Загальна хірургія

2.4. Хірургічна інфекція	3 1 1

Рис. 2.4.12. Панарицій I пальця правої кисті,

лімфангіїтпередпліччя.

ративне лікування. Лімфаденіти часто супроводжуються запаленням лімфатичних судин (лімфангіїтом; рис. 2.4.12).

Лікування. Перш за все,

необхідно ліквідувати первинне джерело інфекції. Призначають ліжковий режим. Застосовують антибіотики, сульфаніламідні препарати. При абсцедуванні показано розкриття гнійного лімфаденіту.

2.4.3. ГНІЙНІ ЗАХВОРЮВАННЯ КІСТОК СУГЛОБІВ, СУХОЖИЛКІВ

Остеомієліт (osteomyelitis)

Це запальний процес кісткового мозку, кістки та надкісниці, що супроводжується їх некрозом і розплавленням (лізисом). Збудником остеомієліту є стафілокок, стрептокок та інші мікроорганізми. У 10-15 % випадків зустрічаються мікробні асоціації.

Класифікація остеомієліту:

1.За етіологією: неспецифічний (що викликається банальною гнійною інфекцією) і специфічний (що викликається збудниками специфічної інфекції – туберкульозу, сифілісу, бруцельозу і т. ін.).

2.Залежно від шляхів проникнення мікроорганізмів: гематогенний осте-

омієліт, при якому збудник попадає в кістку по кровоносних або лімфатичних судинах з інших джерел запалення; і негематогенний остеомієліт, при якому

відбувається екзогенне інфікування кісткової тканини (наприклад, при відкритих переломах кісток – травматичний, після операції на кістках – післяопераційний, після вогнепального поранення – вогнепальний та ін.

3. За клінічним перебігом: 1) гематогенний: а) гострий (токсична форма, септикопіемічна, місцева форма); б) первинно-хронічний; в) вторинно-хроніч- ний; 2) негематогенний: а) гострий, б) хронічний.

4.Залежно від локалізації процесу: остеомієліт трубчастих кісток (стегнової, плечової, великогомілкової та ін.) і плоских кісток (тазової кістки, лопатки, кісток черепа та ін.).

5.За морфологічними змінами: місцеву (локальну), дифузну та змішану

форми остеомієліту.

6. За ускладненнями: місцеві (патологічний перелом, деформація кістки, арозивна кровотеча та ін.) і загальні – сепсис, амілоїдоз (білкове переродження) внутрішніх органів, ендокардит та ін.

3 1 2

Загальна хірургія

Гематогенний остеомієліт. В основному уражає дітей у віці 8-14 років, хлопчики хворіють у 2 рази частіше, ніж дівчата. У 70 % випадків хвороба розпочинається у весняно-осінній період, що в більшості випадків пов’язано з переохолодженням, частими ангінами і гострими респіраторним захворюваннями (ГРЗ). Переважно гематогенний остеомієліт локалізується у великогоміл ковій кістці, нижній третині стегнової кістки, плечової кістки. Інфекція, попадаючи в кістковий канал, викликає гостре запалення кісткового мозку з наступним його гнійним розплавленням. Гній з кісткового каналу через гаверсові щілини проникає в товщу кістки, що призводить до утворення гнійнонекротичних ділянок кістки (секвестрів), які, відходячи або розплавляючись, утворюють секвестральну порожнину. У разі руйнування надкісниці гнійний вміст поширюється на прилеглі тканини, викликаючи остеомієлітну флегмону. Гнійник може самостійно розкритись з утворенням гнійних нориць, через які виділяються кісткові секвестри (рис. 2.4.13).

