86. Незаконне збагачення

1. Одержання службовою особою неправомірної вигоди у значному розмірі або передача нею такої вигоди близьким родичам за відсутності ознак хабарництва (незаконне збагачення) - карається штрафом від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до двох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2. Незаконне збагачення, якщо його предметом була неправомірна вигода у великих розмірах, - карається обмеженням волі на строк від двох до п'яти років або позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

3. Незаконне збагачення, якщо його предметом була неправомірна вигода в особливо великих розмірах, - карається позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.

Примітка. Неправомірною вигодою у значному розмірі вважаються грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, що їх без законних на те підстав обіцяють, пропонують, надають або одержують безоплатно чи за ціною, нижчою за мінімальну ринкову, на суму, що перевищує сто неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, у великому розмірі - на суму, що перевищує двісті неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, в особливо великому розмірі - на суму, що перевищує п'ятсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

87. Давання хабара. Умови звільнення від кримінальної відповідальності.

Давання хабара (ст. 369 КК) нерозривно пов’язане з його одержанням, і предмет цих злочинів повністю збігається. Об’єктивна сторона злочину вичерпується самим фактом передавання (вручення) предмета хабара. Тому для кваліфікації дій винного за ст. 369 КК не має значення: а) хто є власником матеріальних благ, які передаються як хабар, – сам хабародавець або інші особи; б) діє хабародавець за власною ініціативою чи від імені (на прохання, за дорученням, розпорядженням, наказом) інших осіб; в) передає хабар у своїх особистих або інтересах третіх осіб; г) є ці треті особи фізичними або юридичними.

Хабар може передаватися в будь?якій формі – відкритій чи завуальованій. Дії службової особи, яка передає хабар із метою одержання певних благ та пільг для установи (підприємства, організації), слід кваліфікувати за ст. 369 КК. Склад цього злочину є в діях і тієї службової особи, яка: а) дає вказівку (розпорядження, наказ) підлеглим працівникам домагатися певних благ для організації шляхом підкупу інших службових осіб;б) виділяє чи розпоряджається виділити для цього кошти; в) надає законного вигляду виплатам у разі давання хабара в завуальованій формі тощо. Давання хабара визнається закінченим із моменту прийняття службовою особою хоча б частини хабара. Якщо хабародавець лише створював умови для передавання хабара (обговорював його предмет, розмір, місце та час вручення), вчинене слід кваліфікувати як готування до давання хабара, а якщо запропонований хабар не було прийнято з причин, що не залежать від волі хабародавця, — як замах на вчинення цього злочину.

Суб’єктивна сторона давання хабара – тільки прямий умисел.

Причому винний усвідомлює, що передає незаконну винагороду саме як хабар. Відсутність такого усвідомлення (наприклад внаслідок обману) виключає кваліфікацію вчиненого за ст. 369 КК.

Суб’єкт давання хабара — як приватна, так і службова особа.

Якщо остання використовує для давання хабара своє службове становище, її дії слід додатково кваліфікувати за ст. 364 КК.

Кваліфікуючою ознакою давання хабара є повторність.

У частині 3 ст. 369 КК сформульовано дві підстави (два види) звільнення від кримінальної відповідальності хабародавця:

а) якщо щодо нього мало місце вимагання хабара або б) якщо після давання хабара він добровільно заявив про це до відповідних органів влади до порушення щодо нього кримінальної справи.

Добровільна заява про давання хабара є своєрідним різновидом з’явлення із зізнанням (п. 1 ч. 1 ст. 66 КК) і підставою звільнення від кримінальної відповідальності за наявності таких умов: 1) заява повинна бути добровільною, тобто такою, яка основана на самостійно прийнятому хабародавцем рішенні,якщо її зроблено за власною волею, без примусу і за будь?яких мотивів, але не в зв’язку з тим, що про давання хабара стало відомо відповідним органам влади. Ініціатива (пропозиція про доцільність такої заяви) може виходити і від інших осіб, але саме

рішення про заяву хабародавець приймає самостійно; 2) заява повинна бути зроблена до порушення кримінальної справи. Якщо кримінальну справу вже порушено, а хабародавець, якому про це невідомо, заявив про давання хабара, то це цілком може бути визнано підставою для звільнення його від відповідальності; 3) перешкодою для звільнення від відповідальності є порушення кримінальної справи щодо хабародавця. Якщо справу порушено за фактом або щодо іншої особи (наприклад, щодо службової особи, яка одержала хабар), то це не позбавляє хабародавця права на звільнення від відповідальності; 4) заява повинна бути спрямована до органу, який за законом наділений правом на порушення кримінальної справи, тобто до органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду; 5) на підставі добровільної заяви звільненню від кримінальної відповідальності підлягає лише хабародавець – виконавець давання хабара. На інших співучасників цього злочину положення ч. 3 ст. 369 КК не поширюються.