64. Правове та організаційне забезпечення прокурорського нагляду за додержанням законів у місцях тримання затриманих.

Конституцією України (стаття 3) людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Утвердження і забезпечення її прав є головним обов’язком держави. Статтями 28, 29 Основного Закону України кожній людині гарантується право на повагу її гідності, свободу та особисту недоторканність.

У статтях 3, 5 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод закріплено положення, що нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню, кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім випадків, передбачених Конвенцією, і відповідно до процедури, встановленої законом.

Проте, як свідчать результати прокурорських перевірок, порушення конституційних прав громадян при їх триманні у кімнатах для затриманих та доставлених (далі – КЗД) чергових частин, ізоляторах тимчасового тримання ( далі – ІТТ) органів внутрішніх справ, мають поширений характер. Наявність таких порушень найчастіше спостерігається на первинному етапі затримання осіб, що зазначено і у висновках Комітету ООН проти тортур, наданих після розгляду п’ятого періодичного докладу України (травень 2007) щодо виконання Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання. Зокрема констатується про неприйняття державою заходів щодо ефективного розслідування повідомлень про застосування катувань до осіб, яких тимчасово позбавлено свободи. На думку Комітету, такі насильницькі дії нерідко пов’язані з отриманням показань про визнання особою своєї вини у вчиненні злочину.

З огляду на типовість та повторюваність порушень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що констатовані Європейським судом з прав людини, Урядовим уповноваженим України у справах Європейського суду з прав людини 27.04.2007 внесено подання Кабінету Міністрів України щодо вжиття заходів за рішеннями зазначеного суду, що вступили в законну силу. Зокрема у поданні йдеться про визнання Судом ненадання належної медичної допомоги, незадовільних умов тримання громадян під вартою та місцях позбавлення волі (санітарно-гігієнічні умови, переповненість камер, недостатність природного світла та повітря) обставинами, що принижують гідність особи.

З цього приводу Міністерство юстиції України поінформувало (28.04.2007) Уряд держави про заходи, що вживаються для вирішення системних проблем, які лежать в основі рішень Європейського суду з прав людини. Серед них проекти Закону України „Про внесення змін до статті 156 КПК України”, яким передбачається врегулювати питання тримання осіб під вартою після закінчення досудового слідства та передачі справи до суду, „Про внесення змін та доповнень до деяких законів України” (щодо лікування шляхом примусового годування особи за рішенням суду), оскільки Судом визначено спосіб, у який сьогодні здійснюється примусове годування, як „тортури”, про зміцнення матеріальної бази органів і установ виконання покарань, збільшення норми площі у камері для однієї взятої під варту особи, безперешкодне листування затриманих, взятих під варту та засуджених осіб з адвокатом.

Стану додержання законності під час тримання громадян у кімнатах для затриманих та доставлених, інших приміщеннях та спеціальних установах органів внутрішніх справ дана гостра і принципова оцінка на розширених засіданнях колегії Генеральної прокуратури України, що відбулися 23 червня 2006, 16 червня 2007 та 11 червня 2009 року. На останньому засіданні колегії ,зокрема, відмічалось: ”Міськрайпрокурори, як правило, проведення перевірок додержання законів у місцях та установах міліції не контролюють, участь у проведенні перевірок не приймають, методикою їх проведення не володіють. Результати наглядових перевірок та недоліки наглядової діяльності на оперативних нарадах не обговорюються. Питання щодо матеріально-побутового, медичного забезпечення та харчування, розгляду звернень громадян залишаються поза увагою прокурорів”.

За інформацією Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Карпачової Н.І. щодо неефективної роботи правоохоронних органів у запобіганні та розслідуванні фактів тортур, управлінням нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах та інших примусових заходів разом з Головним управлінням нагляду за додержанням законів при провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства і Головним слідчим управлінням Генеральної прокуратури України у липні – серпні 2008 року вивчено стан діяльності органів прокуратури із зазначених питань. Результати показали, що такі факти поодинокі, отримують своєчасну та принципову оцінку органів прокуратури, про що Україна звітуватиме в ООН та Раді Європи.

З урахуванням останніх законодавчих змін, внесених у 2007-2009 роках, у спеціальних установах органів внутрішніх справ збільшено норму жилої площі для затриманих та взятих під варту осіб з 2,5 до 4 м² на одну особу, скасовано обмеження щодо кількості посилок (передач) і бандеролей, покращено матеріально-побутове забезпечення, вдосконалено механізм первинного медичного огляду затриманих, заарештованих та запобігання розповсюдженню серед них туберкульозу та інших небезпечних інфекційних захворювань, розширено перелік предметів і речей, які дозволено мати при собі у камері тощо.

