Цвіліховський_М.І.,_Костенко_В.М._та_ін
.pdfлабораторії ветеринарної медицини. Дослідження проводять за єдиними уніфікованими методиками.
Загальними показниками при дослідженні крові корів під час проведення диспансеризації є кількість еритроцитів і лейкоцитів, резервна лужність, вміст Hb, загального білка, загального Кальцію, неорганічного Фосфору, каротину, специфічними показниками – вміст кетонових тіл, цукру, Магнію, мікроелементів, вітамінів А, С, Е, сулемова або інша печінкова проба тощо.
Зниження вмісту Hb в крові корів буває при неповноцінній годівлі, нестачі в раціоні білка, мінеральних і інших речовин, поганих зоогігієнічних умовах утримання (темні, вологі, погано вентильовані приміщення), хронічних токсикозах. Це досить гостро проявляється при патології обміну речовин, пов’язаній із нестачею Кобальту, Феруму, Купруму і вітаміну В12. Низький рівень Hb в крові встановлюють при кетозі, враженнях печінки, нітратнонітритному токсикозі.
Концентрація загального білка в сироватці крові тварин знаходиться в постійних межах і змінюється при глибокій патології обміну речовин, захворюваннях печінки та інших органів. Зниження вмісту загального білка в сироватці крові (гіпопротеїнемія) спостерігається при тривалому недогодовуванні, аліментарній остеодистрофії, поганому засвоєнні білків корму, хронічних розладах травного тракту, нестачі лімітуючих амінокислот, макро- і мікроелементів, вітамінів. До гіпопротеїнемії призводять великі втрати білка при нефрозах і нефритах, а також зниження його синтезу при цирозах печінки.
Підвищення вмісту загального білка в сироватці крові (гіперпротеїнемія) в умовах інтенсивного ведення тваринництва буває значно частіше, ніж гіпопротеїнемія. Причиною гіперпротеїнемії можуть бути білкова перегодівля, гострі гепатити, дистрофії та інші хвороби печінки. При цьому вміст загального білка в сироватці крові підвищується за рахунок високомолекулярних, великодисперсних фракцій (глобулінів) при одночасному зниженні рівня альбумінів. У високопродуктивних корів вміст загального білка в сироватці крові підвищується частіше при кетозі і ускладненні його вторинною остеодистрофією.
Вміст загального білка в сироватці крові корів у літній період при використанні багаторічних культурних пасовищ вищий, ніж зимою; у високопродуктивних корів вищий, ніж у низькопродуктивних. Рівень його перед отеленням дещо знижується, але перераховані зміни не виходять за межі фізіологічних показників.
Постійність кислотно-лужної рівноваги (рН) в організмі тварин підтримується буферними системами: гемоглобіновою, бікарбонатною, фосфатною, білковою. В ветеринарній практиці часто мають справу з явищами компенсованого метаболічного ацидозу, який проявляється зниженням резервної лужності крові внаслідок надходження в організм надлишку кислих (Фосфор, Хлор, Сульфур) і нестачі лужних (Натрій, Кальцій, Калій, Магній) елементів, годівлі переважно концентрованими або кислими кормами (жом,
51
дробина, силос). Зниження резервної лужності крові виникає при ацидозі рубця, кетозі, остеодистрофії та інших формах порушення обміну речовин.
Зниження рівня Кальцію в сироватці крові відмічають при тривалому недостатньому надходженні його з кормом і водою та поганому засвоєнні внаслідок дефіциту вітаміну D, хворобах травного каналу, порушенні оптимального співвідношення Кальцію і Фосфору. Гіпокальціємія відмічається при остеодистрофії, пасовищній тетанії, післяродовому парезі, порушенні функцій щитоподібної і прищитоподібних залоз, захворюваннях печінки (зменшується всмоктування Кальцію в кишечнику), а також при підвищені концентрації в крові Фосфору.
