Стаття 403. Невиконання наказу

1. Невиконання наказу начальника, вчинене за відсутності ознак, зазначених у частині першій статті 402 цього Кодексу, якщо воно спричи­нило тяжкі наслідки, —карається службовим обмеженням на строк до двох років або триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до одного року, або позбавленням волі на строк до двох років.

2. Те саме діяння, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, — карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

 1. Цей злочин є різновидом невиконання наказу командира, тому на ньо­го повною мірою розповсюджується положення про об'єкт посягання, по­няття наказу, суб'єкт злочину, подані в коментарі до ст. 402 КК.

2. Об'єктивна сторона злочину полягає у невиконанні або неналежному виконанні наказу, що спричинило тяжкі наслідки. При невиконанні наказу відсутні ознаки, які необхідні для визнання діяння непокорою, у тому числі відсутні відкрита заява про небажання виконувати наказ і демонстративні дії, що свідчать про явне небажання підлеглого коритися наказу начальника. Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони є настання через невиконання наказу тяжких наслідків. Слід встановлювати наявність причинного зв'язку між невиконанням наказу та наслідками, які настали. У разі відсутності настання саме тяжких наслідків дії винної осо­би, яка вчинила невиконання наказу, складу цього злочину не утворюють і тягнуть за собою застосування норм Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.

3. Суб'єктивна сторона злочину характеризується необережною формою вини (злочинна недбалість або злочинна самовпевненість). При цьому вин­ний не передбачає можливості невиконання наказу, хоча повинен був і міг це передбачити або свідомо не виконує наказ, легковажно розраховуючи на конкретні обставини, завдяки яким наказ буде виконано.

4. Частина 2 цієї статті передбачає дві кваліфікуючі ознаки злочину — вчинення невиконання наказу в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.

98. Ухилення від військової служби шляхом самокалічення або іншим способом. Відмінність цього злочину від злочину за ст.335 КК

Стаття 409. Ухилення від військової служби шляхом самокалічення або іншим способом

1. Ухилення військовослужбовця від несення обов'язків військової служби шляхом самокалічення або шляхом симуляції хвороби, підроблен­ня документів чи іншого обману —  карається триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до двох років або позбавленням волі на той самий строк.

2. Відмова від несення обов'язків військової служби — карається позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.

3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчи­нені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці, — караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.

 1. Об'єктом злочину, передбаченого ст. 409 КК, є встановлений порядок проходження та несення військової служби.

2. Об'єктивна сторонаскладається із різноманітних способів ухилення від несення військової служби шляхом: 1) самокалічення (ч. 1 ст. 409 КК); 2) симуляції хвороби (ч. 1 ст. 409 КК); 3) підроблення документів або іншо­го обману (ч. 1 ст. 409 КК); 4) відмови від несення обов'язків військової служби (ч. 2 ст. 409 КК).

3. Ухилення від несення обов'язків військової служби шляхом самокалічен­ня з об'єктивної сторони полягає в тому, що військовослужбовець, спричи­нивши яке-небудь ушкодження своєму здоров'ю з метою ухилитися від служби, стає повністю або тимчасово непридатним до несення військової служби чи окремих її видів, змушує таким чином командира (начальника) звільнити його від виконання військових обов'язків (направити на лікування до госпіталю та ін.) або самовільно припиняє після спричинення пошкодження виконання таких обов'язків. Самокалічення — це навмисне, штучне пошкодження будь-якого органу або тканин тіла, порушення функцій якогось органу, спричинення якогось захворювання, загострення чи посилення хвороби, яка вже була у винного. Шкода здоров'ю може бути заподіяна вогнепальною чи холодною зброєю, колючими або ріжучими знаряддями, різноманітною отрутою та іншими ме­ханічними, тепловими і подібними засобами.

Виконавцем ухилення від несення обов'язків військової служби шляхом самокалічення може бути лише військовослужбовець, який ухилився від служби, незалежно від того, сам він спричинив собі ушкодження чи на йо­го прохання це зробив хтось інший (військовослужбовець чи невійськово-службовець). Така особа може бути в ролі організатора вчинення даного злочину, підмовника чи пособника. У такому разі його дії підлягають кваліфікації як співучасть в ухиленні шляхом самокалічення та злочину проти життя і здоров'я особи.                      

