Konspekt_lektsy_po_okhrane_truda_ch_1 (1)

допустимим рівнем вібрації безперервний час її дії не повинен перевищувати 15 хв, потім допустимі тільки роботи, не пов'язані з вібрацією.

Таблиця 10.1

Допустимий сумарний час Т безперервного впливу вібрації на робітника протягом зміни (ТОСТ 12.1.012—90)

Перевищення вібрацій-	Час Т, хв	Перевищення вібрацій-	Час Т, хв
ного навантаження , дБ		ного навантаження , дБ
1	381	7	95
2	302	8	76
3	240	9	60
4	191	10	48
5	151	11	38
6	120	12	30

На робочих місцях, де застосовуються вібраційні машини, слід виконувати такі вимоги: до експлуатації можуть допускатися тільки справні механізми; робітників, що підпадають під вплив вібрації, не можна залучати до наднормових: робіт; до роботи з вібруючим інструментом (механізмами) допускаються особи, які пройшли медичний огляд, мають відповідну кваліфікацію, склали технічний мінімум з правил безпечного виконання робіт; усі робітники, на яких діє вібрація, проходять медичне обстеження під час вступу на роботу і потім не рідше одного разу на рік; робітники повинні забезпечуватися індивідуальними засобами захисту від вібрації та шуму; для профілактики хвороб і зміцнення організму двічі на рік повинна проводитися вітамінізація працюючих.

До роботи, пов'язаної з впливом вібрації, не допускаються: особи, молодші 18 років; жінки під час вагітності; особи, що страждають від серцево-судинних та інших захворювань в активній формі.

Вимірювання параметрів вібрації здійснюється вібровимірювальною апаратурою за допомогою електричних методів. Перетворення механічних коливань на електричні реалізується у магнітота п'єзоелектричних приймачах вібрації (датчиках). Одержана інформація розшифровується у лічильній голівці. Виміри параметрів вібрації повинні відповідати вимогам ГОСТ 12.4.012—83 ССБП. Вібрація. Засоби вимірювання і контролю вібрації на робочих місцях).

10.2. Методи і засоби захисту від шкідливої дії вібрації

Методи і засоби боротьби з вібрацією розподіляються на методи і засоби колективного та індивідуального захисту. Основні методи колективного захисту спрямовані на зменшення вібрації у джерелі її виникнення та на шляху розповсюдження.

Боротьба з вібрацією у джерелі її виникнення найбільш радикальна. Ці методи слід застосовувати ще під час конструювання машин та механізмів. При цьому такі процеси, як кування, ударна правка, треба по можливості замінювати на вальцювання, а пневматичне клепання — на гідравлічне або використовувати електричне зварювання. У пресовому устаткуванні рекомендується використовувати скошені штампи, на деревообробних верстатах — ножові вали з гвинтоподібною різальною кромкою.

Зниження вібрації на шляху її розповсюдження досягається завдяки впровадженню віброізоляції та вібропоглинання.

Віброізоляція — один з ефективних засобів захисту від вібрації робочих місць, обладнання та будівельних конструкцій. Віброізолятори — це пружні елементи, розміщені між вібруючою машиною та фундаментом. Вони виготовляються, як правило, зі сталевих пружин або гумових прокладок.

Пружинні віброізолятори широко застосовуються для ізоляції найрізноманітнішого устаткування на заводах металоконструкцій. Віброізолююча спроможність гумових віброізоляторів менша, ніж пружинних, але гумовим притаманне більше внутрішнє тертя, а це сприяє зменшенню часу, потрібного для затухання вільних коливань системи.

Ефективність віброізоляції оцінюється коефіцієнтом передачі (КП), фізичний смисл якого — відношення сили Fосн, що діє на фундамент при наявності пружкого зв'язку, до сили Fмаш, що діє при жорсткому зв’язку:

КП= Fосн/Fмаш

(10.1)

Чим менше це відношення, тим вищий рівень віброізоляції. Задовільний рівень віброізоляції досягається при КП= 0,125—0,07. Коефіцієнт передачі може бути розрахований за формулою

КП=1/(f/fo,)2-1, (10.2)

де f — частота збуджуючої сили; fo — власна частота системи на віброізоляторах. З цієї формули видно, що чим нижче власна частота порівняно зі збуджуючою, тим вища ефективність віброізоляції.

Вібропоглинання використовують для зменшення вібрації загороджень, кожухів, камер та інших деталей, виконаних зі сталевих листів. Зменшення параметрів вібрації в цьому випадку досягається завдяки нане-

31

сенню на вібруючу поверхню гуми, пластиків, вібропоглинаючих мастик, які перетворюють енергію механічних коливань вібруючої поверхні на інші види енергії.

