ющук 2004

464.	СИНТАКСИС І ПУНІСТУАЦ|Я

§167

Сурядні словосполучення

Сурядне словосполучення — це смислове й граматичне поєднання двох або більше повнозначних слів як граматично рівноправних.

Наприклад, поєднання слів вогонь і вода є сурядним словосполученням, оскільки:

а) вони поєднуються за змістом (називають явища природи);

б) між ними існує граматичний зв'язок, який виражається сполучником і однаковим називним відмінком;

в) вони граматично рівноправні (немає головного й залежного слів);

г) вони є будівельним матеріалом для речення: Вогонь і

вода добре служать, алелихо панують (Нар. творчість).

У сурядному словосполученні, як правило, іменники стоять в одному відмінку (розум і серце, розумом і серцем), дієсло- в а — в одній особі й числі {дивитеся і не бачите, реве та стогне), прикметники — в одному роді, числі й відмінку (чесної й справедливої). Такий граматичний зв'язок називається

координацією.

Проте й тут, як у багатьох мовних явищах, трапляються винятки, коли обставини, узгоджені й неузгоджені означення, що входять до одного сурядного словосполучення, виражаються різнотипними словоформами: на полі і в саду; під землею і на землі; блідий, із запалими щоками. Але в сурядному словосполученні ці словоформи виконують однакові функції і відповідають на те саме питання, тобто прирівнюються між собою.

Слова в сурядному словосполученні повинні бути одного плану за значенням і певними граматичними ознаками: права й свободи, унавчанній праці, думаємо й вирішуємо, економічний і соціальний. Іноді це можуть бути антоніми: світло і темрява, радість і сум, великі й малі, вранці й увечері.

Не можна поєднувати між собою різнопланових за значенням і граматичними ознаками слів. Отже, вислови на зразок «дерева й сосни» (сосни теж дерева), «письменники й поети»

с„овосполучення	465
	ОД0-Ж4Х4С-ЗДСДОСФ.

(поети теж письменники), «економічний і розвинений», «читати й малювання» побудовані неправильно.

Між словами в сурядному словосполученні бувають такі види сурядного зв'язку:

єднальний — вказує на сукупність певних предметів, явиш

івиражається за допомогою єднальних сполучників /, та

(= /'), ні... ні, не тільки... а й, як... так і або без них: пісня

іпраця; ввічливий, коректний;

протиставний — вказує на протилежність певних предметів та явиш і виражається за допомогою протиставних сполучників а, але, та (= але), проте, зате, однак, все ж або без них: не вміння, а хотіння; не холодно — жарко;

розділовий — вказує на часову несумісність, взаємовиключення або почерговість появи певних предметів та явищ і виражається за допомогою розділових сполучників або, чи, або... або, чи... чи, то... то: білий або чорний; то спека, то холод.

Сурядні словосполучення бувають відкриті й закриті. Відкриті сурядні словосполучення можна продовжувати: крик, галас, метушня; і прибирали, і чистили, і чепурили; сині, зелені, рожеві, червоні. Закриті сурядні словосполучення продовження не передбачають: любов і ненависть; батько і мати; земля і люди; молоді й старі; і радість і сльози; не тільки перемоги, а й поразки; не лише на словах, а й на ділі; світить, танегріє.

Сурядні словосполучення в мові сприймаються як синтаксична цілість: вони спільно підпорядковують собі залежне слово(доброта імудрістьприкрашають, Маринібатько імати) і

так само спільно підпорядковуються головному слову (міста

Київ і Львів, відпустка на липень і серпень).

Сурядні словосполучення можуть лексикалізуватися, тоб- ^о перетворюватися на фразеологізми: / вдень і вночі, і сміх і Рх, т живий ні мертвий, ні слуху ні духу, ні кує ні меле, дешево ероито, рано чи пізно, була не була, між життям і смертю,

пк ча життя, а на смерть.

466	СИНТАКСИС І ПУНКТУдц|я

ЧИ'. §168

Підрядні словосполучення

Слова в підрядному словосполученні об'єднуються між собою як граматично нерівноправні: одне — головне, друге -.

залежне.

Від головного слова ставиться питання, а залежне — відповідає на поставлене питання: холодна зима {зима — яка? —

холодна), розмова про наболіле {розмова — п р о що? — про наболіле), приїхали вчора {приїхали — к о л и ? — вчора).

За роллю в реченні підрядні словосполучення поділяються

на предикативні й непредикативні.

Предикативні підрядні словосполучення являють собою поєднання підмета й присудка і виконують у двоскладному реченні роль синтаксичного центра, навколо якого об'єднуються всі інші слова: директор вирішив, місце звільнилося, буря повалила.

Предикативні підрядні словосполучення бувають: самодостатні — можуть бути реченням без залежних слів:

сонце зійшло, починається літо, день короткий, поїзд прибуває;

недостатні — не можуть бути повним реченням без залежнихслів:комісіярозглянула,державазабезпечує,кандидат можебалотуватися.

