ющук 2004

444	СИНТАКСИС I
Крапка з комою ставиться там, де й одинична кома		к

однорідними членами та між простими реченнями, що входять до складного), якщо розділювані нею частини далекі за змістом або мають у собі розділові знаки, як, наприклад, у реченні

Відтак було відвідано притулки для дітей, що залишилися без батьківської опіки; дитячі будинки сімейного типу; сиротинці; кризові центри для жінок; інтернати для людей похилого віку тощо (3 газети).

На місці крапки з комою завжди чується подовжена пауза. Проте іноді й довгу паузу позначають лише комою. Так, у реченні Рівна, безмежна просторінь (як намасштаби двохлюдських ніг), гола рівнина безріки, без дерева, окремі села й хутори стоять рідко, сонце велике й пекуче котиться на небі і поринає за землю, мов за морську поверхню, небо не синє, як за Дніпром, а кольору ніжних блакитних перських шовків, небо Криму над степовим безмежжям (Ю. Яновський) треба було б, орієнтуючись на зміст і паузи, поставити крапку з комою щонайменше

після слів рідко, поверхню, шовків, але автор вжив тут коми.

Одиничне тире може ставиться між групою підмета і групою присудка; між простими реченнями в складному; після однорідних членів, якщо в реченні є узагальнювальне слово; на початку прямої мови; на місці пропущених слів і, взагалі, там, де жоден інший розділовий знак не ставиться. Наприклад, у реченні Обов 'язок лікаря — лікувати хворого (О. Гончар) тире поставлено між групою присудка і групою підмета. У реченні Цьогорічна зима виявилася дуже вже милостивою до України — навіть лютий не лютує як слід (3 газети) тире вжито між двома частинами складного безсполучникового речення.

На місці тире робиться невелика вичікувальна пауза, і далі інтонація, як правило, підвищується.

За допомогою парних тире виділяємо вставлені речення, відокремлені члени речення, вигуки в середині речення, іноді — однорідні члени, якшо в реченні є узагальнювальне слово, тощо. Наприклад, у реченні Звучало слово Уласа Самчука — письменника такого ж складного, як і непересічного, — також у Дерманській школі, до якої свого часу він ходив (3 газети) парними тире охоплено з обох боків відокремлену прикладку- У реченні Усі — актори, оператори, режисери — працювали щиро, чесно, з любов 'ю (3 газети) парними тире виділено оД' норідні члени після узагальнювального слова.

СИНТАКСИСІ ПУНКТУАЦІЯ

445

Частина, охоплена з обох боків тире, вимовляється з підвищеною інтонацією.

Двокрапка завжди вказує, що далі шось розкривається, ч н Ю ється, доповнюється. Вона ставиться перед однорідними членами, якщо в реченні є узагальнювальне слово, між чатинами складного безсполучникового речення та після слів автора при прямій мові. Наприклад, у реченні Усе ясно й прозоро: відступати опозиція не збирається (3 газети) двокрапку вжито між двома частинами складного безсполучникового ре-

чення.

Перед двокрапкою, як правило, інтонація підвищується, на її місці робиться невелика вичікувальна пауза, і після неї слова промовляються звичайним тоном.

У дужки беруться додаткові повідомлення, уточнення, роз'яснення (вставлені слова й речення, посилання на джерела інформації). Наприклад, у реченні Трипільська цивілізація (IV— III тисячоліття до нашої ери) як цілість духовної і матеріальної культури не могла б безперервно життєдіяти 1500 років (аналогів цьому не існує), не маючи виробленоїсистеми письма і лічби (3 газети) у дужки взято уточнення й принагідне зауваження.

Частина, охоплена з обох боків дужками, вимовляється з пониженою інтонацією.

Кома й тире ставиться між частинами періоду, при протиставному порівнянні, ними відділяються слова автора від прямої мови. Іноді комами й тире охоплюють з обох боків вставлені речення — у такому разі вони виконують ту саму роль, Що й дужки. Наприклад, у реченні з народної думи То ж не вовки-сіроманці квилять та проквиляють, не орли-чорнокрильці клекочуть, попід небесами літають, — то ж сидить на могилі козак старесенький, як голубонько сивесенький, та на бандуру грає-виграває, голосно-жалібно співає кому й тире вжито при протиставному порівняні.

На місці коми й тире робиться вичікувальна пауза, і далі інтонація знижується.

Три крапки в середині речення вказують на схвильованість ви або на паузу перед важливим чи несподіваним повідомнням, як, наприклад, у реченні А ще вона — чудова мати,

з л а °абуся, зразкова прабабуся і... неперевершено виконавиця ц°УШевнихромансів (3 газети).

446	СИНТАКСИС І ПУНКТУАЦІЯ

У лапки, крім прямої мови, цитат і різних умовних власних назв, беруться також слова, вжиті в незвичному або іронічному значенні. Так, у реченнях Влада охоче гралася з нами в «пролетарську інтелігенцію», знаючи ціну дозованим бунтам на колінах. Чи варто думати про справедливість, про надію на те, що правда «восторжествует»? (З газети) слова, взяті в лапки, мають у цьому контексті іронічне забарвлення.

