ющук 2004

280	МОРФОЛОГІЯ І ПРАВс

мотивує його. Перше слово залізо непохідне, і його значення українській мові нічим не мотивується. в

Основним засобом морфологічного способу словотворен ня є афікси. Місце афіксів у слові (внутрішня структур слів) визначається морфологічними моделями, яких у мовобмежена кількість. Наприклад, в українській мові існує модель «без + основа + н + ий» (безкровний, безводний, безсонний і под.). За цією моделлю утворено близько 240 прикметників.

Одні афікси продуктивні, інші, виникнувши колись, нині втратили свою здатність творити нові слова, тобто стали непродуктивними.

Наприклад, за допомогою суфікса -ар ще й не так давно утворено цілу низку слів, таких, як шахтар, парламентар, бібліотекар, бляхар, перукар, поштар, молочар тошо. Так само продуктивним є суфікс (точніше — поєднання чотирьох суфіксів) -увальник: пікетувальник, копіювальник, вербувальник, страхувальник тошо. 1, навпаки, лише в кількох іменниках чоловічого роду трапляється суфікс -ух: пастух, лінюх, сплюх (але він досить продуктивний в іменниках жіночого роду: балакуха, вередуха, товстуха, хвастуха і под.). Небагато іменників утворено за допомогою суфікса -б-: боротьба, молотьба, сівба, стрільба, ганьба тощо.

Морфеми в слові можуть поєднуватися між собою двояко: способом аглютинації (склеювання) або способом фузії (злиття).

При а г л ю т и н а ц і ї морфеми, з'єднуючись, не взаємодіють одна з одною, вони ніби механічно додаються до готової основи. В українській мові таким чином твориться майбутній час на зразок писатиму, писатимеш і т. д. Способом аглютинації приєднуються префікси до основ: батьківщина — прабатьківщина, демократичний — антидемократичний, писати — переписати; у багатьох випадках — суфікси: студент — студентка, Харків — харків 'янин, Київ —_ київський, шовк — шовковий; так само творяться деякі складні слова: радіоапаратура, дизель-мотор, ракета-носій, сон-тра- ва, п 'ятиденний, сорокарічний.

При ф у з і ї морфеми, з'єднуючись, зазнають певних звукових змін або зливаються одна з одною. Це трапляється під час додавання певних суфіксів. Наприклад, коли до основи батьківськ- (від прикметника батьківський) додається

281

. с _Ин(а), то кінцева частина основи -ськ- змінюється ніч-: батьківщина. При додаванні суфікса -ств(о) до коре- н а ' озак звук кореня к і звук суфікса с нерозривно зливають-

Ня в один звук ц: козацтво. Слова можуть утворюватися:

а) додаванням префіксів: їхати — під 'їхати, весна — провесна, ліс — праліс, бік — набік;

б) додаванням суфіксів (і закінчень): відповідальний — відповідальність, ліс — лісовий, тьма — тьмяний, робота — робітник, молода —молодиця, білий — біліти, аргумент — аргументувати; у тому числі заміною суфіксів: перепустити — перепустка, читати — читання; а також унаслідок переходу закінчень у суфікси (у прислівниках):

нишком, манівцями, ницьма, миттю, сторчака;

в) додаванням постфіксів: вчити —- вчитися, розуміти — розумітися, який — якийсь, скільки — скільки-небудь;

г) одночасним додаванням префіксів і суфіксів, іноді й постфіксів: закордонний, прибережний, неробство, узголів'я [узгол'івйа], по-новому, розщедритися, заручитися;

г) відкиданням суфіксів (і закінчень): записувати — запис, співати — спів, потекти — потік, невчений — неук, синій — синь;

д) складанням основ за допомогою інтерфіксів о, є або без них (цим способом творяться найчастіше іменники й. прикметники, рідко — прислівники): смуга лісу — лісосмуга, любить волю — волелюбний, швидко плине — швидкоплинний, дає життя — життєдайний, босими ногами — босоніж, п 'яти поверхів — п 'ятиповерховий, і яскравий і зелений — яскраво-зелений, і північний і східний — пів- нічно-східний.

Слова, утворені складанням основ, називаються складними. Складні слова утворюються:

а) або від підрядних словосполучень: будує машини — машинобудівний, сині очі — синьоокий, ходить пішки — пішохід, плаває морем — мореплавець; у такому разі, як правило, першою ставиться основа залежного слова, Другою — основа головного слова: сховище (ч о г о?) овочів — овочесховище, степ ( я к и й?) із домішками лісу —

.282^

лісостеп, блок (який?) із шлаку — шлакоблок, здапін - (до чого?) до життя — життєздатний, проходи»!* (д є?) мимо — мимохідь; але: сонце сяє — сонцесяйни"" перекочуєтьсяполем— перекотиполе, догорилицем—г "' рілиць;

б) або від сурядних словосполучень: / темний і зелений -.

темно-зелений, і всесвітній і історичний — всесвітньо історичний,імашиннийітракторний—машинно-пграк торний, і хліб і сіль — хліб-сіль; у такому разі, коли йдеться про відтінки якихось явиш, першим ставиться основаслова, щопозначаєцівідтінки,другим — основа основної, ширшоїназви:/блідий ірожевий— блідо-ро- жевий (а не «рожево-блідий»), / світлий і голубий — світло-голубий, івійськовий іморський— військово-мор- ський, іторговельний іморський— торговельно-морський.

