42. Фін. Політика суб’єктів господар.

Фін. політика суб'єктів господарюв. — система заходів, форм і методів, які використовуються для фін. забезпеч. їхньої діяльності та досягн. поставлених завдань.

Основні завд. фін. політики суб'єктів господарюв. такі:

— забезпеч. фін. стійкості;

— оптимізація грошового обігу і підтримка постійної платоспроможності;

— максимізація чистого прибутку;

— мінімізація фінансових ризиків;

— зрост. ринкової вартості суб'єкта господарюв. та максимізації добробуту власників його капіталу.

Складові фін. політики суб'єкта господарюв.:

— політика формув. капіталу;

— емісійна політика;

— кредитна політика;

— інвестиційна політика;

— політика формув. активів;

— політика у сфері управління ризиками;

— дивідендна політика.

Політика формув. капіталу полягає в забезпеченні найбільш ефективних форм залуч. капіталу з різних джерел та досягн. необхідного рівня самофінансув. господар. діяльності суб'єкта згідно із потребами його розвитку. У розрізі цього виду фін. політики можна виділити кредитну, емісійну та дивідендну політики.

Кредитна політика вирішує пит. фін. забезпеч. діяльності підприємства в контексті визнач. потреби у позиковому капіталі, необхідності залуч. довгострокових кредитів з позиції зміцн. фін. стійкості.

Емісійна політика забезпечує залуч. необхідного обсягу власних фінансових ресурсів за рахунок випуску і розміщ. на фондовому ринку власних акцій підприємства.

Дивідендна політика — сукупність принципів і методів визнач. частки чистого прибутку для виплати дивідендів власникам капіталу відповідно до основних завдань діяльності суб'єкта господарюв. на певний період.

Інвестиційна політика підприємства полягає у виборі і реалізації найбільш ефективних форм вклад. капіталу, спрямованих на розшир. фін. потенціалу суб'єкта господарюв..

Політика управління активами пов'язана із визнач.м і задовол.м потреб в окремих їх видах для здійсн. операційного процесу та оптимізація їх складу для забезпеч. умов ефектив. господар.

Політика у сфері управління ризиками представляє собою розробл. системи заходів з виявл., оцінки, профілактики та страхув. ризиків, вибору найбільш конструктивних і оптимальних способів нейтралізації їх негативних наслідків у випадку виникн. ризикової події у кожному конкретному випадку.

43. Зміст і признач. Фін. Контролю. Об’єкти і суб’єкти фін. Контроль на макро- і мікрорівнях.

Ефективність реалізації фін. політики залежить від ба­гатьох чинників, серед яких особлива роль належить фінансово­му контролю. Саме він забезпечує зворотний зв'язок між наміче­ними і досягнутими результатами. Фінансовий контроль являє собою сукупність видів, форм і методів перевірки законності і доцільності здійсн. фінан­сових операцій та реалізації на цій основі завдань фін. політики. Отже, фінансовий контроль зв'язаний з реалізацією фін. політики як безпосередньо, так і через контроль за фі­нансовою діяльністю окремих суб'єктів.

Фінансовий контроль як одна із функцій управління фінанса­ми являє собою особливу діяльність щодо перевірки формув. й використ. фондів фінансових ресурсів у процесі створ., розподілу та спожив. валового внутрішнього продукту з ме­тою оцінюв. обґрунтованості й ефективності прийняття рі­шень і результатів їх викон..

З визнач. сутності фін. контролю випливає, що його об'єктом є процеси формув. й використ. фондів фі­нансових ресурсів. Суб'єкт контролю — це носій контрольних функцій щодо об'єкта контролю. Він, як правило, визначається законодавством держ., нормативно-правовими актами суб'єк­тів фін. діяльності.

Об’єктами держ. фін. контролю на макрорівні є діяльність суб’єктів господарюв.: яка спричиняє кризу ліквідності; спрямована на організацію забороненого виробництва товарів і над. послуг; яка дестабілізує економічну ситуацію; спрямована на приховув. податків та обов’язкових платежів; що монополізує ринки; природних монополій; що порушує права власників і споживачів.