У справах про самокалічення обов'язковим є проведення судово-медич­ної експертизи для встановлення факту, характеру і ступеня тяжкості тілес­них ушкоджень, а також проведення військово-лікарської комісії для отримання висновку щодо придатності винного до несення військової служби.

4. Симуляція хвороби полягає в тому, що військовослужбовець з метою отримати звільнення від виконання обов'язків військової служби або навмисно неправдиво видає себе за хворого, приписуючи собі такі хвороб­ливі симптоми, фізичні чи психічні недоліки, які нібито не дають йому мож­ливості виконувати службові обов'язки, хоча реально він ними не страждає, або свідомо прибільшує наявне у нього яке-небудь захворювання (аггравація) і отримує постійне чи тимчасове звільнення від служби. Мож­лива симуляція як фізичних (соматичних), так і психічних хвороб. Вчиня­ючи симуляцію, винний завідомо знає, що він є здоровим, проте заявляє про свою удавану хворобу, щоб шляхом такого обману отримати звільнення від несення службових обов'язків.

5. Ухилення від несення обов'язків військової служби шляхом підроблення документів полягає в тому, що військовослужбовець з метою отримати звільнення від виконання обов'язків військової служби подає відповідному командиру (начальнику) документ (підроблений або виготовлений обман­ним шляхом), у якому містяться неправдиві відомості, та на його підставі отримує постійне чи тимчасове звільнення від служби.

Оскільки підроблення документів — обов'язкова ознака об'єктивної сто­рони складу ухилення, то кваліфікація за ст. 358 КК не потрібна. У всіх випадках підроблення документа полягає у невідповідності дійсності зазна­чених у документі подій та обставин, посилаючись на які військовослужбо­вець, знаючи про таку невідповідність, заявляє клопотання про тимчасове чи постійне звільнення його від виконання службових обов'язків.

6. Інший обман як спосіб ухилення від несення обов'язків військової служби виявляється у службовому повідомленні командиру (начальнику) завідомо неправдивої інформації про події чи обставини з метою одержання постійного чи тимчасового звільнення від служби або у свідомому замов­чуванні з цією ж метою інформації, про яку зобов'язаний був доповісти. Неправдиві відомості можуть стосуватися сімейних та інших обставин, які, існуючи в дійсності, були б для командування підставами для звільнення військовослужбовця від виконання обов'язків служби. Ухилення від служби, вчинене шляхом підкупу службової особи, є одним з видів ухилення шляхом обману. Якщо при цьому підкуп полягав у дачі хабара, то той, хто ухилився таким чином від несення обов'язків військової служби, підлягає відповідальності і за дачу хабара. Дії службової особи в цих випадках слід кваліфікувати як пособництво в ухиленні від військової служби та зловживання владою, а у випадку отримання хабара — і за ознакою отримання хабара, тобто за сукупністю цих злочинів.

7. Відмова від несення обов'язків військової служби з об'єктивної сторони характеризується тим, що військовослужбовець відкрито, не удаючись до обману, усно, письмово чи іншим способом висловлює своє небажання не­сти військову службу або виконувати окремі її обов'язки і фактично припи­няє їх виконання.

Відмова можлива у двох формах. По-перше, у формі відкритої заяви про небажання нести військову службу з подальшим фактичним припиненням виконання обов'язків щодо неї. При цьому сама лише така заява, якою б категоричною вона не була, не може розглядатися як відмова від несення обов'язків військової служби, якщо вона не супроводжується фактичним припиненням їх виконання. По-друге, у формі явного, фактичного припи­нення виконання обов'язків військової служби, хоча б це не супровод­жувалося відповідною заявою (військовослужбовець демонстративно не ви­конує своїх обов'язків, ігнорує вимоги командира нести службу).

8. Стаття 409 КК передбачає відповідальність не за самі по собі самока­лічення, симуляцію хвороби, підроблення документів, інший обман, заяву про небажання виконувати обов'язки військової служби, а за ухилення від обов'язків військової служби тим чи іншим із цих способів.

