ющук 2004

пряму мову — підрядним. Підрядне речення ставиться після головного і приєднується до нього:

1) якщо воно походить із розповідного речення — сполучниками що, наче, ніби, мов: А дід каже, що колись комарі були великі (О. Довженко). Пан поїхав до міста й пожалівся, нібиДжеря бунтує громаду (І. Нечуй-Ле- вицький);

2)якщо воно походить із спонукального — сполучниками

щоб, аби,хай: МолітеГоспода, дівчата, молітеГоспода,

щоб мати і вас отак не завдала за генерала, за палати і вас отакне продала (Т. Шевченко). Гринько проводжав Варвару й безперестанку намовляв її, аби ішла за нього заміж (Л. Мартович);

3)якщо воно походить із питального — сполучником чи

або сполучними словами хто, що, який, чий, котрий, скільки, як, де, куди і т. д.: В степу, як і в морі, зустрівши людину, не питають, чого вона тут ізвідки (О. Гончар). Порадь мені, Зірнице-мати, де мені пари шукати

(Леся Українка).

При цьому:

а) у непрямій мові змінюють особу займенників і дієслів відповідно до особи, від імені якої тепер передається чуже висловлювання: «Я, коли виросту, теж садівником буду!» — не зводячи очей з дядька Степана, палко промовив Юрко (І. Цюпа). — Юрко, не зводячи очей з дядька Степана, палко промовив, що він, коли виросте, теж садівникомбуде;

б) у непрямій мові опускають вигуки, повторення, іноді — вставні слова, частки; а звертання — або опускають, або роблять підметами чи додатками: — Мамо! — запитав Юра. — А чому дерева зелені? {Ю. Смолич). — Юра запитав у мами, чому дерева зелені. Або: — Годі!Не віщуй, старий, невідь-чого! — гукнув хтось (О. Кониський). — Хтось гукнув до старого, щоб той не віщував невідьчого;

в) після непрямого запитання знак питання не ставиться:

«Ну, чогожтебепонесловполе? Чого?» — допитувалась мати (С. Васильченко). — Мати допитувалась, чого його понесло в поле.

Чуже мовлення

§239

Іншіспособи передавання чужого мовлення

Чуже мовлення може ще передаватися невласне прямою мовою, вільною прямою мовою, здогадною прямою мовою та у формі переказу.

Н е в л а с н е п р я м а м о в а поєднує в собі властивості прямої й непрямої мови. Вона характерна для художнього та деяких жанрів публіцистичного стилю.

Як і пряма мова, вона висловлюється від імені того, хто говорить, і зберігає його мовні особливості. Проте в ній, як і в непрямій мові, замість форм першої та другої осіб, як правило, виступає форма третьої особи. Слів автора немає. Автор ніби ототожнюється зі своїм героєм. Ось як, наприклад, письменник передає думки свого героя невласне прямою мовою: Підрубував учитель. Лівою рукою смикав пружний стовбурець, дужо відгинав убік і розмахував сокирою... З кожним таким помахом робився дедалі злішим. На себе. Передовсім на

себе. А на!А ось тобі. Ось!Падай викоріненою жертвою. Падай. Бо дурень. Бо його життя так нічого й не навчило. Нічого (Б. Тимошенко).

На письмі невласне пряма мова ніяк не виділяється. Вона виступає переважно у вигляді групи емоційно забарвлених речень, які раптом чи поступово вклинюються в текст розповіді. Іноді навіть важко встановити, де вона починається і де закінчується:Григорієвісерцестискалось. Хотілосьйомусказатицій матері, що немає вже того тихого краю, України тієї, ясної,

сонячної. Що садки вишневі повирубувані, ріки збаламучені, степисльозамиобпоєні,інебояснелюдямпотемніло...Алевін мовчав. Нехайлюбить їїтакою, якою пам'ятає (І. Багряний).