Інші способи творення слів

Доіншихспособівтворенняслівналежатьабревіація,конверсія, метафоризація, зрощення, суміщення.

Абревіація полягає в складанні по-різному усічених основ. Утворені таким чином слова називаються складноскороченими (абревіатурами).

Складноскорочені слова творяться:

а) складанням частин двох або більше слів: Кабінет Міністрів — Кабмін, Донецький басейн — Донбас, завідувач господарства — завгосп, військовий комісаріат — вій-^ ськкомат,страйковийкомітет—страйкком,районний виконавчий комітет — райвиконком;

б) складаннямчастинийповногослова:державнаадміністрація — держадміністрація, сільськарада — сільрада, педагогічнийуніверситет—педуніверситет,Державний комітетзв'язку—Держкомзв'язку,культурно-просвіт- ній — культпросвітній, санітарно-епідеміологічний — санепідеміологічний;

283

С / І 0 В 0 Т В І Р

з початкових звуків: Організація Об'єднаних Націй — в) 00Н, Національна академія наук України — НАНУ, Укпаїнськенаціональнеінформаційнеагентство«Новини»— УНІАН,гідроелектростанція— ГЕС, електронно-обчис- лювальна машина — ЕОМ, відкрите акціонерне товари-

ство—ВАТ;

г) з початкових букв: Європейський Союз — ЄС (читається: єес), Національний банк України — НБУ(читається: енбеу), Міністерствозакордоннихсправ — МЗС, Служба безпекиУкраїни— СБУ,Національнаспілкаписьменників України — НСПУ, Український народний рух — УНР, мале підприємство — МП;

Ґ) комбіновано:районний відділ народноїосвіти — райвно, Конгрес української інтелігенції — КУІн, Демократична партія України — ДемПУ, Кодекс України про адміністративніправопорушення— КУпАП.

Абревіація характернадля іменників і дуже рідко використовується в прикметниках.

Конверсія — це перехід готового слова з однієї частини мови віншу.

Найчастішевідбуваєтьсяперехідприкметниківвіменники: кошовий, вартовий, лісничий, братова, хрещений, хрещена, молодий, молода, операційна, варенична, диспетчерська, набережна,пальне,майбутнє,лютий(назвамісяця).Чималоприкметників стали власними назвами, зокрема прізвищами: Сагайдачний, Коцюбинський,Довгий, Гаврилишин, Ковалів; назвами населених пунктів: Київ, Львів, Пирятин, Рівне, Лозова, Зимне,Старе;топонімами:хребетПолонинський,гірськиймасив Тупий, озеро Соляне, річка Кінська, острів Зміїний.

Нерідко дієприкметники втрачають свої дієслівні ознаки й переходять у прикметники: вихована (людина), озброєний (загін), битий (шлях), палена (цегла); рідше — віменники: наРечений,суджений,полонений,придане.

Деякі прислівники перейшли до розряду прийменників:

•низько(села),вздовж(дороги),довкола(будинку),попереду(колони),поруч(мене),назустріч(сонцю).

Перехід слова з однієї частини мови в іншу може бути пов- ии і неповний. Наприклад, повністю перейшли в іменники ^Рикметники, що означають прізвища людей, назви населе-

х Пунктів, топоніми: Виговський, Котляревський, Лісовий,

284	МОРФОЛОГІЯ ІПРАВПпИ с

Харків, Ніжин, Рокитне, Полонне, Роздільна. А деякі слова м жуть виступати то як прикметники, то як іменники: Яао

теж оточувала вартова сторожа (О. Стороженко). Ставай вартовий, без вагання на чати! {Леся Українка). '

Внаслідок метафоризації слово набуває нового значення • нерідко за значенням розщеплюється на омоніми: ключ (до дверей) і ключ (журавлиний), журавель (птах) і журавель (колодязний), вушко (мале вухо) і вушко (голки), коник (невеликий кінь) і коник (комаха), супутник (співтовариш у дорозі) і супутник (космічний об'єкт), хвилюватися (про море) і хвилюватися (про людину), мати й мачуха і мати-й-мачуха (рослина); зокрема й унаслідок переходу власних назв у загальні:

меценат,робінзон,донжуан,дизель,йоркшир,сенбернар,бостон мадера, свалява, геркулес, титан.

Багато назв абстрактних понять виникло саме завдяки метафоризації: стид споріднене із студений, мерзенний — із

мерзнути, щастя від частина, гніввід гнити, обуреннявід буря, зважувати (міркувати) від зважувати (важити).

Зрощення синтаксичного словосполучення в одне слово відбувається внаслідок його частого повторення: добрий день — добридень, спаси біг (бог) — спасибі, сього дня — сьогодні, без Пека — безпека, з усіх боків — зусібіч, один над десять — оди- надцять,вічнозелений—вічнозелений,гіднийжалю—жалюгід- ний, батько й мати — батько-мати, хто знає — хтозна, бог знає — бозна, аби куди — абикуди, коли не буде — коли-небудь, неначе, б то — неначебто, як би — якби.

