Konspekt_lektsy_po_okhrane_truda_ch_1 (1)

У виробничих умовах часто виникає потреба навантаження (розвантаження), транспортування в межах цеху будівельних конструкцій і устаткування, маса яких перевищує вантажопідйомність одного крана. Для ван- тажно-розвантажувальних робіт у таких випадках застосовують спарені крани (рис. 14.3). При цьому треба вжити додаткових заходів, щоб забезпечити безаварійну роботу. Зокрема, раціонально використати напівавтоматичну або автоматичну синхронізацію, суть якої полягає в автоматичній стабілізації пропорційного розподілення навантажень на крани згідно з їхньою вантажопідйомністю.

Конструкції піднімають двома кранами тільки під безпосереднім керівництвом особи, відповідальної за безпечну роботу кранів і механізмів. При цьому канати повинні зберігати суворо вертикальне положення, а навантаження, яке припадає на кожен кран, не може перевищувати його паспортну вантажопідйомність. Щоб виключити перевантаження одного з кранів, застосовують зрівноважувальну траверсу. Така траверса обчислюється за умов, коли відомі вантажопідйомність обох кранів, маса вантажу, довжина траверси, що залежить від габаритів вантажу та місць його стропування. Роботу двома кранами можна вести тільки відповідно до технологічної карти, в якій повинні бути: схеми стропування і переміщення вантажів; вказівки щодо послідовності виконання монтажних операцій, положення вантажних канатів; вимоги до підготовки стану підкранової колії тощо.

Рис. 14.3. Схема розвантаження двома	Рис. 14.4. Розміщення загороджень і світлових табло, перемі-
електромостовими кранами:	щення робітників під час роботи електромагнітного крана:
1,2— крани № 1, 2; З—траверси;	І—кран; 2—стояки загорожі з ланцюгом; 3—місце перебування робітни-
4 — залізнична платформа; 5 — вантаж	ка; 4—пристрій В» автоматичного вмикання світлового табло; 5—вагон;
	6 — залізничні колії: 7 — світлове табло: 8 — переносне загородження

При роботі з електромагнітними та стріловими кранами, оснащеними вантажозахватними електромагнітами, необхідно дотримуватись загальних правил безпечної експлуатації вантажопідйомних кранів. Адміністрація підприємства (цеху), де застосовуються магнітні крани, повинна вжити заходів, щоб не допустити присутності людей та проведення якихось робіт у зоні дії кранів. Підсобні робітники, які обслуговують магнітні крани, можуть виконувати свої обов'язки тільки під час перерв у роботі крана — після того, як магніт опущений на нульову позначку. Розвантаження листового матеріалу та укладання його на сортувальному майданчику, а також навантаження металобрухту у піввагони виконуються без участі допоміжних робітників. При цьому дільниця роботи крана з електромагнітом загороджується і в місцях проходів встановлюються попереджувальні знаки, написи або світлові табло «Прохід заборонено. Працює магнітний кран».

Сортування листового металу, транспортування його до правильного устаткування і передаточних візків, а також укладання на рольганги та візки проводяться тільки за участю підкранового робітника. В цьому випадку виконуються такі правила: зона переміщення крана обгороджується; у проходах, що перетинають цю зону, встановлюється світлове табло «Прохід заборонено. Працює магнітний кран», яке вмикається автоматично, коли кран наближається; в зоні переміщення крана не допускається поява людей, котрі не мають відношення до робіт на дільниці; відстань від вантажу до підкранового робітника, який обслуговує кран, повинна становити не менше 5 м при висоті підйому вантажу до 2 м і не менше 8 м при висоті більше 2 м; робітники, які перебувають у зоні переміщення крана, при його наближенні повинні залишити небезпечну зону (про наближення крана кранівник попереджає звуковим сигналом на відстані 20 м).

Приклад організації транспортування металу до передавального візка на складі металу показано на рис.

14.4.