В і л ь н а п р я м а м о в а передає чуже мовлення у формі непрямої з вкрапленнями пунктуаційно неоформленої прямої мови. Вона використовується в публіцистичному та науковому стилях для стислого викладу змісту чийогось виступу, статті тощо: Але скільки треба мати зарозумілості, щоб викидати такі-от безвідповідальні словеса. От вам найсильнішийудар по нашихзасадах. «Чиможе»(пишеЮринець)серйознийписьмен-

никпорівнюватибеззастереженьЛютера—виразникаслабої,

СИНТАКСИС І ПУНКТУАЦІЯ

кволої,нездібноїщедоісторичноїтворчостінімецькоїбуржуазії, Лютера, що віддавав селянство на поталу поміщику, — порівнювати з енергійною сміливою й цільною в своїх класових стремлінняхпостаттюБебеля?(М.Хвильовий).

З д о г а д н а п р я м а м о в а передає ймовірні думки якоїсь особи, що випливають з її вчинків, жестів, міміки. Вона вводиться за допомогою вставного слова мовляв чи мов: Він з усмішечкою витягнув з кишені перев 'язану мотузочком пачку грошей, підкинув їївгору, зловив інамитахпоказав:бери, мовляв (М. Стельмах). А деякі [жаби] позлазили на нього та ще й сміються звідтіля: — Не боїмось, мов, короля! (Л. Глібов).

Під час передавання чужого мовлення у ф о р м і п е р е - к а з у можливі два випадки:

а) чуже мовлення відтворюється більш-менш дослівно; тоді вживаються вставні слова на зразок як кажуть, як сказав такий-то, як вважає такий-то, на думку тако- го-то, за словами такого-то і под.: Природа, як сказав Григорій Сковорода, — усьому початкова причина йру-

шійнасила;

б) чуже мовлення відтворюється в загальних рисах, передається лише його зміст; тоді воно оформлюється у вигляді додатка до дієслова-присудка із значенням говоріння чи думання: Григорій Сковорода вважав природу по-

чатковоюпричиноювсьомуйрушійноюсилою.

§240

Цитати

і Цитата — це дослівно наведений уривок з якогось тексту

Ідля підтвердження або ілюстрації тієї чи іншої думки. Цитата обов'язково береться в лапки.

Уцитаті не можна нічого змінювати, навіть розділових знаків.

Якщо цитата наводиться не повністю, то пропуски в ній позначаються трьома крапками: Слово для Лесі Українки — це «гострий, безжалісний меч..., що здійма вражі голови з теч».

Чужемовлення	627
Цитування буває двох видів: у вигляді прямої мови й у
вигляді непрямої мови.
Якщо цитата наводиться у в и г л я д і	п р я м о ї м о в и ,

то розділові знаки при ній ставляться так само, як і при прямій мові: Шевченко був глибоко переконаний, що український народ порве кайдани колоніалізму, тому й заявляв: «Встане правда! встане воля!» «Борітеся — поборете!» — закликав він.

Якшо цитата наводиться як с к л а д о в а ч а с т и н а в а в т о р с ь к о м у р е ч е н н і , то до неї ставляться такі самі вимоги, як і до непрямої мови (цитата береться в лапки й починається з малої букви): Поета не лякає, що, може, десь у «снігуна чужині» доведеться йомузагинути, «вневоліплачучи», умерти. Йому болитьлише те, що «Українузліїлюди присплять, лукаві, і в огні її, окраденую, збудять...»

Якщо цитата подається у формі вірша, то вона в

лапки не береться: Тарас Шевченко вірив у велике майбутнє України й українського народу і палко закликав своїх земляків:

Ічужомунаучайтесь, Й свого не цурайтесь, Бо хто матір забуває, Того Бог карає, Тогодітицураються,

В хату не пускають...

Вказівка на джерело, звідки виписано цитату, подається в дужках безпосередньо після цитати або у виносці внизу сторінки: «Українське слово не просто заявило про своє воскресіння: воно довело на повен голос, що не підвладне ні русифікації, ні онімечуванню, ні мадяризації, що воно — велике слово великого народу» (Харчук Борис. Слово і народ // Мово рідна, слово рідне!.. — К.: Веселка, 1989. — С 155).

Поміркуйте

1.Що таке пряма мова і слова автора? Що таке діалог?

2.Як виділяється пряма мова на письмі в різних видах мовлення?