На мікрорівні Держ. фінансовий контроль має забезпечити достовірність відображ. господарських операцій в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності, дотрим. своєчасності виплат заробітної плати та соціальних допомог працюючим, розрахункової дисципліни, правил застосув. цін і тарифів, попередж. фактів незаконного, нецільового і неефективного, використ. бюджетних коштів, держ. і комунального майна підконтрольними об’єктами, усун. наслідків виявлених порушень фін. дисципліни, дотрим. законності процедур закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти, виявл. фактів нецільового використ. кредитів, отриманих під гарантії Уряду.

44. Види фін. контролю та їх хар-ка.

Залежно від взаємозв’язку об’єкта контролю (фін. діяльності) і суб’єкта (органу контролю) фінансовий контроль поділяється на види: внутрішній і зовнішній.

При внутрішньому контролі фін. діяльність кожного суб’єкта контролюється ним самим через спеціальні підрозділи. Такий контроль має форму внутрішнього аудиту, метою якого є перевірка доцільності та обґрунтованості окремих фінансових операцій, їх відповідності фінансовій стратегії і тактиці даного суб’єкта.

Зовнішній контроль полягає у перевірці фін. діяльності суб’єкта відповідними уповноваженими органами контролю. Метою є перевірка відповідності фін. діяльності чинному фінансовому законодавству. Цей контроль за ознакою суб’єктів його здійсн. поділяється на Держ., відомчий, внутрішньокорпоративний, незалежний і суспіл.

Держ. — це контроль з боку держ. як за фінансовою діяльністю юридичних і фізичних осіб, так і за власними фінансами. Він покладається на спеціальні органи фін. контролю (Рахункова палата і Контрольно-ревізійна служба) та на органи управління фінансами і фінансовою системою (Міністерство фінансів тощо). Це найбільш організований та дійовий вид контролю, який охоплює мікро- та макрорівень розподілу і перерозподілу створеного ВВП, а відповідно і реалізацію загальнодерж. фін. політики.

Відомчий та внутрішньокорпоративний контроль полягає у перевірці фін. діяльності суб’єктів, що підпорядковані міністерствам і відомствам або входять до складу корпоративних об’єднань. Цей контроль спрямований на виявл. та усун. порушень і недоліків у фінансовій діяльності підвідомчих підприємств і організацій

Незалежний фінансовий контроль здійснюється незалежними контролюючими органами — аудиторськими фірмами. Цей контроль спрямований на перевірку законності фін. діяльності і доцільності здійсн. окремих фінансових операцій. Однак висновки за результатами контролю мають рекомендаційний характер. Вони визначають відповідність чи невідповідність фін. діяльності чинному законодавству, реальність та повноту її відображ. у фінансовому обліку та звітності.

Суспільний фінансовий контроль — це контроль з боку сусп. за фінансовою діяльністю держ.. Він не має, як правило, організованих форм (певною мірою функції цього контролю виконує Рахункова палата) і здійснюється за рахунок відкритості, гласності й прозорості фін. діяльності держ..

За часом провед. фін контроль поділяється на (форми фін. контролю) попередній, поточний, наступний.

Попередній контроль здійснюється до початку руху грошових потоків. Його мета — перевірити доцільність і надійність даної фін. операції, виявити рівень ризику, що пов’язаний з нею, та передбачити конкретні способи його хеджув., з’ясувати відповідність даної операції чинному фінансовому законодавству, інтересам підприємства чи фізичної особи.

Поточний контроль здійснюється у процесі руху грошових потоків. Його мета — забезпечити реальність проходж. грошових потоків, реалізацію їх адресності й цільового признач. та дотрим. встановлених термінів провед. фінансових операцій.

Наступний контроль проводиться після здійсн. фінансових операцій та за підсумками фін. діяльності за певний період. Його мета — перевірка реалізації стратегії і тактики фін. діяльності того чи іншого суб’єкта.