14.3. Техніка безпеки при складуванні матеріалів і готових конструкцій

Складування матеріалів і металоконструкцій здійснюється на спеціально виділених майданчиках або в закритих складських приміщеннях за вимогами БНіП ІІІ-4—80*. Неправильне зберігання їх може спричинити нещасні випадки. Майданчики розміщуються на спланованих ділянках з твердою основою (ущільнений грунт, асфальт, щебенева підготовка, збірні залізобетонні плити). У місцях складування дороги для автотранспорту повинні бути ширші, щоб можна було безпечно маневрувати і виконувати вантажно-розвантажувальні роботи. Оскільки в зоні складських майданчиків постійно або тимчасово перебувають вантажопідйомні механізми, що небезпечно для оточуючих, ці майданчики необхідно загороджувати. В'їзди та виїзди обладнуються шлагбаумами та попереджувальними знаками безпеки згідно з ГОСТ 12.4.026—76 * та ГОСТ 10807—78 *.

61

На майданчиках складування треба позначити межі штабелів, проходів та проїздів між ними. Захаращувати проїзди й проходи сторонніми предметами забороняється.

Способи укладання і зберігання конструкцій та матеріалів повинні забезпечувати цілковиту стійкість штабеля та зручність його переміщення. Між штабелями для робітників залишаються проходи завширшки не менше 1 м і проїзди, ширина яких визначається габаритними розмірами транспортних засобів і повинна бути 2 м більше.

Ширина проїзду (без розвороту) для транспорту при односторонньому русі мусить становити не менше ширини цього транспорту плюс 0,6 м, при двосторонньому русі — дорівнювати подвоєній ширині транспорту плюс 0,9 м.

При розміщенні складських майданчиків у безпосередній близькості від брівки траншей або котлованів необхідно враховувати тиск заскладованих конструкцій на грунт. У будь-якому разі відстань від штабеля до брівки повинна бути не менше 1 м.

Конструкції та деталі треба розміщувати на дерев'яних підкладках, які не заважають стоку води, а окремі яруси треба перемежати інвентарними прокладками. У штабелі слід складати вироби тільки однієї марки. Марку виробу повинно бути видно з боку проходу або проїзду; розміщення вантажних петель для стропування допускається тільки верхнє.

Притуляти матеріали та вироби до елементів тимчасових та капітальних споруд забороняється. При розміщенні матеріалів біля загорож та тимчасових споруд відстань між ними та штабелем мусить становити не менше 1 м. Відстань від штабеля до краю дороги завжди становить не менше 0,5 м. Поблизу залізничних колій між вантажем та найближчими до нього коліями повинен залишатися прохід шириною не менше 2 м.

Конструкції, матеріали та обладнання при зберіганні на відкритих майданчиках слід укладати так: ригелі та колони — у штабель заввишки до 2 м з прокладками та підкладками; дрібносортний метал—у стелаж висотою не більше 1,5 м; великогабаритне та великовагове обладнання та його частини — в один ряд на прокладках; прокат з чорного металу (швелери, двотаврові балки, сортова сталь) —у штабель висотою до 1,5 м з підкладками та прокладками; труби діаметром до 300 мм — у штабель висотою до 3 м на підкладках і прокладках, з кінцевими упорами.

Для запобігання деформуванню при зберіганні у вертикальному положенні прокладки між виробами розміщують суворо по вертикалі одна над одною. Щоб надати більшу стійкість штабелям та мати змогу їх швидко розібрати, через кожні п'ять-шість рядів металу по висоті штабеля вкладають поперечні дерев'яні або металеві прокладки, довжина яких дорівнює довжині штабелю або перевищує її на 0,5 м.

Товщину прокладок і підкладок слід обирати так, щоб можна було вільно підвести і вивільнити стропи. Відстань між підкладками або прокладками визначається з огляду на умови, які б запобігли залишковим прогинам сталі і створили зручності для стропування металу.