628	СИНТАКСИС І ПУНКТУАЦІЯ
	Як відокремлюються на письмі слова автора від пря-
	мої мови?
	Які зміни стаються в словах автора і прямій мові під
	час передавання прямої мови непрямою?
	Що являють собою такі способи передавання чужо-
	го мовлення, як невласне пряма мова, вільна пряма
	мова, здогадна пряма мова, переказ?
	Як наводяться цитати і як вони оформлюються в
	тексті? Чи можна змінювати щось у цитаті?

СИНТАКСИЧНА ЄДНІСТЬ І АБЗАЦ

§241

Синтаксична єдність і її будова

Мета будь-якого мовлення — це створення тексту, більшого чи меншого за обсягом, залежно від потреби. Текст, звичайно, складається з окремих речень. Але щоб повно висловити якусь думку, якесь конкретне повідомлення, одного речення, як правило, замало. Думка чи повідомлення найчастіше висловлюються кількома реченнями, об'єднаними між собою спільним змістом і будовою.

Група з двох або більше граматично самостійних речень, пов'язаних між собою спільним змістом та будовою, шо висловлює якесь одне розгорнуте повідомлення, називається синтаксичною (надфразовою) єдністю.

Кожна синтаксична єдність — ніби мініатюрний твір. Вона будується за моделлю: зачин -> розгортання думки чи повідомлення -> кінцівка.

У зачині висловлюється думка чи повідомлення в найзагальнішому вигляді. Це опорне речення, яке становить основу для подальшого викладу і є найбільш самостійним. Хоч не завжди: іноді воно без наступних речень може бути незро-

Синтаксична єдність і абзац

629

зумілим. А часом суть зачину викладається лише в якійсь частині першого речення або й у двох реченнях, як, наприклад, в уривку з «Повчання» Володимира Мономаха: Що таке людина, як подумаєш про це ? Велика розумом людина, та не може осягнути вона всіх чудес землі. Дивіться, як усе мудро влаштовано в світі: як небо влаштоване, або як сонце, або як місяць, або як зірки, і тьма, і світло, і земля як на водах покладена. Господи, завдяки волі твоїй! А звірі, а птиці різні, а риби всілякі! І цьому диву подивуємося, як створено людину і які різні та багатоликі людські обличчя; якби і всіх людей зібрати, то кожен має свій вид і образ обличчя. І тому подивуємося, як птиці небесні із раю-вирію летять, і перш за все до нашого дому, але не поселяються в одній країні, а сильні й слабі розлітаються по всіх землях, щоб наповнилися щебетом ліси й поля. Все це дано людям на користь, на їжу і на радість їм.

Тут у перших двох реченнях (власне, у виразі та не може вона осягнути всіх чудес землі) висловлено основну думку (думку про багатство, різноманітність і досконалість світу) в її найзагальнішому вираженні з тим, щоб далі розвивати, конкретизувати її. Правильно визначений зачин допомагає читачеві повніше, глибше проникнути в суть подальших авторських міркувань чи замальовок, зорієнтуватися в змісті всієї розповіді.

У наступній частині — розгортанні — в одному або кількох реченнях розвивається чи пояснюється думка або описується подія, названа в зачині. Розгортання може по-різному стосуватися зачину, між ними можуть бути різні смислові зв'язки.

Інформація, висловлена в зачині, у розгортанні може доповнюватися, розширюватися, деталізуватися. Наприклад, у статті «Мовлення внутрішнє» з енциклопедії «Українська мова» у першому реченні дається визначення поняття, а в подальших — це визначення конкретизується, уточнюється, розвивається: Мовлення внутрішнє — використання у процесах розумової діяльності психічних відображень мовних знаків — слів і речень — без вимовляння їх уголос і без писемної фіксації. Внутрішнє мовлення супроводжується прихованою артикуляцією мовнихзвуків,якапіддаєтьсяінструментальнійреєстрації.Внутрішнє мовлення як думання з опорою на образи мовних знаків відмежовують від пригадування повноїформиякогось суцільного усного чи писемного тексту. Внутрішнє мовлення у процесі

