2. Завдання служб з контролювання.

Державна система контролювання та сертифікації якості продукції, що взаємодіє з відповідними міжнародними організаціями, охоплює всі стадії її розроблення, виготовлення, використання, транспортування та зберігання.

Контролюванню якості та сертифікації підлягає вся продукція, яка виготовляється, використовується, розповсюджується та зберігається на території України.

Всі органи та організації з сертифікації продукції керуються чинними на території України стандартами з організації, технічного та метрологічного забезпечення належного рівня якості продукції, гарантування інтересів споживачів, здоров'я населення України, чистоти довкілля, безпеки життя та праці людей, збереження рослинного й тваринного світу.

На виробничих підприємствах і у фірмах для контролювання якості продукції створюють спеціальні служби та органи, що відповідають за якість виготовлюваної продукції, контролюють якість сировини, повноту виконання технологічного процесу виготовлення, правил транспортування та зберігання матеріалів, напівфабрикатів, готових виробів, якість маркування, пакування.

У цехах, дільницях працюють спеціальні відділи та лабораторії, що відповідають за організацію, координацію, матеріальне, технічне, метрологічне забезпечення всіх заходів з контролювання якості продукції та виробничих процесів.

Основним завданням органів контролювання та сертифікації є:

• недопущення випуску продукції, що не відповідає вимогам стандартів, технічних умов, еталонам, укладеним угодам;

• зміцнення виробничої дисципліни та підвищення відповідальності всіх виробничих ланок за якість виготовлюваної продукції;

• забезпечення безперервного розвитку та удосконалення систем технічного контролювання якості продукції.

• Компетентні органи та служби з технічного контролювання та сертифікації продукції мають право:

• оформляти сертифікат, паспорт та інші документи, що засвідчують відповідність контрольованої ними продукції до встановлених вимог;

• забороняти випуск, продаж, перевезення виробів, що не відповідають відповідним вимогам;

• забороняти використання неякісної сировини, напівфабрикатів;

• забороняти виконання технологічних операцій на устаткуванні, що не забезпечує виконання технології;

• вимагати усунення причин виникнення дефектів;

• представляти до покарання винних у виготовленні та реалізації неякісних виробів;

• інформувати вищі органи про порушення чинних стандартів.

3. Методи визначення рівня якості виробів.

Згідно ДСТУ 2595 – 94 передбачені такі методи оцінки рівня якості продукції:

• диференційний,

• вимірювальний,

• експертний,

• органолептичний,

• комплексний,

• соціологічний.

Диференційний метод визначення рівня якості продукції полягає у знаходженні окремих показників її якості, розрахунковий – у визначенні їх за допомогою аналітичних і теоретичних розрахунків. Якщо показники якості продукції знаходять не аналітичним розрахунком, а експериментальним вимірюванням, то такий метод називають вимірювальним чи інструментальним. Цим методом визначають геометричні розміри виробів, їх масу.

Основними різновидами вимірювального методу є:

• механічні методи – використовуються для визначення таких показників, як пружність, еластичність, твердість, в'язкість;

• фізико-хімічні і фізичні методи використовують для визначення наявності домішок, густини, температури, оптичних показників. Оптичні показники досліджують за допомогою поляриметрії, рефрактометрії, хроматографії, спектроскопії.

Експертний метод вимірювання показників якості , що полягає у визначенні показників якості експертами, використовують тільки у разі неможливості, значної складності чи економічної недоцільності здійснення інструментального методу.

В органолептичному методі вимірювання показників якості замість вимірювальних засобів використовують органи відчуття експертів.

Комплексний метод полягає у визначенні рівня якості продукції одночасно, а змішаний метод може поєднувати в собі декілька методів разом.

Соціологічний метод вимірювання показників якості продукції полягає у використанні масових опитувань споживачів чи користувачів продукції та оброблення їх результатів експертами. Опитування проводять за допомогою анкетування, голосування, збирання інтерв'ю.