За метою та завд.ми: моніторинг, внутрішній аудит, інспектув..

Моніторинг — система заходів, що пов'язана зі спостереж.м за фін. явищами і процесами і використ. для прийняття оперативних рішень.

Внутрішній аудит — форма контролю, що забезпечує функціонально незалежну оцінку діяльності органів держ. сектору і дає впевненість центральним фінансовим органам в тому, що система держ. управління функціонує у спосіб, який максимально знижує ризик шахрайства, марнотратства, допущ. помилок чи нерентабельності.

Інспектув. — подальший контроль за дотрим.м законодавства органами держ. сектору при використанні і розпорядженні фін. та матеріальними ресурсами, формуванні бюджетних зобов'язань, веденні бух. обліку і складанні фін. звітності, що здійснюється у формі ревізій і перевірок.

44. Характеристика форм і методів фін. контролю.

Залежно від стадії здійсн. контролю він має такі форми:

1.Попередній контроль здійснюється до початку руху грошових потоків. Його мета — перевірити доцільність і надійність даної фін. операції, виявити рівень ризику, що пов’язаний з нею, та передбачити конкретні способи його хеджув., з’ясувати відповідність даної операції чинному фінансовому законодавству, інтересам підприємства чи фізичної особи. Важливим напрямом є перевірка контрагента — отримувача коштів: його юридичного статусу, фін. стану, ділових рис, партнерської відповідальності тощо.

2.Поточний контроль здійснюється у процесі руху грошових потоків. Його мета — забезпечити реальність проходж. грошових потоків, реалізацію їх адресності й цільового признач. та дотрим. встановлених термінів провед. фінансових операцій.

3.Наступний контроль проводиться після здійсн. фінансових операцій та за підсумками фін. діяльності за певний період. Його мета — перевірка реалізації стратегії і тактики фін. діяльності того чи іншого суб’єкта, а в масштабах сусп. — процесу реалізації фін. політики. Він дає повну і вичерпну інформацію про фін. діяльність як кожного суб’єкта, так і сусп. у цілому.

Залежно від мети та завдань фін. контролю виділяють такі його форми:

1. Моніторинг — система заходів, що пов'язана зі спостереж.м за фін. явищами і процесами і використ. для прийняття оперативних рішень.

2. Внутрішній аудит — форма контролю, що забезпечує функціонально незалежну оцінку діяльності органів держ. сектору і дає впевнен. центральним фінансовим органам в тому, що система держ. управління функціонує у спосіб, який максимал. зниж. ризик шахрай-ства, марнотратства, допущ. помилок чи нерентабел.

3. Інспектув. — подальший контроль за дотрим. законодавства органами держ. сектору при використ. і розпорядж. фін. та мат. ресурсами, формув. бюджетних зобов'язань, веденні бух. обліку і складанні фін. звітності, що здійснюється у формі ревізій і перевірок.

Основними методами контролю є ревізії, тематичні пере­вірки, обстеж..

Ревізія - метод комплексного контролю усієї фін. і господар. діяльності підприємств та організацій стосовно її відповідності чинному законодавству. Тематичні перевірки полягають у контролі за окремими сторонами фін. діяльності (камеральні (у податковій інспекції) і документальні (у платника) перевірки податков. декларацій та звітів).

Обстеж. - ознайомл. з окремими напрямами фін. діяльності з метою виявл. проблем та шляхів їх удосконал..

За результатами ревізій і перевірок складаються акти, за результатами обстеж. — довідки.

44. Аудиторський контроль: сутність і відмінності від держ. фін. контролю.

Аудиторський фінансовий контроль – це контроль, який здійснюється незалежними контролюючими органами (аудиторськими фірмами), та на перевірку законності фін. діяльності і доцільності здійсн. окремих фінансових операцій суб’єктів контролю. Висновки за результатами контролю мають рекомендаційний характер. Вони визначають відповідність чи невідповідність фін. діяльності чинному законодавству, реальність та повноту її відображ. у фінансовому обліку та звітності.