Ухилення від несення обов'язків військової служби за ст. 409 КК неза­лежно від того, яким шляхом воно досягається, вважається закінченим зло­чином з моменту припинення виконання обов'язків військової служби, фак­тичного ухилення від виконання цих обов'язків. Ухилення шляхом самокалічення або симуляції хвороби буде закінченим злочином вже з мо­менту фактичного припинення виконання військових обов'язків, хоч'а б вин­ний, що спричинив собі ушкодження або симулював хворобу, офіційно ще не був звільнений від несення військової служби, а ухилення шляхом підроблення документів чи іншого обману — з моменту отримання звільнен­ня від виконання військових обов'язків. Тривалість ухилення не має значен­ня для складу закінченого злочину. Вона впливає лише на ступінь суспільної небезпеки діяння та особи винного і повинна враховуватися при призначенні покарання.

Приготування до вчинення ухилення від військової служби, передбачено­го ст. 409 КК, матиме місце в тих випадках, коли для цього особою підшукано або пристосовано відповідним чином якісь предмети чи засоби, а також в усіх інших випадках умисного створення умов для такого ухилення.

9. Суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 409 КК, характери­зується тільки прямим умислом. При цьому винний переслідує мету тимчасово чи зовсім ухилитися від виконання обов'язків військової служби. За відсутності такої мети дії військовослужбовця не мають складу даного злочину. Мотив скоєння злочину значення для кваліфікації не має.

10.Суб'єктом даного злочину може бути будь-який військовослужбо­вець, а також військовозобов'язані, призвані на навчальні чи перевірні збо­ри. Не можуть бути суб'єктом цього злочину особи, які ще не проходять військової служби (призовники).

11. Спричинення військовослужбовцем собі якого-небудь тілесного ушко­дження при спробі покінчити життя самогубством не є злочином.

Стаття 335 КК

1. Об'єкт злочину - порядок комплектування ЗС та інших військових формувань. Щодо поняття останніх див коментар до ст. 401. 2 Об'єктивна сторона злочину проявляється в ухиленні від призову на строкову військову службу шляхом дп або так званої змішаної бездіяльності (ухилення від виконання певного обов'язку вчинюється шляхом вчинення активних дій). Призов на строкову військову службу - це передбачений чинним законодавством України спосіб комплектування ЗС та деяких інших військових формувань України (неконтрактний спосіб комплектування).

Спосіб вчинення злочину, передбаченого ст. 335, може бути різним, але визначення конкретного способу має значення для правильного визначення моменту закінчення злочину. Так, вказані дії можуть полягати в самокаліченні, симуляції хвороби, підробленні документів (зміст відповідних понять див у коментарі до ст. 409), іншому обмані (скажімо, у доведенні до членів призовної комісії завідомо неправдивих відомостей про смерть чи тяжку хворобу близького родича тощо або у свідомому замовчуванні яких-небудь відомостей), а так само в прямій відмові від несення обов'язків військової служби, і в таких випадках злочин є закінченим з моменту отримання повного або тимчасового звільнення від військової служби. При цьому самі самокалічення, симуляція хвороби, підробка документів, інший обман можуть за наявності відповідних підстав кваліфікуватися як замах на ухилення від призову на строкову військову службу. У разі ж, якщо наявними є ознаки лише готування. До вчинення цього злочину, то кримінальна відповідальність згідно з ч. 2 ст. 14 виключається. При ухиленні шляхом бездіяльності, коли призовник без поважних причин не прибуває у строки, встановлені військовим комісаріатом та вказані у повістці, до призовної дільниці для відправлення у військову частину, злочин є закінченим з моменту нез'явлення призовника до призовної дільниці.

Поважними причинами нез'явлення у даному випадку вважаються такі, що підтверджуються відповідними документами: а) перешкода стихійного характеру, хвороба громадянина або інші обставини, що позбавили громадянина можливості особисто прибути у вказані пункт і строк; б) смерть або тяжка хвороба його близького родича. Незгода призовника з рішенням комісії у справах альтернативної служби про відмову в проходженні ним такої служби та оскарження такого рішення в судовому порядку не звільняють особу від обов'язку з'явитися для проходження строкової військової служби.