Підвищення рівня Кальцію в сироватці крові може бути при передозуванні вітаміну D, гострих панкреатитах. При гіперфункції прищитоподібних залоз вміст Кальцію в крові зростає, а Фосфору знижується через посилене виділення його з сечею.
Зниження рівня неорганічного Фосфору в сироватці крові (гіпофосфатемія) відмічається при дефіциті цього елемента в кормах, поганому його засвоєнні внаслідок захворювань травного каналу або печінки, порушенні співвідношення Кальцію і Фосфору в кормах. Гіпофосфатемію виявляють при остеодистрофії, але зниження вмісту Фосфору в крові не завжди співпадає в часі з клінічною картиною цього захворювання. В початковий період захворювання, коли кістяк ще містить запас солей Фосфору, гіпофосфатемія клінічно не проявляється.
Гіперфосфатемія настає при гіперфункції прищитоподібних залоз, нефритах, нефрозах, м’язовій перенапрузі. В господарствах із висококонцентратним типом годівлі в сироватці крові корів виявляють підвищення рівня неорганічного Фосфору.
Важливе діагностичне значення має співвідношення в сироватці крові Кальцію і Фосфору. У здорових тварин при нормальному рівні обміну речовин цей коефіцієнт рівний 1,0–2,0. Підвищення цього показника більше 3 або зниження менше 1,5 вказує на патологію фосфорно-кальцієвого обміну.
Зниження вмісту Магнію в сироватці крові відмічається при пасовищній тетанії (до 15–12 мг/л і нижче), аліментарній остеодистрофії, післяродовому парезі, транспортній хворобі в корів. Гіпомагніємія настає внаслідок надходження в організм надлишку Калію (із молодою травою) або Нітрогену.
Зниження рівня цукру в крові (гіпоглікемія) буває при кетозі, вториній остеодистрофії і деяких інших хворобах обміну речовин, а також гепатозі. Значну гіпоглікемію в корів відмічають упродовж перших діб після їх отелення внаслідок великої витрати енергії під час родів.
Найчастіше зниження вмісту цукру в крові є наслідком дефіциту легкозасвоюваних вуглеводів у кормах, білкової перегодівлі, переважання в раціонах кислих кормів з високим вмістом оцтової і масляної кислот.
Підвищення вмісту цукру в крові (гіперглікемія) може бути стійким або нетривалим. Нетривала гіперглікемія буває при згодовуванні великої кількості цукровмісних кормів, а також при високій температурі, стресових станах.
52
Стійка гіперглікемія зустрічається при цукровому діабеті. Незначна гіперглікемія буває при ацидозі рубця.
Кетонові тіла є проміжними продуктами обміну ліпідів, вуглеводів і білків. Виявити кетонові тіла в сироватці крові можна за допомогою реактиву Лестраде і тест-стрічок. Чутливість реакції становить біля 100 мг/л ацетону і ацетооцтової кислоти або біля 25 мг% і більш загальної кількості кетонових тіл. У цільній крові здорових корів загальний вміст кетонових тіл складає 10–60 мг/л, до того ж на частку β-оксимасляної кислоти їх приходиться в 3–4 рази більше, ніж ацетону та ацетооцтової кислоти. При кетозі співвідношення змінюється в бік збільшення ацетону і ацетооцтової кислоти. Найбільша концентрація кетонових тіл у крові здорових тварин буває в перші 3 місяці лактації та в останній місяць тільності. В крові високопродуктивних корів концентрація кетонових тіл вища, ніж у низькопродуктивних.
Стійке підвищення рівня кетонових тіл у крові (гіперкетонемія) зустрічається при кетозі, досягаючи 250 мг/л і вище. Найбільша їх концентрація буває в початковий період захворювання. За хронічного перебігу, при втраті апетиту і прояві ознак вторинної остеодистрофії вміст у крові кетонових тіл в межах норми або дещо вище. При розвитку вторинної остеодистрофії внаслідок кетозу кетонурію не виявляють.
Підвищення рівня кетонових тіл в крові спостерігають при посиленому розщепленні ліпідів, у фазі інтенсивної лактації, при гіперфункції щитоподібної і підшлункової залоз.
