Загальна хірургія

2.5. Пухлини	3 4 1

Рис. 2.5.2. Ліпома спини.

Рис. 2.5.3. Гемангіома обличчя.

структуру, покрита тонкостінною капсулою, росте повільно, виникає всюди, де є жирова тканина. В основному локалізується на кінцівках, передній стінці живота. Пухлини можуть сягати гігантських розмірів

(рис. 2.5.2).

Хондрома

Це пухлина, що розвивається з хрящової тканини, виникає переважно на тих кістках, на яких в ембріональний період був хрящ. Хондрома частіше росте в метафізах довгих трубчастих кісток, але зустрічається і в кістках таза, на фалангах пальців. Відзначається повільним ростом.

Остеома

Це пухлина, що розвивається з кісткової тканини, росте повільно і може перетворюватись у злоякісну остеосаркому.

Ангіома

Це вроджена судинна пухлина, що розвивається з кровоносних (гемангіома) судин

(рис. 2.5.3).

Локалізується частіше на губах, щоках, у порожнині рота, може виникати і на внутрішніх органах (печінці, селезінці, шлунку тощо). Розрізняють просту, печеристу (губчасту) і гіллясту форми гемангіоми. Вона може розриватись і ускладнюватися кровотечею. До гемангіоми зараховують і родимі плями, в яких є завжди розширена сітка кровоносних судин. Пухлину, що утворюється з лімфатичних судин називають лімфангіомою. Вона переважно локалізується теж на обличчі, іноді сягає дуже великих розмірів, спотворюючи обличчя (рис 2.5.4.).

Міома

Це пухлина, що розвивається з м’язової тканини. Якщо вона походить із гладкої мус- Рис. 2.5.4. Лімфангіома обличчя. кулатури, то її називають лейоміомою; такі

3 4 2

Загальна хірургія

пухлини частіше локалізуються в травному каналі, сечовому міхурі. Пухлину, що утворюється з поперечносмугастої мускулатури називають рабдоміомою. Ця пухлина характеризується повільним ростом.

Невринома

Розвивається зі шванівської оболонки периферичних нервів. Трапляється нечасто, в основному локалізується у сідничному нерві, нервах верхніх кінцівок. Це невелика пухлина, яка супроводжується вираженим больовим синдромом.

Гліома

Може виникати із білої або сірої речовини головного чи спинного мозку. Іноді локалізується на сітківці ока. Незважаючи на те, що пухлина за своєю будовою доброякісна, вона характеризується швидким ростом із проростанням у навколишні тканини. Залежно від локалізації гліома може викликати ту чи іншу клінічну картину пухлини головного, спинного мозку. Після видалення гліоми може настати рецидив.

Слід пам’ятати, що поділ пухлин на доброякісні та злоякісні є умовним і допускається тільки при клінічній оцінці захворювання. Доброякісні пухлини, розташовані близько до життєво важливих органів, можуть порушувати їх функцію і призводити до смерті хворого (пухлина мозку, середостіння та ін.).

2.5.3. ЗЛОЯКІСНІ ПУХЛИНИ

Злоякісні пухлини, які виникають з епітеліальної тканини називають раковими (карциномами): аденокарцинома, плоскоклітинний рак і т. ін.

Рак

Це найпоширеніша злоякісна пухлина. Вона становить 90 % від усіх злоякісних пухлин. Швидкий ріст пухлини і недостатнє її кровопостачання призводить до змертвіння, розпаду окремих ділянок пухлин, утворення порожнин і виразок, що досить часто усклад-

	нюються кровотечами. Ракова ви-
	разка має характерні ознаки: її краї
	і дно щільні, покриті брудним, саль-
	ним вмістом (рис. 2.5.5).
	При рості ракова пухлина руй-
	нує прилеглі тканини, проростаючи
	в них. Раковий процес часто, особ-
	ливо на термінальних стадіях, суп-
	роводжується кахексією – різким
	виснаженням організму.
	Злоякісні пухлини, які виникають
	із сполучнотканинних структур і
Рис. 2.5.5. Рак шкіри.	других тканин мезенхімального по-