Слова, взяті в лапки, вимовляються з особливою, підкрес-

леною інтонацією.

Якщо збігається разом кілька розділових знаків, то ставимо звичайно один із них: крапку, двокрапку, три крапки, крапку з комою, знак питання, знак оклику. Наприклад, у реченніБандуристе,орлесизий!Добретобі,брате:маєшкрила, маєш силу, є коли літати (Т. Шевченко) кому після звертання брате не ставимо, бо там стоїть уже двокрапка.

Проте зберігається:

а) кома й тире, як, наприклад, у реченні Хай би там як, найбільше багатство Карпат, вважаю, — ліс (мені заперечують, що сіль, нафта й газ) (3 газети), у якому парними комами виділено вставне речення вважаю, тире поставлено між підметом і присудком; так само в реченні Мине все на світі: і злочин, і лють, — лиш праця для людства одна не минає (П. Тичина) після слова лють

тире поставлено після однорідних членів, перед якими є узагальнювальне слово все, а між двома частинами складного речення вжито кому;

б) друга дужка й будь-який знак після неї (перед першою дужкою жодний знак не ставиться): Скажу я, люди добрі, й вам (до казки приказка годиться хоч і панам): не плюй в колодязь: пригодиться води напиться

(Л. Глібов).

Окремо як розділовий знак стоїть дефіс. Синтаксичну роль він виконує лише при прикладці: дівчина-красуня, весна-чарів- ниця, Дунай-ріка. В інших випадках він використовується в написанні складних та повторюваних слів (ніжно-голубий, си- ньо-жовтий, більш-менш,хто-небудь,довго-довго),дляпозна- чення буквених пропусків у скорочених словах (вид-во — «видавництво», л-ра — «література», ст.-сл. — «старослов'янський»), для приєднання нарощень до цифр (10-й, 2003-го), як знак переносу тощо.

итаксичнасловоформа

447

Яка різниця між набором мовних засобів і мовленням?

2.Як із мовних засобів формується мовлення?

3.Чи роль синтаксису обмежується лише побудовою словосполучень та речень?

4.Які функції виконують розділові знаки?

5.Які розділові знаки можна було б назвати роздільними, а які — видільними?

Чим подібні і чим різняться прочитання двокрапки й одиничного тире?

Як розділові знаки передають інтонаційні особливості мовлення?

СИНТАКСИЧНА СЛОВОФОРМА

Поняття про словоформи

Будь-яке висловлювання будується із самостійних і службових слів. Службові слова виконують допоміжну, переважно граматичну роль. Вони незмінні. Самостійні слова у висловлюваннях, називаючи певні явища, виступають у вигляді словоформ, тобто певних граматичних форм.

Розрізняються словоформи трьох рівнів: лексичні, морфологічні й синтаксичні.

Лексичні словоформи (лексеми) виконують номінативну Роль. У нашій уяві вони існують у якійсь нейтральній формі, наиімовірніш, у вигляді основ. З кожним таким словом рефлекторно пов'язане його лексичне значення — узагальнений реальний образ певного фрагмента дійсності (сигніфікат). І

Ж е н раз, перш ніж нам згадається слово, в уяві постає поязаний із ним образ певного предмета, явища. Цей образ так

448	СИНТАКСИС І ПУНКТУАЦІЯ

само уявляється нам і тоді, коли слово чуємо від іншої людини або бачимо його написаним. Саме тому й розуміємо його значення, а відтак — і значення висловлювання.

У словниках лексичні словоформи фіксуються в так званій початковій формі: іменник — у формі називного відмінка однини або множини, якшо іменник в однині не вживається (світ, двері); прикметник — у формі називного відмінка чоловічого роду (радісний); числівник — у формі називного відмінка (триста); займенник — залежно від того, яку частину мови він замінює (він, такий, стільки); дієслово — у неозначеній формі (думати); прислівник — у його незмінній формі

(радісно, по-новому, вгорі).

Морфологічні словоформи відбивають можливості слів тієї чи іншої частини мови відображати різні відношення між окремими явищами як дійсності, так і внутрішнього стану людини. Іменник потенційно має 14 словоформ (по сім відмінкових форм у двох числах); прикметник — 24 словоформи (по шість відмінкових форм у трьох родах і в множині); числівник (крім числівників один, тисяча, мільйон і под.) — шість відмінкових словоформ.

Дієслово (не беручи до уваги відмінкових форм дієприкметника) недоконаного виду має приблизно 37 словоформ; доконаного виду — близько 25 словоформ. До дієслівної парадигми входять незмінювані неозначена форма, дієприслівник і форма на -но, -то та змінювані способові форми і дієприкметник.

Серед способових розрізняють форми дійсного, умовного й наказового способів. У дійсному способі дієслова недоконаного виду мають форми давноминулого й минулого часів (по чотири форми — три роди і множина), теперішнього й двох майбутніх часів (по три особові форми в однині і три — у множині); дієслова доконаного виду не мають форм теперішнього часу, мають тільки форми одного майбутнього та двох минулих часів. В умовному способі, як і в минулому часі, дієслово має чотири форми (три роди і множина), у наказовому — фактично три форми (друга особа однини, перша й друга особи множини).