Клініка. За клінічним перебігом виділяють місцеву (локальну), коли процес локалізований у певній ділянці кістки, і генералізовану (септико-токсичну або септико-піємічну) форми остеомієліту. Остання перебігає з ознаками інтоксикації і сепсису. Гострий остеомієліт починається гостро, подібно до багатьох інфекційних хвороб. Спочатку з’являється загальна слабість, нездужання, підвищується температура тіла (39-40 0С). Хворі скаржаться на сильний головний біль, нудоту, втрату апетиту. Потім виникає лихоманка, запаморочення, галюцинації, деколи – ознаки подразнення мозкових оболонок. На 3-4-й - день захворювання в ділянці ураження з’являється припухлість м’яких тканин, помірне почервоніння шкіри, місцеве підвищення температури. На 10-12-й день захворювання при пальпації можна виявити флюктуацію. При рентгенологіч-

а

б

в

Рис. 2.4.13. Схемаформуванняостеомієлітичногоджерела:

а – гематогенний шлях поширення інфекції; б – формування первинного джерела; в – остеомієлітична порожнина з норицею; г

г – післятравматичний остеомієліт.

2.4. Хірургічна інфекція	3 1 3

ному дослідженні спостерігають відшарування потовщеної надкісниці. При несвоєчасному наданні якісної медичної допомоги гострий гематогенний остеомієліт може перейти в хронічну форму.

При посттравматичному остеомієліті гостре запалення розпочинається в м’яких тканинах і травмованій ділянці кістки. Паралельно з гнійним розплавленням некротизованих

	ділянок м’яких тканин відбу-
	вається ураження і секвестра-
	ція	пошкоджених			ділянок
	кістки. Розрізняють				первинні
	секвестри, що утворюються з
	вільних кісткових фрагментів,
	і вторинні – фрагменти кістки,
	що	є результатом			гнійного
	процесу (рис. 2.4.14).
		Остеомієліт як наслідок
	переходу запалення на кістку з
	прилеглих тканин розвиваєть-
	ся, як правило, при тривалому
	гнійному процесі в м’яких тка-
	нинах. Спочатку спостері-
	гається ураження прилеглої
	надкісниці (per continuitatem –
	через дотик), потім кіркової
	речовини.		При	відсутності
	адекватного лікування процес
	переходить у хронічну стадію.
Рис. 2.4.14. Післятравматичнийостеомієліт	Він проявляється періодичним
кістокправоїступні.	загостренням запального про-
	цесу, формуванням нориць з
	виділенням із них гною і сек-
	вестрів (рис. 2.4.15).
		В окремих випадках осте-
	омієліт може з самого початку
	набирати форму хронічного.
	До	цього	виду	остеомієліту
	відносять атипові форми захво-
	рювання: абсцес Броді (обме-
	жена гнійна порожнина, пере-
	важно в епіфізарній частині
Рис. 2.4.15. Остеомієліт ІІІ пальця лівої кисті	кістки, оточена сполучнотка-
(післяпанарицію).	нинною оболонкою),				альбумі-

3 1 4

Загальна хірургія

нозний остеомієліт Ольє (білковий ексудат, що локалізується переважно в кірковому шарі кістки), склерозивний остеомієліт Гарре (характеризується склерозуванням кістки, переважно діафізарної частини, за рахунок потовщення та ущільнення кісткової тканини і повної облітерації кістковомозкового каналу).

Лікування. Хворого з гострим остеомієлітом госпіталізують у гнійне хірургічне відділення. Лікування повинно бути своєчасним та повноцінним і спрямованим на: 1) ліквідацію інфекції; 2) підвищення реактивності організму та імунітету; 3) санацію місцевого ураження кістки.

Для боротьби з інфекцією призначають антибіотики (інколи їх вводять внутрішньокістково в ділянку ураженої кістки). З метою створення в кістці високої концентрації антибіотика, його можна вводити і внутрішньоартеріально.

Антибактеріальне лікування необхідно починати з моменту прийняття хворого в стаціонар. Використовують комбінацію 2-3 антибіотиків широкого спектра дії. Конкретний вибір останніх уточнюють за даними антибіотикограми, яку виконують не рідше одного разу на тиждень.

