1.4 Особливості поширення радіохвиль укх діапазону

При поширенні радіохвиль (ПРХ) у вільному просторі потужність сигналу на вході приймача () пов’язана з потужністю передавача (), коефіцієнтами підсилення передавача () і приймача () співвідношенням, дБ:

, (1.1)

де характеризує рівень послаблення сигналу, а має назву “коефіцієнт послаблення”. Для ПРХ значення визначається співвідношенням

, (1.2)

де – довжина хвилі (її значення в метрах визначається як функція частоти у МГц формулою, де - швидкість світла, м/с);

R – відстань від передавача до приймача.

В каналах мобільного зв’язку є додаткове послаблення , яке враховують тим, що збільшують показник ступеню послаблення , де і може приймати значення в інтервалі від 2-х до 5-ти. Під час розрахунків енергетичних характеристик використовують значення.

Проте, частіше замість співвідношення (1.2) використовують емпіричні формули Окамури-Хата. Співвідношення для визначення втрат на трасі ПРХ у міському середовищі має вигляд, дБ:

, (1.3)

де – частота несучої, МГц (150≤ f_C ≤1500);

–висота антени базової радіостанції,м (30≤ h_БС ≤300);

–висота антени абонентської радіостанції,м (1≤ h_АС ≤10);

–корегуючий коефіцієнт, який враховує особливість забудови місцевості.

Формула (1.3) адаптована для місцевого і приміського середовищ і відкритого простору.

Для невеликих і середніх міст значення корегуючого коефіцієнта обчислюється за формулою, дБ:

. (1.4)

Для великих міст значення розраховується за формулою:

, дБ для f < 300 МГц; (1.5)

, дБ для f > 300 МГц. (1.6)

Співвідношення для визначення втрат при поширенні радіохвиль на трасі у приміському середовищі, дБ:

. (1.7)

Втрати у відкритому просторі визначаються співвідношенням, дБ:

. (1.8)

За точністю прогнозування втрат при ПРХ модель Окамури-Хата вважається однією із кращих.

Приклад. Визначити втрати на трасі при ПРХ в місті середнього розміру, якщо МГц; м; м,км.

За формулою (1.4) визначаємо , після чого за формулою (1.3) визначаємо :

дБ.

1.5 Класифікація систем мобільного зв'язку загального користування

СМЗ поділяють на такі категорії:

– транкінгові (професійні) системи мобільного зв'язку (ТСЗ);

– системи cтільникового зв'язку (ССЗ);

– системи персонального радіовиклику (СПРВ).

Транкінговими системами зв'язку (ТСЗ) називають такі системи, які здатні забезпечувати безпосередній (рис. 1.1) або опосередкований (рис. 1.2) радіозв'язок. Технологія транкінгового зв’язку орієнтована на використання переважно в інтересах відомств (пожежних команд, швидкої допомоги, служб безпеки, охорони громадського порядку і тощо), установ, комерційних структур. Ці системи більш оперативні і мають ряд властивостей з інформаційної безпеки. Тому їх називають ще професійними системами радіозв'язку. В зоні обслуговування може бути одна базова станція (однозонова ТСЗ), або декілька базових станцій (багатозонова ТСЗ). Радіуси зон зв’язку можуть досягати 50..70км. Базові станції зазвичай з'єднані між собою і кожна з них має вихід на ТМЗК.

Системи мобільного зв`язку (СМЗ) свою назву одержали, виходячи із принципу організації зв'язку, відповідно до якого територія обслуговування поділяється на зони у формі правильних шестикутників (стільників). Розміри комірок можуть бути в межах від десятків метрів (пікосоти) до декількох кілометрів в залежності від прогнозованої інтенсивності радіообміну в тій чи іншій чарунці. Ці системи також відкриті для абонентів ТМЗК інших мереж зв'язку.

Системи персонального радіовиклику (СПРВ) – пейджингові системи зазвичай забезпечують однобічну передачу інформаційних сигналів або сигналів виклику абонентам пейджингової мережі на відстань до 40..60 км від передавача. Існують пейджингові системи, які мають можливість підтверджувати факт прийому сигнала абонентом.