Морфологічні словоформи існують лише як можливість. У мовленні не всі вони можуть використовуватися. Наприклад! не вживаються потенційно можливі форми множини від таких іменників, як, наприклад, молоко, слух, довіра. Позбавлені

гинтаксичнасловоформа

449

ЗМІСТУ можливі форми дієслів світаю, світаємо або брунькую, брунькуємо. Так само не мають смислу, хоч і правильні з поглядУ морфології, словоформи прикметника тільний, тільно- г0 тільному. Від дієслова смеркати можна утворити активний дієприкметник смеркаючий, але вжити його в синтаксичній конструкції не можна — цьому противиться лад української мови.

Морфологічні словоформи, як і лексичні, позбавлені конкретності; вони багатозначні. Скажімо, словоформа товариша (родовий відмінок) може означати і суб'єкт дії (допомога товариша), і об'єкт (зустріч товариша), і присвійність (портфель товариша), і частину від цілого (плече товариша), і відсутність (немає товариша) тощо. Значення морфологічної словоформи (як і лексичне значення слова) сприймається конкретно лише тоді, коли вона, ця словоформа, мислиться як частина висловлювання, тобто набуває статусу синтаксичної одиниці.

Синтаксичні словоформи — це різні форми самостійних частин мови, використовувані як будівельний матеріал для творення словосполучень і речень як словесних моделей певних фрагментів явищ дійсності чи внутрішніх станів людини.

Між значеннями граматичних засобів у морфології й у синтаксисі існує, отже, істотна різниця. Якщо морфологічні засоби виражають тільки абстрактні, можливі, безвідносні до конкретної дійсності відтінки змісту тих чи інших словоформ, то змістом будь-якого синтаксичного засобу є відображення конкретного відношення між явищами дійсності чи внутрішніх станів людини.

Коли ми хочемо повідомити, кому належить конкретна книжка, словоформа товариша у підготовці до висловлювання і в самому висловлюванні набуває єдиного значення — значення присвійності і в цьому разі стає синонімічною до словоформи товаришева (книжка товариша, товаришева книжка).

Усі інші можливі варіанти морфологічних значень родового вІДМінка в цій синтаксичній словоформі відсікаються (так само, як відсікаються й усі інші можливі лексичні значення Цього слова).

Не всі синтаксичні словоформи однаково інформаційно насичені. Найбільше інформації про відношення між конкретними явищами несуть словоформи іменників (і співвідносних 13 ними займенників) та дієслів. Словоформи прикметників,

^ д ^ ^ , ,		СИНТАКСИС І ПУНКТУдц|я

числівників та дієприкметників (і співвідносних із ними займенників) виконують у висловлюванні підпорядковану роЛ ь вираження їхнього синтаксичного зв'язку з означуваними словами. Проте й ці словоформи не зовсім позбавлені інформаційної функції. Наприклад, у реченні Зазвичай митці світового рівня не полюбляють піднімати завіси над таємницями своїх задумів, особливо коли робота над майбутнім твором ще триває (3 газети) відношення між окремими явищами й поняттями передано передусім за допомогою словоформ іменників та дієслів, які й становлять основу повідомлення. Водночас і словоформи прикметника світового (форма родового відмінка однини чоловічого роду) та займенника своїх (форма родового відмінка множини), які уточнюють лексичне значення іменників, указують, що названі ними ознаки стосуються саме

понять рівня і задумів, а не митці і таємницями.

Не всі морфологічно можливі словоформи, зокрема іменників та дієслів, виконують роль синтаксичних засобів. Це зумовлено насамперед їхнім лексичним значенням. Найповніше використовуються в ролі синтаксичних засобів словоформи прикметників, числівників та дієприкметників і співвідносних із ними займенників, граматичні ознаки яких, як правило, не несуть інформації про дійсність і в цьому відношенні не є самостійними, а залежать від граматичних ознак означуваних ними словоформ іменників.

Щодо іменників, то в синтаксисі, на відміну від морфології, їхні словоформи сприймаються як без прийменників, так

із прийменниками (однаково синтаксичними словоформами

єі дорогою, і за дорогою, і перед дорогою — залежно від потреби висловлювання).

До синтаксичних словоформ за своїм змістом певною мірою наближаються й поєднання допоміжних слів із неозначеною формою дієслова на зразок почало світати, повинен зробити тошо. Очевидно, як синтаксичні словоформи слід розглядати й поєднання дієслова-зв'язки бути з іменними частинами мови (був здивований).

Прислівники в мовленні виступають у вигляді застигли" синтаксичних словоформ. Лише якісно-означальні прислівники змінюють свою форму: мають виший і найвищий ступені порівняння (легко — легше — найлегше). Але це явище належить до лексико-семантичного й морфологічного рівнів, а не до синтакичного.

,таксична_словоформа_

451

§ 163

Відмінковісинтаксичнісловоформиіменників

Іменники мають рід і змінюються за відмінками та числаПроте засобом оформлення й вираження синтаксичних м >яЗКів, а отже, і відношень між явищами виступають тільки

відмінкові словоформи іменників. Рід і число іменника є лише мітками, сигналами для залежних від нього слів — прикметників, дієприкметників і співвідносних із ними займенників (які узгоджуються з іменником у роді, числі й відмінку: важлива подія, важливоїподії, важливі події) та дієслів-присудків (які пристосовуються до нього в числі, а в минулому часі та умовному способі в однині — ще й у роді: досліди тривають, експериментпочався).

