45. Кредитний моніторинг у банку.

Кредити служать головним джерелом доходів банку і одночасно головною причиною ризику. Від структури і якості кредитного портфеля залежать стійкість банку і його майбутнє.

Тому всі банки здійснюють кредитний моніторинг, який включає систему спостереження за погашенням кредитів, розробку і вживання заходів, що забезпечують рішення цієї задачі.

Перевірка кредитів необхідна для здійснення розумної програми банківського кредитування. Вона допомагає керівництву банку не тільки швидше виявлять проблемні кредити, але і постійно контролювати відповідність кредитної політики банку діям уповноважених співробітників кредитного відділу.

Кредитний контроль допомагає також раді директорsв банку в оцінці сукупного ризику і здійсненні відповідних заходів щодо зміцнення фінансової стійкості банку.

46. Регулювання кредитної діяльності банків в Україні.

Під регулюванням банківської діяльності розуміють насамперед створення відповідної правової бази. По-перше, це розроблення та ухвалення законів, що регламентують діяльність банків (наприклад, Закон про центральний банк країни, Закон про банки і банківську систему). По-друге, це ухвалення відповідними установами, уповноваженими державою, положень, що регламентують функціонування банків, у вигляді нормативних актів, інструкцій, директив. Вони базуються на чинному законодавстві і конкретизують, роз'яснюють основні положення законів. Законодавчі і нормативні положення визначають такі межі поведінки банків, які сприяють надійному та ефективному функціонуванню банківської системи.

Ефективне використання можливостей пруденційного банківського регулювання та нагляду передбачає необхідність чіткого законодавчого визначення змісту таких понять, як "банк" і "банківська діяльність". Неоднозначне їх тлумачення може мати негативні наслідки для економічної практики. Чітке визначення цих понять насамперед допоможе економічним суб'єктам легко орієнтуватися на фінансовому ринку, знати, які посередницькі операції належать до банківської діяльності та які наслідки (правові та економічні) вона може мати. Критерієм віднесення посередників фінансового ринку до банківських та небанківських установ може бути комплекс із трьох посередницьких операцій, що є базовими для банківської діяльності:

- прийняття грошових коштів від клієнтів у вклади;

- надання клієнтам кредитів і створення платіжних засобів;

В Україні в умовах планово-централізованої економіки та існування системи державних банків не було потреби у створенні системи банківського регулювання та нагляду. Напрями й умови діяльності банків визначалися урядом, він же і контролював їхню діяльність. Так, зокрема, уряд затверджував кредитний план Держбанку, в якому визначалися обсяг кредитних вкладень та їхня цільова спрямованість. Він же встановлював і розмір процентних ставок як за позичками, так і за депозитами.

В умовах трансформації економіки в Україні реформується банківський сектор, і одним із найважливіших компонентів цього процесу є створення ефективної системи пруденційного банківського

регулювання та нагляду. Проблема створення цієї системи має для України особливе значення, зважаючи на такі фактори:

- нестабільний характер економіки перехідного періоду;

Одна з ключових задач НБУ по керуванню грошово-кредитними відносинами - забезпечення надійності і підтримка стабільності банківської системи, що дозволяють уникнути руйнівних для економіки банкрутств банків. Надійність і стабільність банківської системи необхідна по наступним причинах:

• без них узагалі неможливе виконання НБУ своїх задач;

• комерційні банки відіграють істотну роль у процесі суспільного виробництва і від їхньої стабільності залежить розвиток економіки;

• діяльність комерційних банків характеризується підвищеною фінансовою уразливістю через високу питому вагу в їх пасивних притягнутих засобах, у тому числі централізованих банківських кредитів.

Розглянута задача НБУ досягається в процесі рішення таких двох конкретних проблем, як регулювання ринку кредитних ресурсів і захисту вкладників комерційних банків від фінансових втрат, дуже ймовірних, поки банки ці ще дуже слабкі.

47. Нормативи кредитних ризиків.

Згідно з Інструкцією № 368 "Про порядок регулювання діяльності банків в Україні" НБУ визначає також групу нормативів, що обмежують ризик кредитних операцій для банків:

, де Н7 – норматив максимального розміру кредитного ризику на 1 контрагента (максимальний розмір «кредиту в одні руки»); ВВ - усі вимоги банку до цього контрагента; ПЗ - усі позабалансові зобов'язання, видані банком щодо нього (або групи пов'язаних контрагентів).

, де Н8 – норматив великих кредитних ризиків.

, де Н9 – максимальний розмір кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдерові; ЗІ – зобов’язання інсайдера та позабалансові зобов’язання щодо нього.

, де Н10 – норматив максимально розміру кредитів, гарантій і поручительств, наданих усім інсайдерам; ЗВІ - зобов'язання всіх інсайдерів та позабалансові зобов'язання щодо них.

