5.1. Національні інтереси україни

У СИСТЕМІ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

Перед Україною стоїть завдання забезпечити реалізацію своїх національних

інтересів у надзвичайно динамічному світі, розвиток якого визначають принципово

нові процеси, невідомі раніше в історії.

Рівень взаємозалежності держав дедалі зростає. Навіть найбільші з них вже не

можуть поодинці вирішувати цілий ряд критично важливих проблем. Неухильно

посилюється роль недержавних структур, передусім в економіці: сьогодні транс-

національні компанії виробляють близько третини сукупного світового продукту.

Бар'єри державних кордонів більше не стоять на шляху товарів, капіталів, ідей.

Такі зміни демонструють силу глобалізації – сукупності економічних, політичних,

демографічних і соціальних процесів, які формують новий рівень взаємозалежності

держав. Основним змістом цих процесів є формування глобальних світових ринків,

модернізація на основі технологій, що швидко розвиваються (передусім інформаційних

і соціальних), утворення нових центрів економічного тяжіння і політичного впливу.

Результатом впливу глобалізації стає новий рівень конкуренції між країнами

і регіональними угрупованнями. Отже, успішність нації у ХХІ столітті залежить

від її спроможності реалізувати свої національні інтереси завдяки участі в процесах

глобалізації, адаптації до них своїх державних і суспільних механізмів.

Завдяки глобалізації відбувається перебудова міжнародної політичної системи.

Ставка виключно на жорстку силу виявляється далеко не завжди ефективною. І жодна

військова сила, як переконує історичний досвід, не може бути безмежною.

Більш продуктивною є розбудова широкої мережі політичних, економічних,

інформаційних, гуманітарних, культурних та багатьох інших зв’язків, що свідчить про

налагодження цивілізаційної взаємодії на основі певних цінностей. Успіх трансформацій,

досягнутий країнами Центральної та Східної Європи у процесі розширення Євросоюзу,

доводить – «м’яка» сила цивілізаційного впливу може ефективно спрямовувати проце-

си у національних політичних і соціально-економічних системах.

Змінюється світова роль великих держав і співвідношення їх політичних,

економічних і військових можливостей. Поповнюється список країн, які реально пре-

тендують на глобальну роль у світі. Внаслідок цього все чіткіше виявляються перева-

ги переходу від односторонньої політики до кооперативної моделі відповідальності за

розвиток ситуації у світі. Рекомендації щодо реформування ООН, напрацьовані Групою

високого рівня щодо загроз, викликів і змін, віддзеркалюють зростаюче розуміння

важливості багатосторонніх зусиль.

Водночас глобалізація посилює тенденцію «розмивання» національного

суверенітету. Зростає залежність країн від зовнішніх рішень. Глобалізація формує

світовий інформаційний простір, який дедалі більше впливає на держави і суспільства.

Розділ 5 182

Традиційним і навіть модерним суспільствам все важче зберігати свою політичну і

культурну ідентичність, протистояти уніфікації.

Величезна різниця у рівнях життя, старіння населення в одних країнах і висо-

ка народжуваність в інших спричиняють потужні міграційні потоки, які змінюють

етнічний і культурний ландшафт країн і континентів.

Все це викликає політичний і культурний протест, який набуває різних форм –

від державних заходів зі збереження національної ідентичності до громадських акцій

«антиглобалістичного» спрямування.

Ці тенденції накладаються на загострення застарілих проблем у багатьох країнах.

Бідність, деградація довкілля, відсутність доступу до освіти і охорони здоров’я позбав-

ляють мільярди людей шансу на гідне життя.

Отже, безперечні економічні успіхи процесів глобалізації мають зворотний бік.

Поряд з ними виникають нові загрози глобального, регіонального та національного

характеру.

Світовий суспільно-політичний розвиток, позначений процесами активізації

міжетнічного і міжконфесійного протистояння, внаслідок яких виникають

громадянські конфлікти, сепаратизм. Крайніми виявами цих деструктивних

факторів стають політичний екстремізм та релігійний фундаменталізм. Ця загро-

за посилюється політикою ряду авторитарних режимів, які прямо чи опосередкова-

но сприяють формуванню конфліктогенного середовища, сприятливого для розвитку

екстремізму та тероризму.

Загроза виникнення нових та ескалації «заморожених» конфліктів існує, зо-

крема, й у безпосередній близькості до кордонів нашої держави. У цьому контексті

особливо небезпечними є конфлікти у Придністров’ї та на Кавказі. Активна участь у їх

розв’язанні є питанням національної безпеки.

Дедалі серйознішим викликом для України стає неконтрольована масова міграція з

бідних та слаборозвинених країн, з районів громадянських і міжнародних конфліктів.

Загрозою для України, як для суверенної держави, є діяльність міжнародних зло-

чинних угруповань: торгівля людьми, зброєю, небезпечними матеріалами, наркотич-

ними речовинами, і методи, що її супроводжують – корупція, «відмивання» брудних

грошей, дестабілізуюче проникнення до банківської та фінансової систем тощо.

Небезпеку для держав, регіонів і для всієї системи світового порядку становить

розповсюдження зброї масового ураження та засобів її доставки.

На Україну впливає глобальна боротьба за доступ до природних ресурсів, насам-

перед контроль над джерелами енергоносіїв та шляхами їх доставки. Унаочненням цієї

боротьби є ситуація навколо формування нових транспортно-енергетичних коридорів

з Каспійського регіону, надзвичайно важливих для зміцнення стратегічних позицій

України.

