РОЗУМІЮЧА СОЦІОЛОГІЯ М. ВЕБЕРА

Німецький соціолог МАКС ВЕБЕР (1864— 1920 рр.)

«Протестантська етика і дух капіталізму» (1904 р.)

засновник «розуміючої соціології»

(метод розуміння діючих у суспільстві людей);

закладає основи «економічної соціології», «соціології релігії»

—Найважливішим у соціології є логічне розуміння соціальних процесів і їх наукове осмислення.

Завдання — розібратися в суб’єктивних мотивах діяльності, зрозуміти зміст духовного світу суб’єкта соціальної дії.

Зрозуміти і пояснити: (об’єднує «пояснення» і «розуміння»):

—за допомогою яких осмислених дій люди здійснюють свої прагнення;

—які зрозумілі наслідки мали їх прагнення для «осмислено зіставленої поведінки інших людей».

—Суспільство утворюють соціальні дії окремих індивідів.

—Основна категорія «соціальна дія», яка передбачає:

• суб’єктивну мотивацію (чому?)

• та орієнтацію на інших (очікування) «експектацію».

—До соціальної дії не належать:

—дії індивіда, якщо вони не є результатом його творчого волевиявлення, але здійснюються під впливом імпульсів, не осмислених у термінах раціональної мети;

—одноманітна поведінка багатьох людей, якщо вона не є результатом свідомої орієнтації один на одного, не заснована на взаємних очікуваннях.

—Без мотивації і експектації не може бути факту соціальної дії.

Чотири типи соціальної дії:

—традиційна (визначається звичкою);

—афективна (емоціями, несвідомими психологічними імпульсами, відчуттями);

—— ціннісно-раціональна (свідомою вірою у певну етичну, естетичну, релігійну цінність поведінки незалежно від успіху);

—цілераціональна (людина чітко уявляє мету і засоби її досягнення і виникає у відповідь на реакцію інших людей на свої дії. Критерій раціональності — успіх).

—Відповідно до цих чотирьох видів дії розглядаються і форми культури, аналізуються історичні процеси.

31

—Суспільний прогрес здійснюється в міру зростання ролі і місця раціональності.

На ранніх етапах — у «традиційному суспільстві» — переважають «традиційний» («звичний») і «афективний» («заснований на почуттях») види соціальної дії. На пізніх, і особливо в сучасному «індустріальному» суспільстві, визначальні — «цілераціональний» і «цінні- сно-раціональний» види соціальної дії.

—Загальним напрямком розвитку суспільства є поширення у всіх сферах його життя раціональності, яка набуває вигляду капіталізму, професіоналізму, етики відповідальності, демократії, протестантських релігій тощо.

—Як рушійні сили людської історії розглядав не тільки матеріальне виробництво, а й духовність (передусім релігію).

—Соціологія релігії. Вчення про роль протестантської етики (існує тотожність духу капіталізму та духу протестантського віровчення: кропітка щоденна праця заради слави Божої, скерована на одержання прибутку та аскетичне, позбавлене розкошів життя) як одного з основних факторів розвитку капіталістичного господарства.

—Почавши з вивчення проблеми, яку роль зіграла зміна релігійної етики у зв’язку з переходом до протестантизму у формуванні сучасного капіталізму з його культом раціональності, Вебер згодом переходить до вивчення соціальних умов виникнення таких великих релігій, як буддизм, індуїзм, конфуціанство, даосизм. Емпірично простежує, де і за яких умов, серед яких соціальних прошарків переважає в релігії ритуалістично-культові основи, де — аскетич- но-діяльні, де — містико-споглядальні, де — інтелектуальнодогматичні.

—Поняття ідеального типу — зразка і умоглядної конструкції, яка насправді не існує, але до якої слід прагнути («економічна людина», «церква», «християнство», «економічний обмін», «капітал», «ремесло», «капіталізм»).

Завданням соціології є встановлення відповідності реальності ідеальним типам. Ідеальний тип — «інтерес епохи, виражений у вигляді теоретичної конструкції», ідеальна модель для того, що відповідає інтересам людини в сучасній епосі.

У суспільстві, як і в природі, немає чистих форм. Однак для того, щоб пізнати зміст поведінки і дій людей, необхідно виробити такі методологічні конструкції, що дозволяли б певним чином орієнтуватися в нескінченному розмаїтті соціальних форм людської діяльності. Таку пізнавальну функцію покликані виконати «ідеа-

льні типи».

32

—Розробляє оригінальну концепцію соціального управління —

«панування», — поділяючи його (залежно від наявності цілераціональної дії) на три види «легітимного» панування, що передбачає визнання панування з боку керованих чи підлеглих).

На традиції, автоматичному, «бездумному» підпорядкуванні, звичці.

Засновано на вірі не тільки в законність, але навіть у святенність спрадавна існуючих порядків і властей.

Чистим типом такого панування є патріарха- Традиційне льна держава. Тип традиційного панування за структурою схожий із сім’єю. Саме ця обставина робить особливо міцним цей тип легіти-

мності.