Суміщення — творення складних слів механічним поєднанням готових слів (спосіб, певною мірою близький до зрощення, але не тотожний): вчитель-фізик, інженер-економіст, гене- рал-лейтенант,бібліотека-читальня,ракета-носій,заєць-русак, меч-риба; нерідко це може бути повторення тих самих, синонімічних або антонімічних слів: тишком-нишком, давним-дав- но, рано-вранці, видимо-невидимо, більш-менш, коли-не-коли, всього-на-всього, раз у раз, кінець кінцем, один-єдиний, вели- кий-превеликий,ходив-ходив.

285

Словотвір

Написання складних слів

Якшо складне слово утворене від підрядного словосполу- н ня (від однієї до другої частини можна поставити питан- 4я) то воно пишеться разом: будова (я к а?) нова — новобудова будує (шо?)машини— машинобудівний, Київ (який?) сталий — старокиївський, бетон (який?) із залізом — залізобетон, сховище (ч о го?) овочів — овочесховище, збірник (ч о го?) сміття—сміттєзбірник, плаває(чим?) парою—пароплав,га- сить (ш о?) вогонь — вогнегасник, перекоти (ч и м?) полем — перекотиполе, сонце (що ро б ить?) сяє — сонцесяйний, забутий (якою м і р о ю?) напів (наполовину) — напівзабутий, ав-

томат ( я к о ю м і р о ю?) напів — напівавтомат.

Якщо складне слово утворене від сурядного словосполучення (перед кожною частиною можна поставити сполучник і), то воно пишеться через дефіс: / національний і демократичний — національно-демократичний, і північний і східний — пів- нічно-східний,ісинійіжовтий—синьо-жовтий,ітемнийізеле- ний — темно-зелений, і хліб і сіль — хліб-сіль, ілюдина і день — людино-день, і кіловат і година — кіловат-година, і тонна і кілометр—тонно-кілометр.

Але разом пишуться жовтогарячий, червоногарячий, глухонімий,хитромудрий,зловорожий.

Якщо складне слово утворене повторенням того самого слова, синонімів чи антонімів, то воно пишеться через дефіс:

білий-білий,думав-думав,один-однісінький,рано-вранці,мало- помалу,часто-густо,тишком-нишком,сила-силенна,сад-вино- град,сам-один,більш-менш,видимо-невидимо,купівля-продаж, розтяг-стиск,година-дві,несьогодні-завтра.

Але якщо повторюється те саме слово в різних відмінках, то таке сполучення пишеться окремо: кінець кінцем, одним °дин, честь честю, чин чином, нога в ногу, рука вруку, разураз, Р'к У Рік, з року в рік.

Традиційно через дефіс пишуться слова свят-вечір, багат-

'Р'	ин~веч'Р> зелен-сад, буй-тур, сон-трава, чар-зілля, жар-
^	негній~дерево, люби-мене (незабудка), мати-й-мачуха
	), брат-і-сестра (братки).

МОРФОЛОГІЯіпрдвоПис

Через дефіс пишуться власні назви на зразок Рава-РуСьк

Новгород-Сіверський, Кам'янець-Подільський, Володимир-д0'

линський, КиївТоварний (прикметник стоїть після іменника)

Конча-Заспа,Пуща-Водиця,Яр-під-Зайчиком,Ростов-на-Доць Франкфурт-на-Майні,Болонь-сюр-Мер. '

Через дефіс пишуться також складні прізвища та подвійні імена:Гулак-Артемовський,Нечуй-Левицький,Антоненко-Давц^ дович, Анна-Марія, Ігор-Богдан.

Через дефіс пишуться:

а) терміни, до складу яких входять букви: У-подібний Т-подібний;

б) найменування з належними до них цифрами: емаль НЦ-132,автомобіль«Мазда-323»,пилосос«Ракета-12А» бензин А-95, клей КН-3;

в) найменування паралельних класів у школах: 5-А, 7-Е 10-В;

г) найменування будинків: 23-А, 3-Б.

Разом пишуться іншомовні частини (шо своїм значенням наближаються до префіксів) авіа-, авто-, агро-, аеро-, гео-,

гідро-, електро-, кіно-, мікро-, мото-, радіо-, стерео-, теле-,

фото-, супер- і под.: авіаквиток, аеровокзал, електробритва, радіотовари,телебачення,фотокопія,суперобкладинка.

Через дефіс прийнято писати іншомовні частини віце-, екс-, максі-, міні-,міді-,прем'єр-,генерал-:віце-президент,екс-чем- піон, максі-пальто, міні-фабрика, міді-спідниця, прем'єр-мі- ністр,генерал-майор.

Через дефіс пишуться також іншомовні слова блок-схема, вакуум-апарат,унтер-офіцер,член-кореспондент,штабс-капі- тан, пап'є-маше, яхт-клуб, стоп-кран, дизель-мотор, крекінгпроцес тощо.

По-різному за чинним правописом пишеться частина пів-. Частина пів- пишеться, як правило, разом: півкілограма, півлітра,піваркуша,півогірка,пів'яблука,пів'їдальні,півострів,

півфінал.

