Література

Алексидзе Л.А. Некоторые вопросы теории международного права:императивные нормы(jus cogens). — Тбилиси,1982.

Бараташвили Д.И. Принцип суверенного равенства государств в международном праве. — М., 1978.

Волова Л.И. Нерушимость границ — новый принцип междуна­родного права. — Ростов-на-Дону, 1987.

Каламкарян Р.А. Принцип добросовестности в современном международном праве. — М., 1991.

Карташкин В.А. Права человека в международном и внутриго­сударственном праве. — М., 1995.

Корецкий В.М. «Общие принципы права» в международном

праве. — К., 1957.

Купчишин A.M., Рудько Е.Т. Характерные черты и система принципов современного международного права. — К., 1979.

Левин Д.Б. Принцип мирного разрешения международных спо­ров. — М., 1977.

Менжинский В.И. Неприменение силы в международных отно­шениях. — М., 1974.

Мовчан А.П. Международный правопорядок. — М., 1996.

Талалаев А.Н. Право международных договоров. — М., 1985. —

Т.2.

Тиунов A.M. Принцип соблюдения международных обяза­тельств. —М., 1979.

Ушаков Н.А. Невмешательство во внутренние дела госу­дарств. — М., 1971.

Ушаков Н.А. Правовое регулирование использования силы в международных отношениях. — М., 1997.

Фельдман Д.И. Система международного права. — Казань, 1983.

Спеціальні терміни

Кодифікація основних принципів міжнародного публічного права, нормативний зміст основних принципів міжнародного пуб­лічного права, загальне визнання й загальнобов'язковість основних

106

принципів міжнародного публічного права, принципи jus cogens, універсальність, функції основних принципів міжнародного пуб­лічного права.

Контрольні питання

Що розуміється під основними принципами міжнародного пуб­лічного права?

Яке тлумачення терміна «принцип міжнародного права» у док­трині й практиці міжнародного публічного права?

Яке значення основних принципів міжнародного публічного права?

Який юридичний статус основних принципів міжнародного публічного права?

Які функції основних принципів міжнародного публічного права?

Опишіть тенденції розвитку міжнародних відносин, що вплива­ють на формування основних принципів міжнародного публічного права.

Що розуміється під системою основних принципів міжнародного публічного права?

Як розуміються стабільність і динамізм системи основних прин­ципів міжнародного публічного права?

Визначте та обґрунтуйте взаємозв'язок основних принципів між­народного публічного права з його основними цілями.

Дайте характеристику одному (кожному) з основних принципів міжнародного публічного права.

Що розуміється під кодифікацією основних принципів міжна­родного публічного права?

107

Розділ 5 СУБ'ЄКТИ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА

5.1. Поняття і властивості суб'єкта міжнародного права

Суб'єкт міжнародного права —це носій певних міжнародних прав і обов'язків, що виникають відповідно до загальних норм між­народного права або розпоряджень міжнародно-правових актів.

Це також особа (у збірному значенні), поведінка якої регулю­ється міжнародним правом і яка вступає або може вступати в між­народні публічні (міжвладні) правовідносини. Таким чином, це особи —учасники міжнародних відносин, що можуть бути носіями суб'єктивних юридичних прав і обов'язків.

Для того щоб бути суб'єктами міжнародного права, ці особи повинні мати певні властивості, до яких належать:

• певна зовнішня відособленість;

• персоніфікація (можливість виступати в міжнародних від­носинах у вигляді єдиної особи);

• здатність виробляти, виражати і реалізовувати автономну волю;

• брати участь у прийнятті норм міжнародного права і діяти згідно з цими нормами.

Слід мати на увазі, що всі суб'єкти міжнародного права —це такі особи, які набули властивостей суб'єкта через те, що їхня по­ведінка підлягає дії норм міжнародного права і визначена такими нормами. Іншими словами, норми міжнародного права утворюють обов'язкову правову основу їхньої діяльності як суб'єктів міжна­родного права.

Будь-який суб'єкт міжнародного права має правоздатність, дієздатність і дєліктоздатність.

