Отже, соціальні інститути можна ще визначити як впорядковану сукупність соціальних організацій та адміністративних органів, цільовим призначенням яких є реалізація соціальних функцій (задоволення колективних потреб).

ФУНКЦІЇ СОЦІАЛЬНИХ ІНСТИТУТІВ

Функції соціальних інститутів можуть бути зовнішніми — стосовно тієї системи, елементом, якої є цей соціальний інститут, та внутрішніми — у процесах організації соціальних дій і регулювання соціальних зв’язків власного персоналу. Зазвичай, соціальний інститут — поліфункціональний (виконує кілька функцій). Його специфіку визначає, з одного боку, сукупність, запропонованих йому соціальних функцій, а з іншого боку — головна (основна) соціальна функція1.

Усі соціальні функції інститутів можні поділити на:

•основні та не основні;

•універсальні (притаманні всім чи багатьом інститутам) та специфічні (властиві лише конкретному інституту);

•явні та латентні.

	Явні (зазвичай		Зафіксовані в нормативних документах, усвідомлені
	формальні)		і прийняті причетними до певного інституту людь-
			ми, підконтрольні суспільству (наприклад, в інсти-
			туті освіти: набуття грамотності, професійна соціа-
			лізація тощо).
	Латентні (при-		Офіційно не заявлені, але насправді здійснюються
	ховані)		(наприклад, в інституті освіти: «соціальна селекція»,
			що виявляється у закріпленні і досягненні через сис-
			тему освіти (елітарні престижні вузи, які дають за-
			требувану професійну кваліфікацію) соціальної не-
			рівності.

1 Глотов М. Б. Социальный институт: определение, строение, классификация // Социологические исследования. — 2003. — № 10. — С. 13—19.

154

Універсальні функції соціальних інститутів

Закріплення	Соціальні інститути мають систему норм, правил
та відтворення	поведінки, які закріплюють, стандартизують поведі-
суспільних	нку, роблять її передбачуваною. Соціальний конт-
відносин	роль забезпечує порядок та межі, в яких повинна
	протікати поведінка кожного члена інституту.
Регулятивна	Регулювання відносин між членами суспільства.
	Полягає у регулюванні за допомогою норм, правил
	поведінки, санкцій дії індивідів у межах соціальних
	відносин (забезпечується виконання бажаних дій і
	усунення небажаної поведінки).
Інтегративна	Згуртування та мобілізація соціальних груп. Полягає у
	згуртуванні прагнень, дій, відносин індивідів, що зага-
	лом забезпечуєсоціальну стабільністьсуспільства.
Транслююча	Передавання соціального досвіду.
	Соціальний інститут транслює досвід, цінності, но-
	рми культури з покоління в покоління.
Комунікативна	Розповсюдження інформації.
	Спрямована на забезпечення зв’язків, спілкування,
	взаємодії між людьми за рахунок певної організації
	їх спільної життєдіяльності.

Широкий перелік та характеристику функцій соціальних інститутів дав І. Гавриленко1

Функції соціальних інститутів

1.Репроду- Кожне суспільство прагне продовжити своє існування ктивна в часі і просторі історії. Тому в ньому створюється

(відтво- відповідний інструментарій (сукупність засобів і ресур-

рюваль- сів) для відтворення відносин, структур, соціального

на) порядку загалом. Багато що залежить від міри впорядкованості суспільних дій і стосунків. Відбувається рух

від хаосу до порядку й організації. ... процес перетво-

рення окремої позитивно спрямованої дії (продуктивної

уплані підтримання існуючого порядку) в масову, масової — в обов’язкову (рух від вчинку до звички, традиції, правила і, нарешті, регулятивного принципу).

1Гавриленко І. М. Соціологія. — Кн. 1. Соціальна статика: Навч. посіб. — К., 2000. — С. 230—302.