Незалежність і суверенітет нашої країни, її безпека і вся цивілізаційна перспек-

тива безпосередньо пов’язана з безпекою Європи, з інтеграцією до євроатлантичної

спільноти.

Північноатлантичний альянс довів свою ефективність. Понад п’ять десятиліть він

є фактором миру і стабільності на європейському континенті.

НАТО поступово з оборонного блоку стримування і захисту від агресії

перетворюється на організацію, що гарантує безпеку і стабільність на широкому

просторі.

Україна у сучасному світі 183

Безпекові зусилля Альянсу підтримуються не лише країнами-учасницями.

Показово, що незважаючи на складність місії ISAF в Афганістані, спрямованої на

ліквідацію потенційних джерел тероризму і злочинності, в ній взяли участь понад 30

країн, більшість з яких не є членами НАТО.

Процес реформування Північноатлантичного альянсу ще не завершений. Його

учасники і партнери – серед яких і сусіди України – спільно шукають відповіді на нові

глобальні виклики і загрози. Активне залучення України до цього процесу, здійснення

кроків щодо вступу до Євросоюзу та НАТО відкриває можливості для реалізації

політичних та економічних інтересів України, є гідним внеском у підтримку миру та

стабільності.

Українська держава відповідно до національних інтересів послідовно спрямовує

зусилля на реалізацію пріоритетних завдань міжнародної спільноти, серед яких

відзначимо наступні.

• Боротьба з тероризмом та участь у миротворчих операціях.

У 2007 році ВМС України взяли участь у воєнно-морській антитерористичній

операції НАТО «Активні зусилля» у Середземному морі. Успішний досвід спільних дій

під час цього заходу сприяв продовженню участі України в операції «Активні зусилля»

на період 2008-2009 роки.

Збройні Сили України продовжують брати активну участь у миротворчих операціях

ООН, отримуючи важливий досвід і зміцнюючи позиції нашої держави в рамках

Об’єднаних Націй. Станом на 1 вересня 2007 року 550 українських миротворців брали

участь у 7 миротворчих місіях ООН.

Важливим кроком стало приєднання в 2007 році України до Угоди про

багатонаціональні миротворчі сили Піденно-Східної Європи.

• Нерозповсюдження зброї масового ураження.

Протягом 2007 року Україна підтвердила свій високий міжнародний авторитет у

сфері нерозповсюдження, приєднавшись до Глобальної ініціативи з боротьби з акта-

ми ядерного тероризму, а також активізувавши свою участь у Ініціативі з безпеки не-

розповсюдження (ІБН). У форматі останньої в Одесі проведено міжнародне навчання

з перехоплення підозрілих вантажів «Східний щит-2007». Головною метою навчання

було відпрацювання механізму міждержавної взаємодії з виявлення і припинення неза-

конного обігу компонентів зброї масового знищення.

• Протидія нелегальній міграції.

Здійснюється робота з метою реалізації ідеї створення Спільного реадмісійного

простору «ЄС – Україна – РФ – Білорусь – країни походження нелегальної міграції»

шляхом укладання повномасштабних двосторонніх угод. Вже підписані й передані на

ратифікацію до Верховної Ради України важливі угоди про реадмісію з Євросоюзом та

Російською Федерацією.

У межах зазначеного процесу, Україна здійснює кроки з посилення міграційного

режиму. Зокрема, у липні 2007 року внесено відповідні зміни до Правил в'їзду іноземців

та осіб без громадянства в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її

територію.

Інтенсивна співпраця України з міжнародними організаціями у сфері управління

міграційними процесами дає помітні результати, зокрема підготовлено до введення

пункт тимчасового перебування «Журавці».

Розділ 5 184

Здійснюються активні кроки у сфері протидії торгівлі людьми. У березні 2007

року було запроваджено Програму протидії торгівлі людьми на період до 2010 року.

У листопаді Україна приєдналася до Конвенції Ради Європи з питань протидії торгівлі

людьми, триває підготовка до її ратифікації.

• Боротьба з корупцією.

Протягом 2007 року Україна продовжила активну роботу по боротьбі з корупцією в

межах проекту Ради Європи та Єврокомісії «Підтримка належного урядування: Проект

протидії корупції в Україні» (UPAC).

Разом з тим, серйозні зауваження, висловлені у доповіді «Групи країн-членів Ради

Європи по боротьбі з корупцією» (GRECO) (жовтень 2007 р.) щодо рівня корупції в

Україні свідчать про необхідність активізації зусиль по боротьбі з корупцією з ураху-

ванням 25-ти рекомендацій, зазначених у доповіді.

Партнерство з міжнародним співтовариством у цих сферах відповідає національним

інтересам України і надалі залишатиметься серед найважливіших зовнішньополітичних

завдань нашої держави.

Глобалізація і формування нового світового порядку вимагає від України побудови

довгострокових відносин з ключовими світовими центрами сили. Реалізація українських

національних інтересів безпосередньо залежить від успіху її участі в євроінтеграційних

процесах, якісного поглиблення двосторонньої співпраці зі стратегічними партнера-

ми, утвердження України як регіонального лідера і активізації зовнішньої політики на

південно-східному напрямі.

Цієї мети можна досягнути завдяки чіткому визначенню стратегічних цілей та

пріоритетів української зовнішньої політики.