Через дефіс частина пів- пишеться лише з власними назвами: пів-Києва, пів-України, пів-Криму, пів-Європи.

У словосполученнях із вказівкою на час, таких, як о п'в на третю, пів до п 'ятої години тошо, частина пів пишеться окремо.

	Примітка. Логічно було б і на письмі розрізняти два значен-
	пів Якшо при слові пів, яке має значення «половина», імен-
н	в и ступає в родовому відмінку однини, то такий іменник
н	І Л Ь Н О було б писати окремо: пів кілограма, пів кілометра, пів

^отні пів (половина) острова, пів дня, пів огірка, пів яблука, пів

СКиєва\ пів України. Частину півписати разом слід було б лише тоді коли наступний іменник — загальна назва, вжита у формі називного відмінка, — позначає єдине поняття: півострів, південь,

півколо, півмісяць, півкуля,	півзахист, півфінал, півовал, піваркуш,
а також у прислівнику на	півдорозі.

Написанняскладноскороченихслів і графічних скорочень

Складноскорочені слова (абревіатури), утворені з початкових букв або звуків, незалежно від написання словосполучення пишуться великими буквами (крапки між ними не ставляться): Міністерство внутрішніх справ — МВС, житлово-ек- сплуатаційнаконтора—ЖЕК,державнаавтоінспекція—ДА1, малепідприємство — МП, виробниче об'єднання — ВО, Україн- ськареспубліканськапартія—УРП.

Великими буквами пишуться також складноскорочені слова, утворені від іншомовних словосполучень: НА ТО, ЮНЕСКО, МАГАТЕ,УЄФА.

Але малими буквами пишуться: загс, вуз (від російського

высшееучебноезаведение).

Великими й частково малими буквами пишуться складноскорочені слова на зразок Демократична партія України — ДемПУ, Конгресукраїнськоїінтелігенції— КУІн.

Якщо складноскорочені іменники, утворені з початкових букв або звуків, відмінюються, то закінчення біля них дописуються малими буквами: ЛАЗи, у ЖЕКу, з ВАКом.

У складноскорочених словах, утворених іншими способами, усі частини пишуться з малої букви: районна державна

м'ністрація — райдержадміністрація, завідувач господар- ства—завгосп.

•	в л а с н і складноскорочені назви пишуться з великої
ади:	Дніпрогес, Донбас, Укрінбанк.

288	МОРФОЛОГІЯ І ПРАВоПи

Від абревіатур слід відрізняти умовні графічні скорочення які вимовляються повністю й скорочуються лише на письмі' Наприклад, пишемо: 4 кг, читаємо: чотири кілограми.

Слова на письмі скорочуються на приголосний: громаду ним—гр.,добродій—д., пан—п.,наприклад—напр., область-. обл., імені — ім., і так далі — і т. д.; але: нашої ери ~ н. е острів — о.

У кінці графічних скорочень ставиться крапка: півн.-сх (північно-східний), проф. (професор), р. (рік). Але крапка не ставиться при скорочених назвах метричних мір: 5 кг, 10 км, 2 год ЗО хв, 4 мкФ тощо. Не ставиться крапка й між подвоєними буквами, що вказують на множину: рр. — роки, тт. — томи, пп. — пани.

Якщо в графічному скороченні залишаються початок і кінець слова, то на місці пропущених букв ставиться лише дефіс (без крапки): видавництво — вид-во, район — р-н, фабрика — ф-ка, товариство — т-во. Такі скорочення не розриваються для переносу.

Частини скороченого словосполучення іноді розділяються похилою рискою: поштова скринька — п/с, військова частина — в/ч, метрів за хвилину — м/хв.

Історичні зміни в морфемномускладі слова

Морфемний склад слова з часом може змінюватися внаслідок втрати у свідомості людей зв'язку між мотивувальним і мотивованим словом. Тепер рідко який український мовець усвідомлює, що спасибі — це трохи скорочене словосполучення спаси біг (бог), шо вітер і віяти мають спільний корінь вій-, що в слові відро той самий корінь, що й У слові вода.

Розрізняються такі зміни в морфемному складі слова.

Спрощення — зменшення кількості виділюваних у слові морфем. Наприклад, у слові жир, яке походить від того само-

289

реня, шо Й дієслово жити, нині вже не виділяється Г°гЬікс -р-- ^е виділяється й префікс су- в слові сусід, префікс

% у слові обруч (колись дослівно означало «навколо руки») —

°епер ш слова сприймаються як непохідні. Внаслідок спро- 1 Тень збільшується кількість коренів у мові.

Перерозклад — пересування межі між морфемами в слові. Наприклад, у формах вертиш, вертить, вертимо і т. д. колясь виділялися закінчення -ш, -ть, -мо, нині — и ш , -ить, -имо

Спор, латинське УЄГІІ-З, УЄГ(І-І, уегіі-тиз). У слові внутрішній

ми тепер виділяємо префікс в- і корінь -нутр-, а колись тут виділявся префікс вн- і корінь -утр- (той самий, шо й у слові

утроба).

Ускладнення — збільшення кількості виділюваних у слові морфем. Наприклад, слово вальці в українській мові сприймається як утворене від вал за допомогою суфікса -ець / -ц'. Насправді ж у цьому слові немає суфікса, воно запозичене з німецької мови — аЧе \¥аке, у якому суфікс не виділяється.

