Бойчук Михайло Львович

М иха́йло Льво́вич Бойчу́к (*30 жовтня 1882, Романівка, Теребовлянський район,Тернопільська область — †13 липня 1937, Київ) — український художник, маляр-монументаліст, лідер групи «бойчукістів». Один із засновників монументального мистецтва України 20 ст.

Вчився у Львові в малярській школі. Став членом НТШ. Навчався у Віденській академії мистецтв, потім — у Леона Вичулковського в Краківській і Мюнхенської академії, потім на кілька років — до Парижу, де він стає одним із засновників української громади. 1909 він засновує в Парижі майстерню неовізантійського мистецтва, яка стала початком його творчої школи. В 1911—1912 роках Михайло Бойчук проживав у Львові. Працював над монументальними розписами. Під час Першої світової війни заслали в Арзамас. Професор Академії мистецтв в Києві 1917 р. З 1924 року він професор Київського художнього інституту. Навесні 1921 року на запрошення уряду УРСР оформив приміщення Харківського оперного театру, де відбувся п'ятий Всеукраїнський з'їзд Рад, працював на Всесоюзній сільськогосподарській виставці 1923 року. Наприкінці 1925 в Києві було засновано Асоціацію революційного мистецтва України (АРМУ), що об'єднувала бойчукістів. 1931 року залишити Київ. Спочатку Бойчук викладав у Ленінградській академії мистецтв, був керівником кафедри композиції АМ, а вже 1932 повертається в Україну — в Харків. У листопаді 1926 — травні 1927 Бойчук разом із дружиною мав творчу подорож до Німеччини, Франції, Італії. 25 листопада 1936 органи НКВС заарештували Михайла Львовича Бойчука, а 13 липня 1937 в Києві  розстріляли.

Олександр Петрович Довженко

О лександр Петрович Довженко (1894 – 1956) – один із основоположників українського кіномистецтва, письменник і художник, заслужений діяч мистецтв УРСР (1939), народний артист РРСФР (1950). У 1914 р. закінчив Глухівський учительський інститут, навчався в Київському комерційному інституті та Академії мистецтв. Зі встановленням радянської влади працював Київському губвідділі наросвіти й мистецтва, був комісаром драматичного театру ім. Т. Шевченка, перебував на дипломатичній роботі у Варшаві та Берліні, захоплювався живописом. З 1926 р. – на Одеській кінофабриці, де створив свої перші роботи – короткометражні комедії – «Вася-реформатор», «Ягідки кохання» та фільм сумка дипкур’єра». В 1936 – 1941 р. – режисер Київської кіностудії художніх фільмів. Довженко ввійшов в історію українського й світового кіно як творець художніх фільмів «Звенигора» (1928) «Арсенал» (1929), «Земля» (1930), «Іван» (1932), «Щорс» (1939), «Поема про море» (1956), а також документально-публіцистичних – «Битва за нашу радянську Україну» (1943), «Перемога на Правобережній Україні» (1945). У 1949 – 1951 – викладач, а з 1955 – професор Всесоюзного державного інституту кінематографії у Москві. Літературну славу принесла книга «Зачарована Десна» ( видана після його смерті в 1957 р.)

О лексі́й Григо́рович Стаха́нов

Олексі́й Григо́рович Стаха́нов (* 3 січня 1906, Лугова — † 5 листопада 1977, Торез) — зачинатель стахановського руху (Соціалістичне змагання) в промисловості і сільському господарстві, використаний для підвищення норм виробітку на 25 — 50 %.

Народився в Орловській губернії, приїхав на Донбас (Кадіївка), де працював на шахті«Центральна-Ірміне». У 1935  поставив ( у 14,5 раз). У цьому йому допомагала ціла група кріпильників. По закінченні Промакадемії (1941) на керівній роботі в промисловості: в Караганді, у Міністерстві вугільної промисловості СРСР, з 1957 знову в Донбасі.

Помер у психіатричній лікарні міста Торез у 71-літньому віці.