6. Типові моделі сім’ї:

1. Сім’я „фортеця” (замкнута сім’я, автономна, побудована на моральних уявленнях сім’ї „ти належиш мені”)

2. „Дуб з плющем” (1- є дубом, тобто опорою, володарем другий як плющ обвивається навколо „дуба”)

3. „Шлюб борців” або „дім каторга” (боротьба за главенство в сім’ї)

4. „Дім - готель” (кожний із членів сім’ї береже право на свободу, в такому шлюбі нерідко виникають позашлюбні зв’язки)

5. „шлюб соратників” (допомога один одному в розвитку особистості, суперечки не є джерелом образа навпаки)

За Юстицьким типи сімей поділяють на:

1. з орієнтацією на соціальне недовір’я (недовіра до оточуючих, бачення в усьому загрозу, неконтактність, заздрість)

2. з орієнтацією на авантюризм або „хитра сім’я” (високо цінують підприємливість, спритність, основне є досягнення успіху найкоротшим шляхом)

3. з орієнтацією на задоволення „легковажна” (потяг до задоволень, відсутність планів на майбутнє, небажання долати труднощі)

4. з орієнтацією на застосування сили „конфліктна” (культ фізичної сили, вживання грубих слів, бійки)

Розрізняють сім’ї за сприятливим та несприятливим психологічним кліматом.

Сприятливий – згуртованість, доброзичливість, висока вимогливість один до одного, відповідальність, почуття захищеності, прагнення до спільного розв’язання проблем.

Несприятливий – напруженість, негативне ставлення один до одного, емоційний дискомфорт від передування в сім’ї.

Від ступеня негараздів сім’ї поділяють:

• сім’ї конфліктні – виникають суперечки між інтересами, потребами, бажаннями все це призводить до негативних тривалих емоцій.

• Кризові – потреби та інтереси зустрічаються різко це призводить до суперечок.

• Проблемні – потребують допомоги в конструктивному розв’язанні конфліктів, в подоланні життєвих ситуацій.

7. Родини розрізняють за структурою влади:

• Авторитарні (суворе підпорядкування один одному)

• Демократичні (дана сім’я заснована на взаємоповазі, взаємодовірі)

• Ліберальні (відстороненість, відчуженість один до одного, байдужість до справ і почутів іншого члена сім’ї).

Залежно розподілу ролей сім’ї бувають:

• Традиційні (матріархальні, патріархальні)

• Егалітарні (сім’ї в яких панує рівність)

За виховним потенціалом:

• Виховально – сильні (сприятлива моральна атмосфера в сім’ї);

• Виховально – стійкі (сприятливі умови для виховання)

• Виховально – слабкі (втрата контакту та контролю над дітьми)

За стадією становлення сім’ї бувають:

• Молоді (до 9 років подружнього життя) для яких істотним в психологічному аспекті є ставлення подружжя один до одного і до спільного сімейного життя.

• Середні (10 19 р) стабільні сімейні стосунки, розподіл ролей, обов’язків, наявністю дітей дорослих та самостійних.

• Зрілі ( понад 20 р) характерне підвищення значущості подружніх стосунків.

Фази сімейного життя:

• Залицяння.

• життя без дітей.

• експансія (від народження першої дитини – до останньої)

• стабілізація (виховання дітей до моменту коли перша дитина залишає сім’ю)

• діти назавжди залишають батьківський дім.

• „порожнє гніздо” (після від’їзду дітей)

• один після смерті іншого.

Тема лекції: МІЖСТАТЕВІ СТОСУНКИ, ШЛЮБ ТА СІМ'Я: ІСТОРІЯ І СУЧАСНІСТЬ.

План:

1. Історія розвитку міжстатевих стосунків та шлюбно-сімейних відносин.

2. Специфічні особливості розвитку шлюбу та сім'ї в українському суспільстві.

3. Сучасна сім'я, її особливості та основні функції.

