29.Політична доктрина фашизму

Фашизм (італ. fascismo, fascio - пучок, зв'язка, об'єднання) – політична й ідеологічна течія, що виникла у Західній Європі в період кризи капіталістичного (індустріального) суспільства в 30-і рр. XXст. Виявляє інтереси найбільш реакційних і агресивних сил. Заперечує як ліберально-демократичні, так і соціалістичні цінності. Є однією з різновидів тоталітаризму. Політичні аспекти ідеології фашизму містяться в роботах відомих функціонерів італійського та німецького фашизму А. Рокко і А. Розенберга, а також керівників фашистського руху А. Гітлера («mein kampf» - «Моя боротьба») у Німеччині і Б. Муссоліні в Італії.

Основні ідеї фашизму:

— необхідність застосування крайніх форм насильства для придушення інакомислення і опозиції;

— антикомунізм;

— шовінізм, расизм - теорія расової нерівності і переваги відповідної раси, антисемітизм;

— націоналістичні геополітичні концепції;

— широке використання державно-монополістичних методів регулювання економіки;

— всевладдя державної машини, державного апарату («теорія тотальної держави»);

— максимальний контроль над усіма проявами суспільного і особистого життя людей; здатність шляхом націоналістичної і соціальної демагогії політично активізувати населення;

— вождизм - принцип фюрерства націонал-соціалістичної організації;

— загарбницька і агресивна зовнішня політика.

Фашизм спирається на масову тоталітарну політичну партію (приходячи до влади, вона стає державно-монопольною організацією) і незаперечний авторитет «вождя», «фюрера». Фюрер є одночасно взірцем і уособленням расового, національного та народного духу. Від нього виходить сила держави, він наділяє певними повноваженнями нижчестоящих вождів.

Ідеологія фашизму ототожнює суспільство з нацією, а націю - з державою. Інтереси держави стоять незрівнянно вище, ніж інтереси окремих індивідів, груп і організацій. Міць фашистської держави залежить від духовної єдності мас, яке слід охороняти будь-якими засобами. Крім фашистської партії - єдиного носія влади і долі держави, не мають права на існування ніякі інші партії з їх міжпартійної боротьбою. Будь-які демократичні рухи та організації, як і прояв вільнодумства, при фашизмі суворо заборонялися. Щоб боротися з інакомисленням, у фашистських державах використовувалися розвинені поліцейські сили, спеціальні воєнізовані організації, тотальна система стеження і контролю, концентраційні табори, в яких були знищені багато десятків тисяч демократів, діячів культури і противників фашизму, мільйони євреїв, слов'ян і просто представників «неарійського »населення.

30.Тоталітаризм як політична доктрина

Термін "тоталітаризм" (від лат. "totaliter" – цілковито, повністю) введено у політичний лексикон італійським філософом Д. Джентіле, який вважав, що держава, відіграючи першорядну роль у долі нації, має мати необмежену владу і встановити всеохоплюючий, тотальний державний контроль над суспільством. Пізніше даний термін використаний лідером італійських фашистів Б. Муссоліні при характеристиці свого руху, який мав на меті створення тоталітарної держави.

До основних ознак тоталітаризму можна віднести такі:

1. Політична система ґрунтується на ідеології, яка пронизує всі сфери життя. Відверта незгода із нею карається як найважчий злочин. Тотальна ідеологія ґрунтується на соціальних міфах, а закладена же у ній мета слугує засобом легітимації режиму.

2. Основна ланка політичної структури суспільства – єдина, добре організована, побудована за ієрархічним принципом масова політична партія на чолі із лідером харизматичного типу. Політизуючи органи державної влади, партія зрощується з державою.

3. Управління здійснюється через терор, що направляє партія і таємна поліція. Приводом задля терору є систематичне формування "образу ворога" і на цій основі – агресивної політичної свідомості як соціально-психологічного фону для репресій.

4. Засоби масової інформації перебувають під повним контролем держави, що дозволяє маніпулювати суспільною свідомістю творити її.

5. Армія контролюється партією і урядом.

6. Державний контроль над економічною сферою суспільства (а це є державна власність, командно-адміністративна система управління економікою тощо).

Отже, тоталітаризм – режим всеохоплюючого репресивного примусу громадян до виконання владної волі, цілковитого державного контролю за діяльністю окремих громадян, їх об'єднань, соціальних груп та інститутів.

Реальне втілення тоталітарних моделей в практику стало можливе за наявності цілого ряду передумов (причин). До основних із них відносять:

1. Особливості соціокультурної динаміки періоду індустріалізації: руйнування традиційних структур, етатизація суспільного життя та посилення соціальних функцій держави, можливість за допомогою ЗМІ маніпулювати суспільною свідомістю (франкфуртська школа, кейнсіанство).

2. Виникнення тоталітаризму пов'язують із масовізацією суспільного життя та виходом на політичну арену людини-натовпу (X. Ортега-і- Гассет, Ф. Ніцше).

3. Ідейні витоки тоталітаризму бачать в галузі політичної філософії мислителів як Платон, Г. Бабеф, Ж.-Ж. Руссо, Г. Гегель, К. Маркс, В. Ленін. Їхні моделі майбутнього, на думку російського філософа М.Бердяєва, завжди утопічні. А утопії є тоталітарними ворожими свободі й демократії. В тоталітарній моделі утопія ототожнюється з абсолютною істиною, відхід від якої карається.

4. Суб'єктивні умови тоталітаризму – масові соціальні фрустрації, які виникли через порушення традиційних цінностей, вимушеної самотності, соціального відчуження. В результаті змін у більшості людей з'являється психологічний механізм "втечі від свободи".