Підвищення втрат енергії в системі досягається завдяки: застосуванню матеріалів з великим внутрішнім тертям; нанесенню шару пружнов'язких матеріалів, які мають великі втрати енергії на внутрішнє тертя; використанню поверхневого тертя (наприклад при коливаннях згину двох пластин, що з'єднані і щільно прилягають одна до одної).

Для індивідуального захисту ніг від вібрацій рекомендується носити взуття на повстяній або товстій гумовій підошві, а для за хисту рук — рукавиці, що гасять вібрацію.

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДО ГЛАВИ 10

1.Які параметри характеризують виробничу вібрацію?

2.За якими принципами здійснюється нормування вібрації?

3.Назвіть методи боротьби з вібрацією.

4.Перелічіть індивідуальні засоби захисту від вібрації.

ГЛАВА 11

ВИРОБНИЧЕ ОСВІТЛЕННЯ

11.1. Характеристики і нормування освітлення на робочих місцях

Для забезпечення активної діяльності людини в цілому важливе значення має створення належного штучного та природного освітлення. Належні умови зорового сприйняття — важливий фактор, що підвищує продуктивність праці і знижує рівень виробничого травматизму та професійних захворювань. Це справедливо і для високоавтоматизованих та механізованих заводів металоконструкцій — адже майже всі трудові процеси на них пов'язані із застосуванням зорового аналізатора. Складність розрізнення деталей при виконанні всіляких операцій (розмічання, різання, рубання, пиляння тощо) значною мірою залежить від розташування поверхонь деталей відносно рівня очей робітника, від світлових властивостей поверхонь, що знаходяться в полі його зору.

З підвищенням освітленості (до певної межі) продуктивність праці зростає; і навпаки, недостатня освітленість призводить до зниження продуктивності через перенапруження і швидку втому очей, вона негативно впливає на психічний стан людини.

Окрім кількісних показників освітленості, велику роль відіграв також її якість, тобто спектр випромінення світлового потоку та спрямованість його на освітлюваний предмет. Продуктивність праці з підвищенням освітленості робочої поверхні відносно середнього фактичного рівня освітлення на заводах металоконструкцій зростає при застосуванні ламп розжарювання на 12—13 %, люмінесцентних — на 11 % і ртутних — лише на 8 %.

Нагадаємо, що світло — це електромагнітне випромінювання, яке сприймається людиною, з довжиною хвиль від 380 до 770 нм. Кожен діапазон довжини хвиль викликає певне кольорове сприйняття. Найбільша чутливість ока спостерігається при довжині хвилі 555 нм, що сприймається як жовто-зелений колір. Для гігієнічної та світлотехнічної характеристик умов освітлення певної поверхні використовується поняття освітленості. Освітленість — це відношення світлового потоку F до площі S освітлюваної ним поверхні:

E= F/S

(11.1)

Норми штучного освітлення у виробничих приміщеннях являють собою мінімально допустиму освітленість робочих приміщень залежно від умов зорової роботи та особливостей технологічного процесу, до яких можна віднести: розмір деталей, контраст яскравості, яскравість робочої поверхні, відстань до об'єкта, потрібні тривалість та швидкість розрізнення об'єктів (табл. 11.1).

Рис. 11.1. Види освітлення

Для оцінки умов освітлення на робочих місцях застосовують нормативні прилади для вимірювання освітленості — люксметри Ю-16, Ю-17, Ю-116, Ю-117 та ін.

Залежно від природи джерела світла розрізняють три види освітлення виробничих приміщень: природне (рис. 11.1, а), штучне (рис. 11.1, б) та суміщене (рис. 11.1, в).

32

Таблиця 11.1

Норми освітленості для різних видів робіт при виготовленні металоконструкція (БНіП 11-4—79)