Підкладки та прокладки у штабелі розміщують в одній вертикальній площині. Кутики, балки, швелери та інші профілі вкладають перев'язом, завдяки чому збільшується стійкість штабеля. Листову та широкоштабову сталь вкладають рядами. Пиломатеріали розташовують у штабель рядами або в кліть. Висота штабеля при рядовому укладанні становить не більше половини його ширини, а при укладанні в кліть — не більше всієї його ширини. Дошки, бруси, шпали, що вже використовувалися, перед укладанням у штабель слід вивільнити від скоб та цвяхів.

Для забезпечення стійкості штабеля дрібних деталей площею 0,1—0,25 м2 висота укладання повинна бути не більше 0,5 м. Дрібніші деталі зберігають у металевих контейнерах.

Окрім стійкості штабелів, необхідно забезпечити вільний і безпечний доступ до них робітників. Між штабелями (стелажами) на складах передбачаються проходи шириною не менше 1 м і проїзди, ширина яких залежить від габаритних розмірів транспортних засобів і вантажно-розвантажувальних механізмів, які обслуговують склад.

Роботу по укладанню та розбиранню штабелів виконують, як правило, механізованим способом, який обов'язковий для вантажів масою понад 50 кг, а також при підйомі вантажів на висоту більше 3 м. Переносити та укладати деталі вручну можна як виняток при суворому дотриманні відповідних норм (див. табл. 14.1).

Таблиця 14.1

Гранична норма перенесення вантажів вручну по рівній та горизонтальній поверхні, кг

	Особи жіночої статі в віці,					Особи чоловічої статі в віці,
Вид виконуваної роботи			років					років
	14	15	16	17	18	14	15	16	17	18
При одноразовому перенесенні вантажів	2,5	6	7	8	10	5	12	14	16	30
(не більше 2-х разів на протязі години)
При постійному перенесені вантажів (бі-	-	4,2	5,6	6,3	7	-	8,4	11,2	12,6	15
льше 2-х разів на протязі години)
Загальна маса переміщеного вантажу за
зміну: при переміщенні з підлоги	3,5	6	20	32	175	7	24	80	130	435
при переміщенні з робочої поверхні	5	12	40	72	350	10	48	160	272	870

62

На ряді заводів дрібні деталі зберігають у контейнерах, що розміщуються на спеціальних стелажах. Встановлюють контейнер на стелаж і знімають його за допомогою штабелера.

Метал у закритих складах і на відкритих майданчиках зберігають у стелажах-стояках або у відкритих штабелях за марками сталі. У стелажах-стояках, як правило, зберігають труби й профільні метали. Висота укладання штабелю у такому стелажі не повинна перевищувати 3 м.

Після завершення робіт робітники разом з керівником повинні навести порядок на робочих місцях, вивільнити проходи, дотримуючись визначених габаритів, а вантажно-розвантажувальні інструменти та пристрої здати за місцем зберігання.

14.4. Навантаження, закріплення конструкцій для перевезення їх авто та залізничним транспортом

При проектуванні доставки продукції заводів будівельних металоконструкцій необхідно керуватися такими документами: Правилами навантаження, кріплення й перевезення вантажів залізницями; Вказівками щодо перевезення залізничним транспортом збірних великих залізобетонних конструкцій промислового та житлового будівництва; Вказівками щодо організації контейнерних та пакетних перевезень масових будівельних вантажів автомобільним транспортом; Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом.

До перевезення залізницею допускаються тільки конструкції, прийняті ВТК заводу-виготівника згідно з вимогами діючих БНіП та ДБН. На всі вироби треба нанести незмивною фарбою позначення маси, місць стропування та спирання вантажів, а також дату приймання ВТК.

Основними умовами безпеки руху поїздів та збереження конструкцій, що перевозяться, є правильне розміщення та кріплення конструкцій на відкритому рухомому складі та врахування всіх сил, що діють на вантаж і на рухомий склад. Елементи конструкцій залежно від маси та розмірів укладаються на рухомий склад таким чином: по довжині вагона — в один чи кілька штабелів, по ширині — в один чи кілька рядів і по висоті — в один чи кілька ярусів.

