30. Депозитні залучені кошти

Залучені (депозитні) ресурси – тимчасово вільні кошти фізичних і юридичних осіб за відповідну плату, мобілізовані банком на певних умовах і на певний термін чи до запитання. В якості залучених ресурсів банк може використовувати як залишки на поточних рахунках клієнтів, так і залишки на рахунках, які банк відкриває при проведенні депозитних операцій.Залучені кошти за терміном підрозділяються на:

- кошти до запитання;

- строкові кошти.

Збільшення частки термінових коштів поліпшує ліквідність банку й у меншому ступені сприяє підвищенню його прибутковості. Збільшення ж частки ресурсів до запитання приводить до зворотних результатів.

Слід зазначити, що не всі кошти використовуються в якості кредитних ресурсів. Їх обсяг залежить від норми обов’язкового резервування..

Обов’язковому резервуванню підлягають усі залучені та обліковані на балансі банку кошти юридичних та фізичних осіб як у національній, так і в іноземній валюті, за винятком кредитів, залучених від інших банків та іноземних інвестицій, отриманих від міжнародних фінансових установ.

Формування обов’язкових резервів здійснюється в процентному відношенні до зобов’язань у цілому за зведеним балансом банку – юридичної особи, включаючи філії, і відповідна сума коштів обов’язкових резервів у національній валюті повинна перебувати на кореспондентському рахунку банку або на окремому рахунку в Національному банку України за встановлений період регулювання

31.Недепозитні залучені кошти

Недепозитні залучені кошти — це кошти, які банк отримує у вигляді позички або шляхом продажу власних боргових зобов'язань на грошовому ринку. Недепозитні джерела банківських ресурсів, відрізняються від депозитних тим, що мають, по-перше, не персональний характер, тобто не асоціюються з конкретним клієнтом банку, а залучаються на ринку на кореспондентській основі, і, по-друге, ініціатива залучення цих коштів належить самому банку. Недепозитними залученими ресурсами користуються переважно великі банки. Придбання таких ресурсів здійснюються великими сумами, тому вважається, що такі операції мають оптовий характер.

Серед недепозитних джерел формування банківських ресурсів найбільш поширеними на сучасному етапі є:— отримання міжбанківських кредитів;— рефінансування в Національному банку України;— операції РЕПО;— емісія цінних паперів власного боргу (банківські векселі, облігації тощо). Основним джерелом недепозитних ресурсів є операції з отримання міжбанківських позик. Ці операції надають можливість банкам з недостатнім обсягом ресурсів забезпечувати виконання резервних вимог НБУ та задовольняти потреби власних клієнтів у кредитах шляхом залучення необхідних для цього ресурсів інших комерційних банків, які мають тимчасовий надлишок грошових коштів.Перевагами операцій з міжбанківського кредитування виступають передусім відносна простота оформлення та швидкість здійснення.

32. Класифікація строкових і ощадних вкладів залежно від порядку сплати та нарахування відсотків

Банки сплачують за користування грошовими коштами їх власникам відповідну плату у вигляді процентів, які встановлюються диференційовано залежно від виду вкладу, терміну зберігання, суми. Найнижчі проценти за вкладами до запитання. Строкові та ощадні вклади характеризуються підвищеними процентами. За порядком сплати та нарахування процентів розрізняють вклади: -         з постійною або змінною процентною ставкою;-         з простими або складними процентами;-з періодичним нарахуванням та виплатою процентів або після закінчення терміну вкладу.

33. Депозитна політика банку. Депозитна політика банку – це стратегія та тактика банку щодо залучення грошових коштів вкладників і визначення найефективнішої комбінації їхніх джерел. Депозитна політика банку підпорядковується загальним банківським вимогам щодо поєднання ліквідності, дохідності та мінімального рівня ризику.

Роль депозитної політики полягає у визначенні пріоритетних напрямків розвитку та вдосконаленні банківської діяльності у процесі залучення та акумулювання ресурсів, розвитку депозитних операцій і підвищення їхньої ефективності.