				Освітленість, лк
	Приміщення, дільниці, робочі операції		Робочі поверхні, зони	Комбіноване освітлення		Загальне
						освіт-
				загальне + міс-	загальне	лення
				цеве
			Зварювальний цех
	Зварювання металовиробів товщиною, мм:
	менше 0,06		Зона зварювання	2500	—	750
	0.06—0,5		Те саме	2000	—	500
	0.5—1,5		»	1000	—	300
	Контроль зварного з'єднання (шва)		Зона контролю	2000	—	500
	Зварювання, наплавлення та різання середніх і		Зона зварювання	750	—	300
	великих виробів (ручне, напівавтоматичне, ав-
	томатичне)
	Управління механізованими та автоматизова-		Зона установки	1000	—	300
	ними зварювальними установками
		Механічний цех
	Заготівельна дільниця		На рівні 0,8 м від підлоги	—	—	150
	Механічні, ремонтно-механічні дільниці, оброб-		Місце обробки деталей	2000	200	500
	ка на металорізальних верстатах
	Складальний цех
	Дільниця складання		Поверхня виробу	--	--	200
	Складання великих виробів		Те саме	750	150	300
	Фарбувальний цех
	Приміщення цеху в цілому		На рівні 0,8 м від під-	--	--	300
			логи
	Склади, комори лакофарбових матеріалів		Те саме	--	--	30
	Фарбозаготівельне відділення		«	500	--	200
	Підготовка виробів під фарбування		Поверхня виробу	1000	--	300
	Фарбувальне відділення та дільниці при безка-
	мерному фарбуванні розпиленням або пензлем
	виробів:
	дрібних		Поверхня виробу	1000	--	300
	великих		Те саме	500	--	200
	Фарбувальне відділення та дільниці при фарбу-		У проходах між каме-	--	--	75
	ванні в камерах або на закритих дільницях		рами на рівні підлоги

11.2. Природне освітлення

Природне (денне) освітлення має велике значення, оскільки за гігієнічними якостями воно значно краще, ніж штучне. Це зумовлюється не тільки наявністю в ньому ультрафіолетового випромінювання, але і складом випромінювання видимого спектру, до якого протягом багатьох тисячоліть пристосовувалося око людини.

Природне освітлення приміщень здійснюється: боковим світлом — через світлові прорізи у зовнішніх стінах, верхнім — через світлові отвори, які роблять або які вже існують у покрівлі, комбінованим — через світлові прорізи в покрівлі та стінах або через прозорі загородження покрівлі та стін (рис. 11.2).

Рис. 11.2. Природне освітлення:

а — бокове, з одного боку приміщення; б — верхнє

33

Природна освітленість приміщення коливається у великих межах, бо на неї впливають такі фактори, як метеорологічні умови, пора року тощо. Це викликало потребу ввести безрозмірну одиницю виміру освітленості, яку називають коефіцієнтом природної освітленості (е). Вона являє собою відношення освітленості Єм в даній точці приміщення до освітленості Єн в точці, яка перебуває на горизонтальній площині поза приміщенням і освітлюється розсіяним світлом неба.

Коефіцієнт природної освітленості, %, визначається за формулою

е=(Єм/Єн)100. (11.2)

Для характеристики освітлення всього приміщення природним світлом визначають коефіцієнт природної освітленості у ряді точок розміщених на лінії перетинання двох площин: вертикальної площини характерного розрізу приміщення і площини, яка береться за умовну робочу, на рівні приблизно 0,8 м від підлоги. Рис. 11.2 показує дані вимірів освітленості по ширині прольоту цеху при різних типах природного освітлення. Нормовані значення коефіцієнта природного освітлення для приміщень різного, призначення наведено у БНіП ІІ-4—79 (Норми проектування. Природне і штучне освітлення).

11.3. Штучне освітлення

Штучне освітлення передбачається в приміщеннях, де природного світла бракує або нема зовсім. За конструктивним виконанням штучне освітлення розділяють на загальне і комбіноване. При влаштуванні останнього до загального освітлення додається місцеве, що концентрує світловий потік безпосередньо на робочу поверхню. Це дає можливість підвищити видимість рельєфних деталей, обмежити розміри тіней та відблисків на робочих поверхнях, забезпечити високий рівень освітленості на вертикальних і похилих поверхнях та ін.

За функціональним призначенням штучне освітлення поділяється на аварійне, евакуаційне, охоронне і робоче.

Аварійне освітлення необхідне для забезпечення мінімальної освітленості (не менше 2 лк) у виробничому приміщенні при раптовому відключенні робочого освітлення.

Евакуаційне освітлення можна розглядати як різновид аварійного. Воно служить для евакуації людей з приміщення при аварійному відключенні робочого освітлення. Евакуаційне освітлення, що гарантує освітленість не менше 0,5 лк, влаштовують у місцях основних шляхів евакуації і в місцях проходу, пов'язаних з небезпекою травматизму.

Охоронне освітлення призначається для освітлення виробничого приміщення (будівлі) в темну пору доби для нагляду за ним у неробочий час.

Робоче освітлення проектується для всіх приміщень будівель, а також для відкритого простору, призначених для роботи, руху людей та транспортних засобів.