У більшості мовознавчих праць предикативні словосполучення не виділяються і не розглядаються як окреме синтаксичне утворення на тій підставі, що вони, мовляв, можуть бути реченнями. Але, по-перше, не всі поєднання підмета з присудком є самодостатніми. Наприклад, такі предикативні словосполучення, яксонце нагріло, вітер зриває, автор передав, щоб стати реченнями, повинні мати при собі щонайменше один або більше другорядних членів: Сонце нагріло землю. Вітер зриває листя з дерев. Автор передав у видавництв

свою нову повість. По-друге, якщо, скажімо, вислів Я йду1 може бути реченням, то не в усякій мовній ситуації. Напри*' лад, у відповіді на запитання Куди ти йдеш ? — це ще тільК" словосполучення, будівельний матеріал для речення, але ве речення. 1 по-третє, предикативні словосполучення будут°тЬ'

467

за тими ж правилами, що й будь-яке інше словосполучен-

сНаприклад, немислимі сполучення підмета з присудком

азразок «вогонь мжичив», «дерево бігає», «вогонь згасало», «дерево ростуть»; можливі тільки такі: вогонь згасав, дерево

росте.

Предикативне словосполучення, якщо воно перестає бути синтаксичним центром речення, легко переходить у непредикативне: птахи відлітають — відліт птахів, верби схилились — схиленіверби,каміньлежить—лежачийкамінь,виднієтьсяліс— видно ліс, ранок тихий — тихий ранок.

Предикативні словосполучення можуть (щоправда, рідко) лексикалізуватися: кури не клюють, кіт наплакав, клепки розсохлись,жижкидрижать,серцекрається,голованабитаклоччям, молоко на губах не обсохло.

Непредикативні підрядні словосполучення в реченні входять або тільки до групи підмета, або тільки до групи присудка, або до групи якогось другорядного члена: українська держава,забезпечуєзахист,захиствласності.

За тим, якою частиною мови виражено головне слово, непредикативні підрядні словосполучення бувають:

іменникові: робочий день, долина річки, батько з сином, уміння працювати, їзда верхи; із числівниками — лише в непрямих відмінках, крім знахідного: п 'ятьом студентам, двохбудинків;

прикметникові: знайомий мені, міцніший за сталь, розгублений від хвилювання, відвертий до нахабності, дуже високий, білий весь, гарний такий, готовий допомогти;

числівникові — тільки в називному та знахідному відмінках: три яблука, сто днів; але з числівниками тисяча, мільйон, мільярд та з дробовими числівниками — у будьякому відмінку: тисяча гривень, тисячі гривень, тисячею гривень; одна десята відсотка, однієїдесятоївідсотка; займенникові: щось цікаве, хтось із них, вони обидва; Дієслівні: читати книжку, розмовляти з другом, пасти задніх,залишитисябезнічого,довгочекати,знатибагато,ста- ти навшпиньки, іти не оглядаючись, здаватися втомленим, проситипочекати,вартоподумати;

Рислівникові: недалеко від села, зовсім близько, надзвичай- Но пР°сто, краще за художника.

468	СИНТАКСИСІ ПУНКТУАЦІЇ

За смисловими відношеннями між їхніми членами непре. дикативні підрядні словосполучення бувають:

означальні (атрибутивні) — залежне слово вказує на ознаку предмета: осінній день, київські каштани, цвіт яблуні водазкриниці,роботавручну;

додаткові (об'єктні) — залежне слово називає предмет, на який спрямована дія або ознака: малювати картину, дивитися на людей, ласий до меду;

обставинні (адвербіальні) — залежне слово називає різні обставини: повернутися пізно, навчатися в університеті,

завмертивідздивування.

Більшість фразеологізмів, які є в українській мові, має форму непредикативних підрядних словосполучень: біла ворона, на сьомому небі, гострий на язик, не в тім 'я битий, кирпу гнути, у три погибелі, дати перцю, збити з пантелику, приший кобилі хвіст.

Способипідрядногозв'язкувсловосполученнях

Між словами в підрядних словосполученнях можливі три способи зв'язку: узгодження, керування й прилягання.

При узгодженні залежне слово граматично уподібнюється

до головного.

Наприклад, у словосполученні рідна земля залежне слово рідна стоїть у тому ж називному відмінку, жіночому роді й однині, що й головне слово земля. Якшо змінимо форму головного слова на землею, то відразу треба міняти й форму залежного слова на рідною. Так само й у словосполученні ти думаєш залежне слово думаєш стоїть у другій особі однини, як і головне ти. Якщо змінимо ти на займенник третьої особи множини вони, то доведеться змінити й форму залежного слова на думають.

У предикативних підрядних словосполученнях, якшо залежне слово (присудок) виражене дієсловом, для словоформ У теперішньому й майбутньому часах та в наказовому способі

469

н відбувається в особі й числі (я думаю, ти думаєш, думають, ти думай, ви думайте), а в минулому часі мовному способі — у роді (в однині) й числі (він думав,

Т3 а думала, вони думали, ми подумали б). Узгодження в роді,

в° лі і як правило, у відмінку відбувається тоді, коли залеж- 4 слово виражене прикметником {він добрий, вона добра, вони ^пбрівіН бУв добримідобрий, вонабуладоброюідобра),дієприкетн'иком (стіна побілена, стіни побілені), порядковим числівиком (він перший, вона перша) чи займенником із прикметниковим значенням (справа наша, дім наш).