Окрім того, банки створюють власні внутрішні системи управління кредитними ризиками для їхньої мінімізації. Фахівці вважають, що раціональна, обумовлена в меморандумі кредитна політика банку є основою для правильного управління кредитним ризиком.

48. Порядок формування резервів на відшкодування втрат від кредитних ризиків.

Для підвищення надійності та стабільності банківської системи, захисту кредиторів і вкладників комерційних банків НБУ встановив Порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями комерційних банків і затвердив його постановою Правління НБУ від 27.03.98 № 122 та вніс зміни і доповнення до цього Порядку постановою Правління НБУ від 16.12.98 № 520.

Відповідно до цього Положення комерційні банки формують резерв для покриття можливих збитків, що можуть бути завдані в результаті їх кредитної діяльності. Резерви формуються для відшкодування можливих втрат за основним боргом (без процентів та комісій) за всіма видами наданих кредитів у національній та іноземній валютах, включаючи депозити, кредити іншим банкам, суб'єктам господарювання (овердрафт, враховані векселі, факторингові операції, фінансовий лізинг), гарантії та поручительства. Резерв використовується на покриття безнадійної заборгованості, яка виникла внаслідок кредитної діяльності банку.

До 16.12.98 резерв розподілявся на загальний та спеціальний. Загальний резерв нараховувався на стандартні кредити, спеціальний - на нестандартні кредити, а саме: кредити під контролем, субстандартні, сумнівні, безнадійні. Тепер формулювання змінено на таке: "Резерв під кредитні ризики розподіляється на резерв під стандартну заборгованість за кредитами та резерв під нестандартну заборгованість за кредитами".

Резерв формується у тій валюті, в якій обліковується заборгованість, на відміну від попереднього варіанта, коли всі резерви формувались у національній валюті.

З метою нарахування резерву комерційний банк здійснює класифікацію наданих кредитів і депозитів та оцінку кредитних ризиків з урахуванням таких критеріїв:

o оцінки фінансового стану позичальника;

o погашення позичальником кредитної заборгованості за основним боргом та процентів за нею.

Критерії оцінки фінансового стану позичальника встановлюються кожним комерційним банком самостійно з урахуванням вимог цього Положення та рекомендацій НБУ щодо визначення фінансового стану позичальника, схвалених постановою Правління НБУ № 323 від 29.09.97.

Для здійснення оцінки фінансового стану позичальника - юридичної особи комерційний банк має враховувати такі економічні показники його діяльності: обсяг реалізації, прибутки та збитки, рентабельність, ліквідність, грошові потоки, склад та динаміку дебіторсько-кредиторської заборгованості, собівартість продукції. Також мають бути враховані фактори суб'єктивного характеру: ефективність управління позичальника, його ринкова позиція і залежність від циклічних та структурних змін в економіці та галузі, погашення кредитної заборгованості позичальником у минулому, професіоналізм керівництва.

Згідно з оцінкою фінансового стану позичальника та перспектив його розвитку кредити слід відносити до таких категорій:

клас А - фінансова діяльність дуже добра і дає змогу погашати основну суму кредиту і проценти за ним у встановлені строки;

клас Б - фінансова діяльність добра, але немає можливості підтримувати її на цьому рівні протягом тривалого часу;

клас В - фінансова діяльність задовільна, але спостерігається чітка тенденція до погіршення;

клас Г - фінансова діяльність погана і спостерігається її чітка циклічність протягом коротких періодів часу;

клас Д - фінансова діяльність свідчить про збитки і очевидно, що ні основна сума кредиту, ні проценти за ним не можуть бути сплачені.

Погашення позичальником кредитної заборгованості за основним боргом та процентів за ним є:

o добрим, якщо заборгованість за кредитом і процентами сплачується у встановлені строки та за кредитом, пролонгованим один раз на строк не більше 90 днів;

o слабким, якщо прострочена заборгованість за кредитом та процентами становлять не більше 90 днів чи заборгованість за кредитом, пролонгованим на строк понад 90 днів, якщо проценти сплачуються;

o недостатнім, якщо прострочена заборгованість за кредитом та процентами становить понад 90 днів, чи заборгованість за пролонгованим кредитом перевищує 90 днів і проценти не сплачуються.

При визначенні розміру резерву сума заборгованості за кожним позичальником окремо зменшується на вартість гарантій і застави.

У розрахунок розміру резерву вартість заставного манна (майнових прав) позичальника (за винятком державних цінних паперів) включається у розмірі не більше 50 % вартості, визначеної договором застави. Враховуючи кон'юнктуру ринку, комерційний банк зобов'язаний один раз на рік, а у разі пролонгації кредитного договору - під час кожної пролонгації проводити перегляд вартості заставного майна, визначеної договором застави.