Причиною гіперкетонемії може бути згодовування тваринам великої кількості силосу, сінажу, кислого жому та інших кормів, які містять надлишок оцтової і масляної кислот. Накопиченню в крові кетонових тіл сприяє висока концентрація аміаку, який гальмує реакцію окиснення ацетил-КоА в ЦТК. Помірна вторинна кетонемія може бути при травматичному перикардиті, ретикулоперитоніті, зміщенні сичуга, ендометриті, затримці посліду, хірургічній інфекції та інших септичних процесах. Вторинна кетонемія (кетонурія) носить нестійкий характер і зникає із усуненням основного захворювання.
За необхідності в сироватці крові визначають вміст каротину, вітамінів А, Е, С. Зниження вмісту в крові вітамінів є ознакою розвитку гіповітамінозів.
У випадку необхідності в сироватці крові визначають вміст сечовини, Йоду, Купруму, Цинку, Мангану, в плазмі крові вміст Натрію і Калію, в цільній крові вміст Кобальту. Для характеристики обміну ліпідів в сироватці крові визначають вміст тригліцеролів, холестеролу тощо.
Дослідження сечі. При диспансеризації тварин дослідженню сечі надають великого значення, оскільки в сечі в ряді випадків можна встановити патологічні зміни, що пов’язані з порушенням обміну речовин, а також із розвитком інших хвороб.
Досліджують сечу від 10–20% тварин контрольних груп (по 15–20 голів у групі). Для дослідження підбирають тварин, які не мають клінічних ознак ендометриту, клінічно вираженого маститу, затримки посліду, травматичного ретикуліту, атонії передшлунків.
53
Сечу досліджують безпосередньо на фермі, визначаючи реакцію (рН), вміст кетонових тіл, білка, білірубіну, уробіліногену та інших метаболітів. Для аналізу використовують сечу, взяту вранці. Збирають сечу при самовільному сечовипусканні або стимулюючи до сечовипускання легким масажем в ділянці вентральної частини статевих губ поблизу клітора.
Уздорових корів рН сечі коливається в межах 7,0–8,6. Зрушення реакції сечі в кислий бік настає при ацидозному стані в організмі, викликаному утриманням тварин на раціонах із переважанням в них концентратів або кислих кормів. Зрушення рН сечі в кислу сторону відмічають при кетозі, ацидозі рубця, запальних процесах в травному каналі, пневмоніях і деяких інших запальних процесах.
Зрушення рН сечі в лужний бік настає при алкалозі рубця, а також при надходженні в організм великої кількості Натрію та інших лужних елементів наприклад сечовини. Воно буває також при циститах, пієлітах в результаті бродіння сечі та розкладання сечовини.
Для визначення вмісту кетонових тіл у сечі використовують якісну пробу
зреактивом Лестраде, яка базується на реакції нітропрусиду натрію з ацетоном і ацетооцтовою кислотою з появою вишнево-фіолетового забарвлення. Чутливість проби по ацетону і ацетооцтовій кислоті – біля 100 мг/л. Реактив Лестраде готують шляхом змішування і ретельного розтирання в ступці 1 частини нітропрусиду натрію, по 20 частин сірчано-кислого амонію і карбонату натрію безводного.
На фільтрувальний папір насипають біля 0,1 г реактиву і на нього наносять 2–3 краплі сечі. Поява через 30–60 с бузкового або темно-фіолетового забарвлення свідчить про наявність у сечі кетонових тіл. Слабке забарвлення суміші в рожевий колір із бузковим відтінком вказує, що вміст у сечі кетонових тіл становить до 200 мг/л, у темно-фіолетовий – вище 200 мг/л.
Значна, стійка кетонурія, яку знаходять у більшості тварин, свідчить про розвиток кетозу. Помірна, недовготривала кетонурія може бути при дистонії передшлунків, ендометриті, гнійному маститі, затримці посліду.