630	СИНТАКСИС І ПУНКТУАЦІЯ

думаннявідрізняєтьсявідзовнішньогомовленнястислістю,уривчастістю, значним смисловим навантаженням окремих слів, можливістю заміни конкретних образів певних слів і словосполучень схематичними уявленнями про них чи про їхні функції у структурі думки. У зачині виділено основну ознаку розглядуваного психічного явища: внутрішнє мовлення — це мовчазне вимовляння слів у процесі думання. У наступному реченні це визначення конкретизується, доповнюється: внутрішнє мовлення, хоч воно й мовчазне, проте відбувається з участю мовних органів (точніше — з участю ділянок мозку, відповідальних за роботу органів мовлення). У третьому реченні застерігається від сплутування цього явища з механічним пригадуванням завченого суцільного тексту. В останньому реченні розкривається характер і засоби внутрішнього мовлення.

Розгортання може являти собою пояснення, коментар чи тлумачення того, про що було сказано в зачині. Розглянемо, наприклад, будову такого уривка: Мовно-культурний розвиток України відбувається викривлено, однобічно. Тут забезпечено право на вільний мовно-культурнийрозвиток національнихменшин,зокремачисельнонайбільшоїросійської, аленезабезпечено другої, необхідної для державної стабільності, вимоги лояльностіросійськоїнаціональноїменшини до державноїмови і культури (Л. Масенко). Тут у зачині висловлено думку про ненормальний мовно-культурний розвиток України. 1 це твердження залишилося б незрозумілим, голослівним, якби не було пояснення, даного в наступному реченні.

У розгортанні може аргументуватися, обґрунтовуватися, підтверджуватися судження, висловлене в зачині. Наприклад, в уривку Значення Харкова в історіїукраїнської культури, мови, духовності в цілому загальновідоме. Нагадаю, що з цим містом пов'язанатворчадіяльністьвеликогоукраїнськогофілософапоета Григорія Сковороди, який старокнижну літературну традицію доповнив зверненням до живого мовлення, а також творчість фундатора української художньої прози на живомовній основі Григорія Квітки-Основ'яненка і видатного мовознавця- славістаОлександраПотебні,щотакпо-синівськомуопікував- ся долею рідної мови. З ближчого до нас часу не можна обійти ренесансу української культури в 1920-і роки, де Харків як столичне місто відігравав провідну роль в утвердженні функціонування української мови (В. Калашник) у зачині висловлюється

Синтаксична єдність і абзац

631

думка про важливу роль Харкова в національному житті України. 1 це положення далі аргументується згадкою про діяльність таких пов'язаних із Харковом видатних людей, як Григорій Сковорода, Григорій Квітка-Основ'яненко, Олександр Потебня, а також згадкою про українське відродження

в20-х рр. XX ст.

Урозгортанні автор може висловлювати своє ставлення до явища, названого в зачині, давати йому певну оцінку, характеризувати його. Наприклад, в уривку із «Зачарованої Десни» О. Довженка опис переплітається з авторським захопленням:

До чого ж гарно й весело було в нашому городі! Ото як вийти з сіней та подивитись навколо — геть-чисто все зелене та буйне.

Асад, було, як зацвіте весною!А що робилось на початку літа — огірки цвітуть, гарбузи цвітуть, картопля цвіте. Цвіте малина, смородина, тютюн, квасоля. А соняшника, а маку, буряків, лободи, укропу, моркви! Чого тільки не насадить наша невгамовна мати.

Між реченнями в синтаксичній єдності і, зокрема, між зачином та розгортанням можлива й інша смислова залежність — асоціації, принагідні зауваження, міркування, спогади, побажання тошо. Важливо тут лише те, щоб це випливало одне з одного, не розпорошувало увагу читача, не відводило її вбік від теми розмови, вкладалося в загальну логічну структуру всього тексту.

Що ж до побудови розгортання, то між окремими повідомленнями, реченнями, які містяться в ньому, може бути сурядна або послідовна залежність.

При с у р я д н і й з а л е ж н о с т і всі повідомлення однаково доповнюють думку чи розгортають опис, поданий у зачині, тобто вони називають одночасні, рівнозначні явища. Наприклад, в уривку

«Ще не вмерла і не вмре!»