у непредикативних підрядних словосполученнях із головним словом узгоджуються в роді (в однині), числі й відмінку залежні слова, виражені прикметниками (тепла зустріч, теплої зустрічі, теплих зустрічей), дієприкметниками (продумана відповідь, продуманої відповіді), порядковими числівниками

(перший ряд, у першому ряду), кількісними числівниками в непрямих відмінках (трьох днів, трьома днями), займенниками з прикметниковим значенням (моя порада, моєї поради, моїми порадами).

У словосполученні із залежним словом-прикладкою обо- в'язковим є лише узгодження у відмінку: місто Черкаси, до містаЧеркас,замістомЧеркасами;мати-природа,матері-при- роди,зматір'ю-природою.

При керуванні залежне слово (іменник, займенник з особовим значенням) завжди стоїть у певному непрямому відмінку (з прийменником або без нього) незалежно від форми головного слова.

Наприклад, у словосполученні любити Вітчизну залежне слово Вітчизну стоїть у знахідному відмінку. Як би ми не змінювали форму головного слова (люблю, любимо, люблять, любили, любитимуть, любіть і т. д.), від цього відмінок залежного слова (Вітчизну) не зміниться. У словосполученні любов 0 людей залежне слово до людей стоїть у родовому відмінку з прийменником; і як би ми не змінювали форму головного слова — любові, з любов 'ю, про любов і т. д. — залежне так і сто- тиме в цьому самому відмінку з прийменником.

р у в а н н я м о ж е здійснюватися без прийменників (сіяти

Ни^Ю' Щкавипч*ся літературою, дякувати вчителеві, слова м Рил<іси, його думка, старший віком) і за допомогою прийду ^в (дбати про дітей, називати на ім 'я, припасти до сма-

>Підручникзполітології,приємнийнавигляд).

470	СИНТАКСИС I ПУНКТУди|С)

Залежно від того, якою мірою лексичне значення головно го слова потребує при собі залежного, розрізняють:

сильне керування — головне слово не може обходитися бе3 залежного чи залежних слів: зустріти товариша, вимагащ відшкодування, добігти дофінішу, опаданнялистя, відповів товаришам,сповнениймудрості,повідомитигромадськість про небезпеку, переробити насіння на олію;

слабке керування — головне слово може вживатися й без залежних слів: працювати в полі, повертатися з роботи продукція без браку, змужнілий у праці, хворий на грип.

При приляганні залежним виступає незмінне слово (прислівник, дієприслівник, неозначена форма дієслова). До головного воно приєднується лише за змістом.

Наприклад, у словосполученнях прибув удосвіта, глибоко стурбований, дуже показовий залежні слова виражені прислівникамиудосвіта,глибоко,дуже;условосполученнірозмовляємо йдучи — дієприслівником йдучи; приїхали перевіряти - неозначеною формою дієслова перевіряти. Ці залежні слова не мають ні роду, ні числа, ні відмінка, ні часу, ні особи. Отже, граматично вони ніяк не можуть пристосовуватися до головного слова.

Головним словом, до якого прилягають незмінювані слова, найчастіше буває дієслово (у будь-якій формі): почуватися добре,поспішайповільно,чіткоусвідомлений,зробленопоспіхом, проаналізувавшиґрунтовно,ідутьнепоспішаючи,намагавсядопомогти.

Способом прилягання іноді приєднуються прикладки до означуваного слова: станція П'ятихатки, на станції П'ятихатки; журнал «Всесвіт», у журналі «Всесвіт».

Побудова і вживання словосполучень

У побудові словосполучень, особливо з підрядним зв'я3' ком керування, найвиразніше проявляється специфіка мов" Наприклад, українською мовою слід казати дякую вам (а й

471

куЮ вас»), розмовляю українською мовою (а не «розмовляю

&українській мові»), чинити згідно із законом (а не «чинити

*гшн	закону»), почнеться о другій годині (а не «почнеться в
3 і години») тощо. Тому, будуючи речення, треба насамперед
оавильно поєднувати слова в словосполучення.
Найчастіше помилки трапляються в побудові зокрема та-
к И Х словосполучень із підрядним зв'язком керування:
пробачтемені (а не «мене»)
мені болить (а не «мене»)		•
дотриматислова(ане«слово»)
оволодіти ситуацією (а не «ситуацію»)
опануватипрофесію (ане «професією»)
учитисяремесла (а не «ремеслу»)		%
ігноруватипопередження(ане«попередженням»)		:

завдати шкоди (а не «шкоду») зазнати невдачі (а не «невдачу»)

зрадити принципи (а не «принципам»)

називати на ім'я (а не «по імені»)

звернутися за адресою (а не «по адресі») відправитипоштою (ане «попошті») прийшов у справі (а не «по справі»)

комісія для складання (а не «по складанню») заходи щодо поліпшення (а не «по поліпшенню»)

сталося через недбальство (а не «із-за недбальства»)

один раз на місяць (а не «в місяць») ввести до складу (а не «в склад»)

радіти з успіхів (а не «успіхам»)

Після прикметників у вищому ступені, якщо далі йде порівняння, обов'язково вживаються прийменники від, за або сполучник ніж: тяжчий від олова (а не «тяжчий олова»); дорожчий за золото (а не «дорожчий золота»); сильніший, ніж: страх (а не «сильніший страху»).