Синтаксичні значення відмінкових словоформ іменника і співвідносного з ним займенника складні й різнопланові. Разом із тим кожна з цих словоформ виконує певне окреслене коло синтаксичних функцій.

Іменник (і займенник) у називному відмінку як незалежна словоформа найчастіше виступає підметом у реченні (виражає назву суб'єкта судження), а також виконує роль іменної частини складеного присудка, буває прикладкою. Наприклад, у реченнях Трибуна журналіста — це його газета, мікрофон чи телекамера. Днями у видавництві «Наукова думка» побачило світ унікальне видання «Альбом Тараса Шевченка 1845 року» (3 газети) називним відмінком виражено підмети трибуна, видання, присудки газета, мікрофон, телекамера, прикладки «Наукова думка», «Альбом Тараса Шевченка 1845року».

Крім того, називний відмінок вживається як самодостатній Для найменування установ, організацій, підприємств, творів тощо. За його допомогою оформлюються односкладні називні Речення. У цих випадках він стверджує наявність, існування певного явища, і тільки.

іменник у родовому відмінку при іменнику в основному

а) суб'єкт названої іменником дії чи змінної ознаки: (рішення)уряду,(поїздка)делегації,(поєдинок)спортсменів,

452	СИНТАКСИС І ПУНКТУАЦІЯ
	(рух) коштів, {якість) роботи, (надійність) кріплення

(функція) серця;

б) об'єкт названої іменником дії чи явища: (відшкодував ня) збитків, (досягнення) угоди, (підписання) договору (вибори) депутатів, (пошук) виходу, (розробка) стратегії (підтримка) бізнесу, (ініціатори) домовленості, (програї ма) розвитку;

в) належність, присвійність, ознаку: (економіка) країни (прес-служба) міністерства, (інтереси) суспільства (платформа) партії, (думка) експерта, (представники) громадськості, (шлях) компромісів;

г) предмети, явища, які характеризуються кількісно або за обсягом: (кількість) виборців, (частина) співробітників, (більшість) населення, (табун) коней, (тонна)зерна, (сто) днів.

Іменник у родовому відмінку при дієслові вживається: для позначення предметів, явищ, перехід дії на які заперечується: (не зрозумів) запитання, (не використали) коштів, (не було) часу;

для вираження неповноти об'єкта дії, його частковості:

(принеси) солі, (позичив) грошей, (набрати) води; для вказівки на час, дату: другого дня, наступного тижня, двохтисячного року.

Іменник у давальному відмінку найчастіше називає:

а) особу або предмет, яким призначається, адресується дія або явище: (доповів) командирові, (подякував) будівельникам, (запобігти) лихові, (служіння) справі, (допомога) інвалідам, (порада) синові, (слава) героям, (пам'ятник) Шевченкові;

б) особу або предмет (суб'єкт), яким приписується певний стан: мені (здається), дітям (сняться), хлопцеві (приємно), йому (важко).

Іменник у знахідному відмінку без прийменника вживаєть-

ся тільки:

а) при перехідних дієсловах — для позначення предмета, на який переходить дія: (затвердити) бюджет, (розвЯ' зати) проблему, (здобути) освіту, (висунути) кандидат' ру, (дізнатися) правду, (створено) умови;

Сингяксична словоформа

б) при неперехідних дієсловах — для позначення тривалості дії або стану: (працював) усе літо, (говорив) годину, (мовчав) усю дорогу.

Іменник в орудному відмінку вказує на:

а) знаряддя дії: (писати) олівцем, (користуватися) ком- п 'ютером, (думати) головою, (їхати) трамваєм, (доторкнутися) рукою, (малюнок) олією, (розмовляти) українською мовою;

б) діяча в пасивних конструкціях: (розглядається) комісією, (створений) художником, (передбачено) договором;

в) об'єкт дії: (цікавитися) процесом, (керувати) господарством, (завідувати) лабораторією, (захоплення) красою;

г) місце дії: (ішов) стежкою, (плив) морем, (пробирався) манівцями;

ґ) невизначену тривалість дії: (розмовляли) годинами, (чекали) тижнями, (не бачились) роками;

д) порівняльний характер висловлювання: (мчить) стрілою, (хвилі здіймаються) горами, (виє) вовком;

є) предикативну ознаку (виступає в ролі іменної частини складеного присудка): (став) журналістом, (працює) помічником, (будь) людиною.

Іменник у місцевому відмінку вживається тільки з прийменником. Ця словоформа вказує на:

а) місце дії: (живе) в Києві, (лежить) на підвіконні, при дорозі;

б) час дії (переважно з означенням): у минулому році, о першій годині, на тому тижні, при випробуваннях;

в) знаряддя дії: (грати) на скрипці, (друкувати) на машинці;

г) присутність при комусь, при чомусь: при синові, при людях, при вівцях, при ділі, при розмові.