Бо живе наша мова. Отже, живий наш дух, жива наша пісня, наша історія, наша єдність і одність.

Живе наша мова — із нами наші князі і гетьмани, наші письменники і вчені, наші державники і збройні оборонці.

Живе наша мова — із нами 15-мільйонна діаспора. Живе наша мова — і наш голос звучить у вселенському хорі народів.

Бо наша мова — це наша релігія, наша держава, наша минувшина, наша надія, нашемайбутнє.

СИНТАКСИС І ПУНКТУАЦІЯ

Бо наша мова — це ми, українці, — добрий, чесний, працьовитий народ, що тисячоліттями живе на берегахДніпра іДністра, там, де була колиска індоєвропейських народів, де сформувався тип білоїлюдини.

Бо наша мова — це наша пісня, а народ, котрий має таку пісню, не здатний чинити неспровокованезло іншим народам.

Отож, не лише клянімося в любові до рідної мови, не лише плачмо над її долею, а працюймо для неї, вивчаймо, заглиблюймось у її походження й історію, поширюймо, пропагуймо її

(В. Іванишин, Я. Радевич-Вінницький) основна думка — невмирущість України та її народу, висловлена в зачині, далі це положення розвивається, конкретизується низкою рівноправних щодо змісту висловів.

При п о с л і д о в н і й з а л е ж н о с т і кожне наступне повідомлення доповнює, розвиває попереднє, випливає з попереднього. Наприклад, в уривку Націоналізм — це антитеза, протидія шовінізмові. Яка його перша ознака? Це — гуманізм, людянаоснова.Вінрятує,утверджуєдуховністьісамобутність народуікожноїособи. Чижнетимрятуєнаціоналізмлюдство від безбарвноїодноманітності? Шовінізм же навпаки — самобутністьнародузнищує,уодноманітнюєлюдей,гнітитьяскравунаціональнуіндивідуальність.

Томоже, націоналізм — цеінстинктдуховногосамозахисту народу? Він не принижує, не нівечить, не пригнічує жодної іншої нації. Він спрямований на захист свого народу, його розквіт (С. Плачинда) кожне наступне речення розгортає, доповнює, конкретизує думку, висловлену в попередньому. Наступне речення без попереднього стає незрозумілим.

Учистому вигляді ці два способи побудови розгортання трапляються рідко. Найчастіше вони суміщуються, як, наприклад,усинтаксичнійєдностіСтоїшпосередгороду,задумався.І вже стоїш не просто серед городньоїзелені, ау вирі таємниць, щооточуютьтебесвоїмистеблами,листям, чутливимивусиками, гудинням, цвітом, розмаїтими запахами. І коли підносиш ногу, щоб вийти з городу, то пильно дивишся вниз, щоб не наступити на живу рослину (Є. Гуцало), де перше й друге речення пов'язані сурядним зв'язком, третє — виражає послідовність дії.

Укінцівці робиться підсумок усього сказаного. Але кінцівка не обов'язкова. Зокрема, її не буває тоді, коли певна синтак-

Синтаксична єдність і абзац

^633

сична єдність входить до якоїсь більшої синтаксичної цілісності.

Наприклад, у синтаксичній єдності Людина, її життя і здоров 'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантіївизначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (Конституція України) перше речення становить зачин; друге і третє — конкретизують початкове положення, між ними сурядна залежність; у четвертому, яке тісно пов'язане з першим, — підсумовується сказане в попередніх реченнях синтаксичної єдності.

Засоби зв'язку між частинами синтаксичної єдності

Речення, що входять до синтаксичної єдності, об'єднуються спільною темою і спільним предметом думки чи повідомлення. Послідовність розташування окремих речень, тобто логіка викладу, зумовлюється насамперед часовою, при- чиново-наслідковою послідовністю реальних чи уявних подій, послідовністю сприймання фактів, послідовністю суджень, у яких спочатку мають іти часткові судження, а потім — умовивід, тощо.