Після прикметників багатий, скупий, хворий тощо перед Пенником вживається прийменник на: багатий на корисні козлини, скупий на слова, швидкий на язик, хворий на діабет; так ° Ш с л я Дієслів перетворюватися, обертатися, змінювати-

•ПеРетворюватися на пару, змінюватися на краще.

Ном • ч и с л і в н и к а х два, три, чотири іменник стоїть у назив- У відмінку множини, а не в родовому однини: два дні, три

472	СИНТАКСИС І ПУНКТУАЦІЇ

місяці, чотири роки. 1 навпаки, при числівнику півтора іменник вживається в родовому відмінку однини, а не в називному множини: півтора дня, півтора місяця, півтора року.

Після прийменника по іменник вживається в місцевому відмінку, а не в давальному: зв 'язати по руках і ногах (а не «по рукам і ногам»), орієнтуватися по зірках (а не «по зіркам»).

Синтаксичні словосполучення не є застиглими, стандартними. У багатьох випадках можлива синонімічна взаємозаміна їх. Наприклад, однакове чи майже однакове лексичне значення мають пари словосполучень книжкова шафа — шафа для

книжок, орендна плата — плата за оренду, роздрібний продаж — продаж у роздріб, міські вулиці — вулиці міста, після впорядкування території — впорядкувавши територію, учитель й учні —

учитель з учнями, роботу виконано —- робота виконана.

Іноді словосполучення можна замінити одним словом і на-

впаки: книжкова крамниця — книгарня, дощана огорожа — паркан, край лісу — узлісся, брати в борг — позичати, відбиватися в дзеркалі — віддзеркалюватися, стати сірим — посіріти, кож-

ного дня — щодня, батько й мати — батьки.

Уміння знаходити й правильно вживати синонімічні словосполучення та слова дає змогу точніше й дохідливіше висловити думку, описати ситуацію, подію тощо.

Поміркуйте

1.Коли і як виникають словосполучення?

2.Як проявляються лексичні значення слів у словосполученнях?

3.Яка різниця між лексичними й синтаксичними словосполученнями?

4.Чому слова, поєднані сурядним зв'язком, слід розглядати як словосполучення?

5.Чи предикативні підрядні словосполучення можна ототожнювати з реченнями?

6.Яка суттєва ргзниця між узгодженням, керуванням! приляганням якспособами граматичногозв'язку?

7.Які помилки трапляються під час побудови сур"'1' них та підрядних словосполучень і як їх уникнути •

473

РЕЧЕННЯ

§ 171

Речення,йогоосновніознаки

Найменшою одиницею спілкування є речення.

ІРечення — це осмислене сполучення слів або окреме слово, граматично й інтонаційно оформлене як відносно закінчена цілість, що несе певну інформацію.

Наприклад, сполучення слів На порозі вже стоїть літо (0. Донченко) є реченням, бо несе думку, уявлення про певний факт. А цю функцію воно виконує тому, що слова в ньому об'єднані граматично за допомогою закінчень і службових слів відповідно до змісту висловлювання. 1 тому, що воно в усній мові вимовляється з певною інтонацією, а на письмі починається великою буквою й закінчується крапкою (крім того, у середині може мати різні розділові знаки).

Речення від слова й словосполучення відрізняється трьома основними ознаками: комунікативністю, модальністю й предикативністю.

Комунікативність — це спрямованість висловлювання на слухача, яка виражається за допомогою інтонації (підвищення й пониження тону, інтонаційне виділення окремих слів тощо), вставних слів на зразок чуєте, знаєте, майте на увазі, уявіть собі, підсилювальних часток, звертань тощо. Той, хто ГОВОРИТЬ, хоче, щоб його слухали й реагували на його мову.

Модальність — це особисте ставлення мовця до власного висловлювання, яке (ставлення) виражається за допомогою інтонації (інтонація може бути стверджувальною й заперечною, еРиозною й іронічною тощо); вставних слів на зразок на жаль,

И® Уть-> може, здається, безперечно, справді; часток, таких, як

"" 1вЖєж, ніби, начебто, таки; способу дієслова (дійсний,

""" чи наказовий). За допомогою цих засобів ми можемо надати своєму повідомленню різних відтінків, часом навіть

нежного значення.

474	СИНТАКСИС I ПУНКТУДц|я

Предикативність — це прив'язка висловлювання до ді^ сності, що виражається за допомогою часових форм дієслова (минулий, давноминулий, теперішній чи майбутній час) та обставин місця й часу (просторова й часова віднесеність).