Узагальнена Генеральною прокуратурою України інформація із зазначених вказаних питань 01.12.2010 обговорювалася на парламентських слуханнях у Верховній Раді України на тему: «Про дотримання прав людини в діяльності органів внутрішніх справ», що були організовані Комітетом Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності.

Крім того, планом заходів з проведення Національної кампанії «Стоп насильству!» на період до 2015 року, затвердженим Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 01.12.2010 № 2154-р, у період з грудня 2010 по 2015 рік передбачено проведення Державною пенітенціарною службою України серед засуджених осіб інформаційно-роз’яснювальної роботи, спрямованої на протидію усім формам насильства.

9 грудня 2010 року відбулася зустріч Генерального прокурора України Пшонки В.П. та Уповноваженого Верховної Ради України Карпачової Н.І., під час якої докладно обговорені питання взаємодії двох відомств, зокрема щодо запобігання та усунення порушень закону, що сприяють катуванням та іншому жорстокому поводженню у місцях застосування заходів примусового характеру органів внутрішніх справ та установах кримінально-виконавчої служби.

Актуальність проблематики додержання прав людини у кримінальному судочинстві, насамперед на стадії дізнання та досудового слідства, визначають 13 тисяч заяв і повідомлень про катування та інше жорстоке поводження в органах внутрішніх справ, які надійшли від громадян упродовж останніх двох років.

З березня до травня 2011 року Генеральною прокуратурою України успішно реалізовано другий етап Спільної програми Ради Європи та Європейського Союзу “Боротьба з проявами жорстокого поводження і безкарністю”. У рамках проекту проведено 13 навчальних семінарів, участь у яких взяли близько 800 прокурорсько-слідчих працівників.

Крім того, з 16 по 25 травня 2011 року відбулось спільне засідання членів місії підкомітету з недопущення катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання Комітету ООН проти катувань та представників органів державної влади України, відповідальних за місця позбавлення волі, у рамках їх першого візиту в Україну.

Учасниками наради ухвалено спільне рішення, яким передбачено низку конкретних узгоджених заходів, зокрема щодо вивчення причин смертності, підвищення рівня організації лікування засуджених та ув’язнених, належного нормативно-правового врегулювання обговорюваних питань.

Запроваджена Генеральною прокуратурою України практика проведення засідань колегії, міжвідомчих нарад, «круглих столів», робочих зустрічей з обговорення проблемних питань захисту прав ув’язнених та засуджених за участі керівників центральних органів державної влади та правозахисників є систематичною. Залучення до цієї важливої роботи інститутів громадянського суспільства допомагає виробляти оптимальні рішення, спрямовані на підвищення ефективності прокурорського нагляду.

З метою реального усунення порушень конституційних прав громадян міськрайпрокурори вдавалися до рішучих і навіть крайніх заходів, у тому числі до призупинення функціонування окремих спеціальних установ МВС, де умови тримання не відповідали вимогам закону та могли прирівнюватися до нелюдського поводження. За таких обставин, у 2006 - 2010 роках призупинено діяльність понад 350 спеціальних установ міліції. Це сприяло проведенню реконструкції та капітального ремонту в 140 установах і будівництву 12 нових ізоляторів тимчасового тримання. У поточному році ця робота продовжується. Зазначені заходи в цілому позитивно вплинули на покращення санітарно-технічного стану спеціальних установ міліції та умов перебування затриманих громадян.

Таким чином, результати наглядової діяльності органів прокуратури в цілому позитивно вплинули на стан злочинності серед в’язнів, додержання законів щодо їх матеріально-побутового та медико-санітарного забезпечення, режиму тримання, запобігання катуванням та іншому жорстокому поводженню, дотримання конституційних прав ув’язнених та засуджених.

Загалом протягом 12 місяців 2010 року внесено 14268 документів прокурорського реагування (за 3 місяці поточного року - 4734), за результатами розгляду яких до дисциплінарної відповідальності притягнуто 10296 посадових осіб (за 3 місяці 2011 - 3568).