Нині для дослідження сечі використовують самі різноманітні тестсмужки, що дає змогу визначати до 12 показників у сечі.
Дослідження молока. При проведенні диспансеризації корів у молоці визначають вміст кетонових тіл, білка, жиру та деяких інших речовин.
Вміст кетонових тіл у молоці визначають безпосередньо на фермі або в лабораторії за допомогою тих самих експрес-методів, які застосовують для визначення концентрації кетонових тіл у сечі. При виявленні високої концентрації кетонових тіл реактив Лестраде з молоком дає вишнево-рожеве забарвлення. Чим більший вміст кетонових тіл у молоці, тим інтенсивніше забарвлення.
Умолоці здорових корів загальний вміст кетонових тіл становить 60–80 мг/л. Виражена кетонолактія (200 мг/л і вище) відмічається лише при кетозі.
Дослідження вмісту рубця. Діагностичне значення має рН, рівень молочної кислоти, аміаку, кількість інфузорій, їх рухливість та видовий склад.
54
Для дослідження вміст рубця беруть вранці через 3–4 год. після годівлі корів, з допомогою рото-стравохідного зонду і шприца Жане. Перші порції вмісту рубця з вмістом слини виливають, так як вона спотворює результати досліджень. Отриманий вміст фільтрують від кормових мас через 4 шари марлі, консервують 6–8 краплями хлороформу або толуолу; у випадку зберігання або тривалого транспортування заливають шаром вазелінового масла. Для підрахунку інфузорій пробу рубцевої рідини консервують 10%-м розчином формаліну.
рН рубцевої рідини визначають за допомогою рН-метру, індикаторного папірця, або тест-смужок. Оптимальний рН вмісту рубця в корів складає 6,5– 7,2. Зниження рН до 6,0 і нижче свідчить про розвиток ацидозу рубця, зрушення рН вище 7,2 характерне для алкалозу рубця.
Ацидоз рубця розвивається при поїданні великої кількості кормів, багатих цурками (буряк, меляса, яблука, картопля тощо) і крохмалем (зернові злакові). Зниження рН і накопичення молочної кислоти в рубцевому вмісті змінює видовий склад і рухливість інфузорій. Причина алкалозу рубця – поїдання великої кількості зернобобових, а також недоброякісних (загнивших) кормів і високих доз карбаміду (сечовини).
Кількість інфузорій у вмісті рубця визначають за допомогою лічильної камери з сіткою Горяєва. В рубцевому вмісті знаходиться біля 100 видів інфузорій, загальна їх кількість коливається від 200 до 1200 тис./мл і залежить від складу раціону, виду кормів. Кількість інфузорій зменшується при зниженні рН рубцевого вмісту нижче 6,5 або підвищенні більше 7,2.
При оптимальному рівні рН (6,5–7,2) рівень аміаку в рубцевому вмісті складає 65–250 мг/л з коливанням у різні сезони року: в зимовий період 65–200 мг/л, в літній, при використанні трави багаторічних культурних пасовищ, 200– 250 мг/л. При алкалозі рубця, обумовленого надходженням карбаміду або азотовмісних солей у великих кількостях, коли рН середовища перевищує 7,2, у вмісті рубця вміст аміаку в перші години зростає до 600–700 мг/л і утримується на високому рівні в рубці і крові протягом першої доби після згодовування.
3.4. Аналіз умов утримання корів і нетелей
Під час диспансеризації проводять загальну зоогігієнічну оцінку ферм, враховують стан підлоги, стійл, боксів, дверей та інших конструкцій, стан вентиляційної системи та рівень повітрообміну, опалення, каналізації, методи прибирання і видалення гною, рівень освітлення, технологію утримання тварин, роздачу кормів, розпорядок дня, перевіряють параметри температури, вологості повітря, вміст у ньому шкідливих газів (аміаку, сірководню, індолу, скатолу та ін.), стан та якість підстилки. Норма використання підстилки на 1 тварину за добу становить не менше, ніж 3 кг. При цьому слід уважно перевіряти якість соломи (тирси), не допускати до використання гнилої підстилки або забрудненої пліснявими грибками. Такі гігієнічні недоліки можуть значно погіршити загальний стан здоров’я корів та знизити надої.
