Емфізема легенів

Емфізема легенів – хронічне захворювання, при якому відбувається розширення альвеол, що супроводжується атрофією альвеолярних перетинок і зниженням еластичності легеневої тканини. Емфізема легенів – незворотній процес, що призводить спочатку до легеневої, а потім і до серцевої недостатності. При цьому захворюванні грудна клітина розширюється, екскурсія її зменшується, видих утруднений, постійна напружена робота дихальних м'язів викликає їх стомлення, розвиває поверхневе дихання, зменшується життєва ємкість легень, хвилинний об'єм дихання забезпечується лише за рахунок частоти дихання, а не глибини.

Емфізема легенів найчастіше буває наслідком бронхіту, пневмосклерозу (розростання сполучної тканини в легенях). Вона може розвиватися також в результаті професійного захворювання, якщо робота пов'язана з опором при видиху (у музикантів, склодувів).

Завдання ФР:

– навчання правильного механізму дихання з тренуванням переважно видиху;

– збереження еластичності легеневої тканини;

– збільшення рухливості грудної клітини і хребта;

– тренування діафрагмального дихання;

– зміцнення дихальних м'язів, які в першу чергу беруть участь у видиху;

– поліпшення функції апарату кровообігу і організму в цілому.

Особливості ФР

Застосовують експіраторну гімнастику, тобто вправи, що сприяють повноцінному видиху, зміцнюють м'язи тулуба і черевного преса, які беруть участь у диханні і зберігають рухливість грудної клітини і хребта – статичні та динамічні дихальні вправи в поєднанні з загальнозміцнюючими. Неприпустимі напруження і затримка дихання.

Застосовуються дихальні вправи статичного і динамічного характеру з подовженим видихом (рисунок 2).

Для посилення акценту на видиху деякі вправи виконуються з проголошенням звуків і звукосполучень. Подовженню видиху допомагає вимова звуків «у», «ж», «с». Для посилення видиху грудну клітину здавлюють з боків (або сам хворий, або інструктор) у другій половині видиху. У деяких випадках (особливо у літніх хворих) необхідно рівномірно розвивати як вдих, так і видих. Велика увага приділяється тренуванню діафрагмального дихання і вправам на збільшення рухливості грудної клітини і хребта: крім поліпшення функції зовнішнього дихання, вони поліпшують роботу серця. Такими вправами є нахили, повороти і обертання тулуба в поєднанні з вільним диханням.

У тих випадках, коли у хворих наростає дихальна недостатність, яка посилюється серцево-судинною недостатністю, і стан хворого стає важким, характер занять ЛГ змінюється. Заняття проводяться на ліжковому режимі, хворому доцільно надати основне вихідне положення лежачи на спині з піднятою головою і верхньою частиною тулуба. Фізичне навантаження мінімальне: рухи в дистальних відділах кінцівок, що виконуються в повільному, а потім в середньому темпі в положенні напівлежачи, з піднятою верхньою частиною тулуба. Вправи чергуються з паузами відпочинку і дихальними вправами з подовженим видихом. Активізується діафрагмальне дихання. Деякі вправи супроводжуються здавленням грудної клітини (інструктором) у завершальній стадії видиху.

Щільність заняття невелика; з поліпшенням адаптації організму до фізичного навантаження змінюються вихідні положення: на ліжковому і палатному режимі – лежачи і сидячи з опорою на спинку стільця, при вільному режимі – стоячи, щоб не ускладнити функцію діафрагми. Збільшується кількість вправ і їх повторень; співвідношення дихальних і загальнорозвиваючих вправ – 1:2. Видих робити через стиснуті губи повільно, а вдих – через ніс. Це сприяє кращій рухливості діафрагми і поглибленню дихання. Не допускати швидкого і сильного видиху, бо при цьому ще більше розтягуються альвеоли. Вправи виконувати в повільному і середньому темпі (через наявність гіпоксемії), по 2–4 рази. При освоєнні рухів і звикання до фізичного навантаження кількість повторень збільшується до 5–7 і включаються вправи в положенні стоячи. Після виконання вправ обов'язкові паузи для відпочинку.

Надалі, при поліпшенні стану, хворому можна призначити дозовану ходьбу спочатку 50–100 м в повільному темпі, в поєднанні з подовженим видихом, поступово дистанція збільшується до 200–300 м.

Фізичне навантаження не повинно викликати стомлення, появи або посилення задишки, неприємних відчуттів в грудях і серцебиття.