У конкурентній боротьбі лише ті підприємства зберігають і поліпшують своє становище на ринку, які послідовно ведуть роботу з підтримання і вдосконалення якості продукції за важливими для споживачів показниками. Таке вдосконалення позитивно вплине на попит, отже, і на доходність підприємств у коротко- і довгостроковому періодах. Як уже зазначалося, важливо також, щоб якісні характеристики продукції мали кількісний вимір і могли бути піддані перевірці споживачем. Лише в такому разі виробник може оперативно контролювати формування якості продукції, а споживач — своєчасно пересвідчитись у відповідності її фактичних показників прийнятому стандарту.

З огляду на сказане важливо забезпечити своєчасність, оперативність і достовірність визначення показників якості продукції. Вирішенню цієї проблеми значною мірою сприяє застосування досконалих методів такого визначення, серед яких найпоширенішими нині є органолептичний, лабораторний (вимірювальний), соціологічний та економіко-статистичний методи.

Органолептичний метод ґрунтується на використанні й оцін­ці інформації, яку отримує людина завдяки своїм органам чуттів (зору, запаху, смаку, слуху, дотику). За його допомогою оцінюється кінцева продукція, що споживається у свіжому вигляді. При цьому увага зосереджується на розмірі товару (наприклад, продукції плодово-ягідних, баштанних культур тощо), кольорі, запаху, твердості (м’якості) при дотику, на смаку.

Водночас органолептичний метод широко використовується і для оцінки сільськогосподарської сировини. Зокрема, цим методом визначають, наприклад, наявність квітучих, підв’ялених, під­морожених, механічно пошкоджених коренів цукрових буряків, їх тургорність, а в насінні соняшнику — смак, запах, колір. Точність оцінки якості продукції цим методом залежить від досвіду, практичних навичок і кваліфікації експертів. Зрозуміло, що результати такої оцінки містять елементи суб’єктивізму, оскільки згадані характеристики якості не піддаються точному виміру. Обґрунтованість висновків експертів підвищується завдяки можливості використання ними деяких технічних засобів (мікроскоп, лупа), що посилюють інформативність експертів через їх органи чуттів.

Лабораторний (вимірювальний) метод є найбільш точним і об’єктивним, оскільки показники якості вимірюються технічними вимірювальними засобами, що постійно вдосконалюються. За його допомогою досліджують фізичні, хімічні, механічні і технологічні властивості продукції, наприклад, процент жиру, білка, цукру в продукції, вміст у ній сухих речовин, нітратів і нітритів, залишків пестицидів, вологість, кислотність, бактеріальна забруд­неність тощо. Проте слід пам’ятати, що більш точна оцінка якості продукції може бути досягнута за тісного поєднання цього методу з органолептичним.

В умовах ринкової економіки органолептичний і лабораторний методи широко доповнюються соціологічним методом. Суть його полягає в тому, що якість продукції визначається споживачами шляхом їх усного опитування або спеціальним анкетуванням, організацією різних виставок, конференцій, аукціонів то­що. Одержана інформація узагальнюється, оцінюється з метою внесення необхідних змін у технологічний процес у напрямі поліпшення тих показників якості, за якими були висловлені претензії або побажання споживачів.

Економіко-статистичний метод ґрунтується на визначенні та аналізі відхилень окремих показників якості продукції від вста­новлених стандартів (базисних кондицій). Розрахований рівень якості використовується керівниками підприємства для пошуку резервів його підвищення, оцінки діяльності внутрішньогосподарських підрозділів, матеріального стимулювання працівників, встановлення санкцій або стимулів для підприємства за зниження або підвищення якісних показників продукції.