Як джерела світла використовують лампи розжарювання та газорозрядні. До останніх належать газосвітні (ртутні, натрієві, ксенонові) і люмінесцентні лампи.

Газорозрядні лампи порівняно з лампами розжарювання застосовуються рідше, хоч і мають більшу світлову віддачу. Це пояснюється такими причинами: складністю пускорегулюючих пристроїв люмінесцентних ламп; необхідністю підтримання постійної напруги в мережі; затрудненнями при забезпеченні значної концентрації світлового потоку (внаслідок великих розмірів ламп). Але люмінесцентні лампи доцільно установлювати в приміщеннях, де умови праці вимагають розрізняти відтінки кольорів.

Характер розподілення світла дозволяє розрізняти світильники залежно від того, яка частина світлового потоку, що виходить з нього, спрямована вгору і вниз від світильника або у верхню чи нижню півсфери. Існує чотири групи світильників, в яких застосовують лампи розжарювання: 1) прямого світла, що випромінюють у нижню півсферу понад 90 % всього світлового потоку (наприклад, «Універсаль»); 2) переважно прямого світла, які випромінюють у нижню півсферу від 60 до 90 % («Люцетта»); 3) розсіяного світла, що випромінюють в кожну півсферу від 40 до 60 % («Молочна куля»); 4) відбитого світла, які випромінюють у верхню півсферу від 60 до 90 % (відбиваюча світло тарілка). Крім того, застосовуються світильники з люмінесцентними лампами (ПВЛП).

Необхідно звернути увагу на те, що вимоги БНіП ІІ--4—79 повинні виконуватись не тільки в період пуску освітлювальної установки, але й при її експлуатації. Необхідно забезпечити: постійний нагляд за станом освітлювальної установки, збереження належної кількості та потужності ламп та їхнє раціональне розміщення, своєчасну періодичну очистку світильників, скління отворів для світла, піддержання постійної напруги в освітлювальній мережі, своєчасне очищення стін, стель і апаратури. Треба враховувати, що забруднення світильників, віконних шибок зменшує їхню прозорість на 40—50 %. Тому залежно від ступеня забруднення передбачається обов'язкове очищення світильників та вікон — з частотою від чотирьох разів на місяць до трьох разів на рік.

Штучне освітлення цехів, монтажних майданчиків та місць монтажних робіт повинне відповідати вимогам ГОСТ 12.1.046—85, БНіП ІІ--4—79, БНіП ІІІ--4—80*, ГОСТ 12.1.013—78, Правилам влаштування електроустановок і Правилам пожежної безпеки під час проведення будівельно-монтажних робіт.

Електричне освітлення будівельних майданчиків і дільниць, як і в цехах, розподіляється на аварійне, евакуаційне, охоронне робоче.

34

Робоче освітлення передбачається для всіх будівельних майданчиків та дільниць, де роботи виконуються вночі або в темну пору доби. Воно здійснюється установками загального освітлення (рівномірного або локалізованого) і комбінованого (до загального додається місцеве). Загальне рівномірне освітлення застосовується, якщо нормована освітленість не перевищує 2 лк.

Для освітлення місць монтажних робіт звичайно використовуються лампи розжарювання (загального призначення, прожекторні та галогенні) і газорозрядні (ртутні, ксенонові та натрієві).

Для загального рівномірного освітлення будівельних майданчиків застосовуються: світильники з лампами розжарювання (при ширині будівельного майданчика до 20 м); світильники із газорозрядними ртутними лампами (при ширині майданчика від 20 до 150 м); прожектори з лампами розжарювання та газорозрядними ртутними лампами (при ширині майданчика від 150 до 300м).

Під час проведення монтажних робіт всередині приміщень використовують світильники з лампами розжарювання загального призначення.

Освітленість монтажних майданчиків не повинна бути менше 2 лк. Незалежно від застосовуваних джерел світла (за винятком освітлення залізничних колій) освітленість мусить бути не менше вказаної в табл. 11.2.

