61. Прокурорський нагляд за додержанням законів при звільненні від відбування покарання з випробуванням, його правові наслідки.

Коментар до статті 75. Звільнення від відбування покарання з випробуванням

1. Якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

2. У цьому разі суд ухвалює звільнити засудженого від відбування призначеного покарання, якщо він протягом визначеного судом іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки.

3. Іспитовий строк встановлюється судом тривалістю від одного року до трьох років.

1. Звільнення від відбування покарання з випробуванням полягає у звільненні засудженого від основного покарання за умови, що він протягом визначеного судом іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки.

Звільнення від відбування покарання з випробуванням допускається тільки: 1) при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк п'ять років чи менше; 2) з урахуванням тяжкості злочину, особи винного та інших обставин справи.

Отже, цей вид звільнення від відбування покарання не може бути застосований, якщо; а) особі призначено основне покарання у виді штрафу, громадських робіт, арешту, тримання в дисциплінарному батальйоні для військовослужбовців, позбавлення волі на строк більше п'яти років; б) у суду з урахуванням обставин справи не виникло переконання в тому, що для виправлення особи немає необхідності в реальному виконанні покарання.

Звільнення від відбування покарання з випробуванням щодо неповнолітнього може бути застосоване лише у разі засудження його до позбавлення волі на строк п'ять років чи менше (ч. 2 ст. 104).

Крім тяжкості вчиненого злочину, про особу винного можуть свідчити її вік, стан здоров'я, поведінка до вчинення злочину в побуті, за місцем роботи чи навчання, визнання її учасником війни, наявність у неї нагород, наявність судимості, адміністративних стягнень тощо. До інших обставин, які враховуються судом при застосуванні звільнення від відбування покарання з випробуванням, належать: сімейне становище винного, наявність на його утриманні інших осіб, тяжкі захворювання членів сім'ї, громадянство і місце проживання винного тощо. Про врахування тяжкості злочину, особи винного та інших обставин справи див. також коментар до ст. 65.

2, Умовами, за яких випробування буде вважатися успішним (ч. 2 ст. 75, ч. 2 ст. 78) є: 1) невчинення засудженим нового злочину протягом визначеного, судом іспитового строку; 2) виконання протягом цього ж строку покладених на нього обов'язків (про Їх зміст див. ст, 76 та коментар до неї); 3) невчинення засудженим систематично правопорушень, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про його небажання стати на шлях виправлення (про поняття таких правопорушень див. коментар до ст. 78). Дотримання зазначених умов свідчить про те, що засуджений довів своє виправлення.

Згідно зі ст. 77 у разі звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням можуть бути призначені додаткові покарання у виді штрафу або позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю. Оскільки ухилення засудженого від цих покарань тягне відповідальність за ч. 1 ст. 389, то в разі такого ухилення протягом іспитового строку суд призначає винному покарання за правилами, передбаченими ст. ст. 71 і 72, і направляє засудженого для відбування покарання.

Вчинення засудженим протягом іспитового строку дисциплінарних правопорушень, а також адміністративних правопорушень, які не були систематичними, та/або не потягли за собою адміністративні стягнення, та/або не свідчать про небажання засудженого стати на шлях виправлення, за змістом ст. ст. 75, 76 і 78 не береться судом до уваги при визнанні випробування успішним.

3. Ч. З ст. 75 визначає тривалість іспитового строку, протягом якого засуджена особа повинна довести своє виправлення, - від одного до трьох років. Цей строк законом не диференціюється залежно від виду і міри призначеного покарання. Проте суд при встановленні тривалості іспитового строку на свій розсуд може враховувати тяжкість злочину, особу винного, вид і міру покарання та інші обставини.

При звільненні від відбування покарання з випробуванням неповнолітнього іспитовий строк встановлюється тривалістю від одного до двох років (ч. З ст. 104).

