16. Підбиваючи підсумки „за” і „проти” вступу України до

НАТО

Від чого залежить наша перспектива? На са перед, від

консолідації політичних сил, їх здатності та бажання проводити

європейську та євроатлантичну політику.

Після аналізу політичних програм можна сказати, що у

політичних партіях України існують різні підходи до питання

європейської та євроатлантичної інтеграції. Візьмемо для прикладу

Румунію. Там політичні міжусобиці не менш гострі ніж у нас. Але в

тому, що стосувалося європейського та євроатлантичного вибору, і

опозиція і влада об”єдналися і абсолютно чітко працювали задля

досягнення мети. Навіть православна румунська церква та патріарх

94

організували конференції з НАТО та Єропейським Союзом і

аргуменовано доводили, що християнські цінності співпадають з

тими, навколо яких об”єднуються держави ЄС і НАТО. Відповідно,

суспільство до такого кроку готувалось усесторонньо.

Підбиваючи підсумки „за” і „проти” вступу України до НАТО

можна твердити, що членство в НАТО дозволить розв’язати низку

важливих для майбутнього України проблем. Іх можна подати у

такому вигляді:

- одержання для України міцних гарантій її національної безпеки,

незалежності, суверенітету і територіальної цілісності;

- видхід із сфери геополітичного домінування Росії і побудова

рівноправних міждержавних відносин;

- створення передумов інтеграції в Європу, у західні політичні й

економічні структури;

- зміцнення міжнародної безпеки і стабільності в регіоні

Центрально-Східної Європи;

- зміцнення внутрішніх основ національної безпеки України за

допомогою НАТО. Використання досвіду і підтримки НАТО у

підвищенні ефективності оборонного сектора України;

- створення вагомих передумов для ліквідації російської

військової присутності на території України;

- покращення міжнародного іміджу України;

- посилення консолідації української нації;

- зміцнення інститутів громадянського суспільства;

- покращення прозорості влади;

- реальне забезпечення прав і свобод громадян, верховенства

права;

- зменшення впливу російського бізнесу на вітчизняну економіку і

внутрішню політику України;

- стимулювання економічних реформ.

До негативних наслідків виконання Україною критеріїв членства

в НАТО можна віднести:

- збільшення соціальної напруги серед військовослужбовців,

зумовленої скороченням чисельності збройних сил;

- втрата українськими військовими підприємствами російських

оборонних замовлень;

- певне обмеження самостійності у прийнятті ключових рішень у

галузі зовнішьної та оборонної політики;

95

- посилення розбіжності геополітичних інтересів України і Росії,

вірогідність виникнення на цьому тлі суперечливих питань у

російсько-українських відносинах.

17. Чи можлива Єропейська система безпека без нато?

З середини 1990-х років у Європі розпочалися спроби створити

організацію системи безпеки самостійно від НАТО. Ця ідея стала

особливо популярною після зникнення радянської загрози для

Європи внаслідок розпаду СРСР.

Нездатність європейських країн без допомоги США і НАТО

врегулювати конфлікти на Балканах підштовхнула ЄС до

прискорення спроб створення самостійної військової структури.

У 1999 р. на саміті ЄС у Гельсінкі ухвалено рішення про

заснування Спільної європейської політики безпеки і оборони та

створення до 2003р. Єропейських сил швидкого реагування в складі

шістдесяти тисяч військових, з можливістю бути транспортованими

на місце призначення як у Єропі, так і поза її межами впродовж

шістдесяти діб. До того ж здатними проводити операції автономно не

менш як протягом одного року.

Однак європейських сил у зазначений термін так і не було

створено. Через брак фінансування та відсутність зацікавленості

окремих держав-членів ЄС до ініціювання конкуренції нової

структури безпеки з НАТО.

Ініціатори створення автономних збройних сил ЄС (Франція,

Німеччина) не декларують протиставлення цих сил НАТО. І все ж

проти спроб підірвати монополію НАТО на гарантування безпеки в

Європі активно виступають такі країни, як Велика Британія, Італія,

Португалія, Нідерланди, Данія, а також усі члени НАТО з числа

країн Центральної і Східної Європи, які в 2004р. стали членами ЄС.

Противники формування автономних від НАТО європейських

збройних сил підтримують розвиток європейської оборонної

складової в ролі підсилення оборонних зусиль НАТО.

Матеріалізацією цієї тенденції стало підписання 13 грудня 2002р.

Декларації з європейської політики в галузі безпеки та оборони, що

передбачає:

- гарантований доступ ЄС до механізмів оперативного планування

НАТО;

- передбачення можливості використання Єропейським Союзом

колективних ресурсів та спроможностей НАТО;

96

- можливість застосування механізмів військового командування

НАТО в Європі в ході операцій під проводом ЄС, зокрема

перебування представника ЄС на посаді заступника Верховного

головнокомандувача Об’єднаних збройних сил НАТО у Європі;

- ухвалення такої системи оборонного планування НАТО, яка б

передбачала наявність сил для операцій під проводом ЄС.

Таким чином, оборонна політика ЄС перебуває повністю у

фарватері НАТО.