Норми освітленості на монтажних майданчиках (ГОСТ 12.1.046—85)

Таблиця 11.2

Зони монтажних май-

Найменша допустима

Площина, в якій норму-

Поверхня, на якій нормується осві-

данчиків, операції

освітленість, лк

ється освітленість

тленість

Автомобільні дороги

2

Горизонтальна

На рівні проїжджої частини

Залізничні колії

0.5

»

На рівні голівок рейок

Навантаження,

встано-

10

»

На майданчику приймання і пода-

влення, підйом, розван-

вання конструкцій, деталей та ма-

таження

будівельних

теріалів

конструкцій

Те саме вантажопідйо-

10

Вертикальна

На крюках крана в усіх його поло-

мними кранами

женнях з боку машиніста

Монтаж сталевих, залі-

30

Горизонтальна

По всій висоті складання

зобетонних та дерев'я-

них конструкцій

30

Вертикальна

Те саме

Монтаж складних фун-

10

Горизонтальна

На рівні мурування

даментів

10

Вертикальна

У площині фундаменту

Підходи

до

робочих

5

Горизонтальна

На майданчиках і підходах

місць

Малярні роботи: шпак-

100

Горизонтальна

На всіх рівнях робочої поверхні

лювання,

ґрунтовка,

фарбування

100

Вертикальна

Те саме

Вибір коефіцієнта т

Таблиця 11.3

Прожектор або

Ширина зони,

яка

Значення т при розрахунко-

Лампа

світильник

освітлюється, м

вій освітленості, лк

0,5— 1,5

2,0 — 30,0

Розжарювання загального призначення

ПЕС, ПСМ

75 — 150

0.90

0,30

175—300

0,50

0,25

Розжарювання галогенна

ПКН, ІСУ

75—125

0.35

0.20

150—350

0,20

0,15

ДРЛ

ПЕС, ПЕМ

75 — 250

0.25

0,13

275 — 350

0.30

0,15

ДР1

ПЕС, ПСМ

75—150

0,30

0,10

175 — 350

0,16

0,06

Ксенонова ДКдТ-20 000

ОУКсН

150 — 175

0,75

0,50

(Н = 30)

200—350

0,50

0,40

Те саме

«Аревік»

150 — 175

0,90

0,70

(Н = ЗО)

200 — 250

0,70

0,50

Ксенонова ДКдТ-10000

СКсН

100—150

0,55

0,45

(Д=20-30)

175—250

0,40

0.35

Примітка. Величина Н—висота розміщення прожекторів або світильників, м.

35

Визначення орієнтовної кількості прожекторів п, потрібної для освітлення майданчика, здійснюється за формулою

п = mЄрS/Рл.

(11.3)

Тут m — коефіцієнт врахування світлової віддачі джерела світла, корисної дії прожекторів та використання світлового потоку, що приймається за даними табл. 11.3; Єр—потрібна (розрахункова) освітленість, Єр = kЄн, де k—коефіцієнт запасу; Єн—нормована освітленість; S — площа освітлюваного майданчика; Рл — потужність ламп застосовуваних типів прожекторів.

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ 1 ЗАВДАННЯ ДО ГЛАВИ 11

1.Які параметри характеризують освітлення робочих місць?

2.Назвіть види освітлення.

3.Укажіть особливості штучного освітлення.

4.Як нормується освітленість робочих місць?

Розділ З

ТЕХНІКА БЕЗПЕКИ ПІД ЧАС ВИГОТОВЛЕННЯ 1 МОНТАЖУ МЕТАЛОКОНСТРУКЦІЙ

ГЛАВА 12

ЗАГАЛЬНІ ВИМОГИ ОХОРОНИ ПРАЦІ НА ЗАВОДАХ МЕТАЛОКОНСТРУКЦІЙ

12.1. Проектне забезпечення потрібного виробничого середовища на підприємстві

Вже на стадії проектування заводів металоконструкцій проектанти повинні згідно з технічною доцільністю та законами естетики забезпечити сприятливі умови для трудової діяльності людини на виробництві. Технічний прогрес і розвиток промислового виробництва все сильніше впливають на життя людини, яка більше третини часу проводить на виробництві. Промислова архітектура підпорядкована в першу чергу виробничим цілям підприємства, однак виробничі і допоміжні приміщення, їхнє планування, конструктивне рішення, а також планування всього підприємства повинні не тільки відповідати технічним та економічним вимогам, але й дозволяти створювати максимальні зручності, комфортні умови праці. Тому питання проектування промислових підприємств та об'єктів вирішуються спільними зусиллями різних спеціалістів: архітекторів, технологів, інженерів, лікарів, гігієністів, світлотехніків тощо. Тільки комплексне вирішення всіх проблем може принести бажаний результат — створення добре організованого і сучасного заводу металоконструкцій.

Елементи безпеки виробництва закладаються на перших стадіях планування заводу, коли вирішуються питання санітарного зонування території, враховуються місцеві зовнішні фактори (клімат, рельєф, навколишня забудова, близькість житла), а також технологічні, транспортні, гігієнічні та архітектурно-будівельні вимоги. Найсуворіші вимоги пред'являються безпосередньо до промислових цехів, де виробниче середовище найсуттєвіше впливає на здоров'я людини та продуктивність її праці.