Відмінності між державним та аудиторським контролем:

1) фінансовий контроль Держ. проводять спеціальні органи (Рахункова палата, Контрольно-ревізійні служби) та органи управління фінансами і фінансовою системою (Міністерство фінансів, Державна податкова адміністрація тощо), а аудиторський – аудиторськими фірмами, які є незалежними від вище зазначених органів; 2) Держ. контроль здійснюється як на мікро- так і на макрорівні, а аудиторський на мікрорівні.

3) при виявленні порушень під час держ. контролю накладаються фінансові санкції, а винні особи можуть бути притягнуть до адміністративної та кримінальної відповідальності, при аудиторському – не накладаються санкції.

4) Держ. контроль має обов’язків характер, що стосується всіх суб’єктів контролю, аудиторський – рекомендаційний, тобто суб’єкти контролю можуть проводити його за баж.м.

44. Форми фін. забезпеч. розширеного відтвор..

Фін. забезпеч. має 3 форми, які поділяються в залежності від системи фінансув.: самофінансув., кредитув., зовнішнє фінансув..

Самофінансув. - забезпеч. потреб простого і розширеного відтвор. виробництва за рахунок власних коштів юридичних і фізичних осіб (вихідна форма фін. забезпеч.).

Розрізняють самофінансув. як принцип організації і як форму фін. забезпеч..

Принцип самофінансув. передбачає, що регулюв. фін. забезпеченості здійснюється за рахунок кредиту. Він потребує чіткого визнач. співвіднош. між власними та запозиченими ресурсами. З позиції фін. ефективності власні ресурси (тобто самофінансув. як форма фін. забезпеч.) призначені для покриття затрат на мінімально припустимому рівні. Решта ресурсів формується на основі використ. кредиту. Головна перевага такої системи полягає в тому, що вона сприяє максимально ефективному використанню наявних у суспільстві ресурсів на основі прискор. їх кругообігу. Збільш. питомої ваги власних ресурсів, навпаки, уповільнює кругообіг ресурсів, а тому й уповільнює темпи соціально-економічного розвитку.

Основою самофінансув. є власний капітал. Залежно від форми власності він може бути індивідуальним — приватний, чи колективним — пайовий або акціонерний.

Кредитув. полягає у тимчасовому використанні позичених ресурсів (головна, провідна форма).. Воно ґрунтується на принципах поворотності, терміновості, платності й матеріального забезпеч. кредитів.

При цій формі: досягається значна економія сусп. капіталу за рахунок використ. одних і тих самих ресурсів різними суб’єктами підприємницької діяльності; вимагається ефективне господарюв..

Зовнішнє фінансув. - виділ. коштів певним суб’єктам на безповоротній і безоплатній основі: державне фінансув. з бюджету чи держ. фондів цільового признач., надходж. коштів від громадських та доброчинних фондів і організацій даної країни та з-за кордону, гранти від міжнародних організацій тощо. Основним її видом є бюджетні асигнув..

Інвестув. - вклад. коштів у певні об'єкти з метою отрим. прибутку або соціального ефекту.

Оренда - передав. майна у користув. на певний строк і за певну плату

44. Фінансові методи впливу на соціально-економічний розвиток країни.

Існує 2 методи впливу на соціально-економічний розвиток країни: фін. забезпеч., фін. регулюв..

Установл. пріоритетності того чи іншого методу лежить в основі визнач. напрямів фін. політики держ.. Чим вищий рівень розвитку сусп. й економіки, тим більшою є роль фін. регулюв..

Фін. забезпеч. реалізується на основі відповідної системи фінансув., яке може здійснюватись у трьох формах: самофінансув., кредитув., зовнішнє фінансув.. 

Самофінансув. - забезпеч. потреб простого і розширеного відтвор. виробництва за рахунок власних коштів юридичних і фізичних осіб (вихідна форма фін. забезпеч.). Основою самофінансув. є власний капітал. Залежно від форми власності він може бути індивідуальним — приватний, чи колективним — пайовий або акціонерний.

