58. Регулювання інвестиц. Діяльності банків.

У ринковій економіці важливим інструментом регулювання суспільно-економічного розвитку є фінансова політика, а основними провідниками її реалізації є банки. Банки, які перетворились у нових економічних умовах в основні структурні ланки фінансово-промислових груп, транснаціональних корпорацій, державних і недержавних фінансово-інвестиційних компаній, асоціації економічної взаємодії, банківські холдинги та інші промислово-фінансові конгломерати, стали власниками, користувачами і розпорядниками великих доходів і, відповідно, великими платниками податків. Все банківське середовище безумовно зацікавлене в розвитку економіки як природного середовища його життєдіяльності. З цієї точки зору воно зацікавлене в здійсненні відтворювальних процесів в економіці, тобто в постійному відновленні і нарощуванні виробничого апарату, в здійсненні інвестиційної діяльності. З іншого боку, кожний банк зацікавлений в отриманні прибутку, мінімізації ризиків, тому довготермінові кредити, як найризикованіші, відіграють незначну роль у кредитних вкладах. Сьогодні можливості банківської системи щодо довготермінових вкладів в українську економіку обмежені фінансовим потенціалом окремого банку. З огляду на це перспективним вбачається консорціумне кредитування. Така система кредитування дає змогу реалізувати значні проекти шляхом об'єднання кредитних ресурсів кількох банків при одночасному дотриманні ними економічних нормативів щодо максимального розміру ризику на одного позичальника. Ще один спосіб, за допомогою якого держава може впливати на формування достатнього для здійснення інвестування власного капіталу банку, розширення діяльності комерційних банків у тих сферах, які в усіх розвинутих країнах є одвічно банківськими і дозволяють банкам прибутково працювати, а значить і нарощувати власний капітал. Зокрема, мова йде про операції із дорогоцінними металами. З одного боку, частині банків дозволено проводити операції із золотом. Однак на ділі держава ще не готова відмовитись від тієї монополії, яку вона мала протягом десятиріч. Тому банки не можуть з прибутком працювати в цьому напрямі.

59. Агресивний і консервативний портфель цінних паперів

Портфель цінних паперів - це сукупність придбаних чи отриманих банком цінних паперів, право володіти, користуватися та розпоряджатися якими належить банкові. Портфель цінних паперів залежно від мети і терміну їх зберігання у банках поділяють на:

- портфель на продаж;

- портфель на інвестування.

Залежно від рівня дохідності та ризикованості розрізняють два види портфеля цінних паперів :

• агресивний;

• консервативний.

Агресивний портфель є ризикованішим і зорієнтований на максимізацію прибутку. Його формують переважно з акцій.

Консервативний портфель передбачає мінімізацію ризику, максимізацію ліквідності і відмову від високих прибутків. У ньому містяться переважно облігації та короткострокові боргові цінні папери.

У світовій банківській практиці застосовують також деталізованішу класифікацію портфеля цінних паперів:

- жорстко консервативний - кошти розміщуються тільки в найнадійніші державні цінні папери основних економічно розвинених країн. У цьому разі ризику отримання збитків нема;

- консервативний - це вкладення коштів у державні цінні папери розвинутих країн та на депозити міжнародних банків, що вже пов'язані з хоча й дуже малим, але ризиком банкрутства;

- помірно консервативний - означає вкладення засобів у акції, що котируються на основних фондових біржах світу. Цей напрямок інвестицій також має ризик отри­мання замість прибутку збитку;

- помірно агресивний - передбачає вкладення коштів у акції компаній, що працюють на науково-технічний прогрес, і тому їхній курс, як правило, зростає;

- агресивний - пропонує вкладення в акції компаній "чотирьох азійських драконів" (Гонконгу, Сингапуру, Тайваню, Південної Кореї); у цьому випадку можливі як дуже високі прибутки, так і значні збитки.