Іменник у кличному відмінку виступає лише в ролі звертан-

• мамо, дідусю, Ольго Михайлівно, Степане Івановичу, Україно,радосте.

Функцій безприйменникових відмінкових словоформ імен- 1 0 8 налічують близько 35.

454	СИНТАКСИС і ПУНКТУАЦІЯ

Прийменникові синтаксичні словоформи іменників

Прийменники великою мірою уточнюють значення відмінкових форм іменників. Тому прийменникові словоформи іменників порівняно з безприйменниковими чіткіше, конкретніше передають різні відношення між предметами та

явищами.

В українській мові, як уже зазначалося, вживається близько сотні прийменників (18 первинних і понад 80 вторинних). Трохи більш ніж десята частина всіх слів у тексті — це прийменники. Прийменникові словоформи належать до найуживаніших мовних засобів. У тексті найчастіше трапляються словоформи з прийменниками в (у), на, з, до, за, від, для, над, під, без, біля та ін.

Синтаксичні значення цих словоформ надзвичайно різноманітні — вони залежать не тільки від значення прийменників, а й від лексичного значення та відмінкових форм іменників, а також від контексту. Розглянемо значення лише деяких із них (охопити всі — справа надзвичайно громіздка).

Словоформи з прийменником в (у) мають переважно про-

сторове значення:

а) з родовим відмінком іменника означають особу, при якій щось відбувається, знаходиться: у сусіда, у людей, у мене;

б) із знахідним відмінком іменника найчастіше вказують на рух усередину: у кімнату, у море, у поле, у світ;

в) з місцевим відмінком іменника позначають предмет, у якому щось міститься, відбувається: в кімнаті, в полі, в колективі.

Словоформи з цим прийменником можуть вказувати також на час дії (у вівторок, у бурю, у ніч), на відношення до іншого предмета (у цвіту, у гніві, у хустці) тощо.

Словоформи з прийменником на творяться із знахідним і місцевим відмінками іменників.

Поєднання прийменника на із знахідним відмінком іменника може вказувати на:

а) напрямок руху: на Київ, на вулицю, на дощ;

словоформа

•Ш*К«№««М>М«4№

б) час дії: на день, на місяць, на мить, на осінь, на кінець (року), на Покрову;

в) мету дії: на честь, на сміх, на радість, на захист, (одяг) на свято.

г) набуття предметом певних властивостей: (перетворюватися) на пару, (захворів) на грип, (багатий) на ідеї, (вивчитися) на лікаря тощо.

Поєднання прийменника на з місцевим відмінком іменника найчастіше означає місце дії: на полі, на морі, на душі, на людях. Можливі й інші значення: на ходу, на льоту, на самоті, (пальто) на хутрі.

Словоформи з прийменником з творяться з родовим, знахідним і орудним відмінками іменників. Кожна з цих словоформ має свої відмінні значення.

У поєднанні з родовим відмінком іменника прийменник з вказує на:

а) рух зсередини, з якогось середовища, з поверхні: зі школи, з поля, з хмари, з роботи;

б) причину, підставу дії: з жарту, з нудьги, з холоду, з дозволу;

в) матеріал, знаряддя: з дерева, з чашки, з лука;

г) ознаку за галуззю: (підручник) з географії, (фахівець) з медицини;

і) об'єкт негативного ставлення: (глузувати, насміхатися, знущатися, кепкувати, глумитися) з когось.

Упоєднанні із знахідним відмінком іменника прийменник з означає приблизність, порівняння: з десяток, з годину, з діжку,

зкулак.

Упоєднанні з орудним відмінком іменника прийменник з вказує на взаємозв'язки предметів, супровідні обставини: з

братом, з людьми, з шумом, з плугами, з проханням.

Словоформи з прийменником за творяться також із родо- В и м, знахідним й орудним відмінками іменників.

Поєднання прийменника за з родовим відмінком іменника вказує на час або умову дії: за дня, за моєї пам 'яті, за часів Козаччини, за всякої погоди.

Поєднання прийменника за із знахідним відмінком іменна має багато різних значень, зокрема:

456	СИНТАКСИС І ПУНКТУАЦІЯ
а)	називає предмет, за межі якого спрямований рух: За
	гори, за обрій;
б)	вказує на мету, причину: за правду, за волю, за честь, за
	землю, за незалежність;
в)	позначає ціну чогось: за гріш, за послугу, за муки;
г)	вказує на призначення особи або речі: {бути) за коман-
	дира, (правити) за молотка.
Поєднання прийменника за з орудним відмінком іменника:
а)	вказує на те, згідно з чим відбувається дія: за згодою,
	за порадою, за прикладом, за спеціальністю;
б) позначає місце позад якогось предмета: за селом, за горою;
в)	виражає напрямок руху: за течією, за вітром, за плугом.

Словоформи з прийменником по творяться із знахідним і

місцевим відмінками іменників.

У поєднанні із знахідним відмінком іменника прийменник по найчастіше вказує на мету або межу дії: (піти) по воду, (пальто) по коліна, (вгрузнути) по кісточки.