Для підвищення реактивності організму призначають антистафілококову плазму, g-глобулін, полібіолін. З метою підвищення імунітету застосовують імуностимулятори: тимоген, тималін, Т-активін і т. ін.

Місцеве лікування починають з іммобілізації кінцівки шиною або гіпсовою пов’язкою. Призначають УВЧ, електрофорез з антибіотиками, йодидом калію, лазеротерапію. При наявності гною в кістковомозковому каналі проводять остеопункцію і трепанацію кістки. Слід зазначити, що пункційний метод застосовують тільки у дітей віком 4-6 років. В інтрамедулярній фазі остеомієліту, сьогодні, замість традиційної широкої трепанації кістки проводять декомпресійну мікроостеоперфорацію з наступним внутрішньокістковим лаважем (промиванням) через дренажну трубку і введенням антибіотиків у кістковий канал. В екстрамедулярній фазі остеомієліту операцію доповнюють розкриттям і дренуванням параосальної і міжм’язової флегмони. При хронічному остеомієліті теж розкривають секвестральну порожнину, видаляють секвестри та гіпергрануляції. Рану дренують для наступного промивання і відсмоктування гнійного вмісту. Інколи її наповнюють біологічною пломбою – м’язами на ніжці. Після затихання запального процесу хороший ефект дає санатор- но-курортне лікування (Хмельник, Микулинці).

2.4.4. ГНІЙНІ ЗАХВОРЮВАННЯ ПАЛЬЦІВ І КИСТІ

Панарицій

Гнійне запалення тканин пальців називають панарицієм (panaricium). Вхідними воротами інфекції (стафілокок, стрептокок, змішана флора) служать тріщини, подряпини та ін. Залежно від локалізації процесу і стадії захворювання, панарицій поділяється на такі форми: 1) шкірний; 2) підшкірний; 3) кістковий; 4) суглобовий; 5) сухожильний (тендовагініт); 6) пароніхій (в процес втя-

2.4. Хірургічна інфекція	3 1 5

гується навколонігтьовий валик); 7) піднігтьовий; 8) пандактиліт (ушкодження всіх тканин пальця).

Клініка. При шкірній формі виникає локальна зона гіперемії, локальна болючість, невеликий набряк шкіри. При підшкірній формі палець дещо збільшений у розмірах за рахунок набряку, рухи в ньому обмежені, з’являється виражений пульсуючий біль, через який хворі не сплять. Спостерігають підвищення температури, лейкоцитоз. При кістковій формі панарицію на початковій стадії захворювання клінічні ознаки такі ж, як і при підшкірній формі. Надалі уражена фаланга набуває колбоподібної форми. При рентгенологічному дослідженні визначають кісткову деструкцію. При суглобовій формі палець набуває веретеноподібної форми, з’являється гіперемія шкіри (рис. 2.4.16).

При сухожильній формі палець набряклий, напівзігнутий, по ходу сухожилля спостерігають виражену болючість (визначення проводять гудзикуватим зондом). При спробі розігнути палець біль посилюється. При пароніхії навколонігтьовий валик набряклий, гіперемований, болючий. На пізніх стадіях при натискуванні на валик з-під нього виділяється гній. При піднігтьовому панариції в нігтьовій ділянці фаланги з’являється виражений біль, під нігтем просвічується гнійний вміст. При пандактиліті спостерігають гнійне запалення усього пальця, з’являються гнійні нориці, палець деформується, збільшується в об’ємі, набряклий, шкіра потовщена й ущільнена, рухи в пальці відсутні (рис. 2.4.17).

Лікування. Хворі з неускладненими панариціями лікуються, як правило, амбулаторно. Лікування цих хворих повинно будуватись з урахуванням фазності ранового процесу. На початкових стадіях (серозно-інфільтративне запалення) панарицію можна проводити консервативне лікування (УВЧ, ультразвукове опромінення). Широко застосовують ванночки з розчином марганце-

вокислого калію, 10 % розчином хлориду натрію або 4 % розчином бікарбонату натрію, але ефективність їх низька. Не слід застосовувати зігрівальні компреси, тим більше з мазями на жировій основі. Більш виправдана

Рис. 2.4.16. Суглобовий	Рис. 2.4.17. Пандактиліт I пальця лівої кисті.
панариційІІІпальцялівоїкисті.