Стан прокурорського нагляду за додержанням законодавства при обліку, реєстрації, вирішенні заяв і повідомлень про катування та інше жорстоке поводження з людьми, а також досудового слідства та підтримання державного обвинувачення у кримінальних справах даної категорії проаналізовано та у березні поточного року обговорено на колегії Генеральної прокуратури України. Рішенням колегії передбачено низку конкретних системних заходів щодо підвищення ефективності прокурорського нагляду на даному напрямі, які на теперішній час знаходяться у стадії виконання.

Пунктом 4 статті 121 Конституції України на органи прокуратури покладений нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян. Статтею 4 Закону України „Про прокуратуру” визначено, що діяльність органів прокуратури має своїм завданням захист від неправомірних посягань особистих прав і свобод людини та громадянина, гарантованих Конституцією, іншими законами України та міжнародними правовими актами.

На виконання зазначених функцій та завдань наказом Генерального прокурора України від 06.04.2011 №7гн „Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян”, визначені пріоритетні напрями наглядової діяльності за додержанням:

- законів під час перебування громадян у місцях тримання затриманих і підданих адміністративному арешту, установах попереднього ув’язнення, виконання кримінальних покарань та інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян;

- режиму та умов тримання або відбування покарання особами у цих місцях і установах, дотримання їх прав та виконання ними своїх обов’язків;

- вимог законодавства посадовими особами цих установ, звертаючи особливу увагу на запобігання та викриття фактів корупції і хабарництва;

- законів при здійсненні оперативно-розшукових заходів, спрямованих на виявлення та припинення правопорушень.

Відповідальність за стан організації роботи на даному напрямі покладена на заступників прокурорів обласного рівня за розподілом обов’язків, а безпосередній нагляд, зокрема, за додержанням законів в КЗД та ІТТ органів внутрішніх справ - на міськрайпрокурорів.

65. Нагляд за додержанням законів при направленні засуджених до обмеження волі для відбування покарання.

Обмеження волі належить до покарань, альтернативних поз­бавленню волі на певний строк. При позбавленні волі засуджений обов'язково ізолюється від суспільства, що є однією із вимог режиму у колоніях. При обмеженні волі засуджений теж ущемляється в певних правах і свободах, таких як особиста свобода, свобода пересування, свобода вибору місця проживання чи перебування тощо, але в своїй сукупності вони не створюють такої ізоляції, як при позбавленні волі, оскільки засуджені до обмеження волі мають більше можливостей спілкування з соціальним середовищем, в тому числі і з тим, в якому вони перебували до засудження.

Відповідно до ст.11 КВК України виправний центр є кримінально-виконавчою установою відкритого типу. Статтею 61 Кримінального кодексу України та статтею 56 Кримінально-виконавчого кодексу України встановлено, що особи, засуджені до покарання у виді обмеження волі, відбувають покарання у виправних центрах, як правило, у межах адміністративно-територіальної одиниці вiдповiдно до їх постійного місця проживання до засудження. Засуджені особи прямують до місця відбування покарання самостійно за рахунок держави /стаття 57 Кримінального кодексу України/. Особа, засуджена до обмеження волі, прямує до виправного центру за рахунок коштів, наданих центральним органом виконавчої влади з питань виконання покарань, а в разі слідування до місця відбування покарання за власний рахунок після прибуття до місця відбування покарання адміністрацією виправного центру протягом трьох робочих днів їй компенсуються витрачені кошти на проїзд у загальних вагонах залізничного транспорту, автобусах /крім автолюксу/, а у разі слідуванні водним транспортом – у каютах третього класу згідно з представленими проїзними квитками.

У разі відсутності у засудженого коштів на проїзд до місця відбування покарання бухгалтерія територіального органу управління центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань за рапортом працівника інспекції видає необхідні кошти, про що в приписі засудженої особи робиться запис про забезпечення проїзними квитками. До звіту про використання коштів, який подається до бухгалтерії, додається копія проїзного квитка.

Ч.2 ст. 57 КВК України передбачено, що суд, з урахуванням особи та інших обставин справи, може направити засудженого до обмеження волі до місця відбування покарання у порядку, встановленому до осіб, засуджених до позбавлення волі. У цьому випадку засуджений звільняється з-під варти при прибутті до виправного центру. На підставі п.2.1.7 Інструкції про роботу відділів установ виконання покарань з контролю за виконанням судових рішень (наказ Держдепартаменту від 11.01.2008 № 1) щодо засуджених осіб, які прибули до виправного центру, для зарахування часу попереднього ув’язнення під вартою і часу слідування під вартою до виправного центру відповідно до ст.58 КВК України у 10-денний строк надаються матеріали до суду за місцем розташування виправного центру.