Перехід кореня в афікс (декореляція) спостерігається за дуже частого повторення його в складному слові. Наприклад, у словах людина, киянин, болгарин і под. (у множині: люди, кияни, болгари) елемент -ин- колись був рівнозначний слову один (пор. латинське ипиз «один», німецьке еіп «один»), а тепер сприймається як суфікс. Значення суфікса набуває корінь -лог- (від грецького Іо/іоа «вчення») у словах на зразок психолог, біолог, зоолог та ін. Значення префікса набуває займенник сам у словах на зразок самобутній, самозаспокоїтися, самосійка тощо (таких слів із частиною само- налічується близько 500).

Морфемний склад слова може змінитися і внаслідок різних фонетичних процесів.

Наприклад, у слові убозтво (убог + ство) унаслідок злиття звуків г і с змінився звуковий склад як кореня, так і суфікса (У таких випадках морфеми слід виділяти відповідно до словотвірної моделі: корінь убог-, суфікс -ств- і закінчення -о). У слові холонути в корені холодвипав звук д. У слові пісний у К0Рені піст- випав звук т.

-й- п М а л о Фонетичних змін у морфемах пов'язано із звуком

або	о д н и х	випадках він зберігся, як, наприклад, суфікс
(кров	? н а	з а к і н ч е н н я в словах пір'я [п'ір + й + а], кров'ю

10

290	МОРФОЛОГІЯ І

кого приголосного, як у словах колосся [колос + й + а лоддю [молод' + йу]. А ще в інших — він зник, від ньо залишилася тільки м'якість, як у словах листя [лист + й 4- аі вістю [в'іст' + йу]. Суфікс -й- колись був у похідних слові) із кінцевим м'яким на зразок юнь [йун + й], зелень [зелен + иі твірна основа яких закінчується на твердий приголосний'

юн(ий), зелен(ий).

Іноді, щоб з'ясувати справжній морфемний склад слова треба вдаватися до етимологічних досліджень.

Етимологічний аналіз слова

ІЕТИМОЛОГІЯ — визначення походження слова і його фонетичних та семантичних зв'язків з іншими словами тієї самої та споріднених мов.

Етимологічні дослідження спираються на такі наукові принципи:

1) фонетичний — чітко й повно враховувати фонетичні закони (наприклад, підставу говорити про спорідненість слів гіркий, горіти, гарячий, жар дає наявність в українській мові чергування голосних о — і та о — а, приголосних г — ж);

2) семантичний — враховувати можливість значеннєвої спорідненості слів, наявність у них спільної семи (наприклад, слова горіти, гарячий, гіркий, горно, гончар (від горнчар), горщик, горілка, горе і под., крім спільної звукової частини гор / гір / гар, мають спільну сему «пекти» — отже, вони етимологічно споріднені);

3) словотвірний — чітко виділяти морфеми (наприклад, походження слова щастя [шчас'т'а] стане зрозумілим лише тоді, коли правильно виділимо в ньому префікс ш-, який походить із колишнього с- (пор. написання в російській мові счастье, запозичене з церковнослов'янської мови), корінь -час'т'-, суфікс -й-, від якого залишилася тільки м'якість (пор. такий самий суфікс у слові

291

овогеіР

пір'я [п'ірйа]), і закінчення -а — отже, дослівно воно означає «шось ніби частка, пайка»);

4) генетичний — враховувати також значення й звучання споріднених слів інших мов, близьких за походженням (наприклад, шоб зрозуміти значення слова рука, зіставляємо його із спорідненим польським гека [рен'ка] «рука», потім із литовськими гапка «рука» і гепк'ш «збираю, згортаю» — отже, первісне значення цього слова «збирачка, згортачка»; це значення збереглося в українських словах горстка, пригорща);

5)речовий — значення слова пов'язувати з дійсністю (наприклад, досліджуючи етимологію слова лебідь, його зіставляють із латинським аіЬиз «білий» на тій реальній підставі, шо лебеді білі; до речі, правильність такого зіставлення підтверджується і давньоверхньонімецьким словом аіЬіг «лебідь»)-

Внаслідок різних фонетичних, морфемних та семантичних змін видимий зв'язок між спорідненими словами може втратитися. Наприклад, тепер уже ніхто не відчуває, що слова початок і кінець споріднені — мають той самий етимологічний корінь кон. У другому слові він залишився майже незмінним — лише відбулося закономірне чергування о з і. У першому ж слові корінь кон змінився на кен (як у слові молоти — мелений); звук к перед є перейшов у ч (як у словах рука — рученька); звукосполучення єн дало я, тобто голосний а після м'якого (пор. грец. репіе «п'ять» і укр. п 'ять; лат. тепіНа «м'я- та» і укр. м'ята); шиплячий ч отвердів; таким чином, корінь кон став звучати як ча. У початковій формі цей корінь зберігся в слові споконвіків, що дослівно означає «з початку віків» (у польській мові — росщіек [почонтек]).