2.5. Пухлини		3 4 3
		ходження (кісткова, судинна, м’язова) на-
		зивають саркомами (рис.2.5.6). Таку назву
		ці пухлини одержали тому, що на розрізі ма-
		ють вигляд риб’ячого м’яса (“саркос” – м’я-
		со). Залежно від вихідної тканин, пухлина
		може бути у вигляді фібросаркоми (із спо-
		лучної тканини), хондросаркоми (із хрящо-
		вої), остеосаркоми (із кісткової), ангіосар-
		коми (із судинної) і т. ін.
		Саркома
		Це одна із найбільш злоякісних пухлин.
		Злоякісні пухлини характеризуються
		бурхливим інфільтративним та інвазивним
		(проникаючим) ростом, руйнуванням тка-
		нин і швидко призводять до смерті хворого.
		Злоякісні клітини можуть відриватись і з
		течією крові, лімфи переноситись в інші
	Рис. 2.5.6. Лімфосаркома
		органи, утворюючи нові вогнища пухлин –
	пахвинно-стегновоїділянки.
		метастази. На сьогодні вважають, що рак

росте з однієї малігнізованої клітини. Для виникнення пухлини d – 1 см необхідно 30 епізодів поділу з врахуванням розмноження клітин в геометричній прогресії. Більшість пухлин від появи до моменту їх прояву та виявлення існують у людському організмі від 1 до 10 років. Так, вважають, що при раку молочної залози від появи першої клітини до утворення пухлини діаметром 2 см, проходить близько двох років. На початку свого розвитку злоякісна пухлина не має клінічних ознак. У більшості випадків появі злоякісної пухлини передує травма або тривалий запальний процес. А тому у формуванні патологічного процесу виділяють три стадії: 1) передракового стану та передракових захворювань; 2) доклінічна,

на цій стадії відбувається ріст пухлини, вона перебігає без клінічних ознак і функціональних порушень ураженого органа, а виявити пухлину можна лише за допомогою спеціальних методів дослідження (едоскопії, ультрасонографії, рентгенологічного дослідження і т. ін.); 3) клінічна, на цій стадії уже виникають функціональні порушення ураженого органа і клінічні ознаки захворювання. Бурхливий ріст злоякісних пухлин в організмі зумовлює накопичення токсичних продуктів, які погіршують стан хворого. Інфільтративний та інвазивний ріст злоякісних пухлин може створювати умови для їх проростання в сусідні органи і тканини. Після видалення таких пухлин часто настають рецидиви.

Клінікаідіагностикапухлин

Проводячи обстеження хворого з підозрою на пухлину, медичний працівник повинен дати відповідь на три питання: 1) чи є у даного хворого справжня пухлина, чи це запальний інфільтрат, який є ознакою іншого захворювання; 2)

3 4 4 Загальна хірургія

яка це пухлина – доброякісна чи злоякісна; якщо злоякісна, то чи є метастази; 3) якому лікуванню підлягає дана пухлина? Клінічні прояви доброякісних пухлин залежать від маси, локалізації, розташування та функціональних порушень ураженого органа або частини тіла. Досить часто вони не мають клінічних ознак і виявляються випадково. Ріст доброякісних пухлин повільний, загальний стан хворого не змінюється. Доброякісні пухлини внутрішніх органів можуть викликати кишкову непрохідність, жовтяницю, розпадатись і зумовлювати кровотечу та ін. При пальпації поверхнево розташованих доброякісних пухлин вони є: рухомими, округлої форми, не спаяні з навколишніми тканинами та лімфатичними вузлами, не болючі.

У клінічному перебігу злоякісних пухлин виділяють чотири синдроми: син-

дром малих ознак, порушення функції ураженого органа, наявність патологічних виділень, “плюс тканина”.