Всі вище перераховані показники впливають на комфорт тварин.
55
Комфорт тварин – передумова високої продуктивності корів. Комфорт тварин означає, що високопродуктивна корова впродовж 24 годин має перебувати в оптимальних для себе умовах утримання. Не слід обмежувати природну активність корови протягом дня: поїдання корму, поїння, відпочинок, жування корму.
Корова почувається добре за таких трьох основних умов:
-сухі, м’які зручні бокси (стійло) для відпочинку;
-свіже повітря і прохолода;
-необмежений підхід до корму і води.
Дослідження, проведені у США, показали, що корова в середньому споживає корми 12 разів/добу і витрачає щоразу близько 25 хв. Майже 5 годин на добу корова стоїть біля годівниці. Ось чому важливо правильно конструювати годівницю. Поверхня, з якої корова їсть, має бути на 25 см вища за ту, на якій вона стоїть.
Якщо місце для відпочинку зручне, корови можуть лежати до 14 годин/добу. Якщо ж тварина змушена лежати на бетоні, то цей час значно скорочується. Численні дослідження свідчать, що корови, які тривалий час стоять, менш продуктивні, ніж ті, що відпочивають за бажанням. Коли корови лежать, діють різні чинники, які сприяють підвищенню їхньої продуктивності: більш інтенсивний синтез слини стабілізує рН рубця, що запобігає розвитку у високопродуктивних корів субклінічного ацидозу рубця або ламініту; циркуляція крові у вимені корови під час лежання більша, ніж під час стояння. При цьому синтез молока збільшується на 8,0%; зменшується навантаження на суглоби та ратиці. У лежачої корови ратиці підсихають краще і, як наслідок, ріг їх стає твердішим. Корови дуже люблять прохолоду. Оптимальна температура для них коливається в межах від 7 до 17 °С. Споживання корму збільшується, і завдяки цьому з’являється більше енергії для росту продуктивності. Високі температури повітря створюють велике навантаження на організм корови, а також збільшують її потребу в енергії. За підвищених температур поїдання корму коровою знижується і виникає дефіцит енергії, внаслідок чого продуктивність тварин знижується до 20%. За тривалих високих температур виникають порушення статевої функції, а також з’являються гострі запалення підошви ратиць. Температуру навколишнього середовища слід розглядати у зв’язку з вологістю повітря. Стрес корів від холоду виникає тільки тоді, коли вологе повітря в корівнику зменшує ізоляційні властивості волосяного покриву тварин. Узимку з видихуваним повітрям корова виділяє до 10 л рідини, яка підвищує вологість у корівнику. Улітку корови можуть у процесі дихання виділяти до 30 л води за добу. Якщо за відносної вологості повітря 40% межа нормального самопочуття корів перебуває на позначці 28 °С, то за вологості 80% вона знижується до 23 °С. За подальшого підвищення температури в корів спостерігаються ознаки стресу. Встановлено, що за підвищення вологості повітря в корівнику створюються умови для передачі збудників інфекційних хвороб. Заміну повітря в корівнику слід проводити незалежно від сезону року, погодних умов і зовнішньої температури.
56
3.5. Оцінка якості кормів і аналіз годівлі корів і нетелей
Нестача або надлишок поживних та біологічно активних речовин у раціоні корів є причиною виникнення специфічних хвороб (кетоз, ацидоз, остеодистрофія, гіповітамінози, мікроелементози та ін.).
Сьогодні, з впровадженням нових технологій у тваринництво, на перше місце виходить менеджмент у годівлі, що означає щоденний контроль за її процесом і постійність у таких технологічних операціях, як:
- забезпечення постійності режиму годівлі: час, якість корму, його склад
тощо;
-стимуляція тварин до поїдання корму шляхом дачі нової свіжої порції;
-щоденне прибирання кормового столу;
-підготовча годівля корів за три тижні перед їх отеленням;
-окрема годівля й утримання корів-первісток упродовж перших 3–4 тижнів лактації.