Відповідно до вимог цього методу обчислюють такі економіко-статистичні показники:

1. Коефіцієнт заліковості є часткою від ділення залікової маси продукції на її фізичну масу. Залікова маса продукції визначається приведенням фактично одержаних кондицій продукції до стандартних (базисних). Наприклад, залікова маса зерна настільки буде меншою за фізичну масу, на скільки процентних пунктів його фактична вологість і засміченість відхиляється від кондиційних. Якщо, скажімо, фактична вологість зерна становить 16 %, а засміченість бур’янами — 2 % при базисних кондиціях цих показників якості відповідно 14,5 і 1 %, то при реалізації цього продукту, наприклад 120 т, залікова маса його становитиме 117 т, а коефіцієнт заліковості — 0,975. Залікова маса цукрових буряків зменшується відносно до його фізичної маси на величину (в процентах) фізичної засміченості землею, гичкою тощо.

Залікова маса молока (Зм) визначається за формулою:

де Фм — фізична маса реалізованого молока, ц; Жф — фактична жирність молока, % ; Жб — базисна жирність молока.

Оскільки споживач продукції платить виробнику не за фізичну, а за залікову масу продукції, грошовий дохід останнього буде тим більший, за інших однакових умов, чим вищий коефіцієнт заліковості, і навпаки.

4. Інтегральний показник якості (Ія) розраховується з виразу:

де К3 — коефіцієнт заліковості; Кя — загальний коефіцієнт якості.

Якість продукції справляє істотний вплив на економіку підприємств, оскільки з підвищенням її рівня зростає, за інших однакових умов, ціна на товар та обсяг продажу, і навпаки. Особливістю сільськогосподарської продукції є та обставина, що для багатьох видів її поліпшення якості рівноцінне збільшенню обсягу виробництва, оскільки дає можливість одержати більше цукру, олії, білка, крохмалю тощо. Так, підвищення цукристості цукрового буряку на 1 % дозволяє за врожайності 300 ц додатково одержати з 1 га посіву 3 ц цукру, що рівнозначно підвищенню його врожайності майже на 19 ц за нормативної цукристості 16 % (3 ц : 0,16).

Аграрним підприємствам економічно вигідно вирощувати цук­ровий буряк вищою біологічною цукристістю, оскільки ціна за 1 т коренів базисної цукристості (16 %) корегується на коефіцієнт перерахунку, величина якого залежить від їх фактичної цукристості. Якщо, скажімо, цукристість становить 13 %, то коефіцієнт перерахунку ціни становить 0,750. Далі він зростає з підвищенням цукристості і за її рівня 15% становить 0,917. За нормативної цукристості 16 % він дорівнює 1; 17 % — 1,013; 20 % — 1,333. Зрозуміло, що для сільськогосподарських товаровиробників дуже економічно вигідно вирощувати цукровий буряк з підвищеною цукристістю, оскільки з тієї ж посівної площі й урожайності вони можуть отримати значно більший прибуток завдяки виробництву якіснішої продукції — коренів, що мають біологічну цукристість вищу за базисну.

Згідно з діючим у 2002 р. типовим контрактом між цукрозаводом і бурякосіючими господарствами встановлені за спадним принципом диференційовані надбавки до ціни за кожну тонну цукрового буряку, проданого заводу у вересні за графіком: 1 верес­ня надбавка становить 44 %, 2 вересня — 40, десятого вересня — 11, 15 вересня — лише 1 %. За продаж цукрового буряку після 15 вересня виплата надбавок не передбачається.

Проте слід пам’ятати, що вихід цукру залежить не лише від цукристості коренів, а й від інших показників якості. Зокрема, цукрові буряки повинні мати тургор, не містити домішок підсохлих і загнилих коренів, кількість квітучих коренів за масою не повинна перевищувати 1 %, підв’ялених — 5, із значними механічними пошкодженнями — 12, зеленушних — 3 %. Встановлюються обмеження і за загальною забрудненістю. Якщо частка нестандартних коренів, різних домішок перевищує зазначені нор­ми, цукрові буряки приймаються як некондиційні.