3 1 6 Загальна хірургія

місцева гіпотермія хлоретилом із наступним накладанням напівспиртових або волого-висихаючих пов’язок (з антибіотиком та 20 % розчином димексину, 0,5 % розчином хлоргекседину тощо). Крім цього, необхідно призначити протизапальні засоби (бутадіон, месулід), антибіотики. Досить ефективним є внутрішньовенне регіонарне (під джгутом) введення антибіотиків. Їх вводять у вену під джгутом, накладеним на нижню третину плеча. Після введення антибіотика джгут утримують 20-30 хв.

Місцеву антибактеріальну терапію можна проводити за допомогою електрофорезу, ефективність її підвищується при додаванні протеолітичних ферментів (трипсину, хемопсину). Загальна антибіотикотерапія показана при дисемінації інфекції за межі пальців (наявності лімфаденіту, лімфангіїту та ін.). Слід зазначити, що пероральне застосування антибіотиків не дає необхідного лікувального ефекту. Більшість хворих з гнійно-некротичним процесом звертаються за медичною допомогою тоді, коли необхідно проводити хірургічне втручання. Метою операції при панариції є видалення гнійного ексудату, висічення нежиттєздатних тканин і попередження генералізації процесу.

При шкірній формі висікають ділянку змертвілого епідермісу. Іноді при цьому виявляють норицевий хід у підшкірну клітковину (панарицій у формі “запонки”). У цих випадках лікування проводять так, як при підшкірному панарицію.

При підшкірній формі панарицію застосовують анестезію за Лукашеви- чем-Оберстом. Розріз шкіри роблять поздовж, через осередок запалення, видаляють некротичні тканини, вводять гумовий випускник і використовують мазі на гідрофільній основі. Тільки їх відсутність може виправдати в цих умовах застосування розчинів антисептиків і гіпертонічного розчину хлориду натрію. Іноді після видалення некротичних тканин на рану накладають глухий шов.

При кістковій, суглобовій і сухожильній формах панарицію після анестезії проводять два розрізи по бокових поверхнях пальця. Ці розрізи поєднують з видаленням некротичних тканин і наступним лікуванням, як при гнійних ранах. При локалізації процесу на нігтьовій частині фаланги розріз роблять за формою ключки. Повне розсікання тканин за формою “риб’ячого рота” не проводять, оскільки розвивається деформація пальця з наступним порушенням функції.

При пароніхії в перші дні застосовують ванночки з перманганатом калію, спиртові компреси, змазування йодом. При неефективності – скальпелем надсікають нігтьовий валик на всій довжині по нігтьовій пластинці і проводять дренування. При пандактиліті, що не піддається лікуванню, ампутують палець.

Після завершення операції, при невеликих гнійних процесах пальців, на рану накладають пов’язки з мазями на гідрофільній основі (левомеколь, діоксиколь, 5 % діоксинова мазь і т. ін.). При глибоких панариціях (сухожильному, суглобовому, кістковому, пандактиліті) рани дренують гумовими смужками або трубками. Не слід використовувати турунди, які швидко втрачають свою

2.4. Хірургічна інфекція	3 1 7

дію і починають перешкоджати відтоку ранового вмісту. Після затихання гострого запалення гумові смужки або трубки видаляють і подальше загоєння рани відбувається під пов’язкою.

У післяопераційний період, до моменту очищення рани, перев’язки проводять кожного дня. Для полегшення заміни сухих пов’язок їх необхідно розмочувати, користуючись теплими ванночками з мийними засобами й антисептиками. Для очищення рани і оцінки її стану використовують такі антисептики: 0,5 % розчин хлоргексидину, 5 % розчин пероксиду водню, 0,1 % розчин лактату етакридину та ін. Оцінку стану гнійно-запального процесу та рани проводить тільки хірург. З переходом ранового процесу в фазу регенерації місцеве лікування рани здійснюють за загальними принципами. У цих випадках немає необхідності в іммобілізації пальців, кінцівки; проводять ЛФК, фізіотерапевтичне лікування.