Наприклад, в уривку Мова — це наша національна ознака, в мові — наша культура, ступінь нашої свідомості. Це форма нашогожиття,життякультурногойнаціонального,цеформа національного організування. Мова — душа нашої національності, її святощі, її скарб. І поки живе мова — житиме й народ як національність (1. Огієнко) речення об'єднує в одну цілість спільна тема — роль мови в житті нації, спільний предмет розгляду — мова. Останнє речення пов'язане з попередніми ще і як висновок з усього досі сказаного.

В уривку Нескінченними дерев'яними сходами до Лаври підіймаласяюрбабогомольців.Попередуйшовставний,кремез-

634	СИНТАКСИС І ПУНКТУАЦІЯ

ний козак середнього віку, в багатому жупані з кармазину. Обличчя його не вражало красою, але хто хоч раз бачив ці полу- м 'яні іскристі очі, цей орлиний ніс і розмаяні вуса, той ніколи не міг забути їх. І постать, і хода козака виказували владну силу. Погляд темних очей був такий гострий, що проникав до найпотаємніших куточків серця. При появі запорожця по дворищу пробігло помітне пожвавлення. «Залізняк! Полковник Залізняк!» — загомоніли навкруги (М. Старицький) в основу послідовності розташування речень покладено послідовність сприймання явищ — від широкої панорами до конкретної деталі в цій панорамі (юрба-> постать козака -> його обличчя -> -> погляд).

Зв'язок між реченнями в синтаксичній єдності здійснюється, крім того, й за допомогою граматичних засобів. Серед найважливіших граматичних засобів такого зв'язку виступають:

а) займенники він, цей, той, весь, такий, кожний в усіх формах, прислівники тут, там, тоді і под., що вказують на предмети, ознаки, обставини, названі в попередніх реченнях: Нема нічого на світі луччого і Богу милішого, як серце матері до своїх діточок! Скільки б їх у неї не було, чи десятком Бог благословив, чи тільки одним, усі для неї рівні, кожного любить, усіх рівно пестує, за всяким рівно вбивається. Дев 'ять здоровенькі край неї, потішають її, а одно морщиться, кисне, недуже: вже вона за ним вбивається, тужить... (Г. Квіт- ка-Основ'яненко);

б) лексичні повтори: Людська вихованість немислима без

людської вдячності. Якщо людині бракує почуття вдячності, вона холодний, бездушний егоїст (В. Сухомлинський);

в) синоніми й синонімічні вислови: У селі багнюка наче сказилась: що ти з неї одну ногу витягнеш, то вона до другоїприсмокчеться, випускатинехоче. Щотикалюжу обминеш, то попередурозлийморе чекає; берегів не видно, і дна не вгадаєш. То Юрко догадався ліщину з ліси витягнути, міряв оті баюри, щоб по шию не шубовснути...

(Є. Гуцало);

г) різні сполучні засоби, як, наприклад, слова й вислови /', та, та й, але, однак, проте, і все ж, і тому, і ось, і

Синтаксична єдність і абзац

водночас, і навіть, тоді, зрештою, крім того, наприклад, зокрема, ось чому, адже, до того ж, більше того, таким чином, отже, тобто, по-перше, по-друге, з одного боку, з іншого боку, як уже говорилося, як було сказано, словом, коротше кажучи, річ у тім що, йдеться про те щоб, досить сказати що тощо, які ставляться на початку наступних речень: Своєї мови рідної і свого рідного звичаю вірним серцем держітеся. Тоді з вас будуть люди як слід, тоді з вас буде громада шановна. І вже на таку громаду ніхто своєї лапи не положить (П. Куліш);

г) однакові видові та часові форми дієслів-присудків:

Коли лежиш в полі лицем до неба, вслухаєшся в многоголосу тишу полів, то помічаєш, що в ній щось є не земне, а небесне. Щось наче свердлить там небо, наче струже метал, а вниз спадають тільки дрібні, просіяні звуки. Ниви шумлять навколо і заважають... (М. Коцюбинський);

д) неповні, усічені речення, пропущені члени яких встановлюються з попередніх речень (такі речення поза текстом незрозумілі): Я почав розказувати йому те, що мимохідь поклалося мені на думку. Про Слона, який рап-