Вихідним пунктом для прив'язки будь-якого повідом, лення до дійсності є три координати: я — тут — тепер. це нульові координати, і їх нерідко пропускають як такі, щ0 самі собою розуміються. Коли ми, дивлячись у вікно, кажемо, наприклад, Дощ! — то маємо на увазі «Я бачу, що зараз отут іде дощ».

Неодмінним компонентом речення є інтонація. Вона виконує комунікативну (спрямовану на увиразнення висловлювання) і модально-емоційну (призначену для передавання відтінків різних почуттів) функції.

Інтонація речення включає в себе:

а) підвищення й пониження тону (мелодика мовлення);

б) збільшення й зменшення сили голосу (інтенсивність мовлення);

в) прискорення й сповільнення вимови (темп мовлення);

г) певне чергування напруження й послаблення наголошених і ненаголошених складів (ритм мовлення);

г) виділення окремих слів у реченні (фразовий, логічний та емфатичний наголоси).

Інтонаційний наголос великою мірою впливає на зміст висловлювання, певним чином доповнює, уточнює його:

а) фразовий наголос виділяє одне зі слів речення, як правило, останнє, підкреслюючи таким чином завершеність висловлювання і спонукаючи слухача до реакції: Я певен, що все буде добре: дивись, народ у нас як на підбір

(О. Гончар);

б) логічний наголос (переставлення фразового наголосу в незвичне місце) виділяє найважливіше для змісту слово в реченні: Матроси на підбір — красиві, молоді, - з берега дівчата русокосі їм бажають щастя у трУ"1

(М. Гірник);

в) емфатичний наголос емоційно виділяє слово в реченН1 переважно подовженням наголошеного голосногонадаючи висловлюванню різних емоційних відтінки

475

(поваги, здивування, невдоволення, презирства, недовіри, іронії тощо): Це справді знайшовся гарний [га-а-арний]

давалець: роботи дає багато, а харч дає видавцем

(1. Нечуй-Левицький).

Види речень і розділові знаки в кінці їх

Спілкуючись, ми маємо на меті повідомити щось, запитати про щось або спонукати когось до якоїсь дії. Відповідно до цього речення бувають розповідні, питальні та спонукальні.

Розповідне речення містить якесь повідомлення про щось. Розповідні речення бувають:

а) стверджувальні, у яких щось стверджується: Коли на боці людини правда, їй нічого не страшно (В. Дрозд). У стверджувальних реченнях можуть вживатися частки

так,авжеж,ага,еге,гаразд,атож;

б) переповідні, у яких висловлюється чужа думка: Колись отак, розказує легенда, — хустиною святая Вероніка зібрать хотіла сльози й піт Христа (Леся Українка). У цих реченнях вживаються вставні слова як кажуть, на думку такого-то, за словами такого-то, мовляв, сказав такий-то тощо;

в) ймовірнісні, у яких висловлюється припущення: Навряд чи десь по інших країнах співають так гарно і голосисто, як у нас на Україні (О. Довженко). У цих реченнях вживаються вставні слова мабуть, можливо, очевидно, певно, здається, думаю, гадаю; частки навряд, навряд чи, ледве чи, наче, ніби тощо;

г) заперечні, у яких щось заперечується: Ми нічого ще не знаєм, кого й яка чекає путь (В. Сосюра). У цих реченнях вживаються частки не, ні; займенники ніхто, ніщо, ніякий, ніскільки; прислівники ніде, нікуди, нізвідки, ніколи, ніяк; слова неправда, брехня тощо.

476	СИНТАКСИС I П У Н К Т У ^

Заперечні речення своєю чергою поділяються на:

а) загальнозаперечні — заперечення стосується всього висловлювання: Правди зрадою ніколи не здолати (Р. Братунь);

б) частковозаперечні — заперечення стосується окремих членів речення: Побіг він [Осел] навпростець, нічого це минає, чи нива, чи баштан — не розбирає, толочить І ламає (Л. Глібов).

Інтонація розповідного речення характеризується пониженням тону наприкінці речення. У кінці такого речення ставиться крапка.

Питальне речення містить якесь запитання.

На початку питального речення можуть стояти питальні займенники хто, що, який, чий, котрий, скільки; питальні прислівники як, де, куди, звідки, коли, доки, відколи, чому, навіщо; питальні частки хіба, невже, чи, що за.

Питальні речення бувають:

а) власне питальні — на них передбачається обов'язкова відповідь: Мамо, чи кожна пташина у вирій на зиму літає ? (Леся Українка);

б) питально-риторичні — вони не вимагають відповіді:

Хто може сонце погасить і землю вибити з орбіти?

(В. Сосюра);

в) питально-спонукальні — містять спонукання до дії: А

чи не годі вже того грання?(Леся Українка).

У питальному реченні тон підвищується на слові, яке передає зміст питання. У кінці такого речення ставиться знак питання.

Спонукальне речення містить наказ, вимогу, заклик, побажання, пораду, прохання тощо.

У спонукальному реченні дієслово, як правило, стоїть У наказовому способі, часто використовуються звертання, а також можуть вживатися спонукальні частки хай, нехай, бодай, годі, ну, давай тощо: О земле, велетнів роди! (ї\. Тичина); Хай, милі друзі, вам щастить у дружбі вірній, в праці мирт"

(М. Рильський).