При проведенні профілактики нагнійних процесів пальців і кисті необхідно звертати серйозну увагу на мікротравми і їх лікування. Особливу роль у профілактиці відіграє первинна хірургічна обробка ран, мікротравм, захист рук від них (рукавички), догляд за станом рук.

2.4.6. АНАЕРОБНА ІНФЕКЦІЯ

Поняттяпроанаеробнуінфекцію

Анаеробна інфекція виникає внаслідок проникнення мікроорганізмів, які живуть і розмножуються без кисню (повітря). Збудниками анаеробних інфекцій є: спороутворювальні бактерії з роду Clostridium (Cl.); неспороутворювальні грамнегативні палички роду Bacteroides, Fusobacterium, з яких найчастіше зустрічаються B. fragilis, B. melaninogenicus, F. nucleatum, F. mortiferum, F. necroforus; грампозитивні анаеробні коки – пептококи (анаеробні стафілококи), пептострептококи (анаеробні стрептококи); грампозитивні анаеробні палички – Propionbacterium acnes; анаеробні грамнегативні коки – вейлонели (Veillonella parvula). Попавши в рану, анаероби при наявності змертвілих, розчавлених, знекровлених тканин швидко розмножуються, поширюються і викликають інтоксикацію організму. Найчастіше трапляються такі форми анаеробної інфекції, які викликають газову гангрену і правець.

Газовагангрена

Збудниками її є Cl. perfringens, Cl. oedematiens, Cl. hystoliticus та Vibrion septicum. У більшості випадків захворювання викликається комбінацією цих мікробів. В останнє десятиріччя у хворих із газовою інфекцією почали висівати Cl. soldelli, fllux, sporogeneus. Основним джерелом зараження ран анаеробними збудниками є земля і забруднений нею одяг. Тривалість інкубаційного періоду інфекції може бути від кількох годин до 2-3 тижнів. Чим коротший інкубаційний період, тим тяжче перебігає захворювання. Слід зазначити, що

3 1 8

Загальна хірургія

анаеробна інфекція перебігає без ознак специфічного запалення, характеризується змертвінням тканин, розвитком набряку, утворенням газу в тканинах і токсинів, що виділяються мікробами.

За патологоанатомічними змінами і клінічним перебігом розрізняють такі форми газової гангрени: набрякову (з явищами сильного набряку тканин та інтоксикації; рис. 2.4.18); емфізематозну (утворюється газ у тканинах); некротичну (переважає некроз тканин); флегмонозну (перебігає за типом флегмони, розплавляючи м’які тканини) і змі-

шану форму (характери-

зується сильним набряком і газоутворенням) .

Мікроби, як прави-

Рис. 2.4.18. Газова гангрена правого стегна. ло, розповсюджуються

епіфасціально (у вигляді целюліту), субфасціально і по міжфасціальних проміжках, уражаючи в першу чергу м’язи, судини, нерви. М’язи стають тьмяними, сірими, насиченими газовими бульбашками, легко розминаються пальцями (клостридіальний міозіт).

Клініка. До ранніх ознак газової гангрени відносять розпираючий біль, відчуття стискання пов’язки. Шкіра бліда, на її фоні чітко видно підшкірні вени. З часом шкірні покриви стають багряними, з окремими ділянками синюшних плям. Епідерміс у багатьох місцях відшаровується і утворюються міхурі, наповнені прозорим або каламутним ексудатом. При пальпації шкіри визначають крепітацію, “рипіння свіжого снігу”. Для діагностики важливе значення має симптом “лігатури”, за А.В. Мельниковим. На 8-10 см вище рани на кінцівку накладають лігатуру і спостерігають 2-6 год. Врізування лігатури в тканини свідчить про збільшення набряку, характерне для анаеробної інфекції.

