СОЦІАЛЬНА ДЕВІАЦІЯ ТА СОЦІАЛЬНИЙ КОНТРОЛЬ

1.Сутність соціальної девіації.

2.Типологія девіантної поведінки.

3.Соціологічні теорії девіації.

4.Соціальний контроль. Його види та функції.

СУТНІСТЬ СОЦІАЛЬНОЇ ДЕВІАЦІЇ

Увсі часи особистість перебуває під суспільним контролем, суспільство намагається примусити її демонструвати конформну поведінку. Відхилення від встановлених стандартів викликали осуд, покарання і загрожували дестабілізацією.

Уперекладі з латинської «девіація» (deviatio) означає відхилення. Початковим для розуміння сутності девіантної поведінки є поняття «норма».

Соціальні норми — це засновані на цінностях правила поведінки, очікування і стандарти, які регулюють дії та вчинки людей, соціальних груп, зміцнюючи стабільність та єдність суспільства.

Норми втілюються в юридичних законах, моралі, етикеті. Вихід за ці норми розцінюється суспільством як девіантна поведінка. У більшості випадків вона засуджується суспільством: від осуду до кримінального покарання.

Девіація— це відхилення від прийнятих у суспільстві норм, починаючи від незначних і завершуючи найбільш суттєвими та серйозними, що загрожують життєдіяльності окремих груп, суспільству загалом.

221

Соціальні відхилення — це не випадкові факти, а процеси, що набули певного поширення в суспільстві.

Для того, щоб індивідуальні негативні відхилення набули якості соціальних, потрібні такі умови:

9 однакова спрямованість таких відхилень у подібних груп людей в однакових умовах;

9близькість причин, які викликають ці відхилення;

9повторюваність, стійкість зазначених явищ1.

Девіантність не слід розуміти як об’єктивну якість конкретної поведінки.

Це відносне оціночне поняття. Кожне суспільство виробляє свої уявлення про норми, а відповідно і про девіації. Більше того, соціальні норми відрізняються у різних класів та груп одного і того самого суспільства.

Девіація відносна щодо:

а) історичної епохи; б) культури суспільства.

Відносність у науці прийнято називати релятивізмом.

П. Сорокін дійшов висновку, що за змістом вчинку не можна сказати, злочинний він чи ні. Навіть вбивство, зґвалтування, дітовбивство, батьковбивство у багатьох народів не вважалися злочинами. Крадіжка часто розглядалася як благодіяння.

Не вирішує проблеми і «небезпечність» вчинків для суспільства. Дуже часто злочином вважалося те, що суспільству ніякої шкоди не завдавало. У деяких народів злочином вважалося, коли хтось наступав на тінь іншої людини. В Індії злочином вважалася купівля молока браміном (представник вищої касти), за це він переводився до нижчої касти. Водночас вбивство людини тим самим браміном могло бути непокараним. П. Сорокін визначає злочинні чи заборонені акти як такі, що суперечать «дозволено-належному» шаблону поведінки.

Наприклад, в межах індійської кастової системи для брахманів вважалися нормою релігійні медитації та інтелектуальні заняття,

1 Соціологія. Матеріали до лекційного курсу / За ред. В. М. Пічі. — К., 1996. —

С. 297—304.

222

фізична праця для них розглядалася як заняття нечисте з релігійної точки зору.

Закони Ману (Індія, ІІ ст. до н.е.) визначали поведінку членів суспільства. Недотримання таких правил визначалося як девіація.

«31. Задля процвітання світу він (мається на увазі божественна суть Пуруші) створив із своїх вуст, рук, стегон та ступнів відповідно брахмана, кшатрія, вайшія і шудру.

88.Навчання, вивчення Вед, жертвопринесення для себе і жертвопринесення для інших, подання і отримання милостині він встановив для брахманів.

89.Охорону підданих, подання милостині, жертвопринесення, вивчення Вед і несхильність до мирських утіх він вказав для кшатрія.

90.Випасання тварин, а також подання милостині, жертвопринесення, вивченняВед, торгівлю, литтяі землеробство — длявайшія.

91.Але тільки одне заняття Владика (Ману) вказав для шудри — смиренне служіння цим варнам.