Початком перебування на військовій службі для призовників і офіцерів, що призиваються із запасу, є день прибуття до військового комісаріату для відправлення у військову частину. Тому особа, яка прибула на призовний пункт для відправлення у військову частину, але вже після цього ухилилась від відправлення у війська, є військовослужбовцем і її дії треба кваліфікувати за ст. ст. 407, 408 або 409. 3. Суб'єктом злочину є громадянин України, який підлягає черговому призову на строкову військову службу; призовник або офіцер, що призивається із запасу, у т.ч. такий, що перебуває на тимчасовому обліку у військовому комісаріаті або без законних підстав не перебуває на військовому обліку взагалі. Не піддягають призову на строкову військову службу, тобто не е суб'єктами розглядуваного злочину особи; які не досягли 18 років або на день відправки на строкову військову службу вже досягли 25 років (офіцери - 3О років); які визнані за станом здоров'я непридатними до військової служби в мирний час; батько (мати), рідний брат чи сестра яких загинули чи померли або є інвалідами, якщо інвалідність настала під час проходження військової служби; які пройшли військову службу в інших державах; які закінчили курс навчання за програмою підготовки офіцерського складу або прапорщиків в навчальних закладах МВС, СБ, інших військових формувань та мають військові чи спеціальні звання; щодо яких ведеться дізнання чи попереднє (досудове) слідство або криміальна справа розглядається судом - до прийняття відповідного рішення; яких засуджено до позбавлення волі (при цьому повторне ухилення від призову на строкову військову службу після відбуття покарання (крім позбавлення волі) за такий злочин не звільняє особу від кримінальної відповідальності); особи жіночої статі.

Підлягають виключенню з військового обліку особи, засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжких злочинів. Тому вони не можуть бути суб'єктами ухилення від призову на строкову військову службу. Особи, виконання якими військового обов'язку суперечить їхнім релігійним переконанням та які належать до діючих відповідно до законодавства України релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю, проходять невійськову (альтернативну) службу на підставі рішення комісій у справах альтернативної служби. Такі особи можуть стати суб'єктами ухилення від призову на строкову військову службу лише у випадку, коли вказане рішення було скасоване у зв'язку з тим, що ці особи ухилилися від проходження альтернативної служби або під час її проходження брали участь у страйку, займалися підприємницькою діяльністю, навчалися в установах освіти (крім середніх або вищих установ освіти з вечірньою чи заочною формами навчання). Особи, які мають духовний сан, але не мають посади в одній із зареєстрованих релігійних конфесій, також призиваються на строкову військову службу і, відповідно, є суб'єктами розглядуваного злочину. Не є обставиною, що звільняє громадянина України від військового обов'язку, й те, що він проживає за кордоном. 4. Суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 335, характеризується виною у вигляді прямого умислу. Якщо призовник Не з'явився на призовний пункт у зв'язку з тим, що, скажімо, своєчасно не отримав повістку, кримінальна відповідальність виключається.

99. Викрадення, привласнення, вимагання військовослужбовцем зброї, бойових припасів, вибухових або інших бойових речовин, засобів пересування, військової та спеціальної техніки чи іншого військового майна, а також заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем.

Стаття 410. Викрадення, привласнення, вимагання військовослужбовцем зброї, бойових припасів, вибухових або інших бойових речовин, засобів пересування, військової та спеціальної техніки чи іншого військового майна або заволодіння ними шляхом шахрайства

1. Викрадення, привласнення, вимагання військовослужбовцем зброї, бойових припасів, вибухових або інших бойових речовин, засобів пересування, військової та спеціальної техніки чи іншого військового майна або заволодіння ними шляхом шахрайства -караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

2. Ті самі дії, вчинені військовою службовою особою із зловживанням службовим становищем, або повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або такі, що заподіяли істотну шкоду,-карається позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.