Правоздатність —це здатність суб'єкта міжнародного права мати суб'єктивні права і нести юридичні обов'язки. Таку здатність мають держави з моменту їх створення; нації і народності, що бо­рються за національну незалежність —із моменту їх визнання як таких; міжнародні міжурядові організації —із моменту набрання

108

чинності документами (статутами) про їх заснування; фізичні осо­би —при настанні ситуацій, чітко оговорених у відповідних між­народних договорах.

До поняття дієздатності входить самостійне здійснення суб'єктами міжнародного права своїх прав і обов'язків. Наприклад, відповідно до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1968року (до якого 16листопада 1994року приєдналася й Україна) сторони, що мають ядерну зброю, зобов'язуються не передавати ядерну зброю або інші ядерні вибухові пристрої, а також контроль за такою зброєю або вибуховими пристроями ні прямо, ні побічно, а також ніякими способами і засобами не допомагати, не заохочу­вати і не примушувати будь-яку державу, що не має ядерної зброї, до виробництва або одержання будь-яким іншим способом ядерної зброї чи інших ядерних вибухових пристроїв. Кожна з держав —учасниць цього Договору, що не має ядерної зброї, зобов'язується не приймати від будь-кого ядерну зброю або інші ядерні вибухові пристрої, а також контроль над такою зброєю або вибуховими при­строями ні прямо, ні опосередковано; не робити і не одержувати будь-яким способом ядерну зброю або інші вибухові пристрої, як і не домагатися і не приймати будь-яку допомогу у виробництві ядерної зброї або інших ядерних вибухових пристроїв.

Деліктоздатність суб'єктів міжнародного права означає їх здатність нести юридичну відповідальність за скоєні правопору­шення. Так, відповідно до ст. 31Конвенції ООНз морського права 1982року, до якої в червні 1999року приєдналася Україна, дер­жава прапора відповідає за будь-яку шкоду або збитки, заподіяні прибережній державі в результаті недотримання яким-небудь вій­ськовим кораблем або іншим державним судном, експлуатованим у некомерційних цілях, законів і правил прибережної держави, що стосуються проходу через територіальне море, або положень Конвенції, або інших норм міжнародного права.

Міжнародна правосуб' єктність (право- і дієздатність) є основ­ною ознакою суб'єкта міжнародного публічного права. Вона вияв­ляється,як правило,у наявності прав і обов'язків,установлюваних звичаєвими і договірними нормами міжнародного права.

Міжнародна правосуб'єктність містить у собі ряд елементів, що характеризують суб'єкта міжнародного права:

• право виступати на міжнародній арені від свого імені;

• право вступати у відносини з іншими суб'єктами міжнарод­ного права;

• право брати участь у створенні норм міжнародного права;

• «підпадання» поведінки суб'єкта під дію норм міжнародного права;

109

— визнання суб'єкта міжнародного права як такого іншими суб'єктами міжнародного права й ін.

Суб'єкти міжнародного права мають загальну, галузеву і спеці­альну правосуб'єктність. Загальна і галузева правосуб'єктність властива загальновизнаним суб'єктам міжнародного права.

Загальна правосуб'єктність —це здатність певних осіб ipso facto (у силу факту свого існування) виступати як суб'єкти між­народного права. Таку правосуб'єктність мають тільки суверенні держави і нації, що борються за національне визволення.

Галузева правосуб'єктність —це здатність суб'єктів міжнарод­ного права бути учасниками у певній сфері міждержавних відносин. Таку правосуб'єктність мають міжнародні міжурядові організації (ММУО). Наприклад, Організація Об'єднаних Націй із питань осві­ти, науки і культури (ЮНЕСКО)бере участь у міжнародно-правовому регулюванні проблем, що стосуються освіти, науки і культури, в ін­тересах забезпечення загальної поваги, справедливості, законності і прав людини, а також основних свобод, проголошених у Статуті ООН, длявсіх народів без розрізнення раси, статі і релігії.

Отже, правосуб'єктність ММУО обмежується тільки певним колом проблем, що закріплюються в їх статуті.

Спеціальна правосуб'єктність —це здатність осіб бути учас­никами тільки певного кола відносин у рамках окремої галузі між­народного права. Спеціальну правосуб'єктність мають, наприклад, фізичні особи і міжнародні неурядові організації (МНУО).