Продуктивність праці багато в чому залежить не тільки від технічного прогресу та рівня виробництва, але й від умов праці, на які, в свою чергу, можуть суттєво впливати фактори, що визначають виробниче середовище. Останнє являє собою штучно створене середовище, захищене від зовнішніх впливів, де здійснюється технологічний процес, керований людиною. При проектуванні враховується, що виробництво — це складний механізм, поєднання двох середовищ як сукупності певних умов для здійснення технологічного процесу і умов для людини, яка здійснює управління цим процесом, відповідно.

Вплив на людину технологічних процесів при виготовлені металоконструкція може бути різним: в одних випадках спостерігається негативний вплив (шум, вібрація, загазованість, повітря запиленість тощо), в інших— умови виробництва не створюють особливих шкідливостей і перебувають у межах гігієнічних умов потрібних для людини.

12.2. Вимоги охорони праці до розташування і території підприємства

Заводи металоконструкцій з огляду на діючий нормативний документ (СН 245—71), що регламентує са- нітарно-гігієнічні умови праці, містяться в зоні промислового району міста, який має транспортний та інженерний зв'язок з селітебною частиною населеного пункту і розташовується відносно неї з підвітряного боку на відстані, що відповідає нормам для санітарно-захисних зон. Згідно з цими санітарними нормами всі промислові підприємства залежно від токсичності поділяються на п'ять класів; заводи металоконструкцій належать до IV класу. Через це ширина санітарно-захисної зони повинна бути не менше 100 м. У випадку навітряного розміщення заводу санітарно-захисну зону можна розширити, але не більше ніж втричі.

У межах такої зони допускається розміщення об'єктів з меншим виділенням шкідливостей: пожежного депо, гаражів, адміністративно-службових та торгових споруд, стоянок для громадського та індивідуального транспорту.

36

Всередині самого заводу, в свою чергу, проводиться санітарне зонування території: будівлі та інженерні об'єкти залежно від і шкідливості розміщуються в глибині території, переважно вздовж напрямку пануючих вітрів, так само, як і залізничні та автомобілі ні магістралі. Цим забезпечуються належне провітрювання та за хист транспортних комунікацій від снігових заносів.

Зонування території заводу здійснюється таким чином: перш зона — громадські допоміжні будівлі і споруди (заводоуправління прохідна, лабораторія, приміщення для медичного та культурно-побутового обслуговування з перед заводською площею та стоянками пасажирського транспорту); друга—виробнича (основні цехи заготівельного, обробного циклів, цехи підсобного призначення — ремонтні, інструментальні, електроремонтні, ремонтно-механічні тощо); третя — складське та енергетичне господарство; четверта — транспортне господарство. Третя і четверта зони можуть об'єднуватися.

При побудові генплану треба забезпечити: технологічний процес і функціональні зв'язки між об'єктами; непересіченість людських та транспортних потоків; найкоротший технологічний потік без зустрічних і зворотних рухів з вилученням зайвих вантажно-розвантажувальних операцій, розміщенням транспортних шляхів і доріг згідно з напрямками та характером вантажних потоків.

37

Вхід на територію заводу влаштовується через прохідну. Перед прохідною і за нею слід зробити майданчики для розрядки скупчення людей. Контрольно-пропускний пункт для автотранспорту розміщується поблизу прохідної або поєднується з нею. Відстань від прохідних до цехів не повинна перевищувати 800 м, а між двома прохідними вона мусить бути не менше 1,5 км. При розміщені основного виробництва в одному корпусі

з адміністративно-побутовими приміщеннями прохідна знаходиться у вестибулі.

В'їзди на територію вантажного транспорту краще розміщувати на другорядних вулицях (проїздах) промислової зони. Кількість в'їздів повинна бути не менше двох на відстані 0,3—1,5 км один від одного.

Людські потоки повинні бути найкоротшими і не пересікатися з напруженими транспортними магістралями та вантажопотоками Якщо ж цього уникнути неможливо, то будуються підземні або надземні переходи.

Розриви між будівлями та спорудами визначаються висотою найвищих з них. Труби, вежі, етажерки, колони слід розміщувати на відстані, яка не менша ширини цих висотних споруд. Розрив можна зменшувати за умови забезпечення необхідного коефіцієнт природної освітленості. Мінімальний розрив зумовлюється проти пожежними нормами.