На початку свого розвитку злоякісна пухлина перебігає безсимптомно, згодом з’являються ознаки дискомфорту: втрачається інтерес до роботи, безпричинна втомлюваність, виникає апатія. Так, при раці шлунка знижується апетит, з’являється нудота, відраза до м’ясної їжі спостерігається схуднення та ін. Виникає так званий “синдром малих ознак” злоякісного захворювання описаний А.І. Савицьким. До цих ознак приєднується біль у ділянці шлунка, печінки, таза та ін. Згодом виникає порушення функції ураженого органу та появляються пато-

логічні виділення (слизь, кров, гній – із молочної залози, прямої кишки і т. ін.). Великі пухлини часто розпадаються та супроводжуються кровотечею, перфорацією порожнистих органів (шлунка, кишечника, сечового міхура та ін.).

Важливе місце у виявленні пухлинних захворювань займає об’єктивне обстеження хворого. Воно грунтується на звичайних методах клінічного вивчення – огляді, пальпації, перкусії, аускультації. При цьому визначають величину, характер, консистенцію, вплив пухлини на навколишні тканини, наявність метастазів (рис. 2.5.7).

При локалізації пухлин у роті, носоглотці, прямій кишці їх необхідно досліджувати пальцем. Усім жінкам із підозрою на онкологічне захворювання внут-

		рішніх статевих органів
		слід проводити бімануаль-
		не гінекологічне обстежен-
		ня. Важливе значення у
		встановленні діагнозу он-
		кологічного захворювання
		мають додаткові методи
		дослідження та визначен-
		ня синдрому “плюс ткани-
а	б	на”: 1) ендоскопічне дослі-

дження (гастродуоденос-

	Рис. 2.5.7. Рак пілоричного відділу шлунка і	копія (ГДС), колоноскопія,
	дванадцятипалоїкишки:а– шлунок;
		бронхоскопія, цистоско-
	б – дванадцятипала кишка.

2.5. Пухлини	3 4 5

пія); 2) біопсія, цитологічне дослідження; 3) ультрасонографія (ехографія); 4) ком- п’ютерна томографія; 5) визначення онкомаркерів – специфічних речовин, які продукуються пухлинними клітинами (α -фетопротеін – для раку печінки, карціноембріональний антиген – для аденокарціноми шлунка, товстої кишки і т. ін.).

Клінічнакласифікаціяпухлин

При вирішенні питання про лікування хворого із злоякісною пухлиною необхідно знати стадію захворювання і клінічну групу.

Класифікація пухлин за стадіями та групами.

Термін “стадія” означає ступінь поширення пухлини на момент її розпізнавання. Він включає в себе місцеві поширення пухлини, регіонарне і віддалене метастазування.

Розрізняють чотири стадії злоякісних новоутворень:

І стадія – пухлина займає обмежену ділянку органа, не проростає в сусідні органи, не дає метастазів; її можна оперувати, прогноз хороший;

ІІ стадія – пухлина великих розмірів, може проростати в стінку органа, але не виходить за його межі, можливі поодинокі метастази в регіонарні лімфатичні вузли першого порядку; її можна оперувати, але при цьому немає впевненості в її повному видаленні;

ІІІ стадія – пухлина великих розмірів, виходить за межі ураженого органа, проростає в навколишні тканини, дає множинні метастази в регіонарні лімфатичні вузли другого порядку; пухлина операбельна, але в більшості випадків не резектабельна;

ІV стадія – метастази пухлини у віддалені органи і лімфатичні вузли; пухлина не операбельна, прогноз поганий.

Поняття “клінічна група” передбачає категорію обліку, яка характеризує стан хворого на даний конкретний період часу і визначає тактику лікування. Розрізняють такі клінічні групи:

Іа – хворі з підозрою на онкологічне злоякісне захворювання; підлягають дообстеженню;

Іб – хворі з передпухлинними захворюваннями або доброякісними пухлинами (хронічний гастрит, виразкова хвороба шлунка, мастопатія і т. ін.); підлягають оздоровленню;

ІІ – хворі зі злоякісними пухлинами, які підлягають спеціальному лікуванню (хіміотерапії, променевій терапії та ін.);

ІІа – хворі зі злоякісними пухлинами, які підлягають радикальному (хірургічному) лікуванню, успіх якого цілком імовірний;

ІІІ – хворі зі злоякісними пухлинами після радикальних операцій без рецидивів і метастазів (практично здорові); підлягають спостереженню і профілактичному лікуванню;

ІV – хворі із запущеними злоякісними пухлинами, метастазами у віддалені органи і лімфатичні вузли, що потребують симптоматичного лікування або паліативної операції.