3. ДІЇ, передбачені частинами першою чи другою цієї статті, якщо вони вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці, розбій з метою заволодіння зброєю, бойовими припасами, вибуховими чи іншими бойовими речовинами, засобами пересування, військовою та спеціальною технікою, а також вимагання цих предметів, поєднане з насильством, небезпечним для життя і здоров'я потерпілого,-караються позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років.

1. Основним безпосереднім об'єктом злочину є встановлений порядок здійснення права власності щодо військового майна. Додатковим факультативним об'єктом у різних формах цього злочину можуть бути життя і здоров'я, воля, честь і гідність людини.

2. Предметом злочину е: зброя, бойові припаси, вибухові або інші бойові речовини, засоби пересування, військова та спеціальна техніка, інше військове майно.

У цій статті поняття зброя охоплює всі можливі види зброї, які належать до військового майна: будь-яка вогнепальна зброя; інші звичайні засоби ураження; ядерна, хімічна, біологічна, лазерна, інфразвукова, радіологічна та інші види зброї масового знищення, у т.ч. нові їх види (скажімо, зброя об'ємного вибуху); холодна зброя; газова зброя нервово-паралітичної дії; пневматична зброя калібру понад 4,5 мм зі швидкістю польоту кулі понад 100 метрів за секунду; спеціальна зброя для стрільби гумовою кулею; електрошокова зброя.

Бойовими припасами є частина (вид) озброєння, безпосередньо призначена для ураження живої сили противника, знищення його бойової техніки, руйнування укріплень, споруд і виконання спеціальних завдань. До боєприпасів належать артилерійські, реактивні снаряди, бойові частини ракет і торпед, патрони до стрілецької' зброї, гранати, авіаційні і глибинні бомби, інженерні і морські міни, підривні заряди, димові шашки.

Проте, боєприпасами не с навчальні та холості гранати, бомби, міни, а також стріли до арбалету чи подібних до нього видів холодної зброї (вони є складовою частиною такої зброї).

Вибухові речовини - це порох, динаміт, тротил, нітрогліцерин та інші хімічні речовини, їх сполуки або суміші, здатні вибухнути без доступу кисню.

Крім вибухових, до інших бойових речовин можна віднести бойові отруйні речовини - сполуки, що використовуються для спорядження хімічних та біологічних боєприпасів (фосген, хлорпікрин, іприт, зарін, зоман тощо), а також частину так званих виробів спецхімії (піротехнічні суміші, сумішні ракетні палива та вироби на їх основі).

Поняття "військова та спеціальна техніка" частково охоплює собою поняття "зброя", "бойові припаси" і "засоби пересування", а останнє с юридичним синонімом до поняття " транспортні засоби", й означає механічні пристрої, обладнані двигуном і призначені для перевезення людей або вантажу, у т.ч. такі, на яких встановлено спеціальне обладнання або механізм, або для виконання спеціальних функцій (будівельних, ремонтних, медичних тощо), а також причепи та напівпричепи до них. У військових формуваннях до них належать призначені для використання при безпосередньому виконанні бойових і спеціальних завдань, зокрема: а) транспортні машини; легкові та вантажні автомашини, автобуси, мотоцикли; б) спеціальні машини: автокрани, грейдери, трактори, бульдозери, санітарні машини, пересувні ремонтні майстерні; в) бойові машини: танки, броньовики, самохідні установки, машини з пересувними командними пунктами; г) відомчий залізничний рухомий склад; д) відомчий повітряний транспорт: гелікоптери, літаки, планери, аеростати; е) підводні човни, авіаносці, крейсери, міноносці, катери та інші військові кораблі, машини-амфібії, плавучі бази, буксири, баржі тощо.

Військове майно взагалі - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями.

3. З об'єктивної сторони злочин характеризується діями, які можуть виразитися у таких формах: 1) викрадення військового майна; 2) привласнення військового майна; 3) вимагання військового майна; 4) заволодіння військовим майном шляхом шахрайства (ч. 1 ст. 410); 5) заволодіння військовим майном військовою службовою особою із зловживанням службовим становищем (ч. 2 ст. 410); 6) розбій з метою заволодіння окремими видами військового майна - зброєю, бойовими припасами, вибуховими чи іншими бойовими речовинами, засобами пересування, військовою та спеціальною технікою (ч3 ст. 410).