На формування депозитної політики безпосередньо впливає низка чинників, які можна розділити на зовнішні та внутрішні. До зовнішніх факторів належать:

• Державна політика, спрямована на забезпечення політичної стабільності та сталого розвитку національної економіки, запобігання кризовим ситуаціям, сприяння розвитку підприємництва;

• Динаміка основних економічних показників (рівня інфляції, процентних ставок, безробіття тощо), а також економічний розвиток регіонів, їхня інфраструктура;

• Розвиток банківської системи та системи кредитно-фінансових інститутів;

• Рівень довіри до комерційних банків та інших фінансово-кредитних інститутів, ступінь поінформованості населення про діяльність банків, наявність системи страхування депозитів;

• Стан демографічної ситуації в країні. Як свідчить практика, рівень національних заощаджень вищий у тій територіальній одиниці, але більше молоді.

До внутрішніх чинників впливу на депозитну політику можна зачислити:

• Надійність та імідж банку як визначальний показник для потенційних вкладників;

• Фактори, що визначають можливості банку залучати ресурси в різних регіонах та просувати послуги клієнтів (наявність розгалуженої мережі філій);

• Показники динаміки депозитних операцій банку (якість депозитного потенціалу банку);

• Спектр депозитних продуктів, що пропонуються клієнтам;

• Процентна політика, яка є одним із найважливіших індикаторів оцінки конкурентної позиції депозитної політики банку;

• Технологічне супроводження депозитних операцій банками (можливість управління депозитними рахунками за допомогою телефону,Інтернету, якість ліній зв’язку і телекомунікацій, мережа POS-терміналів і банкоматів);

• Сервісні умови (якість обслуговування банком,можливості надання додаткових послуг вкладнику);

• Інтенсивність та якість рекламної кампанії;

• Масштаби витрат на формування у управління депозитним портфелем банку.

Критерії оптимальної депозитної політики такі:

• Забезпечення взаємозв’язку між депозитними і кредитними та іншими активними операціями банку для підтримки його фінансової стійкості;

• Диверсифікація ресурсів банку з метою мінімізації ризику;

• Сегментування депозитного портфеля (за клієнтами, видами послуг, ринками);

• Диференційований підхід до різних груп клієнтів;

• Створення конкурентоспроможного банківського депозитного продукту.

Для ефективного здійснення депозитної політики комерційним банкам доцільно розробляти відповідний меморандум. Цей документ є конфіденційним і щорічно затверджується радою банку. Призначення меморандуму депозитної політики полягає у визначенні граничних розмірів депозитної бази, її місця в ресурсному потенціалі банку та засобах його реалізації. По суті, це визначення стратегії банку щодо цільових клієнтів,обсягів структури депозитів юридичних і фізичних осіб, методів та пріоритетів депозитної діяльності. Відповідно до меморандуму депозитної політики банкам рекомендується розробляти каталог депозитних операцій, що містить детальний опис депозитних вкладів і зразки оформлених юридичних документів та систему управління залучених коштів.

Для забезпечення бажаної структури, обсягів і рівня витрат за депозитними зобов’язаннями менеджмент використовує різні методи залучення коштів, які загалом зводяться до цінових та нецінових методів управління залученими коштами.

На рівень депозитної ставки впливають такі чинники, як попит і пропозиція грошових коштів на ринку, рівень ліквідності банку, структура та умови вкладу, правила обліку й оподаткування доходів тощо. Проте за основу формування депозитних ставок узято визначення базової ринкової ставки, яка відображає той мінімальний рівень прибутковості, що задовольнить інвестора при вкладенні власних коштів у конкретний банк.

За умов нестабільного економічного розвитку, що спостерігається в Україні протягом останнього десятиріччя, передбачити рівень інфляції, визначити ризикованість банківської системи, а також спрогнозувати темпи зростання не вдається навіть на макроекономічному рівні. Тому вітчизняні банки за умови встановлення депозитної ставки орієнтуються на рівень облікової ставки НБУ та пропонують клієнтам плаваючу ставку, яка переглядається у випадку зміни облікової ставки. Використання облікової ставки НБУ як орієнтира щодо пропозиції ставок за депозитними рахунками цілком обґрунтоване, оскільки в обліковій ставці очікуваний рівень інфляції вже врахований, а в Україні саме інфляція є головним чинником,що впливає на рівень банківських ставок.

