Антонов-Овсієнко Володимир Олександрович

Володимир Олександрович Антонов-Овсієнко (9(21 березня)1883—†10 лютого 1938) — український радянський військовий діяч, дипломат.

Н ародився в Чернігові в сім'ї офіцера. Навчався в Воронезькому кадетському корпусі (1902—1904), потім у Петербурзькому юнкерському училищі. Член Російської соціал-демократичної робітничої партії з 1903 року. В 1905 році — один з організаторів військових повстань у Ново-Александрії (Польща) і Севастополі. Пізніше проводив революційну роботу в Фінляндії, Петербурзі, Москві. Не раз зазнавав арештів. В 1910 році емігрував у Францію, де примкнув до меншовиків. У травні 1917 вступив до партії більшовиків; один з керівників жовтневого повстання в Петрограді. Брав участь у розробці плану воєнних дій проти Української Народної Республіки. 26 грудня (за іншими даними 22 грудня) 1917 року, стягнувши до Харкова значну кількість військ, захопив місто, перетворивши його на центр маріонеткового більшовицького уряду в Україні.1918 року командував наступом більшовиків на Україну. Під час штурму Києва в останніх числах січня 1918 вперше під час Громадянської війни застосував бойові задушливі гази; організував класовий терор в захопленому Києві, внаслідок якого загинуло (за різними підрахунками) від двох до трьох тисяч киян. Навесні 1918 року — член Народного Секретаріату, головнокомандувач військ радянської України. З січня по червень 1919 року командувач Українського фронту. З серпня 1922 по лютий 1924 років — начальник Політичного управління, звідки був знятий за активну участь у троцькістській опозиції. В 1928 році порвав з нею. З 1925 року на дипломатичній роботі: представник СРСР у Чехословаччині, Литві, Польщі. В роки громадянської війни в Іспанії (1936—1937) генеральний консул СРСР у Барселоні. З 1934 року по 1935 рік прокурор РРФСР; в 1937 —нарком юстиції РРФСР. Розстріляний у 1938 році як троцькіст.

Коцюбинський Юрій Михайлович

Ю рій Михайлович Коцюбинський (25.11.(7.12).1896, Вінниця — †8 березня 1937) — радянський партійний, державний діяч.

Народився у місті Вінниця. Син визначного українського письменника М. Коцюбинського. Навчався у Чернігівській гімназії. З 1913 став членом РСДРП. Восени 1916 мобілізований в російську армію. Навчався в школі прапорщиків в Одесі, проходив службу в Петрограді. В жовтні 1917 брав участь у більшовицькому перевороті в столиці Російської імперії. У грудні 1917 увійшов до складу Народного Секретаріату спочатку як заступник, а згодом — як виконуючий обов'язки народного секретаря військових справ. У січні 1918 призначений головнокомандуючим збройними силами так званої радянської «Української Народної Республіки. З березня 1918 — член більшовицького ЦВК, народний секретар внутрішніх справ, а з кінця листопада — Тимчасового Робітничо-Селянського уряду України. Засновник Червоного козацтва. В 1919-20 керував більшовицькими державними і партійними органами в Чернігові і Полтаві. З 1920 — на дипломатичній роботі в Австрії(1920-22, 1925-27) та Польщі (1927-30). З лютого 1930 Коцюбинський — заступник голови, а з лютого 1934 — голова Держплану і заступник голови Раднаркому УСРР. Входив до складу ЦК КП(б)У, був членом ВУЦВК. У листопаді 1934 знятий з роботи, згодом виведений із складу ЦК КП(б)У і в березні 1935 виключений з більшовицької партії. В лютому 1935 заарештований, звинувачений в антирадянській діяльності і засуджений рішенням особливої наради при НКВС СРСР до 6 років заслання у Західному Сибіру. В жовтні 1936 був заарештований на засланні і перевезений в Київ. Коцюбинський був звинувачений у організації за дорученням Ю. П'ятакова і керівництві діяльністю контреволюційною троцькістською організацією в Україні («український троцкістський центр»). 8 березня 1937 засуджений колегією Верховного суду СРСР до розстрілу і того ж дня вирок було виконано.