Привласнення полягає у протиправному і безоплатному вилученні (утриманні, неповерненні) винним чужого майна, яке знаходилось у його правомірному володінні, з наміром в подальшому обернути його на свою користь чи користь третіх осіб. В результаті привласнення чужого майна винний починає незаконно володіти і користуватись вилученим майном, поліпшуючи безпосередньо за рахунок викраденого своє матеріальне становище.

Розбій з метою заволодіння іншими видами військового майна, крім прямо перелічених у ч, 3 ст. 410, кваліфікується за ст. 187 або за ч. З ст. 262 (щодо радіоактивних матеріалів), за ч. З ст. 308 (щодо наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів) чи ч. З ст. 313 (щодо обладнання для виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів), а вимагання інших видів майна, крім перелічених у ч3 ст. 410, поєднане з насильством, небезпечним для життя і здоров'я потерпілого, - за ч, 3 ст. 189 або, відповідно, за ч. З ст262, ч. З ст. 308 чи ч. З ст. 313.

Вчинені військовослужбовцем викрадення, привласнення, шахрайство щодо наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, обладнання, призначеного для виготовлення наркотичних ' засобів, психотропних речовин або їх аналогів, офіційних документів, штампів і печаток, якщо вони є видами військового майна, повністю охоплюється ст. 410,

Ознака вчинене військовою службовою особою із зловживанням службовим сатоновищем передбачає, що вказана особа для заволодіння військовим майном використовує своє службове становище (наприклад, службове становище полегшує їй проникнення до місць зберігання майна, дозволяє усунути певні перешкоди тощо). Якщо ж військова службова особа вчинює, наприклад, викрадення військового майна шляхом крадіжки, грабежу, шахрайства, або вимагає таке майно чи вчинює розбій з метою заволодіння ним, але правовий статус цієї особи в даному випадку не мас кримінально-правового значення, то зазначена ознака не застосовується.

4. Суб'єктом даного злочину в силу прямої вказівки законодавця є військовослужбовець. Військовозобов'язаний за вчинення передбачених ст. 410 дій під час проходження зборів несе відповідальність, залежно від предмета злочину, за ст. 262 або ст. ст185- 191, 308, 313.

5. З суб'єктивної сторони злочин характеризується виною у вигляді прямого умислу. Мотивом злочину може бути користь, помста тощо, але на кваліфікацію злочину мотив не впливає.

6. Кваліфікованими видами викрадення, привласнення, вимагання військовослужбовцем військового майна або заволодіння ним шляхом шахрайства є вчинення таких дій: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) якщо це заподіяло істотну шкоду (ч. 2 ст. 410).

Особливо кваліфікованими видами перелічених дій, а також кваліфікованим видом заволодіння військовим майном військовою службовою особою із зловживанням службовим становищем є вчинення їх в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці, а особливо кваліфікованим видом вимагання військового майна - вимагання, поєднане з насильством, небезпечним для життя і здоров'я потерпілого (ч. 3 ст. 410).

Під істотною шкодою у ч. 2 ст410 слід розуміти такі наслідки викрадення, привласнення, вимагання військового майна або заволодіння ним шляхом шахрайства, як завдання значних матеріальних збитків, приведення у непридатність військової техніки, неможливість виконання частиною (підрозділом) бойового завдання, необхідність залучення значних сил і засобів до розшуку військового майна, яке незаконно потрапило у володіння військовослужбовця, тощо

100. Посягання на життя представника іноземної держави. Відмежування цього злочину від посягання на життя державного чи громадського діяча.

Стаття 443. Посягання на життя представника іноземної держави

Вбивство або замах на вбивство представника іноземної держави або іншої особи, яка має міжнародний захист, з метою впливу на характер їхньої діяльності або на діяльність держав чи організацій, які вони пред­ставляють, або з метою провокації війни чи міжнародних ускладнень — карається позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі. 