96.Із живих істот найкращими вважаються одухотворені, серед

одухотворених — розумні, серед розумних — люди, серед людей — брахмани»1.

Критерії девіантності змінюються в часі, і навіть у межах однієї

ітієї самої культури. Девіація — справа соціального визначення2. Поняття девіації може мати сенс, коли соціальній ситуації притаманний консенсус у визначенні правил соціального життя. Стабільність такого консенсусу зумовлює чітке визначення «девіації» як того, що відхиляється, порушує визначені типові очікування щодо

поведінки особистості. Коли таких типових очікувань немає, не можна бути девіантом3. Оцінка девіантності поведінки тісно пов’язана із тим, хто висуває про неї судження. Залежно від «суддів» поведінка може вважатися девіантною або ні. Щоб визначити відхилення, потрібно знати норми, мати їх.

1Кирилюк Ф. М. Історія політології. — К., 2002. — С. 48—57.

2Справа ведмедика Мухамеда. Британська вчителька Джилліан Гіббонс, яку

засудили в Судані за те, що в дитячій грі зі школярами вона запропонувала назвати плюшевого ведмедика найулюбленішим іменем пророка — Мухамедом, повернулася в Англію. Вона не відбула 15 діб, на які «крамольну» вчительку прирік суворий мусульманський суд Судану, бо як повідомила БІ-БІ-СІ, за долю своєї громадянки заступилося МЗС Великої Британії. Напередодні в Судані пройшли мітинги релігійних фанатів, які протестували проти занадто м’якого, на їхню думку, покарання Гіббонс / Україна молода. — Середа. — 5 грудня 2007 року).

3 Личностно-ориентированная социология / Бергер П., Бергер Б., Коллинз Р. —

М., 2004. — С. 305—325.

223

Інколи досить тяжко кваліфікувати той чи інший вчинок як девіацію: норми, стандарти в суспільстві рухливі, відносні, порізному сприймаються різними групами. Швидкі соціальні зміни та ситуації, яким притаманна плюралістичність та невизначеність стандартів, ускладнює орієнтацію людей: їм важко визначити, що є нормою, а що — ні. Відбувається швидка зміна у визначенні ситуації, і те, що вчора було девіантним, уже таким не вважається; і навпаки — нормальна в минулому поведінка сприймається як відхилення1.

Суспільство визначає, яку поведінку вважати девіацією. Деякі види поведінки повсюдно вважаються девіаціями, оскільки завдають суспільству реальної шкоди і характеризуються високою мірою соціальної небезпеки. Визнаються як девіантні у більшості суспільств в різні історичні часи: вбивство, садизм, кровозмішення (інцест), сексуальне насилля.

Суспільство захищається від такої поведінки, тому що вона здатна викликати глибоку соціальну дисфункцію.

Проблема девіації викликала інтерес у соціологів передусім з огляду на потребу з’ясувати два основні питання:

¾Що вважати нормою та відхиленням?

¾Чому люди поводять себе девіантно, навіть у випадку, коли їм відомо, що порушення норм жорстко карається?

ТИПОЛОГІЯ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ

Девіації поділяють на індивідуальні та групові.

Індивідуальне	окремий індивід відкидає норми своєї субкультури
відхилення
Групове	розглядається як конформна поведінка члена деві-
відхилення	антної групи щодо її субкультури

У реальному житті ці два типи відхилень найчастіше взаємно перетинаються.

1 Личностно-ориентированная социология / Бергер П., Бергер Б., Коллинз Р. —

М., 2004. — С. 305—325.

224

Первинна	Поведінка з відхиленням, яка загалом відповідає
девіація	культурним нормам, прийнятим у суспільстві.
	Відхилення незначні і терпимі. Соціальним сере-
	довищем індивід не визначається як девіант і сам
	не вважає себе таким.
	Це відхилення сприймається як маленька витівка,
	ексцентричність чи помилка (незначна). Індивід
	продовжує жити колишнім життям, займати те са-
	ме місце в системі статусів і ролей, як і раніше вза-
	ємодіяти з членами групи. Девіанти залишаються
	первинними доти поки їх дії укладаються в межах
	соціально прийнятої ролі.
Вторинна	Відхилення від існуючих у групі норм, яке соціально
девіація	визначається як девіантне. Особа при цьому іденти-
	фікується як девіант. Іноді у разі здійснення навіть
	єдиної дії (зґвалтування, гомосексуалізм, вживання
	наркотиків і т.д.) або помилкового звинувачення, до
	індивіда приклеюється ярлик девіанта. Варто одер-
	жати ярлик девіанта, як одразу з’являється тенденція
	до переривання багатьох соціальних зв’язків із гру-
	пою і навіть можлива ізоляція. Таким чином, вторин-
	невідхилення можезмінити всежиттялюдини.