Направлення до місця відбування покарання осіб, засуджених до обмеження волі, які на час винесення вироку не перебували під вартою, покладається на підрозділи кримінально-виконавчої інспекції за місцем проживання засуджених. Підставою для направлення засудженої особи до місця відбування покарання у виді обмеження волі є копія вироку /постанови, ухвали/ суду, що набрав законної сили /завiренi підписом судді та печаткою суду/.

Відповідно до п.16.1.4. Інструкції з діловодства в місцевому загальному суді, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 27.06.2006 № 68, при зверненні до виконання вироку щодо особи, засудженої до обмеження волі, 2 копії вироку, що набрав законної сили, та розпорядження про його виконання, надсилаються за місцем проживання засудженого. У день надходження до інспекції копії вироку /постанови, ухвали/ суду стосовно особи, засудженої до покарання у виді обмеження волі, данi про таку особу заносяться до журналу обліку осіб, засуджених до покарання у виді обмеження волі. На них заводяться особови справи за порядковим номером реєстрації в журналі обліку. Протягом десяти днів з дня отримання копії вироку /ухвали, постанови/ інспекція надсилає повідомлення до суду, який постановив вирок.

Після реєстрації копії вироку /постанови, ухвали/ суду в журналі обліку, засуджена особа негайно викликається до інспекції для оформлення матеріалів особової справи. Після прибуття до інспекції установлюється особа засудженого, яка дає підписку про необхідність виїзду до місця відбування покарання, заповнює анкету та одержує на руки повідомлення для власника підприємства, на якому працює засуджена особа. Засуджена особа надає дві фотокартки розміром 4x6 см, одна з яких наклеюється в лівому куті анкети. Інспекція вручає засудженій особі припис про виїзд до місця відбування покарання, роз’яснює їй порядок виконання вироку суду, вiдповiдальнiсть за ухилення від відбування покарання та за несвоєчасний виїзд до виправного центру. Корінець припису з підписом засудженої особи долучається до її особової справи.

Засуджені направляються до виправних центрів не пізніше 15-ти денного терміну з дня проведення працівником інспекції бесіди ними. Інспекція направляє повідомлення адмiнiстрацiї виправного центру про вручення засудженій особі припису та до військкомату щодо військовозобов’язаних про дату відправлення та місце відбування покарання засудженою особою.

При перевірці зазначених питань прокурор повинен знати, що в особовій справі засудженого мають бути такі документи:

копія вироку /ухвали, постанови/ суду;

довідка суду про набрання вироком законної сили (розпорядження про приведення вироку до виконання);

анкета засудженої особи з фотокарткою;

копії повідомлень до суду, виправного центру та військкомату;

підписка про вiдповiдальнiсть за ухилення від одержання припису та несвоєчасний виїзд або неприбуття до місця відбування покарання;

корінець припису.

Засуджена особа не пізніше трьох діб з дня отримання припису зобов’язана виїхати до місця відбування покарання i прибути туди у вказаний в приписі строк і повинна мати при собі документ, який засвідчує особу /паспорт, військовий квиток тощо/.

Строк покарання обчислюється з дня прибуття i взяття засудженої особи на облік у виправному центрі /частина 1 статті 58 Кримінально-виконавчого кодексу України/.

Після прибуття /неприбуття/ засудженої особи до місця відбування покарання у встановлений строк адміністрація виправного центру протягом трьох днів зобов’язана повідомити відповідну інспекцію. У свою чергу підрозділ інспекції протягом трьох днів з дня отримання повідомлення про прибуття засудженої особи до місця відбування покарання передає особову справу засудженої особи до виправного центру через територіальний орган управління Державного департаменту України з питань виконання покарань.

Після отримання повідомлення з виправного центру в інспекції робиться відмітка в журналі обліку засуджених до обмеження волі про дату прибуття засудженої особи до виправного центру та про дату отримання повідомлення, яка і є датою зняття засудженої особи з обліку інспекції.

Засуджені особи, яким обмеження волі призначено вiдповiдно до статті 389 Кримінального кодексу України і які не взяті під варту в залі суду, направляються інспекцією до місця відбування покарання у вказаному порядку /частина 3 статті 57 Кримінально-виконавчого кодексу України/.