1. Безпосередній об'єкт цього злочину — нормальні міжнародні відноси­ни, що необхідні для співробітництва між державами. Додатковим обов'яз­ковим об'єктом є життя людини.

2. Потерпілим від цього злочину може бути лише представник іноземної держави або інша особа, яка має міжнародний захист.

Такий захист передбачений міжнародним правом, зокрема «Конвенцією про запобігання і покарання злочинів проти осіб, які користуються міжна­родним захистом, у тому числі дипломатичних агентів» від 14 грудня 1973 р. Відповідно до цієї Конвенції особами, що користуються міжнародним захис­том, визнаються: 1) глава держави, у тому числі кожний член колегіального органу, який виконує функції глави держави згідно з конституцією відповідної держави, глава уряду чи міністр закордонних справ, який пере­буває в іноземній державі, а також члени його сім'ї, які його супроводжують; 2) будь-який представник чи службова особа держави, чи будь-яка службо­ва особа, чи інший агент міжурядової міжнародної організації, який на той час, коли проти нього, його офіційних приміщень, його житлового приміщен­ня чи його транспортних засобів було вчинено злочин, має право згідно з міжнародним правом на спеціальний захист від будь-якого нападу на його особу, свободу і гідність, а також члени його сім'ї, що проживають з ним.

3. Об'єктивну сторону цього злочину утворять вбивство або замах на вбивство представника іноземної держави або іншої особи, яка має міжна­родний захист.

4. Злочин вважається закінченим, коли вчинено замах на вбивство пред­ставника іноземної держави або іншої особи, яка має міжнародний захист. Наприклад, таким є момент здійснення з метою вбивства пострілу із вогне­пальної зброї, який був невлучним; дій з використанням вибухового при­строю, який не спрацював, тощо. Тобто йдеться про дії, безпосередньо спря­мовані на позбавлення життя зазначеної особи. Про поняття «замах на зло­чин» див. ст. 15 КК і коментар до неї.

5. Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується умислом і аль­тернативною метою: 1) впливу на характер діяльності особи, яка має міжна­родний захист; 2) впливу на діяльність держави чи організацій, які особа представляє; 3) провокації війни; 4) провокації міжнародних ускладнень (зриву міждержавних переговорів, розірвання дипломатичних чи консульсь­ких стосунків або окремих угод тощо). За відсутності такої мети діяння осо­би кваліфікується як злочин проти життя особи, передбачений ст. 115 КК (закінчений або незакінчений).

6. Суб'єктом цього злочину може бути будь-яка особа, яка досягла 14-річного віку.

Стаття 112.     Посягання на життя державного чи громадського діяча

Посягання на життя Президента України, Голови Верховної Ради України, народного депутата України, Прем'єр-міністра України, члена Кабінету Міністрів України, Голови чи судді Конституційного Суду України або Верховного Су­ду України, або вищих спеціалізованих судів України, Генерального проку­рора України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Го­лови Рахункової палати, Голови Національного банку України, керівника політичної партії, вчинене у зв'язку з їх державною чи громадською діяль­ністю,- карається позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.

1.      Основним безпосереднім об'єктом злочину, передбаченого ст. 112, є національна безпека у політичній сфері (у сфері здійснення вищої державної влади, яка забезпечує її нормальне функціонування, та у сфері діяльності політичних партій). Крім того, цей злочин має й обов'язковий додатковий об'єкт-життя особи.

2.      Специфічною ознакою злочину є потерпілий.

Ним може бути тільки державний чи громадський діяч, вказаний у диспозиції ст. 112,обраний (призначений) на посаду у встановленому Конституцією і законами України порядку. Одна й та сама особа може бути водночас і державним, і громадським діячем (наприклад, народним депутатом України і керівником політичної партії), що треба враховувати в юридичному формулюванні звинувачення.

Перелік осіб, які можуть бути потерпілими відповідно до ст. 112, є вичерпним. Тому посягання на життя інших вищих службових осіб України (наприклад, Голови ЦВК, Голови ВРЮ, Секретаря РНБО тощо) за мотивами їх державної діяльності не тягне відповідальності за ст. 112 і за відповідних обставин кваліфікується за п. 8 ч. 2 ст. 115.