Спонукальні речення бувають:

а) власне спонукальні, у яких міститься спонукання до №

Берімось краще до роботи, змагаймось за нове Ш^

(Леся Українка);

477

б) бажальні, у яких висловлюється якесь бажання: Хай краще я самотужки всі лямки тягтиму, аніж: маю нарікання терпіти (О. Гончар).

Для спонукального речення характерна специфічна спонукальна інтонація — часом більш напружена, часом менш. У ^ ц і такого речення звичайно ставиться крапка.

Розповідні, питальні й спонукальні речення можуть вимовлятися із сильним почуттям радості, захоплення, здивування, гніву, страху тощо. Тоді таке речення стає ще й окличним і в кінці його ставиться знак оклику (у питальному реченні — знак питання і знак оклику): Краю, ти мій краю, кращого за тебе я в житті не знаю! Так хто сказав тепер, що наша доля хляне й свободи на землі ще не прийшла пора?!Любіть Україну всім серцем своїм і всіми своїми ділами! (З тв. В. Сосюри).

Такі речення можуть починатися окличними словами що то за, ну й, як, який; вигуками о, ой, ох, гей тощо.

Три крапки в кінці речення ставляться тоді, коли треба показати, що думка не закінчена або що тут має бути довга пауза: Це — матері мова. Я звуки твої люблю, наче очі дитини... О мова вкраїнська!.. Хто любить її, той любить мою Україну (В. Сосюра).

§ 173

Складовічастиниречення

У реченні ми сприймаємо не слова, не частини мови, а чле- ни речення.

	Член речення — це повнозначне слово або словосполучен-
	ня, яке становить найкоротшу осмислену відповідь на пи-
	тання в реченні.
(О	^ а п р и к л а л > У реченні В небі летіли гуси з далекого краю
Це	с В Ж е н к о ) є чотири члени, хоч повнозначних слів п'ять.
	^ 1 0 0 3 т о м у ' ш о н а питання з в і д к и л е т і л и ? найко-
	°с ^ислен а відповідь буде не з краю (цей вислів тут по-
	ний смислу), а з далекого краю. У реченні Він вважавсь

478	СИНТАКСИС І ПУНКТУАЦ|Я

поганим хліборобом (О. Довженко) є тільки два члени: х т о? ^_

він; я к и м в і н б у в? — вважавсь поганим хліборобом. Якщ0

останню відповідь поділити на менші частини, то вислів утратить смисл.

Прийменники й частки входять до складу членів речення Наприклад, у реченні Ліси наче світилися наскрізь (О. Гончар) є три члени: х т о? ш о? — ліси; що р о б и л и ? — наче світилися; як? — наскрізь. У реченні Тільки мох ріс на тому камені

на питання х т о? щ о? відповідає не слово мох, а сполучення

	слів тільки мох; що			р о б и в ? — ріс; де р і с ? — на камені;
	на	я к о м у	к а м е н і ? — на тому.
		Визначаючи члени речення, треба насамперед враховувати
	зміст речення і ні в якому разі не руйнувати його. Розбір ре-
	чення за його членами має сприяти кращому усвідомленню
	його змісту.
		Члени речення поділяються на головні (підмет і присудок)
	та другорядні		(додаток, означення та обставина). Головні чле-
	ни становлять синтаксичний центр речення.
		Члени в реченні можуть виступати як нерівноправні (по-
	в'язані між собою підрядним зв'язком) і як рівноправні (по-
	в'язані між собою сурядним зв'язком). Наприклад, у реченні
I	У вдень, і ввечері там соловей співав (Л. Глібов) між членами
	речення соловей співав, співав там, співав удень, співав увечері —
	підрядний зв'язок, а між /' вдень, і ввечері — сурядний.
		Проте не всі повнозначні слова відповідають на питання в
	реченні.
		Вставні слова та речення, вставлені слова та речення, сло-
	ва-речення, вигуки, а також у певних випадках звертання на
	питання в реченні не відповідають, але по-різному доповню-
	ють його.
		Це внесення, які слугують переважно для вираження ко-
	мунікативних і модальних відношень.
		Наприклад, у реченні Гірських вершин досягають, на жаль,
	не тільки орли (О. Довженко) лише до чотирьох членів можна
	поставити питання: х т о? щ о? — не тільки орли; ш о роб-
	лять? — досягають; чого? — вершин; я к и х ? — гірських. Д°
	слів на жаль питання поставити не можна: вони передають
	ставлення автора до названого ним факту. У реченні Крізь сотні
	сумнівів я йду до тебе, добро і правдо віку (В. Стус) ставляться
	лише такі питання: х т о? — я; щ о р о б л ю ? — йду; до				к о-
	г о? — до тебе; як			іду? — крізь сотні сумнівів. До	лі^

йЧення	479

£п0 / правдо віку, хоч вони й уточнюють займенник до ебе, поставити питання не можна. Це теж не член речення,

^внесення.