3 4 6

Загальна хірургія

Для кращого розуміння характеру росту ракових пухлин онкологами різних країн запропонована Міжнародна класифікація пухлин, яка включає наступні параметри: T, N, M, P, G.

Т – tumor, характеризує розмір первинної пухлини і відображає стадію пухлини (Т1-4). Критерій Т для кожного органа має свої особливості: для раку кишечника Т1 – пухлина займає незначну частину стінки кишки; Т2 – пухлина займає половину окружності кишки; Т3 – займає 2/3 або всю окружність кишки; Т4 – пухлина звужує просвіт кишки, викликаючи кишкову непрохідність.

Для пухлин молочної залози: Т1 – пухлина розміром до 2 см; Т2 – пухлина розміром 2-5 см, втягнутий сосок, шкіра; Т3 – пухлина розміром 5-10 см, зрощена з шкірою або фіксована до грудної клітки; Т4 – пухлина розміром більше 10 см з ураженням шкіри грудної стінки або із розпадом.

N – nodes, характеризує ураження лімфатичних вузлів: N0 – ознак ураження лімфатичних вузлів немає; N1 – поодинокі метастази в регіонарні лімфатичні вузли першого порядку; N2 – множинні метастази в регіонарні лімфатичні вузли другого порядку, які фіксовані між собою (пакет) і навколишніми тканинами; N3 – метастази у віддалені лімфатичні вузли; Nх – не досить даних для оцінки регіонарних лімфатичних вузлів.

М – metastasis, вказує на наявність віддалених метастазів: М0 – метастази відсутні, М1 – наявні, Мх – не досить даних для визначення віддалених метастазів.

Р – penetration, проростання стінки порожнистого органа: Р1 – рак, що проріс лише в слизову оболонку; Р2 – рак, що проростає в підслизову оболонку; Р3 – рак, що проріс у субсерозну оболонку; Р4 – пухлина проросла в серозну оболонку і вийшла за межі органа.

G – grade, ступінь диференціації клітин (злоякісності): G1 – пухлина низького ступеня злоякісності (клітини високодиференційовані); G2 – пухлина середнього ступеня злоякісності (клітини низькоференційовані); G3 – пухлина високого ступеня злоякісності (клітини недиференційовані). Диференційовані пухлини нагадують тканину, із якої вони походять. Недиференційовані пухлини втрачають нормальну вихідну структуру і визначити належність пухлини до певного органа дуже важко або неможливо.

Рання діагностика злоякісних пухлин (у І-й стадії захворювання) визначає успіх лікування. Своєчасним є діагноз, встановлений у ІІ-й та в деяких випадках у ІІІ-й стадіях захворювання. У цих випадках можна повністю вилікувати хворого від злоякісної пухлини. Виявлення пацієнтів у ІІІ-й та, особливо, у ІV- й стадіях захворювання свідчить про пізню діагностику та запущеність захворювання. Важливе значення у ранньому виявленні пухлин має онкологічна настороженість. Завдання фельдшера, акушерки, які проводять профілактичні огляди або огляд хворого, який прийшов на прийом з приводу любого захворювання, запідозривши пухлину, потрібно терміново направити його до лікаря-онколога.

Принципилікуванняпухлин

Вибір правильної стратегії лікування онкологічних хвороб має таке ж важливе значення для хворого, як і рання діагностика. Існують три основних методи

2.5. Пухлини	3 4 7

лікування: хірургічний (оперативна онкологія); променева терапія; медикаментоз-

на терапія – хіміо- і гормонотерапія (терапевтична онкологія). При визначенні тактики оптимального лікування кожного онкологічного хворого необхідно розглянути такі питання: 1) чи пухлина локалізується лише у місці свого походження; 2) чи реальним і виправданим є радикальне (хірургічне) чи специфічне радіологічне (хіміотерапія) лікування; 3) чи слід спрямувати комплекс лікувальних заходів лише на полегшення стану хворого (симптоматичне, паліативне лікування). Пухлини, які не мають метастазів, піддаються радикальним способам лікування (наприклад, хірургічному чи радіологічному), тоді як пухлини, які поширились, потребують комплексного лікування хіміотерапією, гормонотерапією в поєднанні з хірургічним або променевим лікуванням. Раціональна комбінація всіх трьох методів лікування дозволяє досягти найкращих результатів.