На Заході найчастіше розглядають НАТО і ЄС як дві складові

частини європейської економіко-політичної системи, де ЄС

відповідає за економічну інтеграцію, а НАТО – за питання безпеки,

обопільно-доповнюючи одне одного.

Росія має власний інтерес у створенні автономної європейської

оборонної політики, оскільки за таких умов міжнародна вага Росії, з

її наявними військовими можливостями, суттєво зросте. У разі

витіснення впливу НАТО Росія відіграватиме роль супердержави

щодо самих держав ЄС, які часто мають різні конкуруючі інтереси.

Між тим, при будівництві власної оборонної системи

Європейські держави змушені враховувати не лише факт наявності у

США більш розвиненого ядерного потенціалу стримання, а й той

факт, що американці тривалий час інвестували у свою безпеку

більше ніж усі європейські союзники разом. Так, скажімо, оборонні

витрати США і європейських членів НАТО становили у 2006 році

відповідно 490 і 243 мільярдів. За таких умов створення оборонних

сил Європи означало б консервацію відставання європейських

держав від США. За деякими даними, таке відставання становить

щонайменше 20 років.

Існування НАТО суттєво спрощує відносини між членами ЄС,

які в минулому мали складну і конфліктну історію взаємин, зокрема

Німеччини і Франції, Німеччини і Польщі, Німеччини і Чехії,

Румунії та Угорщини.

Через військову слабкість Європи, наявні серйозні, історично

укорінені суперечності між державами континенту Європа без НАТО

втратила б значну частину свого політичного потенціалу. В Європі є

три досить потужні у політичному, економічному та воєнному сенсі

країни (Німеччина, Велика Британія і Франція) але немає жодної

держави, яка могла б за своїми силовими характеристиками

наблизитися до США чи Росії. Найбільша держава ЄС і Європейська

країна НАТО – Німеччина – має лише 86 млн.населення з близько

97

півмільярдного населення всього ЄС. В Європі є чотири великі

країни (Німеччина, Франція, Велика Британія, Італія) і низка

дрібних. Держави ЄС незавжди здатні проводити самостійну

політику, оскільки залежать від російських енергоносіїв та не мають

достатньої мотиваційної та силової підтримки для її здійснення.

Історично успадковані суперечності в межах Європи часто

заважають виробленню єдиної політики. Тому Європа без НАТО є

політичним організатором із послабленою здатністю до дії „назовні”,

на периферії чи поза межами континенту. Той факт, що ЄС досі не

визначився з наданням Україні статусу асоційованого члена, а

найбільш прихильні до України політики держав ЄС вважають, що

членство України в цій організації не може відбутися раніше 2015 р.,

засвідчує про нездатність Європейського Союзу самостійно, без

погодження США і НАТО сприяти входження України до Європи.

Жодна країна Єропи не може стати геополітичним лідером,

достатньо потужними для цієї ролі та водночас таким, щоб її

лідерство було сприйняте іншими країнами Єропи.

Слід наголосити, що ЄС є утворенням, що теж залежить від

Росії зокрема у сфері енергетики. Трохи менше 40% нафти й газу, що

споживаються в Єропі, надходять з Росії. У зв’язку з цим існує

небезпека, що країни Єропи не будуть готові до залучення України

до Європейських структур. Це може поставити Україну в залежність

від позиції Росії, що шкідливо для вільного вибору пріоритетів

зовнішньої та внутрішньої політики України.

У Європі після Другої Світової війни відбулася значною мірою

атрофія геополітичного мислення урядів європейських держав. Це

сталося під впливом „тепличного” геополітичного клімату,

створеного завдяки існуванню НАТО й залученню США до проблем

безпеки в Єропі за часів „холодної війни”.

Навіть таке ключове для Європи рішення, як збільшення ЄС де

рахунок десяти нових членів, було ухвалено Єропейським Солюзом

лише під впливом розширення НАТО (у ході

внутрішньоєвропейського обговорення спочатку пропонувалося

розширення ЄС на 3-7країн). Усі країни, крім Кіпру і Мальти, стали

членами ЄС у 2004 році лише після того, як увійшли до

Північноатлантичного Альянсу внаслідок рішень ухвалених НАТО в

1997 і 2002рр. Для інтересів національної безпеки України важливим

є те, що Альянс готовий будувати свої відносини з Україною

автономно від впливу інших держав, зокрема Росії, підтверджуючи

98

таким чином зовнішньополітичну самостійність нашої держави.

Раптово змінювати таку ефективну систему безпеки, як НАТО

Європейські держави не мають ані коштів, ані бажання. Тому

розвиток самостійної оборонної складової у межах Європейської

політики безпеки і оборони у найближчі 10-15 років є

малоймовірним. Це зумовлено відсутністю в держав ЄС достатньої

мотивації, успішним захистом своїх інтересів НАТО, а також браком

ресурсів для створення системи безпеки, співмірної за надійністю з

цією військовою організацією.

Отже, Альянс зміцнює силову Європейського Союзу,

перетворюючи його фактично на нову велику державу, робить

Європу невразливого для зовнішнього тиску та спроб розколоти

через застарілі проблеми.