- •10 Візантійський право на Русі
- •11 Право власності і володіння в київській русі
- •12 Сімейно-шлюбне право в к.Р
- •29. Поняття речового права литовсько-руської доби.
- •30. Види зобов’язань в литовсько-руському праві.
- •31. Види договорів в литовсько-руському праві.
- •32. Поняття сервітуту та його види в литовсько-руському праві.
- •33. Поняття родинного права в литовсько-руську добу.
- •35. Спадкування за законом (звичаєм) та заповітом у литовсько-руському правію
- •34. Умови укладення та підстави розірвання шлюбу в литовсько-руському праві.
- •37. Поняття злочину в литовсько-руському праві
- •38.Категорії та види злочинів в литовсько-руському праві
- •39.Основна мета покарань в литовсько-руському праві
- •40.Приватна та публічна форма покарань в литовсько-руському праві
- •45. Характеристика розвитку права на українських землях у складі польського королівства та коронних землях Речі Посполитої з другої половини 15 – до середини 17 ст.
- •46. Поняття козацького звичаєвого права.
- •47. Види звичаєвого права гетьманської доби.
- •48. Гетьммансько-королівські та гетьмансько-царські договори, причини прийняття, зміст та значення.
- •53. Нормативні акти церковного права XVII – XVIII ст.
- •54. Поняття володіння в українському праві другої половини XVII – XVII ст.
- •55. Поняття власності в українському праві другої половини XVII – XVIII ст.
- •1) Загальнодержавна, або загальновійськова;
- •2) Індивідуальна (приватна);
- •3) Общинна (колективна, або спільна).
- •56. Українське зобов’язальне право другої половини XVII – XVIII ст.
- •57. Зміни у змісті договорів в українському праві др. Пол. 17-18 ст.
- •58. Українське шлюбно-сімейне право 17-18ст.
- •59. Зміни в спадковому праві України др. Пол. 17-18 ст.
- •60.Поняття опіки та піклування в укр. Праві др..Пол.17-18 ст.
- •65. Судовий процес в українському праві др. Пол. XVII – XVIII ст. Ст.
- •66. «Руська правда», її списки, структура, загальний зміст та історичне значення
- •67. Судебник Казимира 1468 року, його структура, зміст та історичне значення
- •68. «Устава на волоки» 1557 року, причини прийняття, загальний зміст та значення.
- •70)Жалувальна грамота короля Казимира 1457 року,зміст,значення.
58. Українське шлюбно-сімейне право 17-18ст.
Шлюбно-сімейні відносини регулювались, головно, нормами церковного і звичаєвого права. Шлюбний вік встановлювався на основі звичаєвого права – 16 р. для дівчини і 18 р. для юнака. За звичаєм заборонялось одруження мід родичами по прямій лінії аж до 8 коліна, а по боковій – до 4 коліна. Згоди на шлюб наречених не вимагалось, але на практиці вона враховувалась, а згода батьків на шлюб дітей була обов`язковою, інакше наречені позбавлялись батьківського благословення, а іноді і спадщини. Укладенню шлюбу передував усний чи письмовий договір між 2 сторонами. При укладенні договору про шлюб і встановленні приданого (віна) визначався заряд, тобто частина майна нареченої (гроші, золото чи коштовні прикраси і вироби) оцінювалась у подвійному розмірі, який мав повертатись у разі відмови нареченого від вступу у шлюб або розірвання шлюбу з його вини. Шлюб вважався законним при дотриманні усіх обрядів весільного процесу, хоча вони іноді відбувались значно пізніше після здійснення церковного шлюбного обряду, тому Синод встановив вимогу брати розписку, яка зобов`язувала наречених починати сімейне життя відразу після церковного обряду. Офіційне розірвання шлюбу було рідкісним явищем, однак у разі розлучення сторони у присутності свідків і священика складали розлучні листи, в яких обумовлювали спільні права і обов`язки; між селянами такі угоди укладались усно. Особливістю періоду Гетьманщини було те, що шлюбні відносини перебували більш під контролем громади і місцевих органів влади, аніж церкви. Наприклад, Запорізький Кіш особливим ордером 1765 р. наказав самарському полковнику О.Козирі негайно припинити зловживання священиків у формі “здирства” за вінчання.
59. Зміни в спадковому праві України др. Пол. 17-18 ст.
В Україні було відомо спадкування за законом і за заповітом (духівницею, тестаментом). На практиці переважало спадкування за законом – спадкове майно отримували і сини, і дочки померлого, причому частки і рухомого, і нерухомого майна визначав закон. Якщо законних спадкоємців не було або вони не прийняли спадщину у встановлений строк, майно визнавалось виморочним і надходило до скарбниці, звідки розподілялось у шпиталі, монастирі, на потреби міста.
При спадкуванні за заповітом вимагалось дотримання низки формальностей – духовний заповіт складався у письмовій формі, підписувався заповідачем і його виконувачем або парафіяльним священиком. Внаслідок обмеження прав заповідача розпоряджатись власним майном заповіти мали засвідчуватись у судових органах. За Катерини ІІ внаслідок розподілу усього нерухомого майна на родове і набуте свобода заповітного розпорядження родовим майном обмежувалась – його можна було заповідати лише спадкоємцям за законом.
У міщан приватних містечок теж обмежувалось право спадкування за заповітом - 2/3 спадкового майна за законом переходило до дітей для забезпечення їх повинностей на користь власника міста.
Також обмежувались спадкові права козаків і вільних селян. Позашлюбні діти бути позбавлені права успадковувати батьківське майно. Кріпаки не мали права без згоди поміщика здійснювати заповітні розпорядження чи приймати заповідане майно.