Комерційний банк формує резерв під стандартну і нестандартну заборгованість в повному обсязі щоквартально. Якщо банк має філії, резерв формується окремо головним банком, окремо підвідомчими установами. Резерв під стандартну заборгованість за кредитами обліковується на балансі головного банку. Резерв під нестандартну заборгованість за кредитами обліковується на балансі установ банку, які зареєстровані як платники податку. За повноту формування резервів відповідальність несе головний банк (юридична особа).

загрузка...

Комерційний банк використовує резерви на погашення безнадійної кредитної заборгованості за основним боргом, яка обліковується на балансових рахунках як сумнівна.

Безнадійна кредитна заборгованість відшкодовується за рахунок резерву під нестандартну заборгованість. Безнадійна заборгованість позичальника, визнаного банкрутом у встановленому порядку, списується за рахунок резерву під нестандартну заборгованість після прийняття арбітражним судом рішення про визнання позичальника банкрутом.

Заборгованість, яка забезпечена заставою, погашається у порядку, передбаченому Законом України "Про заставу". У разі, якщо частина кредитної заборгованості залишилась непогашеною внаслідок недостатності коштів, одержаних від реалізації майна позичальника, переданого у заставу, ця частина заборгованості списується за рахунок резерву під нестандартну заборгованість.

Комерційні банки зобов'язані продовжувати роботу з клієнтами щодо повернення ними боргу, списаного за рахунок резервів, протягом строку позовної дії. На сьогодні цей термін становить три роки. Якщо протягом строку позовної давності комерційному банку не вдалося погасити безнадійну кредитну заборгованість, то вона вважається повністю безнадійною і списується з позабалансових рахунків.

49. Принципи Базельського комітету щодо управління кредитними ризиками.

Усі члени Базельського комітету погоджуються з тим, що принципи, викладені в цьому документі, мають використовуватися при оцінці банківської системи управління кредитними ризиками поряд із залежністю точного підходу, обраного окремими інспекторами, від ряду факторів, включаючи технології здійснення контролю інспекторами банків на місці та за межами банку, а також міру залучення зовнішніх аудиторів до функції інспектування. Очікування інспекторів щодо підходу до управління кредитними ризиками, що використовується окремими банками, повинні відповідати розміру та складності банківських операцій. Для менш досвідчених банків інспектори повинні визначити, що підхід до управління кредитними ризиками, що використовується, є достатнім для їх операцій і що вони впровадили належний механізм повернення коштів у своєму процесі управління кредитними ризиками. В розділах II-IV Комітет обумовлює принципи для банківських органів інспектування, які мають застосовуватися при оцінці банківської системи управління ризиками. Крім того, додаток містить огляд проблемних питань щодо кредитів, з якими, зазвичай, стикаються інспектори.

Принцип 1: Рада директорів повинна відповідати за схвалення та періодичний перегляд (принаймні один раз на рік) стратегії кредитних ризиків та впливової політики кредитних ризиків банку. Стратегія повинна відображати рівень ризику, який допускає банк, і рівень прибутку, який банк очікує отримати у випадку різних кредитних ризиків. Принцип 2: Вище керівництво повинно відповідати за впровадження стратегії кредитних ризиків, схваленої радою директорів, та за розвиток політики й механізмів ідентифікації, оцінки, перевірки та контролю кредитних ризиків. Така політика та механізми повинні стосуватися кредитних ризиків в усіх операціях банку як на окремому кредитному рівні, так і на рівні портфеля активів.Принцип 3: Банки повинні ідентифікувати та управляти кредитними ризиками, що притаманні всій продукції та всім операціям. Банки повинні забезпечити регулювання ризиків нової для них продукції та операцій відповідними механізмами управління та контролю до того, як вони запроваджуються чи застосовуються, та їх завчасне схвалення радою директорів або відповідним комітетом. Принцип 14: Банки повинні встановлювати систему незалежної, безперервної оцінки банківських процесів управління кредитними ризиками, а результати такої оцінки повинні бути передані прямо раді директорів та вищому керівництву. Принцип 15: Банки повинні забезпечувати ретельне управління функцією з надання кредитів і гарантувати, що межі ризиків не перевищують рівнів, що відповідають пруденційним стандартам та внутрішнім обмеженням. Банки мають запроваджувати та здійснювати внутрішній контроль та іншу практику з метою забезпечення вчасного повідомлення відповідних рівнів управління про винятки в політиці, процедурах та обмеженнях.Принцип 16: Банки повинні володіти системою дії завчасного попередження щодо погіршення стану кредитування, управління проблемними кредитами та в подібних випадках.