Кредитув. полягає у тимчасовому використанні позичених ресурсів (головна, провідна форма).. Воно ґрунтується на принципах поворотності, терміновості, платності й матеріального забезпеч. кредитів.

Зовнішнє фінансув. - виділ. коштів певним суб’єктам на безповоротній і безоплатній основі: державне фінансув. з бюджету чи держ. фондів цільового признач., надходж. коштів від громадських та доброчинних фондів і організацій даної країни та з-за кордону тощо.

Фін. регулюв. полягає у регламентуванні розподільних відносин у суспільстві й на окремих підприємствах. Оскільки фінанси являють собою розподільні й перерозподільні відносини, то фінансові методи регулюв. є методами розподілу. Існують два методи розподілу доходів: сальдовий і нормативний.

Сальдовий метод передбачає виділ. підсумкового (сальдового) елемента в розподілі доходу. Так, прибуток підприємств є різницею між валовими доходами і валовими витратами. Якраз це стимулює зрост. доходів і зниж. витрат.

Нормативний метод розподілу полягає в тому, що всі елементи розподілу визначаються за нормативами, які встановлюються стосовно об’єкта розподілу. Нормативним є розподіл прибутку при його оподаткуванні. Ставка податку на прибуток поділяє його на дві частини: перша вноситься до бюджету держ., друга становить чистий прибуток, яким підприємство розпоряджається самостійно.

Загалом метод фін. регулюв. визначає характер дії фін. механізму, який притаманній певній країні.

44. Фінансові стимули, їх види і роль.

Фінансові стимули – це важелі системи управління фінансовим механізмом, які використовуються для зацікавл. суб’єктів господарюв. в досягненні певних результатів.

Види фінансових стимулів:

— заохочувальні фонди підприємств, які утворюються з прибутку і є головним джерелом коштів для матеріального стимулюв. працівників, задовол. соціальних потреб та виробничого розвитку;

— бюджетне фінансув. ефективних напрямів розвитку економіки (у тому числі дотації підприємствам, діяльність яких має важливе знач. для держ.; використ. держ. замовл.; бюджетні кредити; фінансув. за рахунок держ. коштів держ. програм, підготовки і підвищ. кваліфікації кадрів, науково-дослідних робіт, природоохоронних заходів тощо);

— спеціальні фінансові пільги (повне або часткове звільн. від сплати податків, застосув. диференційованих ставок оподаткув., виключ. певних сум з оподатковуваних доходів, над. права на провед. прискореної амортизації).

Фінансові стимули відіграють вагому роль в управлінні фінансових механізмом, адже саме за допомогою них відбувається заохоч. суб’єктів господарюв. до покращ. їхньої діяльності шляхом їх матеріалізув.. Покращ. діяльності суб’єктів господарюв. приводить до покращ. фін. становища всієї країни загалом.

44. Обґрунтуйте зв’язок між економічною політикою, фінансовою політикою і фінансовим механізмом.

Перш за все наведемо визнач. цих понять.

Економічна політика - система заходів, здійснюваних державою та її владними структурами або іншими особами, спрямованих на регулюв. економічних процесів. 

Фін. політика – система заходів, що здійснюються державою в межах наданих їй функцій та повноважень у сфері фін. діяльності суб’єктів господарюв. та фінансових інституцій, громадян і безпосередньо держ. з метою виріш. певних завдань і досягн. поставлених цілей.

Фінансовий механізм - сукупність фінансових методів і форм, інструментів та важелів впливу на соціально-економічний розвиток сусп., за допомогою яких реалізуються фін. політика.

Отже, з визначень видно, що економічна політика є більш ширшим поняттям ніж фін., бо вона охоплює систему заходів регулюв. усіх процесів економіка, а ост. – тільки тих процесів, які пов’язані із фінансовою сферою. Отже. Фін. політика є складовою ек..

Фінансовий механізм, виходячи із визнач., є системою методів та форм, за допомогою яких реалізується фін. політика. Отже, фінансовий механізм – основа реалізації однієї із складових ек. політики держ..