При рентгенологічному дослідженні на ураженій кінцівці контуруються смуги просвітлення, які разшаровують м’язи – симптом Краузе.

До загальних ознак захворювання відносять: тахікардію, зниження артеріального тиску, збудження хворого, ейфорію. Температура тіла сягає 38-39 0 С. Дихання стає частішим. При дослідженні крові виявляють лейкоцитоз, збільшену швидкість осідання еритроцитів (ШОЕ), зменшення кількості еритроцитів, гемоглобіну. Різко порушується видільна функція нирок, швидко розвивається олігурія, а потім – анурія. Захворювання перебігає бурхливо, і при несвоєчасно розпочатому лікуванні швидко (протягом 2-3 діб) настає смерть.

Лікування. Основними принципами лікування газової гангрени є: своєчасне й адекватне оперативне втручання, цілеспрямована антибактеріальна терапія, підтримка і стимуляція захисних сил організму, профілактика та лікування ускладнень. Хірургічне лікування є основним. Характер операції визна-

2.4. Хірургічна інфекція	3 1 9

чається анатомічною локалізацією ураження анаеробною інфекцією та ступенем поширення запального процесу. Ставлення до існуючого оперативного лікування (ампутації кінцівки, екзартикуляції) сьогодні переглядається. Невиправдана втрата при ампутації набряклих, але життєздатних тканин призводить до зниження місцевих факторів імунного захисту, залишає рану непідготовленою до “зустрічі з мікробами”. Лампасні розрізи шкіри теж не вирішують проблеми детоксикації та лікування‚ до того ж вони є додатковою тяжкою травмою для хворого. Тому, на сьогодні, методом вибору при газовій гангрені є первинна хірургічна обробка рани, метою якої є максимальне видалення гнійного ексудату, висічення всіх некротизованих тканин, проведення лампасних розрізів з обов’язковою фасціотомією та дренуванням ран кінцівки. При цьому некректомію (висікання змертвілих тканин) проводять у межах ураженої ділянки без порушення цілості інших фасціальних утворів, по яких може поширюватися інфекція. Фасціотомію потрібно проводити в межах фасціального футляра; при поширенні інфекції на інші сегменти або сусідню групу м’язів фасціотомію здійснюють з окремого розрізу. В усіх випадках дно і краї рани необхідно обколоти антибіотиком широкого спектра дії для профілактики розвитку і лікування банальної хірургічної інфекції. Рану при цьому ретельно промивають 3 % розчином пероксиду водню, 1-2 % розчином хлораміну, дренують і не зашивають. При наявності некрозу сегмента кінцівки або у вкрай тяжких випадках захворювання проводять вимушену ампутацію або екзартикуляцію кінцівки в межах здорових тканин. Як доповнення до операції, але не замість неї, у хворих з анаеробною інфекцією показана гіпербарична оксигенація з підвищеним тиском у камері до 3 атм. На першу добу проводять 3-4 сеанси по 2-2,5 год. У наступні дні сеанси можна проводити один раз на день. Поряд із цим, застосовують інтенсивну інфузійну терапію, хворим вводять до 3-4 л рідини; призначають плазму, альбумін, протеїн, гемодез, розчини електролітів. Одночасно внутрішньовенно вводять великі дози антибіотиків. Хороший ефект дає бензилпеніцилін (20-50 млн ОД на добу). Високу активність і широкий спектр дії має кліндаміцин (600 мг 4 рази на добу); мефоксин (1 г 3 рази на добу); тієнам (1 г 2-3 рази на добу). Всі антибактеріальні препарати повинні застосовуватись із моменту встановлення діагнозу газової гангрени. З лікувальною метою використовують протигангренозну полівалентну сироватку (по 150000-200 000 АО) протягом декількох днів. Перед введенням 100 мл сироватки розводять у 200-400 мл ізотонічного розчину хлористого натрію, підігрівають до 36-37 0 С і вводять спочатку 1 мл; при відсутності реакції через 5 хв вливають усю дозу з розрахунку 1 мл (25 крапель) на 1 хв.