Ось, наприклад, який вигляд мають міркування про можливе походження назви Дніпро. У найдавніших українських пам'ятках це слово писалося як Дън-кпръ. Звук ъ виник на місці ще давнішого у: пор. лат. сіотт і давньослов'янське домь «Дім»; українськерудий і давньослов'янськеръджа «іржа». Звук

походить від давнього ай: пор. литовське каіпа «ціна» і давослов янське ціна «ціна»; готське зіаіпз «камінь» і давньо- ^лов янське ст-кна «стіна» (у сербській мові це ж слово стена Т Є п е Р означає «скеля», «великий камінь»). Підставляємо в у ч а с тину назви Дьні історичні відповідники звуків ъ та *Ь:

Дунай. Значення другої частини прь виводимо, зіставляючи Г зі словами, у яких є той самий елемент пр: прісний «несолоний, річковий»; діалектне пруд «швидка течія ріки», назви річок Прут, Прип'ять («Ріка-путь»), Протва, Простир, /7л0- сянка, Прусянка, Прудник, Прудок, Проня, Придка, Предівка Пира, Пиріг, Стопирка, Опір, Пороз, Поразок,Порозовиця, #е-

рев, Пірна (давня назва річки Ірпінь) тошо. Первісний корінь пр маємо також у словах прати (у давнину прали переважно в річці), періщити (про дощ), порскати, пирскати, бризкати, очевидно, й у назві бога Перун, який нашими предками-хліборо- бами мислився як такий, що посилає дощ. Наведені слова дають підстави вважати, що елемент прь колись означав «текуча вода, ріка». Отже, можна зробити висновок: назва Дніпро походить від прадавнього словосполучення із значенням Дунайріка. І справді, в українських народних піснях дуже часто згадується саме Дунай чи то як річка, чи то як велика вода: Тихо, тихо Дунай воду несе... Нехай, нехай погуляю, як та риба по Дунаю... Понадморем, Дунаєм вітер явірхитає... Налетіли сірі гуси, сіли, пали на дунаєчку, сколотили всю дунай-воду... Назва

Дніпро в них не трапляється.

Поміркуйте

Яка роль граматики в позначенні явищ навколишньої дійсності?

Яка роль морфем у розумінні структури позначува- н °го словом явища?

Яка різниця між семантичними і реляційними фор- м °твірними афіксами?

Чому визначати будову слова (морфемний склад) слід за його звучанням, а не за написанням? ЯКИЙ спосіб словотвору - морфологічний, абревіа- Ч'инии, конверсійний чи метафоричний — точніше передає внутрішню структуру позначуваного словом явища?

З яких причин може змінюватися первісна структура похідного слова?

Які дані про слово слід враховувати під час його етимологічного аналізу?

293

ЧАСТИНИ МОВИ

§85

Поділ слів на частини мови

Усі слова мови поділяються на великі лексико-граматичні розряди — частини мови. Кожна частина мови характеризується своїми граматичними, лексико-семантичними й функціональними особливостями.

Слова відносяться до певних лексико-граматичних розрядів за спільними найзагальнішими семантичними, словотвірними, морфологічними й синтаксичними ознаками.

Наприклад, слово зелень відносимо до розряду іменників, зелений — до розряду прикметників, зеленіти — до розряду дієслів на підставі таких їхніх відмінних ознак: 1) перше відповідає на питання ш о? й, отже, називає предмет; друге — на питання я к и й? і, отже, називає ознаку; третє відповідає на питання шо р о б и т и ? й, отже, називає дію (семантичні ознаки); 2) зелень має нульове закінчення, яке буває в іменників; зелений має властиве всім прикметникам закінчення -ий; зеленіти має суфікс -ти, властивий для неозначеної форми дієслова (словотвірні ознаки); 3) перше має власний рід, змінюється, як усі іменники III відміни; друге не має власного роду, змінюється, як усі прикметники; третє може творити способові форми, змінюватися за особами і т. д. (морфологічні ознаки); 4) у реченні зелень найчастіше виступає в ролі підмета або додатка; зелений — у ролі означення або іменної частини складеного присудка; зеленіти в способових формах— у ролі присудка (синтаксичні ознаки), наприклад: Блискуча, перебризана червоним сонцем лісова зелень оточувала їх (О. Гончар). Усті садки пишаються своєю красою, земля — своїм зеленим илимом (Панас Мирний). Трава надворі вже потроху зеленіє

и рипр Тютюнник).

/•	Українській мові — десять частин мови. Шість із них
	н ик, прикметник, числівник, займенник, дієслово й при-

слівник) самостійні, три (прийменник, сполучник, частки) службові, й окремо стоїть вигук.

Змінюваними є тільки п'ять частин мови: іменник, прикметник, числівник, займенник і дієслово, усі інші — незмінювані.

У цілому частини мови характеризуються так:

І№ п/п Частина мови Роль у реченні Змінюваність

Іменник	самостійна	змінювана
Прикметник	самостійна	змінювана
Числівник	самостійна	змінювана
Займенник	самостійна	змінювана
Дієслово	самостійна	змінювана
Прислівник	самостійна	незмінювана
Прийменник	службова	незмінювана
Сполучник	службова	незмінювана
Частки	службова	незмінювана
Вигук	особлива	незмінювана

Самостійні частини мови можуть виступати членами речення. Через те слова, шо належать до них, називають ше повнозначними. Службові частини мови самі по собі членами речення не виступають, вони виконують допоміжну роль у творенні членів речення. Ці слова називають ще неповнозначними.