155

Відповідно визначаються ціннісні орієнтації, дозволені і заборонні засоби, норми і правила, стратифікація, санкції і заохочення, свідомість і колективна пам’ять. Страти-

фікація, виникнувши, дає певні переваги у відновленні соціального порядку тим соціальним групам, які посідають вигіднішу соціальну позицію, зокрема, ближче до владних засобів соціального примусу та контролю. Можна з певною мірою обґрунтованості стверджувати, що переваж-

но, репродукція історичного соціального порядку відбувається в інтересах тих індивідів, які вже мають більш високий соціальний статус. Вони впливають на цей про-

цес тим, що прагнуть якомога жорсткіше контролювати дії соціальних інститутів, використовуючи їх як інструмент власної волі та інтересів.

2.Комуні- Спрямована на певну організацію (інституціалізацію) сус- кативна пільного спілкування: між поколіннями, соціальними групами, професіями, культурами (субкультурами), окремими видами історичного досвіду тощо. Завдання соціальних інститутів при цьому полягає в тому, щоб зробити це спілкування можливим, доступним, ефективним щодо намірів та досвіду суб’єктів соціальної взаємо-

дії, продуктивним. Можна погодитись із прибічниками розуміючої соціології, які стверджують, що проблема спілкування у підсумку полягає у виборі прийнятної для всіх системи знаків, відповідних їм значень і правил їх перетворення задля узгодження (чи уніфікації) колективного бачення світу, ототожнення різних образів дійсності. Інша річ, що це не суто логіко-граматичний процес. Могутніші

усоціальному відношенні прошарки нав’язують своє сприйняття й оцінку ситуації, використовуючи цілу низку прийомів: приписування комунікативним знакам вигідного значення, редукцію (звуження дії) певних знаків і значень, переінтерпретацію їх відповідно до свого досвіду, витіснення невигіднихдлясебезнаківабоїхзмісту.

3.Регуля- Виявляється в здатності соціальних інститутів до ко- тивна ординації, узгодження, організації, кооперації, стратифікації (впорядкування послідовності) соціальної взаємодії, керування та управління нею. Це відбувається на основі складання соціальних сил, контролю за ресурсами (особливо інструментами фізичного і духовного примусу), відносної монополізації владних важелів. Залежно від соціальної позиції, окремі групи можуть справляти менший чи більший вплив на вибір мети, визначення дозволених і заборонених засобів її досягнення, використання наявних ресурсів, інструментів контролю, санкцій та винагород. Через це реалізація регулятивної функції є

класово-стратифікаційною за змістом.

156

4.Адапти- Полягає в пристосуванні колективних чи індивідуаль- вна них дій до навколишнього оточення, обраних цілей, легалізованих засобів їх досягнення; правил стратифікації, субординації і підпорядкування, санкцій і заохо-

чень.

На її реалізацію, насамперед, націлені економічні інститути. Політико-державні більше стежать за підтриманням обраних цілей, правові контролюють визначені правила соціальної взаємодії, а освітні — відтворення вироблених взірців поведінки. Загалом, міра раціональності соціального інституту залежатиме від міри адаптованості використовуваних засобів до обраних цілей.

5.Інтегра- Інститути сприяють згуртуванню суб’єктів соціаль- тивна ної взаємодії, посиленню взаємної відповідності окремих елементів соціальної системи, узгодженню структури і функції, позитивних (конструктивних) і негативних (деструктивних) функцій, поєднанню мети

ізасобів, цінностей і норм, статусів, ролей і престижу, заохочення і покарання, вибору нормативних і реалістичних цілей, особи і функції, вкладу і винагороди і т. ін. Суспільство буде більш інтегрованим, якщо чітко визначені загальні правила поведінки і значна частина суспільства дотримується їх. Найефективніше тут діють мораль і право, оскільки вони є дієвими чинниками людської інтеграції.

6.Дифере- Є протилежною щодо інтегративної. Полягає в зміц-

нційна ненні та підтримці існуючі розбіжності. Частково це здійснюється у загально технологічному аспекті: між метою і засобами, цінностями і нормами, винагородою

іпокаранням, статусом, роллю і престижем тощо, час-

тково — у змістовнішому значенні — підтримувати наявні етнічні, класові, стратифікаційні, професійні, культурно-ідеологічні відмінності тощо. Ототожнен-

ня і накладання їх призведуть до уніфікації, одноманітності, застиглості, що в цілому зменшує здатність суспільства до продуктивної взаємодії. Не менш загрозливою є зворотна тенденція — абсолютизації відмінностей. Тому основним критерієм ефективного соціального керівництва є досягнення доцільної пропорції між відмінностями і тотожністю, або, в більш нормативному аспекті, між рівністю й ефективністю.