Найважливішим показником якості соняшника є його олійність. Збільшення вмісту жиру в насінні на 1 % забезпечує по Україні при­ріст виробництва рослинної олії обсягом 230—250 тис. ц. У свою чергу, якість олії залежить від такого показника якості насіння , як кислотне число, що характеризується кількістю міліграмів їдкого калію (КОН), необхідного для нейтралізації вільних жирних кислот, що містяться в цьому продукті. Якщо вміст КОН перевищує 6 мг, така олія не придатна для вживання в їжу і може бути використана лише в технічних цілях. Високоякісну олію можна одержати лише за умови, коли вміст КОН становить менше 1,5 мг. Слід пам’ятати, що кислотне число безпосередньо залежить від вологості насіння, тому її рівень розглядається як важливий показник його якості.

Основним показником якості зерна є вміст у ньому білка, в тому числі розчинного білка — клейковини. З його підвищенням є можливість виробити значно більше хлібобулочних виробів, істотно підвищити їх смакові якості, досягти більшого приросту живої маси тварин. У світовій практиці, крім вмісту білка, до важ­ливіших показників якості зерна відносять його натуру, вологість і активність альфаамілази (спадне число, для пшениці ІІІ класу повинне становити не менше 200 сек., згідно із стандартом ІСО-250 сек.). При заготівлі зерна враховуються і такі показники його якості, як запах, домішки, вади зерна, консистенція, якість клейковини, життєздатність, зольність, колір, плівчатість. Від якості зерна значною мірою залежить його ціна. Так, на біржових торгах в Україні за останній час пшениця Ш класу була на 5—8 % дорожчою за пшеницю ІV класу і на 20 % — за пшеницю V класу. Відхилення в ціні можуть бути і більшими залежно від того, яка пропозиція зерна того чи іншого класу. Наприклад, дефіцит пшениці Ш класу підвищує ціну не лише на неї, але й на пшеницю ІV класу. Наявність такої диференціації цін на зерно зумовлює одержання більшої економічної вигоди тими підприємствами, які більше реалізують зерна вищими кондиціями якості.

Особливо важливе значення має підвищення якості тваринницької продукції. Якщо з 1 ц молока жирністю 3 % можна одер­жати 34 кг масла, то з жирністю 4 і 5 % — відповідно 46 і 60 кг. Згідно з діючим в Україні стандартом на молоко виділяється вищий , перший і другий сорти та несортове молоко. Різниця в цінах між вищим і першим сортами знаходиться в межах 10—20 %, а між вищим і несортовим — понад 30 %. Як бачимо, підприємствам вигідно продавати молоко вищих кондицій якості.

Основним показником якості у відгодівельному скотарстві є вгодованість худоби — вища, середня, нижчесередня і худа. Відомо, що загальна поживна цінність (калорійність) м’яса тварин вищої вгодованості в 2—2,5 раза вища, ніж м’яса худоби нижчесередньої вгодованості. Вихід м’яса з 1 ц живої маси вищої вгодованості на 12—18 кг більший, ніж нижчесередньої.

Для сільськогосподарських товаровиробників важливо, що жива маса великої рогатої худоби вищої вгодованості за умови її реалізації на м’ясокомбінати здебільшого оплачується на 25—30 % вище за худобу середньої вгодованості і понад 70 % більше за худу худобу, тобто економічна вигода аграрних підприємств від продажу живої маси великої рогатої худоби вищих кондицій безперечна. Важливо також, що держава стала стимулювати сіль­ськогосподарських товаровиробників за проданий ними молодняк великої рогатої худоби підвищених вагових кондицій на м’ясокомбінати і через біржові торги та аукціони. В 2001 р. встановлені доплати за кожну голову молодняка ВРХ вагою не менше 375 кг. Величина цих доплат за кожний кілограм живої маси становить для молодняка молочних і комбінованих порід 0,77 грн, м’ясних порід — 0,99 грн.

Важливим фактором збільшення виробництва і поліпшення якості продукції тваринництва є доброякісні корми. Чим кращий цей ресурс, тим повноціннішим буде раціон тварин, а значить, повніше використовуватимуться генетичні можливості тварин. Під­приємства, в яких переважають корми першого класу і які не допускають виробництво кормів третього класу, економлять 10—15 % цього ресурсу.