Умови годівлі мають бути такими:
-мінімум упродовж 22 годин/добу корови мають бути забезпечені свіжим кормом. Якщо в годівниці постійно є свіжий корм, то за прийомом його побачити всіх корів одночасно практично не можна ніколи;
-за регулярного (до 5 разів/добу) “підкладання” корму можливе суттєве збільшення споживання корму;
-якщо корми літом зігріваються, то їх слід кілька разів перемішати і роздати знову;
-годувати корів потрібно з таким розрахунком, щоб залишки корму становили 5–10%, бути певним, що вони наїлися досита. Залишки корму – це не втрати, а свідчення правильної годівлі корів. Вони повинні мати такий самий запах і колір, що й свіжий корм; залишки корму можна використовувати, наприклад, для годівлі молодняку;
-вміст сухої речовини в раціоні має становити 45–50%.
Організація повноцінної годівлі можлива на основі різносторонньої оцінки якості використовуваного корму, які включають два основні показники: поживність і доброякісність. Поживність корму визначають за результатами лабораторних досліджень (зоохіманалізу), або за даними довідників.
Якість корму визначають хімічними, токсикологічними, мікроскопічними дослідженнями, а також органолептично: за кольором, запахом, смаком структурою, чистотою, ботанічним складом тощо.
Зелені корми. При їх оцінці враховують наявність у травостої бобових, злакових, низькопоживних, шкідливих і отруйних рослин, фазу вегетації, можливість накопичення отрути. Небезпекою для тварин є токсичність зелених кормів при накопиченні в них великої кількості ніратів, які при відповідних умовах (зберіганні зеленої маси в жарку погоду в купах) відновлюються до нітритів, які в 10 разів токсичніші за нітрати. Характерною ознакою отруєння корів є темно-шоколадне забарвлення крові. Надлишок нітратів і нітритів у раціоні призводить до руйнування в травному каналі каротину, вітамінів А, D, Е. Крім цього є культурні та дикорослі рослини, які під час вегетації
57
накопичують Нітроген у вигляді нітратів: кукурудза, овес, просо, жито, ячмінь, пшениця, сорго, райграс, соняшник, горох, конюшина, люцерна, щириця, кропива та інші.
Необхідно контролювати згодовування зеленої маси рослин, які здатні в ранні фази вегетації та при затримці росту під час засухи накопичувати отруйні речовини: ціаногенні глікозиди – в сорго, суданській траві, конюшині; алкалоїди – в люпині (люпинін), доннику (кумарин), гірчичні масла – в рапсі, гірчиці та інших хрестоцвітих після початку цвітіння; фотосенсибілізуючі речовини – гречка (під дією ультрафіолетових променів запальні процеси на непігментованих ділянках шкіри).
Небезпеку для тварин складає згодовування бурякової гички, яка містить велику кількість щавлевої кислоти, що зв’язує Кальцій і Магній у травному каналі перетворюючи їх в нерозчинні оксалати.
Суттєвий вплив на якість кормів має фаза вегетації рослин і техніка їх згодовування. Необхідно враховувати, що в молодій траві мало клітковини, а в пізніх стадіях вегетації – надлишок. Люцерна (в сіні) дає найбільший вихід протеїну (21%) та енергії в стадії бутонізації, а в стадії цвітіння рівень білка різко знижується (14%). Злакові трави слід згодовувати не пізніше початку колосіння, бобові не пізніше – початку цвітіння. Найбільш поживна та зелена маса, яка використовується безпосередньо на пасовищі.