34. Механізм отримання позик на міжбанківському ринку кредитних ресурсів.

Міжбанківський ринок кредитних ресурсів – це система, що забезпечує купівлю і продаж вільних кредитних ресурсів серед комерційних банків та між комерційними банками і НБУ. Міжбанківський ринок – це один з сегментів ринку кредитних ресурсів. Його структура характеризується наявністю учасників ринку (покупці і продавці), набором фінансових інструментів (депозити і кредити), організацій, що утворюють інфраструктуру ринку (система комунікацій, інформаційна система, СЕП), наявністю керівних органів, які впливають на конкуренцію (НБУ). Учасниками такого ринку є НБУ, його регіональні управління, комерційні банки.

Пропозицію на такому ринку формують банки, які мають тимчасово вільні ліквідні активи. Попит формується тими банками, що відчувають проблеми з поточною ліквідністю. Позики на міжбанківському ринку є переважно короткостроковими і не потребують забезпечення. На міжбанківському ринку надаються кредити на термін від одного дня до кількох місяців. Позики терміном до місяця називають «короткі гроші», на 2-3 місяці – «довгі гроші». Процентна ставка за міжбанківськими кредитами переважно нижча, ніж за кредитами, що надаються суб’єктам господарювання, і пов’язана з обліковою ставкою.

Як правило, у випадку порушення термінів погашення міжбанківського кредиту банк-кредитор використовує своє право на безспірне списання боргу; якщо ж банк-боржник, що запозичив міжбанківські ресурси, не може своєчасно і в повному обсязі погасити борг за ними, то змушений терміново звертатися до позик, переважно на невигідних умовах, від інших банків, що негативно впливає на його фінансову стійкість.

На міжбанківському ринку оформлюються разові кредитні та генеральні угоди (своєрідні кредитні лінії). При кредитуванні комерційними банками один одного банк-позичальник надає такі документи банкові-кредитору:

1. заява на отримання міжбанківського кредиту;

2. установчий договір;

3. копія статуту, засвідчена нотаріально;

4. копія ліцензії на проведення банківських операцій, засвідчена нотаріально;

5. картка зі зразками підписів та відбитком гербової печатки, завірена нотаріально;

6. баланс на поточну звітну дату;

7. розрахунок економічних показників на поточну дату;

8. показники діяльності;

9. форма забезпечення і строкове зобов’язання.

Банк-кредитор після ретельної перевірки і аналізу цих документів визначає кредитоспроможність банку-позичальника. Після цього приймається рішення про можливість надання міжбанківського кредиту і укладається кредитний договір, але сума кредиту обмежується трикратним розміром власних коштів банку-позичальника. Договір укладається у двох примірниках, підписується кредитором і позичальником, скріплюється печатками.

Міжбанківські рахунки в Україні регулюються інструкцією «Про міжбанк. Переказ коштів в Україні в національній валюті». Згідно з Інструкцією, розрахунки між банками можуть здійснюватися шляхом відкриття прямих кореспондентських рахунків між банками (ЛОРО і НОСТРО) та за посередництвом НБУ через кореспондентські рахунки банків, відкриті в НБУ з використанням електронної пошти НБУ (СЕП).

35. Рефінансування НБУ банків України.

НБУ для комерційних банків є «банком банків» і «кредитором останньої інстанції». Він здійснює рефінансування (відновлення ресурсної бази) банків, використовуючи такі інструменти:

• кредити овернайт;

• кредити терміном до 14та до 90 днів;

• операції РЕПО;

• операції з власними борговими зобов’язаннями;

• операції з державними облігаціями України;

• стабілізаційні кредити.

НБУ рефінансує банки, які відповідають таким критеріям:

1. термін діяльності – не менше року після отримання ліцензії;

2. є ліцензія на здійснення відповідних операцій із цінними паперами та валютними цінностями;

3. є активи, які приймаються НБУ в якості забезпечення;

4. позитивна кредитна історія.