Штаб правління тут складається з родичів, особистих друзів і васалів, а підставою призначення на посаду є саме особиста вірність.

Вплив харизматичної особистості «вождя»,

«лідера».

Харизма — екстраординарна здатність, якість, що вирізняє людину; якість не стільки придбану, скільки подаровану Богом, долею (магічні здібності, пророчий дар, видатна сила духу і слова).

Харизматичний тип є повною протилежністю традиційному. Вебер розглядає харизму як велику революційну силу.

Джерелом особистої відданості є не визнання формального права, а віра і відданість харизмі. Вождь повинен піклуватися про збереження своєїхаризмиіпостійнодоводитиїїіснування.

Харизматичне Штаб управління формується на основі особи-

стої відданості царю.

При всій протилежності традиційного і харизматичного типів правління між ними спільне: посилаються на особисті відносини між паном і підлеглим і протистоять форма- льно-раціональному пануванню як безособовому.

Харизматичний тип відрізняється тим, що тут немає встановлених (раціонально або за традицією) правил, і всі ухвали виносяться ірраціонально.

Цей тип легітимності авторитарний, авторитет харизматичного лідера базується на силі — не грубій, фізичній, а на силі внутрішнього дару.

33

В основі — «закон». В державах із таким типом панування підкоряються не особам, а законам. Штаб управління складається з урядовців, які діють за раціональними правилами.

Правові основи — принцип, що є в основі ле-

Легальне гальної держави. Цей принцип виявився, згідно з Вебером, однією з передумов розвитку

сучасного капіталізму як системи формальної раціональності. Найчистішим видом легального панування є бюрократія, яка функціонує за допомогою знання, і в цьому полягає її раціональний характер.

—М. Вебер розробляє теорію сучасної бюрократії, «ідеальної бюрократичної організації».

В основі є:

1 — чіткий поділ і знання своїх функцій (принцип функціональної компетенції), 2 — найсуворіше дотримання ієрархії (принцип бюрократичного авторитету),

3 — виняткове підпорядкування законам, правилам та інструкціям

(принцип формалізму), 4 — виключення з роботи суб’єктивного ставлення, особистих по-

чуттів, приватних інтересів (принцип «без гніву і пристрасті» — відоме твердження Тацита: sine ira et studio),

5— професійна кваліфікація (принцип професіоналізму),

6— «духовна близькість», збіг поглядів, оцінок, психологічна спільність і т.д. (принцип корпоратизму).

—Десять заповідей сучасної бюрократії (критерії оптимального фу-

нкціонування):

1.Посадовці особисто вільні і є суб’єктами влади завдяки зне-

особленим службовим обов’язкам.

2.Вони організовані в ієрархію офісів.

3.Кожен офіс має сферу компетенції в правовому значенні.

4.У кожному офісі існує вільний відбір.

5.Кандидати призначаються (на основі технічних якостей), а не обираються.

6.Урядовці винагороджуються фіксованою зарплатою.

7.Офіс розглядається як головне заняття посадовця.

8.Організація передбачає кар’єру. Існує система просування.

9.Урядовець працює відокремленим від власності і без довічного привласнення посади.

10.Він підпорядкований суварій дисципліні і контролю за поведінкою.

34

Німецька формальна соціологія

(Георг Зіммель, Фердинанд Тьонніс)

Георг Зіммель	Соціологія — аналітична дисципліна, яка повинна
(1858—1918 рр.)	сприяти дослідженню найбільш загальних рис со-
	ціального процесу, різних форм соціального існу-
	вання, а також виробити систему загальних понять
	та типів, необхідних для опису та розуміння конк-
	ретних явищ.
	Суспільство складають соціальні відносини і між-
	особистісні взаємодії. На основі взаємодії виника-
	ють нові форми усуспільнення — соціації.
	Вирізняє для аналізу форми усуспільнення — «со-
	ціації»:
	— соціальні процеси (розподіл праці, утворення
	політичних партій, суперництво, підкорення, мо-
	да);
	— соціальні типи — тобто людей, які набули пе-
	вних соціальних якостей (аристократ, авантюрист,
	геній, керівник, підлеглий, відступник);
	— моделі розвитку (процес взаємозв’язку розши-
	рення соціальних груп (диференціація) з поси-
	ленням вияву індивідуальності; негативний бік —
	відчуження).
Фердинанд	Вбачає специфіку соціології (порівняно з іншими
Тьонніс	суспільними науками) в:
(1855—1936 рр.)	— абстрактному,
	— ідеалізованому,
	— а отже, формалізованому характері її об’єкта.
	Метод соціології базується на принципах ізолю-
	ючої абстракції, шляхом якої визначаються «чисті
	форми» соціальної взаємодії, прямих аналогів
	яким у суспільному житті може й не бути. Саме
	тому — «формальна соціологія».
	Соціальні зв’язки, які ґрунтуються на волі
	до взаємності, можуть бути двох типів:
	¾ реального, органічного (гемайншафту) — спі-
	льноти;
	¾ механічного, ідеального (гезельшафту) — сус-
	пільства.

35