Концепція первинного і вторинного відхилення вперше була сформульована і детально розроблена Xовардом Полом Беккером.

«…Соціальні групи створюють девіантність, створюючи правила, порушення яких становить відхилення, застосовуючи ці правила до окремих індивідів і наклеюючи на них ярлик аутсайдерів. Із цього погляду, девіантність — це не властивість дії індивіда, а радше наслідок застосування іншими індивідами правил і санкцій до «порушника». Девіант — це той, на кого вдалося наклеїти цей ярлик; девіантна (та, що відхиляється) поведінка — це поведінка, на яку люди наклеїли ярлик девіантної»1.

На думку В. Добренькова та А. Кравченка, девіантна поведінка (в широкому значенні) має три більш конкретні форми порушення соціальних норм2:

• власне девіантна, або девіантна у вузькому значенні слова,

тобто такі поведінкові відхилення (не значні), які не зумовлюють кримінального та адміністративного покарання;

1Беккер Г. Девиантность как следствие «наклеивания ярлыков» // Контексты современности— II: Хрестоматия. / Сост. иред. С. А. Ерофеев. — К., 2001. — С. 144—146.

2Добреньков В. И., Кравчанко А. И. Социология: в 3 т. — Т.3: Социальные ин-

ституты и процессы. — М., 2000. — С. 448—449.

225

•делінквентна поведінка — протиправні вчинки, які не є у власному значенні слова злочином, вони караються в адміністра-

тивному порядку;

•кримінальна, або злочинна поведінка — поведінка, вчинки,

які можна класифікувати як злочин.

На думку Я. Гілінського, поведінка з відхиленням може бути як

зі знаком «мінус» (негативна), так і зі знаком «плюс» (позитивна — соціальна, наукова, технічна, художня творчість)1.

Отже, поведінкою з відхиленням може бути і творчість, особ-

ливо її видатні форми, їх назвали — інваріантними.

По-перше, власне творчість є запереченням норми.

По-друге, творці принципово нового майже всі відрізняються відхиленням від прийнятих у суспільстві норм поведінки.

Таким чином, поняття девіації з введенням до нього і творчості

йінших форм порушення стандартів призвело до того, що великий перелік явищ та маса людей характеризуються як відхилення від норми. І в цьому плані може бути нормою за масштабом, тому проблема девіації та девіантної поведінки є постійно незавершеною.

Види девіантної поведінки (С. Фролов):

	Культурно		схва-	Умови виникнення позитивної девіації: (необхідні
	лені девіації.			якості і способи поведінки, які можуть призвести
	Позитивні		девіа-	до соціально схвалюваних відхилень).
	ції —		вчені,
				Надінтелектуальність (звеличення на основі ін-
	спортсмени, герої,
	політичні діячі.			телектуальності) можливе тільки в окремих, об-
				межених сферах людської діяльності. Надінтеле-
	Такі	відхилення
	пов’язані з понят-			ктуальність не дуже популярна в народі, може
	тям	звеличення,		навіть заважати при виконанні деяких ролей, оскі-
	тобто	піднесення		льки ізолює особу від решти членів групи.
	над іншими, що і			Особливі здібності дозволяють проявляти унікаль-
	складає		основу	ні якості у специфічних сферах діяльності. Звели-
	відхилення.			чення спортсмена, актора, балерини, художника за-
				лежить від наявності особливих здібностей людини.
				Понад мотивація — інтенсивна мотивація часто
				служить компенсацією за незгоди або переживан-
				ня, перенесені в дитинстві чи в юності. Так, існує
				думка, що Наполеон мав високу мотивацію до до-
				сягнення успіху і влади через самотність в дитинс-
				тві. Відчуття замкнутості, обурення або ворожості
				можуть знайти вихід в інтенсивних зусиллях,
				спрямованих на особисті досягнення.