Лікування доброякісних пухлин, як правило, оперативне. Воно полягає у видаленні пухлини разом із капсулою та наступним її гістологічним дослідженням. При невеликих, поверхнево розташованих доброякісних пухлинах можлива і вичікувальна тактика. Абсолютними показаннями до видалення доброякісних пухлин є: а) наявність ознак стиснення сусідніх органів; б) постійна травматизація поверхнево розташованих пухлин одягом; в) прискорення росту і підозра на злоякісне переродження пухлини.

Лікування злоякісних пухлин залежить від стадії розвитку хвороби. Воно може бути хірургічним, променевим, хіміотерапевтичним, гормонота імунотерапевтичним.

Хірургічне лікування є основним, досить часто його поєднують із променевою і хіміотерапією (рак молочної залози, матки, яєчників та ін.). Протипоказанням до хірургічного лікування є неоперабельність пухлини (ІІІ-ІV стадії). При виконанні операцій в онкологічних хворих обов’язково потрібно дотримуватись принципу абластики: видалення пухлин у межах здорових тканин; видалення органа в єдиному блоці з регіонарними лімфатичними вузлами; попередня пере- в’язка лімфатичних і кровоносних судин; обережні маніпуляції з пухлиною.

Важливе значення має антибластика – комплекс заходів, направлених на знищення клітин злоякісної пухлини в операційній рані (обробка рани антисептиками, хіміопрепаратами, рентгенівським і лазерним промінням і т. ін)

Будь-яка операція в онкологічного хворого повинна бути радикальною – видаляють весь орган (матку, шлунок, легеню та ін.) або його значну частину разом із регіонарними лімфатичними вузлами. До радикальних операцій відносять і комбіновані, під час яких разом із ураженим органом видаляють або проводять резекцію іншого органа, в який проросла пухлина.

Паліативні операції – видалення органа або його частини – виконують при наявності метастазів, розпаді пухлини, кровотечі, перфорації ракової пухлини. Їх здійснюють для ліквідації окремих симптомів, продовження і забезпечення максимально повноцінного життя у онкологічних хворих.

Симптоматичні операції виконують для полегшення стану хворих при наявності метастазів і ускладнень, пов’язаних із ростом пухлини, без її вида-

3 4 8

Загальна хірургія

лення (гастростома при раці стравоходу, міжкишковий анастомоз при раці кишечника, трахеостомія при раці гортані та ін.).

Променеву терапію застосовують досить часто, як самостійний спосіб лікування за допомогою спеціальних установок і радіоактивних речовин (60Со, 137Cs та ін.; при раці губи, шийки матки, шкіри та ін.), так і в комплексному лікуванні. В основному її проводять у поєднанні з хіміотерапією.

Хіміотерапію, як правило, застосовують у комплексному лікуванні з іншими методами – з хірургічним або променевим. Розрізняють такі групи хіміопрепаратів:

1. Алкілувальні препарати (цитостатики) – циклофосфан, тіофосфамід

(Тіо-Теф), дегранол, сарколізин тощо. Ці препарати, діючи на алкільну групу (СН2), порушують обмін речовин у раковій клітині, і вона гине.

2. Антиметаболіти – препарати, що діють на обміні – процеси в пухлинних клітинах, і порушують синтез ДНК та РНК, що призводить до загибелі злоякісних клітин (меркаптопурин; 5-фторурацил, фторафур, метотрексат тощо).

3. Протипухлинні антибіотики, які блокують синтез ДНК і РНК, продукуються грибками або мікроорганізмами: андріаміцин, блеоміцин, дактиноміцин Д, мітоміцин С, спірубіцин, брунеоміцин, рубоміцин, сарколізин та ін.