1. Історія розвитку міжстатевих стосунків та шлюбно-сімейних відносин.

Одним з найважливіших чинників культури є стосунки між статями, французький сексолог Ж. Цванг, аналізуючи джерела традиційних відносин, дійшов висновку, що розповсюдженість патріархальних моделей цих стосунків, домінування чо­ловіка в них бере початок у часи первісного суспільства.

Древні не знали ніякої сексуальної регламентації статевих зв'язків. У первісній орді панували безладні статеві відносини (проміскуїтет).

Поступово у суспільстві зароджуються соціальні норми для регуляції статевого спілкування, приборкання статевого інстин­кту. З'являються сексуальні табу, заборона на статеве спілкуван­ня між чоловіками і жінками даного роду в певні періоди (підго­товка до полювання, саме полювання).

Із зародженням землеробства, виникненням сезонних польо­вих робіт періоди, вільні від дії статевих табу, ставали все рідкісні­шими і все менш тривалими. Інтенсивність статевої напруги на­ростала - і у чоловіків, і у жінок. І тому вільні від табу проміжки часу стали перетворюватися у своєрідні сексуальні оргії, причому статеві контакти тут практично нічим не обмежувались, відбува­лись навіть між батьками і дітьми, братами і сестрами. Разом з : тим табу привели до виникнення звичаїв, які пізніше породили екзогамний шлюб (міжродовий, міжплемінний)

Парний шлюб пов'язаний з переходом до нових форм госпо­дарських, економічних стосунків всередині роду, з виникненням особистої власності. Першим кроком на шляху до цього був так званий дарообмін.

Поява особистої власності, надлишків продуктів у деяких чле­нів роду породила дарообмін як новий крок на шляху до утворен­ня сім'ї, до перетворення її в господарський осередок суспільства. Чоловік дарував «своїй» жінці з чужого роду свою «премію», жін­ка ж мала дарувати йому свою. І доки існував дарообмін, існував і зв'язок між чоловіком і жінкою; припинення ж дарообміну озна­чало також і припинення зв'язку між ними. Так з'явився індивіду­альний парний шлюб.

Для дохристиянського періоду характерно те, що моногамна сім'я була зазвичай сім'єю вільного громадянина; більшість ра­бів не мало сім'ї, оскільки це було невигідно їх хазяям. Дружина в афінській сім'ї не сприймалась як об'єкт, гідний кохання.

Римська культура залишалась патріархальною, з домінацією чоловіка. Згідно з римським правом, жінки були позбавлені са­мостійності і перебували під опікою чоловіків.

Масове розповсюдження християнства зробило проблеми сек­суальності, кохання гріховними, табуйованими. Взагалі офіційна християнська мораль була аскетичною та антисексуальною і засуджувала не лише «хтивість», але й Індивідуальне кохання, нав'язувала негативні установки щодо тіла, подружнього життя, жінки, як втілення гріховності, контрацептивних засобів.

В XI ст. в культурі Провансансу з'являються такі поняття, як ро­мантичне кохання, галантність, виправдання еротичних ласк.

Епоха Відродження відкинула церковний аскетизм і мораль утримання та поклала початок еротизації культури. Відбулась реабілітація тіла, його все частіше почали зображувати в обра­зотворчому мистецтві (Рафаель, Леонардо да Вінчі, Аретіно, Джор-джоне), віддаючи належне тілесним переживанням, у тому числі еротичним. У культурі Ренесансу жінка часто наділялась силь­ним темпераментом; чоловік, не здатний відповісти їй належно, ставав предметом насмішок. Оспівувались молоді чоловіки, що здатні були до численних сексуальних стосунків протягом ночі. У знаменитому творі Д.Бокаччо «Декамерон» відчувається вплив східного еротизму.

У період Реформації погляди на секс відображали суто чоло­вічу точку зору. М. Лютер головне призначення жінки вбачав у служінні чоловікові. Секс допускався лише в рамках шлюбу, різ­ко засуджувалася проституція.