том утратив спокій. Про джунглі, по яких ходив він наче сам не свій, і про те, що ніхто не зміг знайти ліку на його журу. Про те, що сонце вже було в його очах не оранжеве, а фіолетове, що зелене виблідло і листя пожовтіло, хоч у джунглях ніколи не буває жовтого листя

(Вал. Шевчук);

є) єдність місця й часу: Недалеко од Богуслава, коло Росі, в довгому покрученому яру розкинулось село Семигори. Яр в'ється гадюкою між крутими горами, між зеленими терасами; од яру на всі боки розбіглись, наче гілки дерева, глибокі рукави й поховались десь далеко в густих лісах. На дні довгого яру блищать рядками ставочки в очеретах, в осоці, зеленіють левади... (І. НечуйЛевицький).

Правильне розташування й поєднання речень у синтаксичній єдності увиразнює думку, робить її чіткішою, дохідливішою, зрозумілішою.

636	СИНТАКСИСІПУНКТУАЦІЯ

Абзац

Абзац позначає набагато довшу паузу, ніж вона звичайно буває між двома реченнями, що стоять поряд. На письмі абзац позначається відступом вправо в новому рядку тексту.

Поділ тексту на абзаци полегшує його сприйняття, дає змогу виділити в ньому суттєві моменти і, зрештою, надає йому певного забарвлення. Зокрема, текст, поділений на дрібніші абзаци, справляє в основному враження швидшої й напруженішої дії, ніж текст, поданий великими абзацами. 1 навпаки, коли автор хоче передати щось повільне й гнітюче, він і абзаци робить важкими.

Абзац не слід ототожнювати із синтаксичною єдністю. Одна синтаксична єдність може охоплювати два або й три абзаци, і навпаки, в абзаці може бути дві або більше синтаксичних єдностей.

1 все-таки певна залежність між поділом тексту на абзаци і поділом на синтаксичні єдності існує: чим точніше обидва поділи накладаються один на одного, тим гармонійніше звучить увесь текст.

Поміркуйте

У тексті (текст доберіть на свій розсуд) виділіть синтаксичні єдності й визначте в них характер смислових зв'язків між зачином і розгортанням.

Дослідіть, у яких текстах — наукових чи художніх — між реченнями в синтаксичній єдності переважає сурядний зв'язок, а в яких — підрядний.

Як за змістом пов'язані між собою зачин і кінцівка в синтаксичній єдності?

Які є змістові й граматичні засоби зв'язку між реченнями в синтаксичній єдності?

Чи існує залежність між сичні єдності й абзаци?

(писок рекомендованої літератури

Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад, і голов, ред. В. Т. Бусел. — К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2001.

Вихованець І. Р., Городенська К. Г., Грищенко А. П. Граматика української мови. — К.: Рад. школа, 1982.

Вихованець І. Р. Граматика української мови. Синтаксис: Підручник. — К.: Либідь, 1993.

Ганич Д. І., Олійник І. С. Словник лінгвістичних термінів. — К.: Виша шк, 1985.

Головащук С. І. Складні випадки наголошення: Словник-довід- ник. — К.: Либідь, 1995.

Жовтобрюх М. А. Українська літературна мова. — К.: Наук, думка, 1984.

Загнітко А. П. Теоретична граматика української мови: Морфологія. — Донецьк, 1998.

Загнітко А. П. Український синтаксис: Науково-теоретичний і навчально-практичний комплекс: Навч. посібник. — Ч. 1, 2. — К.,1996.

Історія української мови: Хрестоматія / Упорядники С. Я. Єрмоленко, А. К. Мойсієнко. — К.: Либідь, 1996.

Козачук Г. О., Шкуратяна Н. Г. Практичний курс української мови: Посібник. — 2-е вид. — К.: Вища шк., 1994.

Кочерган М. П. Вступ до мовознавства: Підручник. — К.: ВІД «Академія», 2000.

Мацько Л. І., Сидоренко О. М. Українська мова: Посібник. — 2-е вид. - К.: Либідь, 1996.