КПК (ст. ст. 408-2, 445-446)

Постанова ПВС № 3 від 4 червня 1993 р "Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань розгляду кримінальних справ і постановлення вироку" (п. 14)

Постанова ПВС № 22 від 22 грудня 1995р. "Про практику призначення судами кримінального покарання" (п. 2)

Правові наслідки звільнення від покарання з випробуванням визначаються поведінкою засудженого протягом іспитового строку. Ці наслідки можуть бути як сприятливі так і не сприятливі. Сприятливі: 1) звільнення за рішенням суду від відбування призначеного винному покарання; 2) погашення у зв'язку з цим судимості. Несприятливі: 1) направлення засудженого для реального відбування призначеного покарання через те, що він не виконав покладених на нього обов'язків або систематично вчиняв правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення; 2) призначення судом покарання за сукупністю вироків у разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового злочину.

Іспитовий строк містить у собі погрозу реального виконання покарання, якщо засуджений не буде виконувати умови випробування. Значення іспитового строку полягає і в тому, що протягом тільки цього строку особа визнається судимою і за нею здійснюється контроль з боку органів виконання покарання.

Отже, іспитовий строк - це певний проміжок часу, протягом якого здійснюється контроль за засудженим і останній під загрозою реального відбування призначеного покарання зобов'язаний виконувати покладені на нього обов'язки та інші умови випробування.

Іспитовий строк дисциплінує засудженого, привчає його до додержання законів, нагадує йому, що він не виправданий, а проходить випробування, від результату якого залежить його подальша доля - звільнення від відбування призначеної основної міри покарання або реальне її відбування.

62. Законодавче забезпечення обов’язковості виконання законних вимог прокурора при здійсненні нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах.

Чинним законодавством (КПК,КВК України, Законом України „Про попереднє ув’язнення” та наказом Генерального прокурора України від 06.04.2011 року № 7гн „Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян” передбачено й інші спеціальні повноваження прокурора:

• зупиняти виконання незаконних наказів, розпоряджень і постанов адміністрації органів та установ, негайно звільняти осіб, яких без законних підстав поміщено до дисциплінарного ізолятору, карцеру, приміщення камерного типу (одиночної камери);

• негайно припиняти безпідставне застосування до осіб спеціальних засобів та фізичної сили;

• санкціонувати тримання ув’язнених в одиночних камерах, неповнолітніх разом із дорослими у камерах місць попереднього ув’язнення;

• санкціонувати передачу в доход держави грошей, цінних речей, одержаних шляхом обману під час перебування в місцях попереднього ув’язнення або джерело одержання яких не встановлено ( передача таких речей, вилучених у виправних колоніях, здійснюється за рішенням суду);

• погоджувати запровадження особливого режиму у місцях попереднього ув’язнення;

• крім цього, наказом Генерального прокурора України конкретні працівники галузевого управління та підрозділів прокуратур обласного рівня уповноважуються здійснювати нагляд за додержанням законів оперативними підрозділами органів і установ центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань під час проведення ними оперативно-розшукової діяльності;

• нагляд за додержанням законів в ізоляторах тимчасового тримання, спеціальних приймальниках та інших місцях для тримання осіб, підданих адміністративному арешту, приймальниках-розподільниках для дітей здійснюється прокурорами, визначеними наказами прокурорів обласного рівня, відповідно до розташування та підпорядкування цих піднаглядних установ.

Відповідно до ст. 45 Закону України „Про прокуратуру” постанови і вказівки прокурора (письмові чи усні) щодо усунення порушень встановлених законодавством порядку і умов тримання затриманих, заарештованих, засуджених до позбавлення волі та виконання інших покарань, а також осіб, до яких застосовано заходи примусового характеру, є обов'язкови­ми. Вони виконуються невідкладно або в передбачені законом чи визна­чені прокурором терміни. Невиконання без поважних причин законних вимог прокурора тягне за собою передбачену законом відповідальність. КПК України встановлено, що питання, зв’язані з виконанням вироку, вирішуються судом у судовому засіданні з участю прокурора (ст.411), розпорядження прокурора, що стосуються виконання вироків, ухвал і постанов суду, обов’язкові для всіх органів і посадових осіб, які їх виконують ( ч.2 ст.415).