НБУ рефінансує банки під заставу не нижче, ніж облікова, і ця ставка не може бути змінена протягом терміну дії угоди. Обсяг кредиту рефінансування (крім овернайт) не повинна перевищувати 50% регулятивного капіталу банку. Один банк не може отримати понад 50% ресурсів, що запропоновані НБУ на тендер.

Кредитами овернайт Національний банк підтримує миттєву ліквідність банку в національній валюті через постійно діючу лінію рефінансування. Кошти кредиту перераховується у день отримання Національним банком заявки від банку.

НБ може надавати банкам кредити овернайт:

• під забезпечення державними облігаціями України або депозитними сертифікатами;

• без забезпечення.

При наданні незабезпченного кредиту овернайт Національний банк блокує кошти на кореспондентському рахунку банку-позичальника в сумі наданого кредиту та процентів за користування ним на термін до його повернення.

Якщо виникає потреба підтримання ліквідності, то банк може протягом будь-якого робочого дня тижня подати до відповідного територіального управління НБУ заявку на одержання кредиту овернайт. Територіальне управління розглядає можливість надання банку такого кредиту і протягом дня звернення повідомляє про своє рішення відповідний структурний підрозділ НБУ, який забезпечує перерахування банкові коштів за наданим кредитом овернайт. Повернення кредиту овернайт здійснюється наступного робочого дня одночасно з процентною платою. Наступний кредит овернайт може надаватися лише за умови погашення попереднього.

Рефінансування банків терміном до 14 та до 90 днів НБУ здійснює, проводячи кількісний та процентний тендери. Кредитний тендер забезпечує створення рівноправних умов доступу комерційного банку до централізованих кредитних ресурсів. Банки, які планують брати участь у тендері, мають заздалегідь подавати до територіального управління документи для здійснення перевірки запропонованого ними виду забезпечення, що приймається НБУ, не пізніше, ніж за один робочий день до оголошення про проведення чергового тендера. Комерційні банки надсилають до аукціонного комітету НБУ заявки відповідної форми. З повідомленням одночасно надсилається електронною поштою ще одне повідомлення банку про бажання взяти участь у кредитному тендері. Банки, чиї заявки задоволені мають укласти договір застави; лише тоді НБУ перераховує гроші на кореспондентський рахунок позичальника.

Операції РЕПО – угода про купівлю-продаж цінних паперів із зобов’язанням зворотного продажу-купівлі у визначений термін за обумовленою ціною. Залежно від послідовності здійснення угоди розрізняють пряме і зворотне РЕПО.

У ситуації, коли в межах визначених основних монетарних параметрів банківська система потребує підвищення ліквідності комерційних банків, НБУ здійснює операції «прямого РЕПО» (кредитна операція) і на підставі генеральної угоди купує в комерційного банку державні цінні папери на відповідний період із обов’язковою умовою зворотного їх викупу цим банком у встановлений термін.

НБУ може здійснювати операції РЕПО з купівлі-продажу державних цінних паперів та металів, безпосередньо домовляючись із комерційними банками та проводячи тендер заявок комерційних банків на участь в операціях РЕПО. При проведенні тендера на участь в операціях РЕПО НБУ через свої регіональні управління не пізніше ніж за тиждень надсилає повідомлення про це із зазначенням терміну операції РЕПО та умов проведення.

ББ здійснює операції з власними борговими зобов’язаннями шляхом емісії депозитних сертифікатів у нац. валюті терміном 1 день (овернайт) і до 90 днів. Цей цінний папір свідчить про вкладення банком на рахунки НБУ певної суми на строковий рахунок із нарахуванням відсотків залежно від терміну перебування коштів на відповідних рахунках.

Депозитні сертифікати мають право обігу на відкритому ринку лише серед банків, а також можуть використовуватися як застава на міжбанківському кредитному ринку та як забезпечення кредитів рефінансування НБ.