Навантажені на відкритий рухомий склад конструкції з врахуванням їхнього закріплення повинні розміщуватись у межах визначених габаритів для вантажів, які перевозяться в межах загальної мережі залізниць СНД. Конструкції, що навантажені на рухомий склад і не відповідають вимогам габаритів навантаження, вважаються негабаритними. Негабаритність може бути двостороння, коли вантаж виходить за габарит навантаження з обох боків, і одностороння. Негабаритність поділяється також на бокову, верхню та нижню. Залежно від виходу вантажів за габарит навантаження бокову Негабаритність розподіляють на п'ять ступенів: 0, 1, 2, З та 4-й. Верхню негабаритність поділяють на три ступеня. Нижня негабаритність ступенів не має.

Найкраще використання вагона забезпечується тільки тоді, коли він відповідає розмірам та масі вантажу. Вагон слід завантажувати рівномірно у довжину та ширину так, щоб рівномірно розподілити масу вантажу.

При завантаженні окремої платформи вихід вантажу за межі торцевої балки не повинен перевищувати 400 мм з кожного боку. При будь-якому перевищенні торцеві борти платформи відкидаються на кронштейни. Щоб вантаж не спирався на відкинуті борти платформи, його слід розміщувати на підкладках. Для закріплення окремих вантажів, щоб вони не зсувалися вздовж і впоперек платформи, а також для закріплення в необхідних випадках бортів платформи встановлюються стояки.

Для надійного закріплення конструкцій, особливо довгомірних з високо розміщеним центром ваги, наприклад кроквяних ферм, застосовуються металеві касети та турнікети, які встановлюються на платформи і прикріплюються до підлоги чи рами вагона — залежно від того, який вантаж треба закріпити.

Перевезення довгомірних конструкцій (які саме через довжину не можна скласти на одну чотиривісну платформу або в один чотиривісний піввагон) потребує захисту частин, які звішуються,— встановлення однієї чи двох платформ прикриття. Навантажені на зчеп конструкції можуть спиратися на один чи два вагони, а платформи прикриття можуть встановлюватися з торців завантаженого вагона або між ними.

Для підвищення вантажопідйомності зчепу слід навантаження довгомірних конструкцій здійснити у два несучі вагони. При цьому на обох вагонах треба встановити турнікетні опори, які бувають рухомі й нерухомі.

Рухома опора забезпечує поворот та нахил вантажів, а також наближення вагонів зчепу, а нерухома опора — тільки поворот та нахил вантажів відносно вагонів зчепу. Кожна турнікетна опора складається з верхньої та нижньої рам, з'єднаних між собою за допомогою шкворня або кульового вкладиша.

Прикріплення пакета довгомірних конструкцій до верхньої рами турнікетних опор здійснюється поздовжніми та поперечними тягами, стискачами та упорами. Нижні рами турнікетних опор жорстко закріплюються на хребтових та поперечних балках кожного вагона болтами, якорями або упорними скобами.

Окремі конструкції та вироби при навантаженні на платформи та у піввагони укладаються в один чи кілька штабелів по довжині, в один чи кілька рядів по ширині та в один чи кілька ярусів по висоті. Кожен штабель укладається на дві поперечні дерев'яні підкладки з дощок, що мають розміри перерізу не менше 40Х100 мм кожна і довжину, яка дорівнює внутрішній ширині вагона.

Для конструкцій, ширина яких перевищує ширину платформи, довжина підкладок повинна бути не менша, ніж ширина навантажених конструкцій.

Підкладки, закладені під кожен штабель, перебувають, як правило, на одному рівні, їхні товщина та конфігурація мусять забезпечувати розміщення конструкцій та виробів так, щоб поздовжні осі вагона та вантажу були паралельні.