Місця періодичного відпочинку треба розміщувати на відстані не більше 200 м від робочого місця.

Як приклад, на рис. 12.1 наведено характерний генеральний план підприємства. На ньому позначені: 1—контрольно-пропускний пункт; 2—закрита естакада; 3—листозгинальні вальці; 4—пересувні рольганги; 5—гільйотинні ножиці 6 — комбіновані прес-ножиці; 7 — обдирно-шліфувальний верстат; 8 — стенд для очистки труб, 9—майданчик газового різання; 10—трубозгинальний верстак 11—склад нафтопродуктів; 12 — ковальсько-пресове відділення; 1З—ацетиленова станція; 14—ампулосховише; 15—матеріальний склад; 16—кран- навантажувач; 17—стенд для автоматичного зварювання циліндрів; 18—автомат для дугового зварювання; 19 — кран-балка; 20 — виробничий корпус; 21 — адміністративно-побутовий корпус; 22 — приміщення комбінату побутового обслуговування; 23— стелажі для складання та зварювання; 24—козловий кран; 25—стенд-нагромаджувач.

12.3. Вимоги безпеки до розміщення транспортних шляхів і магістралей

Через значну вартість, невелику маневреність, відчутні площі що їх займає залізничний транспорт, по можливості його слід заміняти на автомобільний з великою вантажопідйомністю (тобто з причепами, трайлерами) при перевезеннях на значні відстані, а також на інші види транспорту, маневреніші та економічніші. За-

раз вважається доцільним застосовувати автомобільний транспорт вантажопід-
йомністю 50 т й більше в межах 100 км.
Для заводів з вантажооборотом 0,3—1 млн т на рік залізничні колії ре-
комендується застосовувати тільки тупикового типу з шириною колії 1524 мм.
На радіусах закруглення колій не дозволяється розміщувати об'єкти підпри-
ємств та елементи озеленення. Введення залізничних колій на підприємствах
рекомендується проектувати з тильного боку території і в мінімальній кількос-
ті. Радіус крутості колій у звичайних умовах передбачається не менше 200 м, в
особливо стиснених — 150, 100 та 80 м залежно від типу локомотива. Ширина
території, яка відведена під звичну колію (завширшки 1524 мм) на різній ділян-
ці умовно становить 5 м. Для маневрування рухомого складу рекомендується
робити обгінні та роз’їзні колії з необхідною кількістю стрілочних переводів.
Кут примикання колій (на стрілці) не повинен перевищувати 15° (рис. 12.2).
Відстань між коліями дорівнює 4,5—5,3 м. Будівлі треба розміщувати, коли
нема виходів, на мінімальній відстані 2,9 - 3,1 м від осі залізничних колій, а
при наявності виходів — на відстані не менше 6 м. Габаритні розміри залізнич-
них в'їзних воріт у цехах становлять 4,7 X 6,6 м. Відстань від осі залізничної
колії до кромки автомобільної дороги повинна бути не менше 3,75 м.
Радіус повороту автомобільних доріг під прямим кутом залежить від класу ма-
шин і становить 6—12 м. При тупиковій системі доріг для розвертання машин
передбачаються петлеві об'їзди або майданчики розміром 12Х12 м. Мінімальне
наближення доріг до приміщення при наявності в'їзду в нього становить 8 м, а
при його відсутності — З м. Віддалення доріг більш як на 25 м від будівлі не
рекомендується. Прохідний габаритний розмір по висоті повинен становити 4,5	Рис. 12.2. Варіанти вво-
м.
Виходячи з протипожежних вимог, дозволяється розміщувати автомобіль-	дів залізничних колій у
ні дороги з одного боку будівлі за умови, що її ширина не перевищує 18 м. Якщо	цех

ж будівля ширша — можна розміщувати дороги з обох боків, а коли площа корпусу становить 10 000 м2 і більше — з чотирьох боків.

12.4. Вимоги безпеки до планування виробничих приміщень

При опрацюванні плану будівлі обладнання в цеху розміщується згідно з технологічним процесом. На рис. 12.3 зображено план одного з головних корпусів заводу металоконструкцій.

