1.2. Бактеріологічне і біологічне забруднення водойм

Забрудненість води – це наявність у воді забруднюючих речовин у концентраціях, що викликають порушення норм якості води.

Біологічне забруднення водойм – це забруднення вод різними організмами, що з’явилися внаслідок життєдіяльності людства. До основних забрудників данного типу можно віднести: бактеріологічну зброю, нові віруси, збудники різних хвороб, патогенні мікроорганізми, а також катастрофічне розмноження рослин чи тварин, переселених з одного середовища в інше людиною чи випадково. Бактеріологічне забруднення проявляється насамперед у зростанні величини колі-індексу, тобто числа кишкових паличок воді об’ємом 1 дм³, а також колі-титру – об’єм води, в якій може знаходитись одна кишкова паличка.

Аналіз виявляє і інші патогенні мікроорганізми. Зазвичай бактеріальне забруднення супроводжується специфічними хімічними показниками: зростає вміст органічних речовин та показник біологічного споживання кисню, збільшується концентрація азотовмісних йонів.

У відкритих водоймах и водовідстійниках знаходиться велика кількість поживних речовин, що сприяє розвитку у ній різних мікроорганізмів. В залежності від розмірів їх ділять на ультрамікроби, бактерії и багатоклітинні організми (гриби, водорості) [8, с.22].

Організми, які населяють природні джерела називаються гідробіонтами. Їх якісний і кількісний склад залежить від забруднення водойм і водостоків токсичними речовинами. Крім того, вони самі в процесі життєдіяльності впливають на склад навколишнього водного середовища. Місце знаходження різних груп організмів у воді називається біотоп, а існування їх в певному біотопі – біоценозом [9, с.53].

Головним фактором, що сприяє розвитку мікроорганізмів у воді, є наявність у ній поживних речовин. Чим багатша вода на органічні речовини, тим більша кількість мікробів наявна у ній. У дощову погоду кількість бактерій сильно зростає, а в сонячну – зменшується [8, с.27].

Бактеріологічні показники води у водосховищах знаходяться в прямій залежності від концентрації у ній фітопланктону. Пояснюється це тим, що більшість видів водоростей розвивається в окремі пори року, після чого вони відмирають, а їх органічні залишки їх слугують харчовим субстратом для бактерій [9, с.70].

У природних водах поряд з корисними мікробами, які приймають участь у самоочищенні водойм, наявні і шкідливі, патогенні мікроорганізми, які є збудниками інфекційних захворювань – черевного тифу, паратифу, дизентерії, холери, сибірської виразки, інфекційної жовтухи тощо.

У незабруднених водоймах, в яких розвивається нормальна флора и фауна, відсутні умови для розвитку патогенних бактерій. Негативно на їх життєдіяльність перш за все впливає температура навколишнього середовища. Паразитуючи в організмі людини, ці мікроби адаптувалися до температури +37 С, а в природній воді вони зустрічаються з несприятливими для їх життя температурними умовами. Не сприяє їх життєдіяльності також розвиток водяної рослинності, що продукує кисень в результаті фотосинтезу та наявність мікробів-антогоністів, які виділяють у воду антибіотичні речовини. В той же час у водоймах присутні звичний для бактерій сольовий склад і значні запаси поживних речовин [8, с.37].

У забруднених органічними речовинами водоймах в період цвітіння водоростей спостерігається значний ріст бактерій, в тому числі патогенних, про що свідчить підвищений вміст у воді кишечної палички.

Для усунення негативних явищ, пов’язаних з масовим розвитком фітопланктону і погіршенням складу бентосу, необхідно проводи ряд заходів. При будівництві водосховищ слід забезпечувати їх максимальною зоною затоплення сільськогосподарських угідь, створювати глибину 15-20 м та мінімум протяжності зони природних шарів зі ступенем кисневого насичення 30%. Мілководні зони необхідно засівати гідрофобною рослинністю, яку слід періодично збирати. В існуючих водоймах і водосховищах необхідно зменшувати харчові ресурси для водоростей за рахунок ґрунтових змивів і стічних вод, обов’язково необхідно видаляти водоросткові маси, локально видаляти мулові відклади, які акумулюють значні запаси біогенних елементів і органічних речовин. Обов’язковим є також підвищення ступеня кисневого насичення природних шарів води за рахунок проведення додаткової аерації, що сприяє посиленню процесів мінералізації, створює окисні умови, знижує ступінь відновленності середовища і значно погіршує умови для розмноження синьо-зелених водоростей, одночасно покращуючи якість води [9, с.89].