44. Доведіть, що Іван Драч — невтомний шукач нового змісту і нової форми поезії («Балада про соняшник», «Балада про вузлики», «Крила»).

Іван Федорович Драч народився 17 жовтня 1936 року в с. Теліжинці, що на Київщині, в сім’ї робітника. Закінчив середню школу в Тетієві. Працював учителем, перебував на громадській роботі. Навчався на філологічному факультеті Київського університету (1957-1962), згодом працював у «Літературній Україні». Через два роки закінчив сценарні курси в Москві.Перша збірка поезій «Соняшник» побачила світ 1962 року й одразу принесла авторові визнання. І. Драч відомий і як кінодраматург: за його сценаріями поставлено фільми «Криниця для спраглих», «Камінний хрест». На початку 60-х творчість поета сприймалася неоднозначно, багато кого дратувала асоціативність, метафоричність, символізм його творів, незвичні словосполуки, сміливе введення в мову вірша наукової лексики. Іван Драч — поет, який мислить філософськими категоріями, що відбивають складну реальність, болючі драми нашої доби, що проходять крізь людське серце і людський розум.

45. Проаналізуйте збірку м. Вінграновського інтимної лірики «Цю жінку я люблю». Прочитайте напам'ять вірш «Сеньйорито акаціє, добрий вечір!»

Микола Вінграновський – перший з-поміж рівних у плеяді шістдесятників. Творчість його – багатогранна та багатоаспектна. Людина у М.Вінграновського – відправна точка у ланцюгу роздумів, що призводить до кінцевого пункту – існування життя взагалі. І одночасно людина – це також певний світ зі своїм космосом душі. Характеризуючи інтимну лірику М. Вінграновського зі змістового боку, можна відзначити, що вона містить досить широкий емоційний спектр почуттів – від найвищої піднесеності до більш спокійних, навіть пригасаючих станів. Різняться інтимні вірші поета і своєю мистецькою технікою, емоційною тональністю, психологічними типами ліричних героїв. Поет вміло передає вищу мить взаємного саморозкриття в любові, щастя взаємопізнання, довіри і повного злиття душею і тілом двох закоханих. Для М. Вінграновського любов виступає вічною субстанцією життя – його смислом. Весь його таємничий світ глибокої інтимності, зітканий із золотої гри світла, постійно завершується образами світіння і ранку – переходом із ночі любощів у день, у будень життя. Збагачена реалістичним поглядом на світ, безмежною любов’ю до всього земного, лірика М. Вінграновського, разом з тим, продовжує майже втрачені у сучасній українській (та й європейській) літературі класичні традиції поетичного романтизму. Дослідники творчості М. Вінграновського вирізняють світлі тони його інтимної лірики, її патетичні струмені. Митець у своїй творчості близько стоїть до тенденції романсово-елегійної мелодійності. Однак важливою нотою любовних поезій автора є туга за ідеалом. Нерідко доля ліричного героя драматизується. Такі вірші набувають елегійного характеру.

Сеньйорито акаціє, добрий вечір.

Я забув, що забув був вас,

Але осінь зійшла по плечі,

Осінь, ви і осінній час,

Коли стало любити важче,

І солодше любити знов...

Сеньйорито, колюче щастя,

Хто воно за таке любов?

Вже б, здавалося, відболіло,

Прогоріло у тім вогні,

Ступцювало і душу й тіло,

Вже б, здалося, нащо мені?

У годину суху та вологу

Відходились усі мости

І сказав я - ну, слава Богу,

І, нарешті, перехристивсь...

Коли ж - здрастуйте, добрий вечір...

Ви з якої дороги, пожежо моя?..

Сеньйорито, вогонь по плечі -

Осінь, ви і осінній я...