4. Препарати рослинного походження – мітотичні отрути, які блокують фазу поділу клітин: віндезин, вінкристин, вінбластин, колхамін, амітозин. Останнім часом з’явився новий препарат – алкалоїд чистотілу – “Україн” В. Новицького (1999). Препарат, накопичуючись у тканинах пухлини, блокує її і пригнічує подальший ріст ракових клітин. Однак, за даними самого автора, цей препарат діє неоднаково на всіх хворих. У 10 % хворих на рак він взагалі не діє, лише у 70 % стримує подальший розвиток онкохвороби і не дає розростися метастазам, а у 20 % хворих настає одужання.

5. Інші протипухлинні препарати:

а) ферменти (L-аспарагіназа);

б) гормони (андрогени) застосовують при раці молочної, передміхурової залози: (тестостерон, метилтестостерон, синестрол, діетилстильбестрол);

в) похідні сечовини (ломустин, гідроксисечовина); г) сполуки платини (цисплатин, карбоплатин, платидіам); д) похідні метилгідразину (прокарбазин).

Останнім часом використовують і імунні препарати (хрящ акули, (катрекс), вітурид Воробйової, фітопрепарат Яворського, арменікум і т. ін.). Однак, слід зазначити, що у більшості випадків хіміотерапевтичні препарати дають лише короткочасний ефект, через деякий час ріст пухлини відновлюється, а повторні курси тим самим препаратом є неефективними. А тому на сьогодні більшість лікарів-онкологів рекомендують хіміотерапію як метод, що доповнює хірургічне і променеве лікування злоякісних пухлин.

2.5. Пухлини	3 4 9

2.5.4. ОРГАНІЗАЦІЯ ДОПОМОГИ ОНКОЛОГІЧНИМ ХВОРИМ

Доглядзаонкологічнимихворими

У кожному випадку захворювання потрібно щадити психіку хворого, ретельно приховувати від нього справжній діагноз. Терміни “рак”, “саркома” потрібно заміняти словами “язва”, “звуження”, “ущільнення” і т. д. Слід уникати і латинських термінів “канцер”, “ц-р”, “бластома”, “неоплазма”, багато хворих розуміють цю термінологію. Догляд за онкологічними хворими має свою специфіку. Навіть, при погіршанні стану хворого слід підтримувати у нього надію на швидке одужання. Більшість онкологічних хворих мають раниму психіку, дуже дратівливі, тому з самого початку лікування їх необхідно відділяти від інших хворих.

Передопераційну підготовку в онкологічних хворих проводять за загальними правилами. Однак вона має свої особливості і залежить від об’єму наступної операції, локалізації пухлини, стадії поширення, характеру уражених органів і тканин, віку і стану хворого. Передопераційна підготовка повинна бути інтенсивною і нетривалою. Операцію виконують тільки після необхідної нормалізації функцій внутрішніх органів, стабілізації клінічних і біохімічних показників крові та покращання загального стану хворого. У тих випадках, коли не вдалось виконати радикальну операцію або вона закінчилась накладанням колостоми або сигмостоми, хворим не слід говорити правду про її результат. Їх необхідно заспокоїти і говорити, що це тимчасовий стан, а після покращання його, через деякий час стому можна буде легко ліквідувати. Залежно від тяжкості перенесеної операції хворих розміщують у палати інтенсивної терапії або післяопераційні палати, де вони перебувають протягом перших 2-3 днів, після чого їх переводять у загальні палати. Догляд за хворими після радикальних операцій не відрізняється від догляду за хворими з іншою хірургічною патологією. Головним завданням лікування хворого в післяопераційний період є проведення заходів з корекції наявних порушень, викликаних операційною травмою, і попередження післяопераційних ускладнень. Хворі після паліативних методів лікування і неоперабельні хворі після виписування із стаціонару потребують домашнього догляду. Він повинен здійснюватися фельдшером, акушеркою або патронажною сестрою. Хворим необхідно створити на дому оптимальні умови для їх одужання і подальшого життя. Для цього слід виділити й обладнати кімнату, де буде знаходитись хворий, винести з кімнати зайві речі, вибрати зручне ліжко. Медичні працівники повинні потурбуватися про те, щоб необхідні предмети догляду (поїльник, грілка, судно, сечоприймач і т. ін.) знаходились під рукою, були чистими і готовими до використання. Їжа в онкологічних хворих повинна бути висококалорійною, містити достатню кількість білків, жирів і вуглеводів, клітковини. Притримуватись яких-небудь спеціальних дієт не потрібно. Хворим із запущеними формами раку шлунка призначають стіл № 1 (сметана, сир, відварна риба, м’ясні бульйони, парові котлети, фрукти, овочі та ін.). Під час вживання їжі рекомендують приймати 1-2 столові ложки 1 % соляної кислоти з пепсином. Для покращання апетиту можна дати пиво, вино. При непрохідності твердої їжі