Як окрему складову частину речення слід розглядати й

сполучники. . . . „ . Сполучники — сурядні, підрядні и пояснювальні — з єдну-

ть м іж собою окремі слова, словосполучення та частини в печенні. Наприклад, у реченні Я думаю щодня, щоб ти хорошим ріс, Щ°б чиста і пряма була твоя дорога (М. Гірник) сполучник щоб приєднує два прості речення до першого, а сполучник / з'єднує два однорідні члени. До складу членів речення сполучники не входять.

Складові частини речення вичленовуються в певній послідовності. Насамперед шукаємо підмет за допомогою питання х т о? ш о?, потім, відштовхуючись від підмета, знаходимо присудок. Коли знайдено таким чином головні члени речення (синтаксичний центр чи кілька таких центрів), тоді шукаємо другорядні члени" речення — додатки, означення, обставини. Для цього ставимо питання від відомих членів речення до невідомих — спочатку від підмета, а потім від присудка. Така логіка усвідомлення змісту речення.

Наприклад, у реченні На жаль, світ побудований так, що щастялюдстваздобуваєтьсяціноючиїхсьстраждань(О.Довженко) знаходимо головні члени (тобто синтаксичні центри): 1)хто? що? — світ; я к и й в і н є? — побудований; 2) хто? шо? — щастя; шо з н и м д і є т ь с я ? — здобувається. Потім ставимо питання від кожного центра по порядку —

від відомого до невідомого: 1 ) п о б у д о в а н и й		як? — так;
2) щастя	ч и є ? — людства; з д о б у в а є т ь с я	як? — ціною
страждань;	с т р а ж д а н ь чиїх? — чиїхсь.	Залишається

внесення, до якого не можна поставити питання: на жаль. Сполучник тут один — що, він приєднує підрядне речення до головного.

Членуючи речення на смислові складники, ні в якому разі е треба руйнувати, тим більше спотворювати його змісту, интаксичний розбір речення має робити його зміст прозорі-

**, яснішим, дохідливішим, а не затуманювати його. °зчленувавши таким чином речення на складові частини,

можемо перевірити правильність його побудови і повніше сприйняти закладену в ньому інформацію.

480	СИНТАКСИС I ПУНКТУд

Синтаксичнийцентруреченні

Кожне речення повинне мати не менш як один синтаксичний центр, який, як правило, містить назву предметадіяча і назву виконуваної ним дії або його стану чи змінної ознаки.

Наприклад, у реченні Між ярами над ставами верби зеленіють (Т. Шевченко) предмет-діяч названо словом верби, його дію — словом зеленіють. У реченні На лугах ще трава не скошена, у полях красуються жита (П. Воронько) є два синтаксичні центри: трава не скошена (діяч і його змінна ознака) та жита красуються (діяч і його стан).

Іноді в неповному реченні синтаксичний центр буває відсутній, але він домислюється з контексту або ситуації.

Наприклад, коли запитують і відповідають: Куди? — Додому, — то мають на увазі: Куди ти йдеш? — Я йду додому.

Синтаксичний центр у найзагальнішому плані виражає основний зміст простого речення. Синтаксичні центри бувають самодостатні і недостатні.

Для самодостатнього синтаксичного центра не обов'язкове дальше поширення його, уточнення, доповнення. Наприклад, уреченніГіллядикоговиноградузаплелосягустоюсіткоюізаб- рунилося зеленими острівцями на червонястій стіні високого будинку (А. Хижняк) синтаксичний центр гілля заплелося і забрунилося передає основний зміст висловлювання і в певному контексті може існувати як окреме речення.

Недостатній синтаксичний центр вимагає уточнення, без якого він певною мірою позбавлений смислу. Його недостатність може бути зумовлена:

а) неповнотою лексичного значення слів, що виражають його, як, наприклад, у реченні / прийде час, коли ми без тривоги перекуєм на молоти мечі (В. Сосюра), де дієсло- во-присудок перекуєм передбачає як обов'язкові Два додатки, які б відповідали на питання кого? ш о? ін &

ко г о? н а ш о?;

-б) невідповідністю думці, інформації, закладеній у всьоМУ

висловлюванні, як, наприклад, у реченні

д*"

481

брехня возвеличує правду (В. Симоненко), де сам по собі синтаксичний центр брехня возвеличує суперечить усьому авторському твердженню; так само в реченні Усталена думка відгонить болотом (В. Голобородько) синтаксичний центр думка відгонить болотом сам по собі аж ніяк не передає суті висловлювання.

Синтаксичний центр може бути виражений як підметом і присудком, так і лише одним головним членом. Залежно від цього прості речення поділяють на двоскладні й односкладні.

Двоскладним називається речення, у якому є або обов'язково мають бути обидва головні члени — і підмет, і присудок.