Самостійні частини мови за реальним лексичним змістом поділяються на н о м і н а т и в н і (іменник, прикметник, дієслово, прислівник) і в к а з і в н і (займенник, числівник). Значення перших зрозуміле й поза контекстом (сонце, блакитний, іти, швидко), другі — наповнюються змістом лише в контексті (воно, дев'ять). Інакше кажучи, номінативні слова мають постійний сигніфікат, у вказівних він ситуативний. До останніх слід віднести також вигуки.

Деякі мовознавці як окремі частини мови виділяють ше слова категорії стану (треба, сонячно, тепло), модальні слова (ма-

мови

295

ь, очевидно) та зв'язки (бути, ставати). Перші дві категорії слів хоч і різняться своєю специфічною синтаксичною роллю (виступають присудками в безособових реченнях та є вставними словами), однак мають усі ознаки прислівників — тому їх варто зараховувати до прислівників. Зв'язки — це все-таки дієслова, які в певному контексті виконують допоміжну, службову роль.

§86

Граматичні значення

Кожне слово в мові характеризується одним чи кількома граматичними значеннями. Наприклад, слово розумом має такі граматичні значення: «іменник», «чоловічий рід», «орудний відмінок», «однина». Слово розумно має лише одне граматичне значення — «прислівник». Граматичне значення є обов'язковою ознакою слова.

Граматичні значення слова є додатковими (супровідними) щодо лексичного значення і слугують для позначення як певних різних зовнішніх зв'язків предмета чи явища, так і найзагальніших властивостей буття.

Наприклад, розглянемо два слова в реченні Як вовка не держи, він в ліс втече при першій нагоді (І. Карпенко-Карий). Словоформа вовка має лексичне значення «чотириногий хижак сірої масті» і чотири граматичні значення: «іменник», «чоловічий рід», «родовий відмінок», «однина». Граматичне значення «іменник» вказує, шо названий словом предмет може виступати діячем (суб'єктом) або об'єктом дії. Граматичне значення «родовий відмінок» вказує, шо цей предмет виступає тут об'єктом дії (не вовк держить, а його держать). У другій частині речення є слово він. Лексичного значення воно не має, але має чотири граматичні значення: «займенник», «чоловічий рід», «називний відмінок», «однина». Граматичне значення «займенник» вказує, шо це слово виступає замінником якоїсь азви. Граматичні значення «чоловічий рід» і «однина» співвідносять займенник він із предметом, названим словом вовк, «•називний відмінок» вказує, що цей предмет у даному разі вступає діячем (вовк утече).

МОРФОЛОГІЯ І ПРАВОПИС

За р о л л ю в м о в і граматичні значення слова ються на класифікаційні, синтаксичні і номінативні.

Класифікаційні граматичні значення виступають у різних словах і є постійними, незмінними. Вони, як правило, зумовлені лексичним значенням слова. Такими в українській мові є належність до частини мови (синь, синій, синіти), вид дієслів

(йти, прийти), рід іменників (рік, ріка).

Синтаксичні граматичні значення використовуються лише для зв'язку слів у реченні. Вони виступають у тому самому слові і є змінними. Ніякого реального змісту ці значення самі по собі не виражають. Такими є рід, число і відмінок прикметників, рід і число дієслів, певною мірою відмінки іменників. Адже виділені тут граматичні значення прикметника аж ніяк не випливають з їхнього лексичного значення і не впливають на нього: наприклад, форми синій, синя, синє, сині, синього, синьому і т. д. завжди вказують на той самий колір. Відмінки ж іменників, крім того, що позначають різні зв'язки між словами в реченні, несуть ще й певну інформацію про реальність, тобто про те, у якій ролі виступає названий словом предмет — у ролі суб'єкта (діяча), об'єкта, обставини тощо.

Номінативні граматичні значення виступають теж у тому самому слові, але виражають ті чи інші найзагальніші властивості буття і тим доповнюють, уточнюють лексичне значення слова. Таку роль виконує, зокрема, число іменника: різне реальне значення передають однина і множина того самого слова: день (це тільки один день) і дні (це більше ніж один день), батько і батьки (останнє може ще означати «батько і мати»), вода і води тощо. Ступені порівняння прикметників вказують на різну інтенсивність вияву ознаки: холодний, холодніший, найхолодніший. Різного змісту набувають висловлювання залежно від того, у якому часі вжито дієслово: Дощ ішов. Дощ іде. Дощ ітиме — хоч у кожному з них слова ті самі.

Синтаксичні й номінативні граматичні значення, як змінні, зумовлюють творення різних морфологічних форм того самого слова — словоформ. У речення змінні слова входять лише у вигляді певних словоформ.

З п о г л я д у в і д н о ш е н н я г р а м а т и ч н и х з н а - ч е н ь до д і й с н о с т і їх ще можна поділити на реальні й формальні.

297

•граматичні значення несуть певну інформацію про

•ь (це як було вже показано, і частини мови, і ступені

дійсніст V ' и к м е тників, і час дієслова, і в певних випадках П°Ріменників, відмінок іменника).