Не може кваліфікуватися за ст. 112 і посягання на життя осіб, які є членами сім'ї відповідного державного діяча або які тимчасово виконують обов'язки, скажімо, Гене­рального прокурора України, Голови НБ, міністра тощо. Вбивство або замах на вбивст­во особи, яка тимчасово виконує обов'язки Генерального прокурора чи міністра внут­рішніх справ України, а так само близького родича Генерального прокурора, міністра внутрішніх справ України у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків кваліфі­кується за ст. 348.

Посягання на життя колишніх Президента України, Голови ВР, народного депутата України та інших, вчинене у зв'язку з їх колишньою державною діяльністю (наприклад, із помсти за неї), слід кваліфікувати за п. 8 ч. 2 ст. 115, оскільки при кваліфікації діяння важливим є не тільки мотив злочину, а й фактичний статус потерпілого.

З об'єктивної сторони розглядуваний злочин полягає у посяганні на життя державного чи громадського діяча, що означає вбивство або замах (як закінчений, так і незакінчений) на вбивство державного чи громадського діяча, які можуть проявитися у діях (здійснення пострілу, нанесення удару ножем, вкладення радіоактивних речовин у робоче крісло тощо) або у бездіяльності (наприклад, невчинення необхідної медичної процедури). Спосіб посягання значення для кваліфікації не має.

Злочин є закінченим з моменту безпосереднього здійснення замаху, незалежно від настання фактичних наслідків (шкода здоров'ю державного діяча може бути не заподі­яна зовсім). Заподіяння шкоди здоров'ю державного чи громадського діяча, навіть і за мотивом його державної чи громадської діяльності, яке завідомо для винного не могло спричинити смерть, кваліфікується як відповідний злочин, передбачений розділами II, XV або іншим розділом Особливої частини КК.

4.        Суб'єктом злочину, передбаченого ст. 112, є осудна особа, якій на момент вчи­нення злочину виповнилося 14 років.

5.        Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом: особа усвідом­лює, що вона посягає на життя державного чи громадського діяча, і бажає спричинити його смерть.

Мотивами вчинення цього злочину можуть бути тільки такі: бажання не допустити чи припинити державну чи громадську діяльність певної особи, змінити її характер, або помста за таку діяльність.

У будь-якому разі для кваліфікації злочину за ст. 112 достатньо, щоб ініціатор пося­гання на життя державного чи громадського діяча (організатор, підбурювач, у т. ч. за­мовник, чи хоча б один із виконавців, коли їх двоє і більше) керувався вказаними вище мотивами. Інші співучасники можуть діяти з корисливим мотивом, із бажання допо­могти ініціатору тощо. В окремих випадках це може мати значення для кваліфікації їхніх дій.

Державна діяльність - це така, що входить до кола її повноважень, діяльність від­повідної службової особи у масштабах держави. Коло повноважень вказаних у ст. 112 службових осіб визначається законами, указами Президента України, постановами KMта деякими іншими нормативно-правовими актами.

Громадською діяльністю у складі злочину, передбаченого ст. 112, визнається дія­льність громадянина, обумовлена його належністю до політичної партії і спрямована на реалізацію функцій і виконання завдань, які стоять перед нею.

Посягання на життя державного діяча не кваліфікується за ст. 112, коли воно вчи­нене для зведення особистих рахунків, або його мотивами є ревнощі, намагання уник­нути відповідальності, хуліганський мотив тощо.

Посягання на життя відповідного державного чи громадського діяча, вчинене у зв'язку з його державною чи громадською діяльністю, повністю охоплюється ст. 112 і додаткової кваліфікації за п. 8 ч. 2 ст. 115 не потребує.

Якщо винний, бажаючи вбити потерпілого, вказаного у диспозиції ст. 112, у зв'язку з його державною чи громадською діяльністю, помилився і позбавив життя іншу люди­ну (скажімо, схожу за зовнішнім виглядом), його дії слід кваліфікувати за правилами фактичної помилки: за статтями 15 і 112 як замах на злочин, котрий він намагався вчи­нити, та за відповідною частиною ст. 115.