Сіно гарної якості обов’язково має входити до раціону жуйних. Колір бобового і бобово-злакового сіна має бути від зеленого і зелено-жовтого до світло-бурого, а злакового від зеленого до зелено-жовтого. Гарному сіну притаманний свіжий, приємний, ароматний запах, який стійко утримується протягом першого року зберігання. Бобове або злаково-бобове сіно повинно мати велику кількість листочків – не менше 20% загальної маси бобових рослин, вміст клітковини в ньому – 27–33%, вологість – не менше 17%. У виробничих умовах вологість визначають скручуванням пучка сіна в жмут: пересушене (до 15% вологи) ламається, вологе (18–20%) легко скручується і на відчуття м’яке, сире (більше 20%) на поверхні жмута виділяється волога.
Висока забрудненість сіна сприяє осіданню бруду і пилу на слизових оболонках дихальних шляхів, викликаючи сильний кашель, і може бути причиною їх запалення. Особливу увагу слід приділяти враженню сіна токсичними (чорний сажистий наліт) та пліснявими грибами, які вражають сіно підвищеної вологості. На враженому кормі добре помітно білі, сірі, чорно-бурі і чорні нашарування, запах – неприємний, запліснявілий. Забороняється згодовувати тваринам сіно, яке містить більше 1 % отруйних і шкідливих рослин.
Солома при недостатній кількості сіна, сінажу і силосу в раціонах жуйних є основним джерелом клітковини. Доброякісна солома має характерний колір, який залежить від виду рослин, свіжий запах, блиск і вологість до 17 %.
Силос. Силосований корм отримують в результаті консервування зеленої маси рослин в анаеробних умовах органічними кислотами (молочною та ін.), які утворюються в результаті зброджування цукрів, або добавок консервантів. Високоякісний кукурудзяний силос повинен мати оливково-зелений колір і
58
помірно-кислий смак (при сумі органічних кислот 1,8–2,2% з яких 55% – молочна кислота (не більше 60%), масляна кислота відсутня (не перевищує 0,1%), рН 3,8–4,4, вологість не більше 75%, добре збережену структуру окремих частин рослин. При підвищеному вмісті кислот його можна розкислювати застосовуючи Натрію гідроокис, або кальциновану соду із розрахунку 0,5 або 0,6 г на 1 г кислот, або 25%-у аміачну воду (10–12 л на 1 тону). У силосі, заготовленому із сорго до фази молочно-воскової стиглості, суданської трави, зібраної до початку цвітіння, і молодої конюшини до початку бутонізації можуть зберігатися ціаногенні речовини. Тому згодовувати їх необхідно з обережністю. Силос уражений пліснявими грибами (білий, сірий наліт) в корм для тварин не придатний
Сінаж – є консервованим в анаеробних умовах кормом, виготовленим із прив’ялених до вологості 45–55% трав. Консервування відбувається в результаті фізіологічної сухості середовища, при якій смокнуча сила бактерій нижче вологоутримуючої сили рослинних клітин, а тому поживні речовини недоступні для розвитку мікроорганізмів. У сінажі гарної якості ароматний фруктовий запах, сірувато-зелений, жовто-зелений колір, для конюшини допускається світло-коричневий колір. У сухій речовині повинно міститися не менше 30 мг/кг каротину, не більше 1,5% органічних кислот, у тому числі до 0,1% масляної. Оптимальне значення рН сінажу 4,5–5,6.
Корнебульбоплоди. Корми цієї групи (буряк, морква, бруква, турнепс, картопля, топінамбур та ін.) відносяться до соковитих вуглеводистих дієтичних кормів. Якість коренеплодів визначають візуально перед згодовуванням або безпосередньо перед роздачею кормів. Доброякісні коренеплоди і бульби не мають механічних пошкоджень і не забруднені землею.
Зернові корми (концентрати) використовують для підвищення концентрації енергії, протеїну, вуглеводів і Фосфору в сухій речовині раціону. Доброякісне фуражне зерно має вологість до 15–17 %, характерний для кожного виду запах, колір, смак. Вміст шкідливих домішок у фуражному зерні не повинен перевищувати 1%, смітних домішок – 8%. Не допускаються металеві домішки, скло. В зерні, комбікормах і борошнистих кормах не допускається вміст плісняви, а також сильно токсичних грибів. Забороняється згодовувати тваринам протравлене зерно. Підозріле зерно має затхлий або солодовий запах, містить 15% пророслого насіння і смітних домішок, вологість більше 17%.