157

7.Соціалі- Полягає в діях щодо засвоєння індивідом чи групою обра- зуюча них суспільством ціннісних орієнтацій і загальних норм поведінки, перетворення їх на мотиви і дієві принципи со-

ціальної активності. Засвоєння їх свідомістю як суб’єктивних чинників дії називають інтерналізацією. Остання виявляється у спілкуванні (повідомленні, розумінні, сприйнятті), заохоченні та покаранні, колективному тиску, соціальному контролі, справедливій (за вкладом) стратифікації, здатності суспільства або груп (класи, нації, страти, професійні групи та ін.) запропонувати привабливу індивідуальну чиколективнуперспективу.

8.Гедоніс- Полягає в діях з підвищення міри задоволення людей своїм

тична буттям. Задля цього певні структури ритмізують діяльністьлюдейупросторіічасі. Час, зокрема, єбуденнимісвятковим, повсякденним і незвичайним, сакральним і профанним (вульгарним). Поділяється він також на виробничий і позавиробничий, необхідний і вільний, примусовий і дозві-

льний. Соціальні інститути контролюють розподіл і використання соціального часу. Гедоністична функція спрямована на перетворення вільного часу у дозвільний і пошук відповідних форм його позитивного насичення. З одного боку, завдання соціальних інститутів— здійснити організоване використання дозвільного часу, спрямувати людську активність у нормальне річище, не допустити хаосу й розпаду соціальних зв’язків із причин надмірної негативної свободи; з другого— використати дозвільний час задля поси-

лення позитивно спрямованих почуттів, ідей, дій чи

уявлень: консолідації, згуртування, інтеграції, колективного єднання, інтенсифікації почуттів «ми-група» або неприйняттяінших, «вони-групи». Відбувається і розмежування соціального простору, зокрема створення культурних, дозвільних, святкових центрів, поділ житлових споруджень на такі, що призначені для звичайного, буденного вжитку, і на храмові, культові, символіко-орієнтаційніспоруди.

9.Продук- Сприяє створенню нових суспільних відносин, структур тивна чи самих інституцій, тобто відтворенню нового соціа-

льного типу суспільства. Інколи ця діяльність обмежується зусиллями по частковому перетворенню окремих елементів певного суспільного устрою або активізує появу принципово нового соціального порядку. Соціальні інститути беруть участь у підтриманні, поширен-

ні, засвоєнні цінностей розвитку. В інших випадках має місце лише їх співучасть у виробництві необхідних ресурсів розвитку, налагодження ефективного економічного виробництва, суспільного накопичення чи вилучення з нього певних цінностей для створення ресурсів розвитку (науки, культури, освіти, технології).

158

У періоди «нормального» розвитку суспільства інститути залишаються досить стабільними й стійкими. Неефективність їх, неузгодженість дій, нездатність організувати суспільні інтереси, налагодити функціонування соціальних зв’язків і мінімізувати конфлікти та попередити катастрофи — ознака кризи інституціональної системи, тобто базової системи будь-якого суспільства1.

Невиконання, неналежне виконання функцій соціальним ін-

ститутом — дисфункція (негативна функція).

Найпоширеніші дисфункції:

•Невідповідність інституту конкретним потребам суспільства;

•Розмитість, невизначеність функцій, виродження їх у символічні, не спрямовані на досягнення раціональних цілей;

•Зниження авторитету соціального інституту у суспільстві;

•Персоналізація діяльності соціального інституту — зміна функцій залежно від інтересів окремих людей, а не залежно від соціальних потреб.

Діяльність соціального інституту вважається функціональною, якщо вона сприяє збереженню стабільності й інтеграції суспільства. Вона може розцінюватися як дисфункціональна, якщо працює не на його збереження, а на руйнування. Наростання дисфункцій у діяльності соціальних інститутів може призвести до соціальної дез-

організації суспільства.