Засуджені особи, які ухиляються від одержання припису про виїзд або не виїхали у встановлений строк до місця відбування покарання, за поданням інспекції затримуються органом внутрішніх справ для встановлення причин порушення порядку слідування до місця відбування покарання /частина 4 статті 57 Кримінально-виконавчого кодексу України/.

Після затримання таких засуджених осіб працівник інспекції встановлює причини ухилення та порушення порядку слідування до місця відбування покарання.

У разі невиїзду осіб, засуджених до обмеження волі, без поважних причин, або ухилення від одержання припису, КВІ надсилає до суду подання про направлення таких засуджених осіб до місця відбування покарання в порядку, установленому для осіб, засуджених до позбавлення волі /частина 4 статті 57 Кримінально-виконавчого кодексу України/.

Органи внутрішніх справ за постановою суду вживають заходи, передбачені законом, щодо направлення засуджених осіб до місця відбування покарання в порядку, установленому для осіб, засуджених до позбавлення волі.

У разі неприбуття засудженої особи до місця відбування покарання, або місцезнаходження особи невідоме, тобто вона ухиляється від отримання припису, підрозділ інспекції, на обліку якого вона перебуває, здійснює першочергові розшукові заходи щодо такої особи протягом п'ятнадцяти днів з часу отримання повідомлення адмiнiстрацiї виправного центру про неприбуття засудженого до місця відбування покарання.

Якщо внаслідок вжитих заходів місцезнаходження засудженої особи не встановлено, за поданням інспекції органом внутрішніх справ оголошується її розшук, а до суду надсилається подання про направлення засудженої особи після затримання до виправного центру в порядку, установленому для осіб, засуджених до позбавлення волі /частина 5 статті 57 Кримінально-виконавчого кодексу України/. Подальші розшукові заходи здійснюють відповідні органи внутрішніх справ.

Відповідно до ст. 61 КК України покарання у виді обмеження волі полягає у триманні особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу (виправних центрах) без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов’язковим залученням засудженого до праці. Установи даного виду призначені для виконання покарання на строк від 1 до 5 років у виді обмеження волі для осіб, засуджених за злочини невеликої та середньої тяжкості, а також засуджених, яким даний вид покарання призначено у порядку заміни невідбутої частини покарання більш м’яким покаранням (ст. 82 КК України) та засудженим за ухилення від покарання, не пов’язаного з позбавленням волі, (ст.389 КК України).

Обмеження волі не застосовується до неповнолітніх, вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до 14 років, до осіб, що досягли пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби та інвалідів 1 і 2 групи.

Осіб, які можуть перебувати у виправних центрах, можна поділити на 3 категорії:

-засуджені, яким покарання у виді обмеження волі призначено за вироком суду;

- особи, яким невідбуту частину покарання у виді позбавлення волі замінено більш м’яким покаранням - обмеженням волі в порядку, передбаченому ст.82 КК України;

- засуджені за ухилення від покарання, не пов’язаного з позбавленням волі, (ст.389 КК України).

На даний час у системі Державної кримінально-виконавчої служби України діє 21 виправний центр, в яких відбуває покарання понад 5 тис. засуджених.

При надходженні засуджених до виправного центру, на них оформляються обліково-реєстраційні матеріали, передбачені Інструкцією про порядок формування, ведення та використання оперативно-довідкового і дактилоскопічного обліку в органах внутрішніх справ та органах (установах) кримінально-виконавчої системи України, затвердженою наказом МВС та Держдепартаменту від 23.08.2002 N 823/188 ( z0738-02 ), зареєстрованою в Мін`юсті 09.09.2002 за N 738/7026, для направлення їх до Департаменту інформаційних технологій при МВС та відповідних управлінь (відділів) оперативної інформації при ГУ-МВС, УМВС і УМВСТ.

Територія виправного центру – це встановлена за проектом забудови земельна ділянка, на якій розміщені житлова та виробнича зони з розташованими на них об’єктами, що є на балансі установи. Територія виправного центру з метою недопущення проходу сторонніх осіб та забезпечення збереження матеріальних цінностей, що на ній знаходяться, обладнується огорожею суцільного наповнення з полегшених конструкцій та контрольно-пропускним пунктом.

Необхідно розрізняти поняття території та меж виправного центру.

Визначення цих термінів приведено у ст.ст. 16, 56 КВК України та п.п. 1, 4 Інструкції з організації порядку і умов виконання покарання у виді обмеження волі, затвердженої наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 16.02.2005 № 27, а також п. 9 Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджених наказом Держдепартаменту від 25.12.2003 № 275.