Поєднання прийменника по з місцевим відмінком іменника: а) позначає місце або час дії: (пливти) по Дніпру (краще:

Дніпром), (їхати) по шосе, (ходити) по лікарях, (не спати) по ночах (також: ночами), (заняття) по четвергах (також: у четверги);

б) вказує на відношення до іншого предмета: (різьба) по дереву, (наказ) по інституту, (черговий) по школі, (брат) по духу;

в) виражає спосіб дії: (чинити) по правді, (підходити) по черзі, (читати) по складах.

Словоформи з прийменником до творяться тільки з родовим відмінком іменників. Вони в основному позначають:

а) мету руху, його просторову або часову межу: до школи, до берега, до Києва, до серця, до ранку;

б) предмет, до якого виявляється певне ставлення: (добрий) до всіх, (охочий) до танців, (швидкий) до роботи, (готовність) до дії, (звернутися) до знайомого;

в) міру, кількість: до краплі, до решти, до знемоги, до дна-

Словоформи з прийменником від також творяться лише з родовим відмінком іменників. Вони здебільшого вказують на:

словоформа

457

а) місце початку руху: від Києва, від позначки, від мене;

б) час, від якого починається дія: від світанку, від того дня;

в) причину: від чаду, від перевтоми, від страху;

г) призначення предмета: (ключ) від кабінету, (засіб) від простуди;

ґ) відокремлення, захист від когось або чогось: від цілого, від хлібини, від сонця, від дощу.

Словоформи з прийменником через творяться тільки із знахідним відмінком іменників. Вони вказують на:

а) напрямок руху вздовж чогось або через якісь перепони:

через поле, через вікно, черезрічку; б) проміжок часу: через годину, через день, через місяць;

в) причинудії: черезхворобу, черезнеобережність, черезнедбалість, черезпустощі, черезхуртовину.

Синонімічними цій словоформі в певних випадках (коли йдеться про напрямок руху) можуть виступати словоформи з прийменником крізь: крізь вушко голки, крізь тин, крізь зуби, крізь туман, крізь сон, крізь віки.

Переважно однозначні словоформи з прийменниками над, під, без, про, біля тощо. Так словоформи з прийменниками над і під передають переважно просторові відношення: над гаєм, над дорогою, наді мною, під двері, під лісом, під столом. Словоформи з прийменником без вказують на відсутність когось або чогось: без товариша, без грошей, без надії, без пригод. Словоформи з прийменником про називають предмет думки, розмови, турбот: (думав) про відпочинок, (розмовляли) про театр, (дбають)продітей.

Проте, крім названих значень, ці та інші прийменникові словоформи іменників можуть виражати різноманітні означальні відношення (під виглядом, пан над панами, без розуму), часові відношення (під Новий рік, над вечір, без року), відношення причини (під впливом, про людське око), мети (під ози- мчну, про запас, без наміру), міри (під зав'язку, над силу, без М'Ри) тощо. Саме в прийменникових словоформах іменників виИп Ь Ш 0 Ю М * Р О Ю відбивається національна своєрідність мо-

• Повне опанування їх дає лише активна мовна практика: Ве спілкування й читання та прослуховування текстів.

458	СИНТАКСИС І ПУНКТУАЦІЯ

§ 165

Синтаксичні словоформи дієслів

Засобом вираження зв'язків між явищами й закладеною в повідомленні інформацією та дійсністю виступають усі основні форми дієслова (крім неозначеної), часові й особово-числові словоформи.

Основні форми (утворення) дієслова по-різному виражають відношення дії до дійсності.

Неозначена форма дієслова називає дію безвідносно до дійсності. Відношення дії, названої неозначеною формою, до інших явищ і до дійсності виражається за допомогою допоміжних слів: хоче працювати, почав учитися, радий допомогти.

Способові форми існують у вигляді словоформ дійсного, умовного й наказового способів.

Словоформи дійсного способу дієслів вказують, що дія реальна, вона або відбувалася чи відбулася, або відбувається, або відбуватиметься чи відбудеться: будував, збудував, будує, будуватиме, збудує; зеленів, зазеленів, зеленіє, буде зеленіти,

зазеленіє.

Словоформи умовного й наказового способів називають дію бажану, можливу, але на момент мовлення не реальну: збудував би, збудуй; зеленів би, зеленій. У контексті словоформа наказового способу може називати також реальну дію: Другі

[інші] бігають, кричать, атисиди, пряди, вечерятиподай,посуду перемий та тоді й лягай... (Панас Мирний).

Дієприкметник вказує на ознаку предмета з огляду на реальну дію, спрямовану ззовні на предмет або виконувану самимпредметом:будований,збудований;зеленіючий,зазеленілий.

Безособова форма на -но, -то позначає реальну дію безвідносно до діяча: будовано, збудовано.

Дієприслівник називає реальну дію, яка супроводить іншу дію і або відбувається одночасно з нею, або передує їй: будуючи,збудувавши;зеленіючи,зазеленівши.

Часові словоформи дієслів співвідносять дію або стан і3 моментом мовлення.

Дієслово у формі минулого часу вказує, що дія відбувалася чи відбулася до того, як повідомили про неї: будував, збудУ' вав; зеленів, зазеленів.