638

Пономарів О. Д. Стилістика сучасної української мови: Підручник. — К.: Либідь, 1993.

Словник синонімів української мови: У 2 т. / А. А. Бурячок, Г. М. Гнатюк, С. І. Головащук та ін. — К.: Наук, думка, 1999— 2000.

Словник труднощів української мови / Д. Г. Гринчишин, А. О. Капелюшний, О. М. Пазяк та ін.; За ред. С. Я. Ермоленко. — К.: Рад. школа, 1989.

Словник української мови: В 11 т. — К.: Наук, думка, 1970— 1980.

Сучасна українська літературна мова: Вступ. Фонетика / За заг. ред. І. К. Білодіда. — К.: Наук, думка, 1969.

Сучасна українська літературна мова: Лексика. Фразеологія / За заг. ред. 1. К. Білодіда. — К.: Наук, думка, 1973.

Сучасна українська літературна мова: Морфологія / За заг. ред. І. К. Білодіда. — К.: Наук, думка, 1969.

Сучасна українська літературна мова: Синтаксис / За заг. ред. І. К. Білодіда. — К.: Наук, думка, 1972.

Сучасна українська літературна мова: Підручник / А. П. Гришенко, Л. 1. Мацько, М. Я. Плющ та ін.; За ред. А. П. Гришенка. — 2-е вид. — К.: Вища шк., 1997.

Сучасна українська літературна мова: Підручник / М. Я. Плющ, С. П. Бевзенко, Н. Я. Грипас та ін.; За ред. М. Я. Плюш. — 3-є вид. — К.: Вища шк., 2001.

Сучасна українська мова: Довідник / Л. Ю. Шевченко, В. В. Різун, Ю. В. Лисенко; За ред. О. Д. Пономаріва. — 2-е вид. — К.: Либідь, 1996.

Сучасна українська мова: Підручник / О. Д. Пономарів, В. В. Різун, Л. Ю. Шевченко та ін.; За ред. О. Д. Пономарева. — 2-е вид. — К.: Либідь, 2001.

Тоцька Н. І. Сучасна українська мова. Фонетика. Орфоепія. Графіка і орфографія: Посібник. — К.: Вища шк., 1995.

Українська мова: Енциклопедія. — К.: «Українська енциклопедія», 2000.

Український правопис / НАН України, Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; Інститут української мови. — К.: Наук, думка, 2002.

Фразеологічний словник української мови: У 2 т. / Уклад- В. М. Білоноженко, В. О. Винник, 1. С. Гнатюк та ін. — К..: Наук, думка, 1993.

639

Шевельов Ю. Українська мова в першій половині двадцятого століття (1900-1941): Стан і статус. - Б. м.: Сучасність, 1987.

Шкуратяна Н. Г., Шевчук С В. Сучасна українська літературна мова: Навч. посібник. — К.: Літера, 2000.

Ющук І. П. Вступ до мовознавства: Навч. посібник. — К.: Рута,

2\Ю)

Ющук І. П. Мова наша українська: Статті, виступи роздуми К.: ВЦ «Просвіта», 2001.

Ющук І. Я. Практикум з правопису української мови. — 5-е вид К.: Освіта, 2002.

638

Навчальне видання

Ющук Іван Пилипович

Українська мова

Художник О. Г. Григір

Художньо-технічне редагування Т. О. Щур

Коректори Л. Ф. Іванова, А. І. Бараз

Комп'ютерна верстка О. Е. Гутмин

Піди, до друку 12.06.2003. Формат 84x108 '/„. Пшіір офсетний № І. Гарн. Тайме. Друк офсл. Ум. друк. арк. 33,60. Ум. фарбовшб. 34,02. О&ІІ.-ВИД. «ріс 31,98.

Тираж 5000 пр. Вид. № 4110. Зам. № 4-83.

Виланниитяо «Либідь» 01004 Київ, вун. Пушкінська, 32

Свідоитво про державну реєстрацію № 404 від 06.04.2001

Віддруковано на ВАТ "Білоцерківська книжкова фабрика", 09117, м. Біла Церква, вул. Леся Курбаса, 4.