Сучасне українське суспільство переживає інституціональну кризу: основні соціальні інститути не виконують соціального замовлення, не відповідають рисам громадянського суспільства, правової держави. Зниження авторитету, довіри, негативна оцінка діяльності держави, економіки, освіти та інших інституцій — дисфункціональна діяльність основних соціальних інститутів.

Громадська думка як соціальний інститут2

Однією з інституцій громадського суспільства є громадська думка. Фактично вона є індикатором сформованості громадянського суспільства.

1Радаев В. В., Шкаратан О. И. Социальная стратификация: Учеб. пособ. — М., 1995. — С. 20—24.

2 Оссовський В.Л. Соціологія громадської думки. — К., 2005.

159

Громадська думка є відображенням ставлення її суб’єктів до структур влади з приводу рішень, спрямованих на розв’язання певної проблеми.

Розрізняють такі функції громадської думки:

1.експресивна — вона за будь-яких умов займає певну позицію щодо тих чи інших питань... та емоційно оцінює дії влади;

2.консультативна — громадська думка радить владі, як розв’язувати ту чи іншу проблему; при цьому передбачається, що влада справді потребує такої поради і зацікавлена в її отриманні;

3.директивна — громадськість сама приймає рішення щодо розв’язання проблем життя суспільства, і це рішення має директивний характер: наприклад, при проведенні виборів враховується громадська думка.

За умов тоталітарної системи громадська думка як соціальний інститут не існує — вона існує лише як стан свідомості. Тобто, не існує легітимних механізмів її впливу на ухвалення рішень владними структурами, легальних засобів висловлення опозиційної точки зору. Однак і сучасне українське суспільство не сформувало у громадської думки інституційних механізмів впливу на діяльність держави.

ВИКОРИСТАНА ТА РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА:

1.Бергер П., Лукман Т. Социальное конструирование социальной реальности. — М., 1995.

2.Білоус В. С. Соціологія у визначеннях, поясненнях, схемах, таблицях: Навч. посіб. — К., 2002.

3.Войтович С. Проблема соціальних інститутів в соціології // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. — 1999. — № 2.

4.Войтович С. О. Соціальні інститути суспільства: рід, влада, влас-

ність. — К., 1998.

5.Волков Ю. Г., Мостовая И. В. Социология в вопросах и ответах: Учеб. пособ. — М., 1999.

6.Гавра Д. П. Понятие социального института // Регион. Экономика, политика, идеология — 1999. — № 1—2.

7.Гавриленко І. М. Соціологія. — Кн. 1. Соціальна статика: Навч. по-

сіб. — К., 2000.

8.Глотов М. Б. Социальный институт: определение, строение, классификация // Социологические исследования. — 2003. — № 10. — С. 13—19.

9.Головаха Є., Паніна Н. Пострадянська деінституціалізація і становлення нових соціальних інститутів в українському суспільстві // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. — 2001. — № 4.

10.Друзь Е. В. Социальное положение женщины в обществе. — Х.,

2001.

160

11.Макеєв С. Соціальні інститути: класичні тлумачення й сучасні підходи до визначення // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. — 2003. — № 4.

12.Матусевич В. Соціальний інститут: функція, ґенеза, структура // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. — 2004. — № 4.

13.Оссовський В. Л. Соціологія громадської думки. — К., 2005.

14.Парсонс Т. Пролегомены к теории социальных институтов // Человек и общество: Хрестоматия. — К., 1999. — С. 136—147.

15.Радаев В. В., Шкаратан О. И. Социальная стратификация: Учеб.

пособ. — М., 1995.

16.Соціологія: Навч. посіб. / За ред. С. О. Макеєва. — К., 2003.

17.Якуба Е. Социальная структура общества, ее элементы // Современное общество. — 1994. — № 3.

18.Фролов С. С. Социология: Учебник для вузов. — М., 1996.

19.Щепанский Я. Элементарные понятия социологии. — М., 1969.

161