Слід пам’ятати, що набагато легше попередити газову гангрену, ніж її лікувати. А тому при великих забруднених ранах, особливо у хворих із хронічною артеріальною недостатністю, діабетичною стопою, виправданим є введення профілактичних доз протигангренозної сироватки. Профілактична доза становить 30 000 АО (10 000 АО сироватки antiperfringens, 15 000 AO

3 2 0

Загальна хірургія

antioеdematiens і 5 000 AO antivibrion septiens). Газова гангрена належить до контагіозних захворювань, тому хворих із цією інфекцією слід ізолювати в окремі палати, виділити для них предмети догляду і необхідні інструменти.

Використаний перев’язувальний матеріал спалюють, інструменти дезінфікують, миють і стерилізують кип’ятінням у 2 % розчині гідрокарбонату натрію протягом години або окремо в сухожаровій шафі при температурі 180-200 оС. Білизну, халати, ковдри теж замочують у 2 % розчині гідрокарбонату натрію в окремій посудині та дезінфікують у спеціальних камерах. Медичний персонал, який контактує з цими хворими, повинен суворо дотримуватись правил асептики та особистої гігієни. Медичний персонал після операції чи перев’язки повинен змінювати халати та рукавички і старанно мити та дезінфікувати руки (700 етиловим спиртом, 0,5 % розчином хлоргексидину та ін.). Операційну та пере- в’язочну після виконаних маніпуляцій ретельно прибирають (миють підлогу, стіни дезінфекційним розчином, опромінюють бактерицидними лампами). У палаті проводять 2-3 рази вологе прибирання, а після закінчення лікування хворого – повну дезінфекцію ліжок, меблів, стін, добре провітрюють.

Неклостридіальнаанаеробнаінфекція

За останні десятиріччя набула поширення анаеробна неспороутворювальна (неклостридіальна) інфекція родини Bacteroidaeas. Ці бактероїди постійно перебувають у слизовій оболонці ротоглотки, шлунково-кишковому тракті, жовчних і сечових шляхів і т. ін. До цієї групи неспороутворювальних анаеробів належить близько 20 видів мікроорганізмів. На сьогодні встановлено, що у 75-85 % хворих з інфекційними ускладненнями після оперативних втручань висівають неклостридіальну мікрофлору. Як правило, ці мікроорганізми в ранах містяться в асоціаціях з іншими збудниками гнійної інфекції (стафілококами, Proteus vulgaris, Escherichia coli та ін.). Особливістю такої асоціації неклостридіальної і звичайної гнійної мікрофлори (гнильна інфекція) є те, що звичайна мікрофлора в тканинах, розмножуючись, поглинає кисень і створює умови для життєдіяльності анаеробам, внаслідок чого утворюється гнильний процес. Розплавлення тканин (підшкірножирової клітковини, фасцій, м’язів) супроводжується виділенням значної кількості брудного і смердючого гною.

Клініка. Основними ознаками розвитку неклостридіальної інфекції є: смердючий (гнильний) запах, тупий біль у рані, її тьмяний вигляд, вдавлення швів, наявність бульбашок газу у виділеннях (у гної). Стан хворого погіршується, з’являються ознаки ендогенної інтоксикації: тахікардія, пітливість, ціаноз губ і шкіри з рум’янцем на обличчі, втрата апетиту, загальна слабість, адинамія. Слід зазначити, що перебіг анаеробної неклостридіальної інфекції часто ускладнюється розвитком септичного шоку і поліорганної недостатності.

Лікування. Основним методом лікування ран, ускладнених неклостридіальною інфекцією, є хірургічне втручання: проводять розкриття та дренування гнійного осередку. При цьому рана залишається відкритою, її промивають 1-