НБ з метою регулювання грошово-кредитного ринку може здійснювати операції з купівлі (продажу) державних облігацій України шляхом участі в торгах, які проводяться організаторами торгівлі цінними паперами. Ініціатором такої операції, як правило, є сторона, яка зацікавлена в терміновому проведенні операції з купівлі (продажу) цінних паперів.

Стабілізаційний кредит може отримати платоспроможний банк для підтримки ліквідності терміном до 90 днів. Строк користування кредитом може бути продовжений, але не перевищувати 360 днів, а за реальної загрози стабільності роботи банку – 450 днів. Вартість кредиту – облікова ставка +2%. НБ для прийняття рішення про надання стабілізаційного кредиту при потребі здійснює перевірку банку. НБ може відмовити в наданні банку стабілізаційного кредиту. Банк зобов’язаний щомісячно, до 10 числа, наступного за звітним, надавати до НБ інформацію про виконання програми фінансового оздоровлення та вимог кредитного договору. НБ за систематичного невиконання банком програми фінансового оздоровлення або допущення дій, що спричинили настання ознак неплатоспроможності банку, має право прийняти рішення про призначення тимчасової адміністрації.

36. Емісія облігацій як джерело формування ресурсів банку.

Облігація - це борговий цінний папір, який засвідчує відносини позики між власником і емітентом. Банк має зобов'язання повернути власнику борг разом з фіксованим доходом. Облігації відрізняються від акцій тим, що вони не дають права їхнім власникам на участь у керуванні комерційним банком, і тим, що акції випускаються без встановлення строку погашення, тоді як за облігаціями такий термін встановлюється. Тому кошти, отримані комерційним банком за допомогою облігацій, не можуть вважатися власним капіталом. Вони свідчать про надання власниками облігацій зазначених коштів у розпорядження емітента в довгострокову позику. Власник облігації набуває права на одержання фіксованого прибутку за нею протягом терміну дії позики. З настанням терміну погашення облігації банк повертає власникові номінальну вартість цього цінного папера.

Власники облігацій ризикують менше, ніж власники акцій, оскільки у випадку банкрутства комерційного банку кошти кредиторам повертаються раніше, ніж звичайним акціонерам. Разом з облігацією власник отримує сертифікат, який містить інформацію про назву виду цінного папера, найменування та місце розташування емітента, міжнародний ідентифікаційний номер, номінальну вартість облігації, загальну суму випуску, термін погашення, розмір та строки виплати відсотків (для відсоткової облігації), дату прийняття рішення про розміщення облігацій, серію та номер сертифіката облігації, підпис керівника емітента або іншої уповноваженої особи, засвідчений печаткою емітента.

Випуск облігацій потребує затвердження НБУ та має становити не менше 100 тис. грн. Вітчизняні комерційні банки мають право випускати облігації лише за умови сплати всіх випущених ними акцій. Не допускається розміщення облігацій для формування і поповнення статутного капіталу (якщо не йдеться про конверсійні облігації, що передбачають погашення через обмін на акції банку), а також покриття збитків діяльності шляхом зарахування доходу і від продажу облігацій як результату поточної господарської діяльності. Проспект емісії цінних паперів містить інформацію про емітента, його фінансово-господарський стан, цінні папери, щодо яких ухвалено рішення про розміщення. Проспект емісії цінних паперів підписується керівником емітента (головою виконавчого органу), аудитором та засвідчується печаткою емітента. Якщо емітент користується послугами андерайтера, проспект емісії узгоджують з андерайтером.

Банківські облігації можуть бути:

- іменні та на пред'явника;

- процентні і дисконтні;

- конверсійні.

Якщо комерційний банк і надалі хоче утримувати в своєму обороті кошти, запозичені за допомогою облігацій, то він рефінансує попередні випуски. Це відбувається шляхом викупу раніше випущених облігацій за рахунок коштів, отриманих від випуску нових грошових зобов'язань.