У зерні бобових, особливо в сої, містяться інгібітори травних протеолітичних ферментів, у результаті чого знижується перетравлення білків і в кишечнику виникає надлишкове газоутворення. Теплова обробка зерна інактивує антиферменти.
Концентрати майже не сприяють виділенню слини, яка є важливою умовою нормального функціонування мікроорганізмів у рубці. При цьому знижується перетравлюваність клітковини. Тому концентрати потрібно згодовувати часто і в невеликих кількостях. Слід зауважити, що під час годівлі першим роздають сіно, а вже потім – концентрати, яких за один раз слід давати не більше 2,5 кг.
59
Mакуху і шрот отримують в якості залишків олійноекстракційної промисловості при виділенні харчової і технічної олії. Доброякісна макуха і шрот повинні мати властиві для них колір і запах, містити не більше 6–10% вологи, 1–2% мінеральних домішок. Недоброякісна макуха і шрот непридатні для згодовування тваринам, характеризуються враженістю пліснявою, гниллю, високим вмістом мінеральних домішок і гірким смаком.
Теплова обробка соєвого шроту перед згодовуванням або тостування його при екстрагуванні олії інактивує в ньому антипоживні речовини, що знижують перетравлюваність білка (інгібітор трипсину) і окисляючи поліненасичені жирні кислоти, каротин і вітамін А (ліпоксидаза).
Відходи цукроварного виробництва. Для годівлі ВРХ використовують жом у свіжому, кислому, сушеному вигляді і мелясу (патоку). Доброякісний жом світло-сірого кольору, без запаху, містить 0,1–0,2% органічних кислот, масляна кислота відсутня. Згодовування тваринам великої кількості жому в раціонах без додавання фосфорних підкормок, вітамінів А і D сприяє захворюванню корів остеодистрофією, призводить до порушення зору і репродуктивної функції. Сухостійним коровам жом згодовувати не рекомендується. Кислий жом містить багато оцтової і масляної кислот.
Меляса є цукровмісним кормом (50–60% цукрів). Задавання тваринам меляси у великій кількості може викликати діарею внаслідок високого вмісту в ній лужних елементів, стан ацидозу, як результат надлишку цукру в раціоні, а також екзематозне враження кінцівок, черева, мошонки або вим’я. Жуйним мелясу дають в межах оптимуму цукрово-протеїнового співвідношення (0,8– 1,2:1), але не більше 1–1,5 кг на дорослу корову.
Залишки бродильного виробництва. Барду, пивну дробину використовують у свіжому або висушеному вигляді. Свіжі відходи необхідно згодовувати в день їх виробництва, так як вони швидко псуються і викликають розлади травлення. Корми з ознаками закисання, гниття, враження пліснявими грибами згодовувати тваринам неможна.
3.6. Контроль за годівлею та станом здоров’я корів і нетелей
Обмін речовин у корів з високою продуктивністю зазнає дуже великих навантажень. Тому так потрібні постійний контроль і спостереження за тваринами та їх виробничими показниками, які слід здійснювати без порушень їхнього комфорту і самопочуття, щоб запобігти зниженню молочної продуктивності. Необхідно визначити ступінь стурбованості тварин, який може бути спричинений порушенням режиму годівлі чи станом здоров’я і внести відповідні корективи. Основні з них такі.
Вгодованість. Оцінку вгодованості корів рекомендують проводити за п’ятибальною шкалою (рис. 3.1), де 1 – дуже худі корови, 3 – середні і 5 – з надмірною кількістю жиру. Для кожного періоду лактації корів має бути відповідна вгодованість. У процесі формування виробничих груп рекомендують враховувати не тільки надій, а й, обов’язково, вгодованість корів. Це допоможе запобігти надлишкові або нестачі енергії в їхньому раціоні. Не можна
60