Синтаксичнасловоформа

459

Дієслово у формі давноминулого часу називає дію, яка відбувалася чи відбулася до іншої минулої дії: був будував, був збудував; бувзеленів, бувзазеленів.

Дієслово у формі теперішнього часу свідчить, що дія відбувається в момент повідомлення про неї: будує, зеленіє. У контексті ця словоформа може позначати й минулий час: Колись там весело було. Бувало, літом і зимою музика тне... (Т. Шевченко). Іноді вона може вживатися в значенні майбутнього: Зрозумійте — днями виступаємо на велику справу (О. Довженко).

Дієслово у формі майбутнього часу вказує, що дія відбуватиметься чи відбудеться після повідомлення про неї: будуватиме, збудує; буде зеленіти, зазеленіє. У контексті ця словоформа (доконаний вид) може позначати й минулий час: А сад було як зацвіте весною (О. Довженко).

Особово-числові словоформи дієслів вказують на діяча чи діячів, яким приписується дія.

Дієслово у формі першої особи однини вказує, що дію виконує особа, яка говорить: (я) вважаю, (я) допоможу. У контексті ця словоформа може називати дію, безвідносну до особи: І знать не знаю, і відать не відаю (Нар. творчість).

Дієслово у формі другої особи однини вказує, що дію виконує особа, до якої звертаються: (ти) вважаєш, (ти) допоможеш. У контексті ця словоформа може називати узагальнено-особову дію:Неподумавши, ікілочканезатешеш(Нар.творчість).

Дієслово у формі третьої особи однини вказує, шо дію виконує особа або предмет, про яку або про який мовиться:

(він)вважає, (друг)допоможе, (дерево)зеленіє.

Дієслово у формі першої особи множини вказує, що дію виконують дві чи більше осіб, від імені яких одна з них говорить: (ми) вважаємо, (ми) допоможемо. У контексті ця словоформа може мати значення й однини, зокрема в науковому стилі: В образі Руфіна [героя п'єси Лесі Українки «Руфін і Прісцилла»] знаходимо багато спільного з його історичними прототипами—античнимикритикамихристиянстваЦельсом, Лукіаном, Порфірієм, Юліаном Лібанієм (О. Ставицький).

Дієслово у формі другої особи множини вказує, що дію виконують дві чи більше осіб, до яких звертаються: (ви) вважаєте, (ви) допоможете. Ця словоформа вживається також ** Форма ввічливого звертання до однієї особи: Скажіть, док-

°/>е, жити буду? — прошепотів Орлюк, вдивляючись докто- ' здавалося, в саму душу (О. Довженко).

460	СИНТАКСИС І ПУНКТУАЦІЯ

Дієслово у формі третьої особи множини вказує, що дію виконують дві чи більше осіб або предметів, про які говориться: (вони) вважають, (друзі) допоможуть, (дерева) зеленіють.

У контексті ця словоформа може мати неозначено-особове значення: Тут же, біля лікарні, розкладають вогнища, варять картоплю (В. Козаченко).

Не всі можливі морфологічні дієслівні словоформи можуть бути синтаксичними дієслівними словоформами.

Тільки форму третьої особи однини або середнього роду мають синтаксичні словоформи безособових дієслів: світає, світатиме, світало, світало б; такі можливі в морфології словоформи, як «світаю», «сВітаєш», «світають», «світала» тощо, є неможливими, абсурдними в синтаксисі.

Деякі дієслова через своє лексичне значення не мають синтаксичних словоформ у формі першої і другої осіб, наприклад:

текти,капати,плавитися,жевріти,мерехтіти,меркнути,рясніти, клубочитися, врунитися, дзюрчати, пружинити, гноїтися, достигати, телитися, ягнитися, колоситися і т. д. Так само не мають форм принаймні першої і другої осіб однини дієслова на зразок посходитися, посхоплюватися, поприходити, попадати, вишикуватися, роз'єднатися, зіхатися тощо (форми третьої особи однини використовуються лише в поєднанні з іменниками, що мають збірне значення: народ посходиться, батальйонвишикується).

Поміркуйте

Яка різниця між лексичними, морфологічними і синтаксичними словоформами?

Чи однаково інформаційно насичені словоформи різних частин мови?

Чи однаковий обсяг функцій виконують різні відмінкові словоформи іменників?

Яка роль прийменників у творенні іменникових словоформ? Як вони взаємодіють із відмінковими формами іменників?

У яких частин мови — іменників чи дієслів — чіткіше розмежовані значення словоформ?

сл0восполучення

461

СЛОВОСПОЛУЧЕННЯ

§ 166

Загальне поняття про словосполучення

Повнозначні слова в мові, під час творення речень, об'єднуються насамперед парами, і то не будь-як, а за певними правилами.

По-перше, вони мають підходити одне до одного своїми значеннями. Наприклад, можна об'єднати слова зачиняти і двері, кричати і голосно, теплий і сонячний, але не слова зачиняти і очі, кричати і фіолетово, теплий і гіркий.

По-друге, ці слова мають граматично пристосовуватися одне до одного. Наприклад, щоб об'єднати прикметник ранковий з іменником місто, у прикметнику треба змінити рід: ранковемісто.