Облігації можуть розміщуватися з фіксованим терміном погашення, єдиним для всього випуску. Дострокове погашення облігацій на вимогу їхніх власників дозволяється, якщо така можливість передбачена умовами розміщення облігацій, котрими визначені порядок встановлення ціни дострокового погашення облігацій і період у який облігації можуть бути пред'явлені для дострокового погашення. Ціна облігації, що погашається достроково, або "ціна відкликання" є, як правило, вищою від номінальної вартості облігації і знижується з часом. У перший рік викупу така ціна може становити номінальну вартість облігації, збільшену на процентну ставку першого року. В угоді може обумовлюватися можливість дострокового погашення в будь-який час або лише через певний проміжок часу. Умови дострокового викупу підвищують гнучкість залучень, оскільки банк при зниженні процентних ставок на ринку може викупити облігації та здійснити рефінансування на прийнятніших умовах. З урахуванням цих переваг, ціпа облігацій з правом дострокового відкликання може бути нижчою, ніж ціпа звичайних облігацій. За цими цінними паперами, зазвичай, сплачуються вищі відсотки.

37. Нормативи ліквідності банку.

Постановою НБУ № 368 "Про порядок регулювання діяльності банків в Україні" визначено групу нормативів ліквідності (Н4, Н5, Н6). Зокрема: де Н4 норматив миттєвої ліквідності; К - кошти в касі; КК - кошти на кореспондентських рахунках; ПЗ - поточні зобов'язання. Норматив миттєвої ліквідності встановлюється для контролю за здатністю банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов'язані, за рахунок високоліквідних активів. , де Н5 – норматив поточної ліквідності. Норматив поточної ліквідності встановлюється для визначення збалансованості термінів і сум ліквідних активів та зобов'язань банку протягом календарного місяця. , де Н6 – норматив короткострокової ліквідності. Норматив короткострокової ліквідності встановлюється для контролю за здатністю банку виконувати короткострокові зобов'язання за рахунок ліквідних активів. Власне для виконання Н4 і Н5 банки позичають кошти, зазвичай, на міжбанківському ринку.

38. Суть банківського кредиту та його різновиди.

Кредит є невід'ємним явищем ринкової економіки. За його допомогою відбувається перерозподіл грошових коштів, що дає змогу проводити безперебійну діяльність, у стислі терміни переорієнтовувати виробництво. Зрештою, кредитуються лише ті галузі, які виявляють найбільші перспективи, а отже, кредит є одним із засобів оздоровлення економіки та формування її оптимальної структури. Кредит (від лат. "creditum" - "вірю") - економічні відносини з приводу перерозподілу вартості на умовах повернення, строковості, платності, забезпеченості і цільового характеру використання кредитних ресурсів.

Банківський кредит - позиковий капітал банку в грошовій формі, що передається у тимчасове користування на умовах повернення, строковості, платності, забезпеченості та цільового характеру використання коштів. Різноманітність існуючих видів банківського кредитування - це не тільки результат розвитку фінансової системи, а й намагання банку створиш кредитний продукт, що найбільше відповідатиме умовам діяльності позичальника і максимально сприятиме простій із ним взаємодії та високій імовірності повернення кредитних коштів. Кредити класифікують за багатьма ознаками:

1. За терміном користування:

• короткострокові;

• середньострокові;

• довгострокові;

• безстрокові;

• прострочені;

• пролонговані.

2. За забезпеченням:

• забезпечені заставою;

• гарантовані;

• із іншим забезпеченням;

• без забезпечення (банкові).

3. За рівнем ризику:

• стандартні;

• із підвищеним рівнем ризику (під контролем, субстандартні, сумнівні, безнадійні).

4. За методом надання:

• у разовому порядку;

• відповідно до відкритої лінії.

5. За способом погашення:

• водночас;

• у розстрочку;

• достроково.

6. За характером і способом сплати відсотків:

• кредит із фіксованою і плаваючою ставкою;

• кредит із сплатою відсотків (в кінці терміну угоди, у міру використання кредитних ресурсів, одночасно з отриманням кредиту).

7. За кількістю кредиторів:

• надані одним банком;

• паралельні;

• консорціумні.

8. За статусом позичальника:

• надані банкам;

• надані юридичним особам;

• надані фізичним особам (споживчі кредити).