3.2. Загальні закономірності патогенезу спадкових захворювань

Згідно з сучасними уявленнями, для виникнення будь-якого спадкового захворювання спочатку повинна відбутися зміна в гені, яка буде передаватися від покоління в покоління. Мутаційна зміна в гені призводить до якісного і кількісного порушення білкового продукту, який синтезується, а потім і до змін або порушень розвитку окремих ознак організму, які врешті-решт призводять до розвитку складної клінічної картини захворювання.

Оскільки, розвиток спадкових ознак відображається загальною схемою ген – біохімічна реакція – ознака, то з цих позицій сьогодні пояснюють патогенез багатьох спадкових обмінних захворювань.

Реалізація дії аномального гена може відбуватися трьома основними шляхами:

1. Аномальний ген, який кодує структурний чи функціональний білок  припинення синтезу і-РНК  припинення синтезу білка  патологічний процес  спадкова хвороба.

Прикладами спадкових захворювань, що виникають цим шляхом є гемофілія А — дефіцит VIII фактору згортання крові (рецесивне успадкування, зчеплене з Х-хромосомою). Гемофілія В — дефіцит ІХ фактору (рецесивне успадкування, зчеплене з Х-хромосомою). Гемофілія С — дефіцит ХІ фактору (аутосомно-домінантне успадкування).

2. Аномальний ген, який кодує синтез ферменту  припинення синтезу і-РНК  припинення синтезу нормального ферменту  патологічний процес  спадкова хвороба.

Як правило, цим шляхом успадковуються різноманітні ензимопатії, при цьому може утворюватись недобудований ензим, ферментативні властивості якого можуть не проявлятися взагалі або бути зміненими. Це призводить до суттєвих змін структури і функцій ферменту (кінетичних, фізико-хімічних, антигенних властивостей, здатності утворювати субодиниці, з’єднуватися з алостеричними ефекторами, кофакторами і т.д.).

Прикладом спадкових ензимопатій є альбінізм, фенілкетонурія, алкаптонурія.

3. Аномальний ген з патологічним кодом  синтез патологічної і-РНК синтез патологічного білка  патологічний процес  спадкова хвороба.

Прикладом таких спадкових захворювань є серповидно-клітинна анемія, Характеризується синтезом патологічного S-гемоглобіну, який відрізняється тим, що у 6 положенні -ланцюга гемоглобіну замість глютамінової кислоти знаходиться валін, внаслідок цього молекули S-гемоглобіну у відновленій формі стають електронейтральними і легко випадають в осад у вигляді тактоїдів, особливо при нестачі кисню; тактоїди деформують еритроцити так, що вони набувають серповидної форми і легко гемолізуються. Успадкування аутосомно-рецесивне або за типом неповного домінування.

Досить часто зміни спадкового апарату клітин виконують роль умов, які сприяють виникненню і розвитку набутих хвороб, або навпаки – запобігають їм.

3.3. Класифікація форм спадкової патології

Класифікація форм спадкової патології базується на чотирьох основних принципах.

Перший принцип класифікації обумовлений внеском причинного фактора. З цих позицій можна відокремити три групи спадкової патології, між якими немає чітких меж.

Першу групу складають власне спадкові хвороби, в яких етіологічну роль відіграє спадковість, роль середовища полягає лише в модифікації проявів захворювання. До цієї групи входять моногенно обумовлені хвороби (фенілкетонурія, гемофілія, ахондроплазія), а також хромосомні хвороби.

Друга група – це теж спадкові хвороби, які зумовлені патологічною мутацією, однак для їх виявлення вже необхідна специфічна дія середовища. Прикладом можуть бути гемолітичні кризи у хворих на серповидно-клітинну анемію в умовах гострої гіпоксії, або виникнення гострої гемолітичної анемії при недостатній кількості глюкозо-6-фосфатдегідрогенази під впливом сульфаніламідів.

Третю групу складає більшість поширених хвороб, особливо серед людей зрілого та похилого віку (гіпертонічна хвороба, ішемічна хвороба серця, виразка шлунка та дванадцятипалої кишки та ін.). Основним етіологічним фактором в їх виникненні є несприятлива дія середовища, однак реалізація дії фактора залежить від індивідуальної генетично детермінованої схильності організму, у зв’язку з чим хвороби мають назву мультифакторіальних, або хвороб зі спадковою схильністю.

Другий принцип класифікації – генетичний. За цією класифікацією хвороби поділяються на дві великі групи: генні та хромосомні.

Генні хвороби – це хвороби, що викликані генними мутаціями.

За кількістю мутованих генів виділяють моногенні та полігенні хвороби. Виділення моногенних хвороб ґрунтується в наш час на їх сегрегації в поколіннях за законами Менделя. До категорії полігенних хвороб належать, перш за все, хвороби зі спадковою схильністю.

Хромосомні хвороби – велика група патологічних станів, основні прояви яких складають численні вади розвитку і які відзначаються відхиленнями в отриманні хромосомного матеріалу.

Розподіл спадкових хвороб на ці групи є неформальним. Генні мутації передаються від покоління до покоління без змін, у той час як більшість хромосомних хвороб взагалі не передаються, а структурні перебудови (інверсії, транслокації) передаються з додатковими перекомбінаціями.

Третій принцип класифікації – системно-органний, тобто в залежності від переважного пошкодження тієї чи іншої системи органів. За цим принципом спадкова патологія може бути класифікована відповідно до медичних спеціальностей (спадкові хвороби в офтальмології, оториноларингологи, неврології, психіатрії, дерматології, ортопедії, педіатрії, гастроентерології та ін.). Треба відзначити велику умовність системно-органної класифікації, тому що у більшості випадків спадкові хвороби є багатосистемними.

Четвертий принцип класифікації – патогенетичний – за первинним біохімічним дефектом, що виявляється при спадкових хворобах. Така класифікація є найбільш оптимальною, тому що ніби поєднує обидві ланки – генетичну та фізіологічну (клінічну), однак поки що використовується лише для невеликої кількості спадкових хвороб, при яких первинна біохімічна зміна, що викликана мутацією, виявлена.