Отже, словосполучення — це смислове й граматичне поєднання насамперед двох повнозначних слів, яке виникає в процесі творення речень.

Поєднання службового слова (прийменника, сполучника, частки) з повнозначним не є словосполученням: біля Дніпра, незважаючи на дощ, не тільки вдень, майже рік. Це поки що тільки синтаксична словоформа. Словосполучення можуть утворювати лише повнозначні слова: стояти біля Дніпра; працювати, незважаючи на дощ; не тільки вдень, а й вночі; не бачилисьмайжерік.

Свого конкретного значення слово набуває тільки в словосполученні. Наприклад, слово перо має такі основні значення: 1) рогове утворення на шкірі птаха; 2) знаряддя для писання чорнилом; 3) символ літературної діяльності; 4) зеений пагін цибулі або часнику; 5) лопать деяких інстру-

ентів. Але кожне з цих основних значень проявляється, стає М Щ £ И М в і д п о в ІДно в таких словосполученнях: 1) перо

писагпи пером; 3) майстри пера; 4) перо цибулі; 5) перо

462	СИНТАКСИС І ПУНКТУАЩО
На значення словосполучення іноді може впливати		^

порядок розташування його складових частин: п 'ять тижнів і тижнів п 'ять (вказує на приблизність), холодний вітер (залежне слово — означення) і вітер холодний (залежне слово -. присудок).

Те, яких ше конкретніших значень набуває слово в різних словосполученнях, ілюструє такий уривок:

Візьмімо таку відому пару, як працівники пера. На цій парі можна добре каламбурити, дарма що її обігрували чи не з перших днів появи.

Хто пам 'ятає світлі гулагівські часи, може пригадати поширену тоді в полеміці із західною пресою словосполукурозбійникипера. Такузурпаторипера,ідучизаправилом«держизлодія», шпетили своїх заокеанських опонентів.

Проте каламбурні можливості пари працівники пера ще не вичерпані.

Можна ж ужити такі комбінації: лицарі пера, витязі пера, звитяжці пера (дехто уже вживав цю пару). Мають право на існування і такі переробки: монополісти пера, королі пера,владикипера,тазрештоюйінвалідиабомученикипера—

це про тих бідолах, які мучать і себе, і своїх читачів бездарною базграниною.

Можуть ще бути іраби пера, а також і жертви пера. Однеслово, для «красного олівця» виразпрацівники пера,як

і всякий інший зворот, може бути скарбницею оригінального мовлення (С. Караванський).

У словосполученні сигніфікати (уявлення), які супроводять кожне окреме слово, у нашій уяві зливаються в один цільний образ, у якому від лексичного значення слів відсікається те, що, як підказує наш життєвий досвід, є несумісним, непоєднуваним. Отже, сполучуваність слів і їхніх значень зумовлюється сполучуваністю реальних чи уявних явиш. Тому можливі словосполучення зачиняти двері, заплющувати очі, але не можливі «зачиняти очі», «заплющувати двері» тощо.

Можливість поєднання слів у словосполучення залежить від того, суміщаються чи не суміщаються між собою названі ними явища. Наприклад, слово мокрий не поєднується зі словами сонце, вогонь, полум 'я як несумісне з ними поняття, але поєднується зі словами рушник, рядно, одяг тощо.

Якщо в словосполучення об'єднуються слова з далекий лексичним значенням, може виникнути метафора (вислів і3

463

ереносним значенням): крилата думка, свічі каштанів, ключі ПЙідщастя,сонцесміється.

Словосполучення бувають лексичні (стійкі) і синтаксичні (вільні).

Лексичні словосполучення (фразеологізми і фразеологічні вирази) існують у мові в готовому вигляді і завжди називають одне поняття: на носі зарубати (запам'ятати), з доброго дива

(безпричинно), / вдень і вночі (постійно), центральна нервова система (термін із біології), Азовське море, Кривий Ріг (географічні назви). Лексичне словосполучення в синтаксисі сприймається як одна синтаксична словоформа і виступає одним членом речення.

Синтаксичні словосполучення утворюються в процесі мовлення, тобто під час творення речень, і кожне слово в них зберігає своє конкретне лексичне значення: обов'язкова умова, прийом відвідувачів, поговорити з директором, вулиці й площі.

Синтаксичні словосполучення, утворені з двох повнозначних слів, називаються простими: міська вулиця, ряди тополь, розмова з товаришем. У процесі творення речень прості словосполучення розширюються, ускладнюються за допомогою залежних слів. Синтаксичні словосполучення, утворені з трьох чи більше повнозначних слів, називаються складними', широка міська вулиця, рівні ряди струнких тополь, сердечна розмова з давнім товаришем. При сприйманні складні словосполучення розкладаються на прості.

У мовленні синтаксичні словосполучення являють собою проміжний етап між словом (точніше — словоформою) і реченням.

Від речення словосполучення відрізняється тим, що воно:

а) не є одиницею спілкування (само по собі не передає ніякої інформації);

б) не має інтонації, властивої реченню; в) є лише будівельним матеріалом для речення.

Слова в словосполучення об'єднуються або як рівноправні, ^ ° як нерівноправні. Відповідно до цього словосполучення °Увають сурядні і підрядні.