1 Социология в России / Под ред. В. А. Ядова. — М., 1998. — С. 595—601.

226

Особистісні якості. Їх наявність у індивіда є чинником, що сприяє піднесенню над рештою людей. Ці особистісні риси та властивості характеру найтіснішим чином пов’язані з певними видами діяльності. Сміливість і відвага відкривають солдату шлях до успіху, слави, але вони абсолютно не обов’язкові для художника чи поета. Товариськість, уміння заводити знайомства, твердість характеру потрібні політику і підприємцю, але майже ніяк не позначаються на кар’єріписьменника, художникаабоученого.

Особливі умови (щасливий випадок) може сприя-

ти прояву здібностей людини в певних видах діяльності (Чи став би Наполеон імператором, якби не Велика французька революція?)

Великі досягнення — це не тільки яскраво виражений талант і бажання, але і їх прояв у визначеному місці і в певний час.

Девіації, що виЦе соціальна патологія (злочинність, наркоманія

кликають осуд (з тощо). Ці вияви відхилень — дисфункціональні, боку панівної кульзавдають шкоди суспільству і особистості.

тури).

Негативні девіації

Класичними видами девіантної поведінки (негативної) визнані1:

—пияцтво, алкоголізм;

—наркоманія;

—злочинність;

—суїцид2;

—проституція;

—гомосексуалізм. Інколи до них додають:

—азартні ігри;

—психічні розлади;

—кримінальні злочини.

1Глинский Я. И., Афанасьев В. С. Социология девиантного (отклоняющегося) поведения. — СПб, 1993.

2За рівнем самогубства розрізняють країни з низьким рівнем самогубства — 10 осіб на100 тис. населення (Албанія, Арменія, Греція, Італія, Єгипет). Середній рівень — 10—20 осіб на 100 тис. населення (Америка, Австралія). За рівнем самогубств Україна належить до країн з високим і дуже високим рівнем (понад 20 тис осіб на 100 тис. населення). Показник2004 р. — 23,7, а2000 р. — 29,8 (Латвія, Литва(понад40)), Росія(39, а

вдеякихрегіонахдо80 осібна100 тис. населення). (http: www. Lossofsoul.com)

227

Роберт Мертон розробив типологію поведінки залежно від ставлення особистості до цілей та засобів їх досягнення.

Види соціальної поведінки (за Р. Метроном)1	Цілі	Засоби
Конформізм	+	+
(повне прийняття соціальних цілей суспільства
та способів їх досягнення)
Інновація	+	–
(прийняття соціальних цілей, але недотримання
засобів)
Ритуалізм	–	+
(соціальні цілі не усвідомлюються, але засоби їх
досягнення — священні, непохитні)
Ретритизм	–	–
(заперечення і цілей, і засобів (анархія, бродяж-
ництво, наркоманія)
Бунт, заколот	–	–
(активне неприйняття першого та другого (ради-	+	+
калізм, боротьба за свободу, політичний теро-
ризм та ін.).

Р. Мертон зауважував, що суспільство і в інші часи проголошувало ідеалом багатство й добробут, проте не декларувало рівних можливостей для усіх. Сьогодні така можливість проголошується. В реальності досягнення усіма суспільного ідеалу не можливе, і це

єпідґрунтям для девіації.

1)Конформіст — лояльний член суспільства: приймає суспільно визнані культурні цілі та інституціональні засоби їх досягнення;

2)Новатор — досягає цілей, що схвалюються суспільством, не інституціональними засобами, у тому числі і незаконними;

3)Ритуаліст — особистість, що абсолютизує засоби та не визнає суспільно визнану ціль, задля яких здійснюється діяльність;

4)Ретритист (ізольований тип) — людина, яка відсторонюється як від культурних цілей, так і від інституціональних засобів;

5)Бунтар (заколотник) — особистість, що відступила від цілей і засобів, прийнятих у суспільстві, але натомість протиставила їм інші цінності й норми.

1 Рысь Ю. И., Степанов В. Е. Социология: Структурно-логические схемы с комментариями. — М., 1999. — С. 36.

228