рЩ <п пмальні граматичні значення в межах слова не мають імення до дійсності, а в реченні вони виконують синтак-

віДн о ш		ь допомагаючи правильно моделювати дійсність,
С И Ч йпажувану в словах. Візьмемо рід дієслова в минулому часі,
В	іяк не впливає на семантику слова - ту саму дію озна-
ВШ	наприклад, змінив і змінила. Але в реченнях День змінив
	і День змінила ніч рід дієслова суттєво змінює значення

висловлювань: перше з них означає «настав день», друге - «настала ніч».

Граматичні значення існують у взаємозв язку й взаємовикюченні Мова не може бути з одним відмінком (скажімо, пише з називним), з одним родом (наприклад, лише з чоловічим) і т д бо тоді взагалі не йшлося б про відмінок (як у (Ьоанцузькій мові) чи про рід (як в англійській). Саме в цьому й виявляється взаємозв'язок між граматичними значеннями Взаємовиключення полягає в тому, шо, наприклад, якщо іменник стоїть в орудному відмінку, то він не може водночас стояти і в родовому чи давальному.

Кожна окрема система однорідних граматичних значень - це граматична категорія. Граматична категорія щодо граматичних значень є загальне, а граматичні значення щодо граматичної категорії — часткове. Граматична категорія грунтується на двох і більше граматичних значеннях. Наприклад, категорія роду в українській мові об'єднує чоловічий, жіночий і середній рід, категорія числа — однину й множину, категорія виду - доконаний і недоконаний вид тощо.

Усі змінні граматичні категорії даного слова формують його парадигму — сукупність усіх словоформ. Наприклад, парадигма іменника в українській мові налічує 14 словоформ (по 7 відмінків в однині й множині), парадигма прикметника — 24 словоформи (по 6 відмінків у трьох родах і 6 — у множині).

В українській мові є такі основні граматичні категорії: в іменниках, прикметниках, деяких займенниках, деяких формах дієслова — категорії роду, числа й відмінка; у частини прикметників і прислівників — категорія ступенів порівняння; тільки в дієсловах — категорії виду, перехідності, способу, часу, особи.

Способи вираження граматичних значень

Граматичні значення виражаються за допомогою матеріальних (звукових) засобів. Наприклад, у словоформах тихіший і більш тихий граматичне значення вищого ступеня прикметників виражено в першому випадку суфіксом -іш- у другому — словом більш. Іноді відсутність матеріального показника є теж способом позначення граматичного значення. Наприклад, те, що в словоформі канікул немає закінчення, вказує, що іменник стоїть у родовому відмінку множини. У такому разі ми говоримо про нульове закінчення.

Мова може послуговуватися синонімічними граматичними засобами (наприклад, на майбутній час однаково вказує і допоміжне слово будемо, і афікс -мемо: будемо знати, знатимемо). Є в мові й омонімічні засоби вираження граматичних значень (наприклад, закінчення -є в словах поле, земле, мале, коле передає різні граматичні значення).

Є синтетичні й аналітичні способи вираження граматичних значень.

Якщо лексичне й граматичне значення виражається в одному слові, то такий спосіб називається синтетичним (наприклад: знатиму, серйозніший).

До синтетичних способів належить вираження граматичних значень за допомогою афіксів (закінчень, суфіксів, префіксів), наголосу (руки — родовий відмінок однини, руки — називний відмінок множини), чергування звуків {руки і руці), суплетивізму (утворення граматичних форм того самого слова від різних коренів: я — мене, ми — нас, добрий — кращий).

Якщо граматичне значення виражається окремо від лексичного, то такий спосіб називається аналітичним (наприклад:

будузнати, більш серйозний).

До аналітичних способів належить вираження граматичних значень за допомогою прийменників (різні відмінки: стіл — на стіл, синові — при синові), допоміжного дієслова бути {буду писати), часток {сказав — сказав би, акуратний — більш акуратний), сполучників, порядку слів {Свідомість визначає буття і Буття визначає свідомість; Гарний день і День гарний).

Іменник	299
ПоМіркуйте
1	Чому є різні розряди слів — частини мови?

2.За якими ознаками розрізняємо одне від одного іменник добро, прикметник добре, прислівник добре, дієсловодобрю?

Яку роль виконують граматичні значення під час побудови речень?

Як і які граматичні значення впливають на лексичне значення слова?

Яка різниця між синтетичними й аналітичними способами вираження граматичних значень?

ІМЕННИК

Загальнівідомості

1

Розряди іменників за значенням

1 Іменник називає предмет і відповідає на питання х т о ? !

( ЩО?

І

У граматиці предметом вважається все, про що можна запитати хто це? або що це? Отже, предмети — це не тільки назви людей {робітник, співачка), тварин {кінь, ворона), конкретних речей {сонце, книжка), а й назви опредмечених дій {засідання, облік), ознак {компетентність, краса), абстрактних понять {совість, доброта) і т. п.

За х а р а к т е р о м н а з и в а н н я іменники бувають загальні й власні.

Загальна назва дається багатьом однаковим предметам: чоловік, відвідувач, місто, гора, журнал, день, щастя.