Лекція 5. Суспільство як соціальна система

Соціум (лат. socium — спільне, сумісне) — це велика стійка (стала) і соціальна скупчина (спільнота), яка характеризується єдністю умов життя, діяльності людей в певних суттєвих відносинах і в наслідок цього спільністю культури. Вища форма соціуму — суспільство як цілісна соціальна система. Інші різновиди соціуму — родові та сімейно-родинні, соціально-класові, національно-етнічні, територіально-поселенські.

Суспільство — це сукупність відносин між людьми, яка історично склалася і розвивається в процесах їх спільної діяльності.

Існує чимало визначень суспільства. Так, засновник соціології О.Конт вважав суспільство функціональною системою, структуру якої складають сім'я, класи та держава, яка засновується на розподілу праці та солідарності.

Е.Дюркгейм розглядав суспільство як надтдивідуальну духовну реальність, яка засновується на "колективістських уявленнях".

За Максом Вебером, суспільство являє собою взаємодії людей, котрі є продуктом орієнтованих на людей — соціальних дій. Із "соціальних дій" виходив також Т.Парсонс, котрий розглядав суспільство як систему, яка засновується на нормах та цінностях.

К.Маркс розглядав розвиток суспільства як закономірний природноісторичний процес, в ході якого відбувається зміна суспільно-економічних формацій.

Соціальна спільнота (скупчина) — це реально існуюча, емпірично фіксована сукупність індивідів, яка характеризується відносною цілісністю та виступає самостійним суб'єктом історичної та соціальної дії, поведінки.

Соціальна група — це відносно стала спільнота людей, що історично склалася, яка відрізняється роллю та місцем у системі соціальних зв'язків історично визначеного суспільства. Слід відрізняти соціальні групи від випадкових, нестійких об'єднань людей, наприклад, пасажирів автобуса, черг в крамниці.Соціальні групи виникають на грунті об'єктивних умов існування певного етапу розвитку суспільства. Так, свого часу на певному етапі розвитку виникли рід і плем’я, з розподілом праці з'явилися професійні групи, з появою приватної власності — класи. У зв'язку з виникненням потреби в одержанні і передачі знань, формування певних рис особистості і розвитком інноваційного характеру складається соціальна група вчителів, учених, підприємців, фінансистів і т.п.

Тобто, соціальні групи формулюються на основі певних об'єктивних обставин, а належність до групи пов'язана з об'єктивним становищем людей у системі соціальних зв'язків, виконанням певних соціальних ролей.

Соціальна система (від гр. systema — складено із частин, поєдане) — певне цілісне утворення, основними елементами якого є люди,, їх норми та зв'язки.

До найбільш розповсюдженого типу систем відносяться соціальні організації, для яких характерні такі системоутворюючі якості, як мета, ієрархія, управління. Більш-менш ознаки соціальної системи характерні таким утворенням, як мала група, поселення.

Соиіотехнічна система (від лат. sociul — спільний та гр. techne — мистецтво, майстерність) — системне утворення, яке включає техніко-технологічну підсистему і систему ролей та функцій обслуговуючого та управлінського персоналу. Типовим прикладом соціотехнічної системи є виробниче підприємство.

Соціальна організація (фр. organisation — повідомляю, упорядкований вигляд, упорядковую) — в широкому розумінні будь-яка

організація в суспільстві; в вузькому розумінні — соціальна підсистема організації. Вивчається в межах соціології організацій.

Поняття соціальна організація використовується в декількох значеннях:

1) елемент соціальної структури суспільства;

2) вид діяльності;

3) ступінь внутрішньої упорядкованості, узгодженості частин цілого.

В соціології перше значення є основним. Тобто соціальна організація являє собою систему відносин, які об'єднують деяку кількість індивідів для досягнення певної мети. До суттєвих ознак соціальної організації відносяться:

— наявність мети;

— конкретне втілення відносин суспільної власності;

— сукупність функціональних положень, статусів та ролей;

— правила, що регулюють відносини між ролями;

— формалізацію значної частини мети та відносин.

Соціальні інститути — (від лат. institutum — установлення, установа) — стійкі форми організації спільної життєдіяльності людей, що склалися історично. Суспільство являє собою систему соціальних інститутів як складну сукупність економічних, політичних, правових, моральних та інших відносин.

Найбільш фундаментальними соціальними інститутами вважаються власність, сім'я, держава, виробничі ланки суспільства, наука, засоби масової інформації, виховання, освіта, культура, право тощо.

Соціальні відносини — відносини між групами людей, які займають різне становище в суспільстві, беруть неоднакову участь в його економічному політичному, культурному житті, відрізняються способом життя, рівнем та джерелами доходу, структурою особистісного споживання. Суб'єктами соціальних відносин є різні скупчини (спільноти) людей, які вступають в активну взаємодію між собою, на основі чого формується певний спосіб їх життєдіяльності.

Соціальні відносини являють собою відносини рівності та нерівності соціальних груп за їх становищем та роллю в суспільному -житті.

Відтворення соціальних відносин (або соціальне відтворення) є процесом еволюційного розвитку системи соціальних відносин і груп в формі їх циклічного відтворення.

Соціальне відтворення включає в себе як відбудову раніше існуючих елементів соціальної структури, так і виникнення нових елементів та відносин між ними.

Соціальна структура (.structura — будова) — сукупність взаємо­пов'язаних та взаємодіючих соціальних груп, а також соціальних інститутів та відносин між ними. Механізм існування і розвитку соціальної структури "приховано" в системі людської діяльності. Основними критеріями аналізу соціальної структури суспільства є: соціально-класовий, соціально-територіальний, соціально-етнічний, соці­ально-демографічний, соціально-професіональний.

Соціальна стратифікація (від лат. stratum — прошарок і facere — робити) — поняття, що означає основні соціальні відмінності та соціальну диференціацію в сучасному суспільстві. Під соціальною диференціацією розуміється процес виникнення в суспільстві нових видів діяльності, що пов'язуються з розвитком суспільного розподілу та розподілу праці та мають своїм наслідком зміни в соціальному становищі певних соціальних груп. У вивченні соціальної стратифікації існують три напрямки.

Перший в якості основного критерію розподілу на прошарку висуває соціальний престиж, який втілюється в певній колективній думці про "вище-нижче" становище індивідів або груп. Другий — головним вважає самооцінки людей стосовно їх соціальної позиції. Третій — для опису розшарування використовує такі об'єктивні критерії, як фах, професія, дохід, освіту тощо.

Соціальна ієрархія (від rp.hierarhia — священна влада) — форма побудування складних соціальних систем, на підставі підкорення, коли нижчі рівні контролюються вищими. В соціальній ієрархії відбивається централізація управління й одночасно його бюрократизація.

Соціальна ієрархія одночасно виступає і як однобічна особистісна залежність одного індивіда від іншого. Це означає, що один індивід може впливати на іншого, його поведінку чи становище в соціальній організації або групі.

Соціальна мобільність являє собою перехід індивідів або соціальних груп із однієї страти до іншої. Мобільність буває горизонтальною та вертикальною.