Наприклад, усі три прості речення Тепер цей степ за рікою не скінчиться до самого моря. Лежатиме, великий і мудрий, підсонцеміпрагнутимечогосьгероїчногоідоброго,якнародна пісня чи дума (О. Сизоненко) — двоскладні. У першому є обидва головні члени: степ не скінчиться. У другому, де є лише два присудки лежатиме і прагнутиме, підмет степ ми домислюємо з попереднього речення, без нього воно позбавлене змісту. Так само й у третьому простому реченні, де є лише два підмети пісня чи дума, з контексту домислюються присудки є героїчною і доброю (тобто цю частину вислову ми сприймаємо як степ прагнутиме чогось такого героїчного і доброго, як є героїчною і доброю народна пісня чи дума), без цих присудків речення буде незрозумілим.

Односкладним називається речення, у якому є лише один головний член, який поєднує в собі значення і підмета, і присудка; другий головний член у такому реченні не потрібний.

Наприклад, у реченні Йду додому стежкою вузькою (В. Со- ^°Ра) синтаксичний центр виражений лише присудком йду. Підмет у ньому хоч і можливий, але не обов'язковий: із самої Форми дієслова зрозуміло, що дія виконується тим, хто ГОВОРИТЬ (я йду). У реченні Із можливого в чудесне перекинуто мо-

сЪи (М. Рильський) присудок перекинуто не тільки називає

' а й Указує, що це зробив хтось, хоч і не названий. Друго-

. головного члена в цьому реченні немає й не може бути, як 1 кажімо, у реченні Надворі смеркало (А. Тесленко).

интаксичний центр може розширюватися другорядни-

<1ЛЄН

Я к * п о я с н ю ю т ь підмет і присудок, а також одне

їв

482	СИНТАКСИС1

Наприклад, синтаксичний центр розлука научає можна д0

повнювати так: 1. Розлука научає (кого?) — нас. 2. Розлук научає нас (ч о го?) любити. 3. Розлука научає нас любити (я£>\ щиріш. 4. Розлука научає нас щиріш любити (щ о?) край. 5. рОз лука научає нас щиріш любити край ( я к и й?) рідний. Так твориться речення Рідний край щиріш любити научає нас розлуКа

(Леся Українка).

Просте речення, у якому є лише синтаксичний центр без другорядних членів, називається непоширеним. Просте речення, у якому є другорядні члени, називається поширеним.

Наприклад, із двох речень Надійшла осінь. Пожовкле листя спадало на тротуар (П. Панч) перше — непоширене, друге -. поширене.

У двоскладному реченні підмет разом із залежними другорядними членами утворює групу підмета, а присудок — групу

присудка.

Наприклад, у реченні Перед ними за Дніпром з'явилась невимовно чудова панорама Києва (І. Нечуй-Левицький) група підмета — панорама (я к а?) чудова, чудова ( я к о ю мірою?)

невимовно, панорама (ч о г о?) Києва; група присудка — з'явилась ( п е р е д к и м?) перед ними, з 'явилась (д є?) за Дніпром.

Між групою підмета і групою присудка кома не ставиться, навіть якщо там чується пауза: А голос у дівчини мов тої скрипкиспів(ЛесяУкраїнка). Залитий сонцемстеподразупринишк

(О. Гончар).

В односкладному реченні такого поділу членів речення на групи, зрозуміло, немає.

Речення, яке має один синтаксичний центр, називається простим. Простим реченням називають також предикативну частину складного речення, що має один синтаксичний центр.

Прості речення бувають ускладнені й неускладнені. До ускладнених належать речення з однорідними та відокремленими членами, звертаннями, вставними й вставленими частинами тощо. У неускладненому реченні таких компонентів немає Наприклад, речення Раз добром нагріте серце вік не прохолоне! (І. Шевченко) неускладнене. Речення Небес блакитних р°3' пустивши коси по лебединій шиї і плечах, прийшла до нас Багр породна Осінь, в дібровах веселиться і в полях (Є. ГуиаЛ ускладнене: у ньому є відокремлені й однорідні члени.

483

речення, яке має два або більше синтаксичних центрів, мазиваєтьсяскладним.

у складному реченні між його предикативними частина- (простими реченнями) звичайно ставляться коми (про те, М ли тут коми не ставляться або ставляться інші розділові

к а к И і мова піде далі). Наприклад, у реченні Той, хто знеажливо ставиться до рідної мови, не може й сам викликати

воваги до себе (О. Гончар) комами відділено одне від одного

а прості речення: 1. Той не може й сам викликати поваги до себе. 2- Хто зневажливо ставиться до рідної мови. У реченні Звістка, що йдуть козаки, розійшлй, я блискавкою поміж: військом, і ще сонце не зійшло, як цілй і табір був уже на ногах

(О Маковей) комами відділено одне від одного чотири прості речення із синтаксичними центрами звістка розійшлася, козаки йдуть, сонце не зійшло, цілий табір був на ногах.

Поміркуйте

1.Що таке речення?

2.Якими трьома основними ознаками речення відрізняється відсловайсловосполучення?

3.Які складові компоненти інтонації і яка їхня роль в оформленні речення?

4.Які бувають різновиди розповідних, питальних і окличнихречень?

5.Що таке член речення і чим він відрізняється від повнозначногослова?Якихправилсліддотримуватися,визначаючичлениречення?

6.Що таке синтаксичний центр, як він виражається і яка його роль у реченні?

7.Якбудується речення навколо синтаксичного центра?