3 5 0

Загальна хірургія

у хворих із раковим ураженням стравоходу, шлунка їм необхідно готувати рідку їжу. Досить часто при пухлинах стравоходу або шлунка для харчування накладають шлункову (гастростому) або кишкову (ентеростому) норицю. Харчування проводять через хлорвінілову трубку (діаметром 1,5-2 см), введену в

просвіт шлунка або кишки. Рідку їжу вводять шприцом Жане або через лійку. Після харчування просвіт трубки промивають водою і закривають затискачем. Поряд з цим, необхідно слідкувати за станом нориці, своєчасно її обробляти, підтримувати чистоту і сухість шкіри. При її запаленні або мацерації необхідно зразу ж навколо гастростоми нанести шар пасти Ласара або цинкової мазі.

В онкологічних хворих часто виникають запори. Для їх профілактики потрібно своєчасно призначити послаблювальні засоби: сульфат магнію, натрію (приймати натще 20-30 г розчиненого в Ѕ склянці води і запивати 1-2 склянками теплої перевареної води), рицинову олію, жостер, сену та ін.

Одним із ускладнень в онкологічних хворих є асцит (накопичення рідини в черевній порожнині), гемоторакс (рідина в плевральній порожнині), набряки нижніх кінцівок. При їх появі необхідно своєчасно призначити сечогінні (2-5 % розчин 2-3 мл фуросеміду, дихлотіазид 0,025-0,05 (1-2 табл.), тріамтерен 0,05– 2-4 рази та ін.). У випадках прогресуючого збільшення асциту або гемотораксу проводять пункцію черевної або плевральної порожнини. У хворих із великими та множинними пухлинами може виникати інтоксикація, загальна слабість, блювання. Для зняття інтоксикації переливають гемодез; розчин Рінгера-Лок- ка; 0,85 % розчин хлористого натрію; 5 % розчин глюкози з інсуліном і т. ін. При блюванні призначають церукал, мотиліум.

При розпаді пухлини можуть виникати кровотечі (у цих випадках призначають гемостатичні засоби). При розпаді пухлини зовнішньої локалізації з явищами інфікування рекомендують застосовувати дезодоруючі засоби (5 % розчин перманганату калію, скипидар та ін.). Харкотиння збирають у спеціальні банки або плювальниці з кришками, які закручуються; їх щоденно миють гарячою водою і 10 % розчином хлорного вапна.

При догляді за неоперабельними хворими досить часто виникає питання про призначення їм болезаспокійливих засобів. При появі болю не варто відразу застосовувати наркотичні речовини, які ослаблюють хворого і викликають звикання. Спочатку призначають ненаркотичні аналгетики: амідопірин, анальгін, бутадіон, парацетамол тощо. І лише при відсутності ефекту від цих препаратів потрібно застосовувати наркотики: омнопон, промедол, фентаніл, кодеїн тощо. При безсонні призначають снодійні засоби. Слід зазначити, що в онкологічних хворих можуть виникати різноманітні порушення функції різних органів і ускладнення, які фельдшер чи акушерка повинні своєчасно розпізнати та надати допомогу на квартирі чи у стаціонарі до прибуття лікаря.

Медичні працівники, доглядаючи за хворими з онкологічними захворюваннями, повинні знати, що вони досить часто переносять тяжкі фізичні страждання, але, можливо, найстрашнішим для них є усвідомлення швидкої смерті, а ще – психологічний вакуум, у якому вони часто знаходяться у зв’язку з хво-