або героїв-першопредків, тому єдиним (насправді масовим і надійним) джерелом для реконструкції персонажів міфологічної системи, в якій немовби відобразились сліди давнього світогляду слов`ян, залишається тільки так звана нижча міфологія, тобто комплекс уявлень про демонів, духів, про нечисту силу та людей, наділених надприродними властивостями. [1, с.7]

Дивлячись на результати поглибленого вивчення різних сфер народної культури можна зробити висновок, що демонологічні повір`я пронизують майже всі сторони життя традиційного суспільства і активно проявляють себе в багатьох фольклорних, ритуально-комунікативних і мовних жанрах. Вони є невід`ємною частиною сімейних, календарних і господарчо-побутових обрядів; тісно пов’язані з уявленнями про час і простір, про явища природи, про тваринний та рослинний світ, про причини виникнення хвороб та епідемій; знаходять своє відображення в уявленнях про долю людини, її вдачу та психічне здоров`я. Окремі групи демонологічних персонажів є закріпленими за сферою виробництва (за ткацтвом, скотарством, бджільництвом, землеробством); особливі духи, як вважалось, були здатні шкодити чи допомагати породіллям і немовлятам, насилати на людину (особливо на дітей) різноманітні хвороби, стани гніву, туги або навпаки кохання; від волі духів могли залежати найпростіші господарчо-побутові події тощо. Таким чином вивчення народної демонології складає для дослідників народної культури велику цінність, оскільки висвітлює певні базові смислові зони, які сприяють реконструкції загальної міфологічної картини світу слов`ян. На сучасному етапі вивчення цього фрагмента культури важливим є не тільки виявлення всього кола міфологічних персонажів, їх системний опис та класифікація, але й постановка питань про те, які саме міфологеми (ідеологічні концепти, культурні символи) стоять за образами народної демонології, якою є прагматика активно побутуючих в традиційній культурі демонологічних текстів, які ціннісні орієнтири та нормативні приписи виявляються кращими в відносинах між людиною та міфологічними персонажами.

Царство «темних сил», які в язичницькому світогляді оселились у нижньому ярусі древа життя, в християнській системі уявлень і вірувань зайняли провідне місце. Значна частина духів та язичницьких богів зникла з народної пам'яті з появою нової релігії, та з'явилась група пізніших демонологічних сил, витворених під впливом християнства. Демонічний світ розділено на три групи: духів природи, домашніх духів і злих духів - нечистої сили.

Розглянемо демонологічну класифікацію і наведемо відомі з фольклору назви представників «нечистої сили». [12, с.9]

Антипко, безп'ятько — чорт, якому дверима відбито п'яти, тому він кульгавий.

Анциболот, болотник — болотяний чорт, що живе тільки в болоті.

Біхрес — біс, який живе в лісі й схожий на мужика у червоній шапці.

Босорканя, опириця, очвара, Яга - відьма.

Босоркун — упир.

Блуд — лісовий дух, що заманює людей у нетрі.

Вимітка — привид, злий дух, що примушує людей носити себе на плечах від села до села.

Відьмак — чоловічий аналог відьми.

Вовкулака — перевертень у вигляді вовка.

Водяник — водяний біс.

Гайовик, лісовик, боровик — лісовий чорт.

Домовик, домівник — сторож домашнього вогнища.

Лісун — бог вовків, людиноподібна істота.

Лоскотарка, святьоха, мавка, водяниця — русалка.

Мамун — чорт, який паморочить розум людей, щоб завести їх у гибле місце; краде жінок.

Мара — злий дух темноти, хвороби, смерті.

Скарбівничий, скарбівник — чорт, що живе у багача, який продав свою душу дияволу; стереже і збільшує багатство.

Убиясник — чорт, на якого полюють вовки.

Хапун — чорт, що хапає в нетрях дітей.

Чередільниця — відьма, що віднімає у корів молоко.

Перелесник — злий дух у вигляді вогняного змія, що літає вночі до жінок, іноді це дух померлого чоловіка.

Огнянець, пекельник — чорт, який постійно живе у пеклі.

Очеретяник — чорт, що живе в очереті.

Полубіс — напівбіс-напів людина, народжений від шлюбу біса і жінки.

Польовик — чорт, що живе у полі.

Босірка — найнижчий ступінь у класифікації відьом.

Бука, або Вова — привид з великим ротом, що поїдає дітей.

Корча — відьма, яка перекидається на ворону.

Упир — перевертень, або померлий відьмак, народжений від шлюбу диявола і відьми, возить на собі відьом на Лису гору.

Вихор — злий дух у вигляді покритого густим волоссям чоловіка із крилами, якими здіймає вітер.

Морд — злий дух, що завдає людям мук і катувань.

Шестикрила — відьма середнього ступеня.

Дванадцятикрилка — головна відьма.

Щезун — злий дух, що приносить хвороби, мор.

Юда — злий дух, що примушує людей битись один з одним.

Явида — чорт, що може зникати і з'являтись знову.

Пек — пекельний цар, володар потойбічного світу.

Загативода — казкова істота, що могла утримувати воду.

Літавиця — казкова жіноча істота, що спокушала молодих парубків.

Песиголовець — казкова істота з одним оком, що поїдала людей.

Цур, Щур — домашнє божество, охоронець роду, посланець душ померлих.

Такий далеко не повний перелік демонічних сил, які найчастіше зустрічаються в українській народній творчості. Неважко помітити, що найбільше серед перерахованих темних сил різноманітних чортів, відьом і русалок.