На плані позначені: 1 - стенд-нагромаджувач; 2 – перетворювач зварювальний багатопостовий; 3—верстат для фасонного різання труб; 4-труборізальний верстат; 5—мостовий кран; 6—стелаж; 7—привідний верстат; 8 — стенд для складання труб; 9 — свердлильний верстат; 10—стенди для складання труб; 11 — зварювальні трансформатори; 12—зварювальний маніпулятор; 13—зварювальний перетворювач; 14—роликові опори; 15—стенд для складання трубопроводів з арматурою; 16 — трубозгинальний верстат ТВА; 17—щит управління; 18 — високочастотна станція МГЗ-102; 19 — високочастотні генератори; 20—стенд для складання та зварювання труб; 21—

38

зварювальний маніпулятор; 22— вагонетка для вузької колії; 23 — мостовий кран; 24 — установка для кисневого різання сталі АСШ-2; 25— розмічальні столи; 26—діркопробивальний кривошипний прес; 27—прес-ножиці; 28—обдирно-шліфувальний верстат; 29—рольганги; 30— гільйотинні ножиці; 31—листозгинальні вальці; 32—зварювальні трансформатори ТС-500; 33—універсальний складально-зварювальний стенд; 34—радіально-свердлильний верстат; 35 — універсальний зварювальний стенд; 36 — двостояковий кантувач; 37 — стенд для складання циліндричних обичайок; 38 — пристрій для автоматичного зварювання; 39 — вертикально-свердлильний верстат; 40 — насосна установка.

Рис. 12.3. Розміщення устаткування в головному виробничому корпусі

Головний корпус складається з кількох відділень: технологічних металоконструкція, трубних заготовок, слюсарно-механічного, арматурного та електроремонтного. При виготовленні металоконструкція в головному корпусі метал подають краном-розвантажувачем з відкритого майданчика на вагонетках вузької колії в цех — у відділення технологічних металоконструкцій. Якщо потрібна правка, метал подають на листозгинальні вальці або нагрівають газовим полум'ям. Далі метал надходить на розміточні столи, його розрізають, застосовуючи установку для кисневого різання сталі АСШ-2, комбіновані чи гільйотинні ножиці. Після цих операцій потік умовно поділяється на дві лінії — по виготовленню листових та ґратчастих конструкцій.

При виготовленні листових конструкцій застосовуються гільйотинні ножиці, листозгинальні вальці, радіальні та вертикально-свердлильні верстати, привідний верстат, пост автоматичного зварювання, устаткування для газового різання, шліфувальні машини. Потім конструкція надходить на відкритий майданчик, де вона фарбується й маркується; після цього, якщо є необхідність, проводять контрольне складання.

При виготовленні ґратчастих конструкцій використовують діропробивний кривошипний прес та універсальний складально-зварювальний стенд. Потім, як і в першому випадку, конструкція подається на відкритий виробничий майданчик.

При виготовленні металевих трубопроводів використовують: нагромаджувальний стенд з рольгангами, верстат для газового фасонного різання труб, привідний верстат з абразивними дисками, фрикційний зварювальний маніпулятор з роликовими опорами та стенд зі спеціальними пристосуваннями для складання вузлів трубопроводів. Труби, які треба зігнути, подаються на трубозгинальний верстат. Після складання і зварювання вузли трубопроводів транспортують на майданчик для випробувань.

39

На робочому місці розрізняють робочі та допоміжні проходи. Планування робочого проходу зумовлене потребою обслуговуючого персоналу переносити деталі, конструкції, інструмент тощо. Ширина робочого проходу повинна бути не менше 1 м, рахуючи від крайніх точок обладнання або від межі робочих місць (зони обслуговування). Допоміжний прохід використовується тільки для періодичного пересування обслуговуючого персоналу — при ремонті, очищенні обладнання. Ширина допоміжного проходу залежить від конфігурації поверхонь обладнання, яке виходить у прохід, а також від розмірів обладнання. Наприклад, мінімальна відстань між механічним устаткуванням та стіною або колоною приміщення дорівнює 0,5 м, а між електричним обладнанням та конструкціями будівлі — 0,75 м.

Ширина основного проходу для більшості різних виробництв встановлюється 1 м, а для електроустановок— 1,5—2,0 м, для зварювального обладнання — 2—2,5 м. Ширина проходу, який межує з пультом управління, повинна становити не менше 1,5 м.

Залізничні колії, розміщені в цеху або на відкритій виробничій території, повинні мати габарити безпеки з обох боків колії: при широкій колії — не менше 2 м, при вузькій — не менше 1 м, рахуючи від голівки рейки. На заокругленнях вузької колії габарит безпеки слід збільшити до 1,5 м.

Рис. 12.4. Мінімальний простір, потрібний для виконання роботи при різних положеннях тіла

При розміщенні устаткування та визначенні розмірів зони обслуговування необхідно брати до уваги робочу позу людини, яку вона змушена приймати, виконуючи операції. Основні пози зображено на рис. 12.4. Ши-

40