Додатки

157

158

Додаток 1

Фонетика японської мови

У фонетичній системі японської мови є 5 голосних, які можуть вимовлятися довго або коротко. Цими голосними є: А, І, У, Е, О. Довгі голосні приблизно в два рази довші, ніж короткі. Від довготи голосних залежить значення слова. Так, КАДО з коротким “А” означає “кут”, а КААДО з довгим “АА” означає “картка”. Довгота голосних звуків у розмовнику позначається ще однією буквою, яка ставиться після голосного.

Йотованими голосними в японській мові є: Я, Ю, ЙО.

Голосні звуки в японській мові класифікуються за положенням язика, м’якого піднебіння, верхньої і нижньої губи та інших активних і пасивних органів мовлення. Залежно від цього вони можуть бути лабіалізованими (огубленими) і нелабіалізованими. З деякими з них відбувається явище дифтонгізації, тобто комбінування двох голосних звуків в один. Дифтонгів є сім: ІІ, ЕІ, ЯІ, ЙОІ, ОІ, АІ, УІ. Голосний звук “І” в дифтонгах вимовляється як “Й”, наприклад: АКАІ – червоний, УЦУКУСІІ – гарний. Іноді ці дифтонги вимовляються як окремі звуки, і тоді вони не є дифтонгами.

Вимова приголосних звуків у японській мові теж залежить від участі активних і пасивних органів мовлення, від виду перешкоди на шляху повітряного струменя, від участі резонаторів та голосових зв’язок.

У японській мові є 15 приголосних звуків: Б, В, Ґ, Д, Дз, К, М, Н, П, Р, С, Т, Х, Ф, Ц. Існують і подвоєні приголосні, наприклад: КК, ДД, СС, ТТ (МОТО – основа, МОТТО – більш, ХАКО – скриня,

ХАККОО – відплиття, КІТО – план, КІТТО – обов’язково).

159

Особливістю японської мови є те, що в ній немає сонорного приголосного “Л” та українських щілинних “Ч”, “Ш”, “Щ”.

Головні відмінності фонетичної будови української та японської мови такі:

1.Склади в японській мові переважно відкриті та складаються з одного приголосного й одного голосного.

2.На письмі склади позначаються однією літерою. Наприклад: читається “КА”, –

“СА”, – “МА”, – “РА”.

3.Через відсутність звука “Л” у запозичених з європейських мов словах він передається як “Р”, наприклад: РАМПУ замість українського ЛАМПА, БЕРУРІН замість БЕРЛІН.

4.У японській мові є звук “ДЗ”, якого немає в українській мові і який читається вкупі. Перед І, Я, Ю, ЙО він набуває шиплячого відтінку.

5.У японській мові замість силового наголосу (як в українській мові) використовується система тонізації (тобто підвищення або пониження тону, з яким вимовляється один або кілька складів).

Взагалі вимова японських звуків не є складною, проте для кращого її опанування бажано використовувати лінгафонні записи японської мови. Одним з найкращих посібників з фонетики

японської мови є NAGANUMA’S PRACTICAL JAPANESE. Basic course. Автор NAOE NAGANUMA.

160