Підкладки повинні захищати підлогу вагона від дотиків до виступаючих частин конструкцій та виробів, для чого товщину підкладок слід обирати більше, ніж виступаючі частини конструкцій та виробів, на 5—10 мм.

63

При навантаженні в піввагони залежно від маси, довжини та конструктивних особливостей вантажів підкладки розміщують на шкворневих, поперечних балках або між гофрами кришок люків так, щоб кінці прокладок спиралися на полиці поздовжніх кутиків обв'язки піввагона. Допускається, щоб основні поперечні підкладки спиралися на чотири допоміжні поздовжні підкладки, вкладені впоперек гофрів кришок люків піввагона.

Для рівномірного завантаження вагона штабелі конструкцій складаються в розбіг по довжині вагона, а товщина підкладок обирається так, щоб кожен штабель спирався тільки на дві підкладки. Окремі конструкції та штабелі з них, розміщені в межах внутрішніх розмірів платформи та піввагонів, можна вкладати безпосередньо на підлогу вагона.

При горизонтальному укладанні конструкцій та виробів у штабелі між сусідніми ярусами по висоті розміщуються прокладки, товщина яких повинна бути не менше 25 мм; при цьому прокладки повинні перевищувати на 10 мм висоту деталей, які виступають, а також стропувальних петель конструкцій та виробів. Прокладки не можуть бути ширші за підкладки. Грані прокладок та підкладок, звернені до середини вагона, повинні перебувати в одній вертикальній площині. Довжина прокладок дорівнює ширині штабеля.

Окремі конструкції та вироби можна навантажувати у вертикальному чи похилому положенні впритул, без прокладок. При наявності офактурених поверхонь або частин, що виступають, необхідно встановлювати вертикальні або похилі прокладки, які слід закріпити, щоб вони не випадали.

Окремі ряди конструкцій скріплюються між собою дротяними скрутнями діаметром 4—6 мм у дві — чотири нитки. Окремі штабелі прикріплюються до вагона розтяжками з дротів діаметром 6—8 мм у чотири — вісім ниток. Розтяжки закріплюються одним кінцем за конструкції та вироби або за спеціальні петлі, що вставляються в отвори конструкцій, а другим — за лісові скоби платформи або за косинки всередині піввагона.

Рис. 14.5. Вантаження:

а—деталей з профільного металу; б—труб; в—підкранових балок; 1— скрутні з м'якого дроту (не менше двох рядів); 2— бокові стояки; 3—інвентарна підкладка; 4 — гальмовий башмак

Навантажувати та розвантажувати візки слід без порушень їхньої рівноваги (рис. 14.5), що можливо, коли висота вантажів не перевищує їхньої ширини. Частини конструкцій та листового металу, що звішуються з візків, не можуть перевищувати в довжину 2 м, а в ширину—габарити проїзду. Вони повинні перебувати вище головки колії не менше ніж на 250 мм. У тих випадках, коли довжина завислої частини становить більше 2 м, вантаж необхідно перевозити на двох візках.

Щоб уникнути падіння деталей та конструкцій під час руху візків, їх розміщують на спеціальних інвентарних підкладках, на візках монтують стояки обмеження або ж вироби обв'язують дротом.

В умовах сучасного промислового підприємства важливу роль відіграє безколісний транспорт, який має значну маневреність і оперативність, бо переміщує вантажі найкоротшим шляхом. Організація та експлуатація безколійного транспорту найбільш економічні. Разом з тим нормальна, надійна та безпечна робота цього виду транспорту неможлива без влаштування доріг з якісними покриттями та їх правильного планування.

Для внутрішньозаводських перевезень широко застосовується автомобільний транспорт різних типів, вантажопідйомності та призначення, а також причепи до нього. Головна умова безпечної роботи автомобільного транспорту на підприємстві — його централізована експлуатація, єдине керівництво його роботою.

Швидкість руху автомобіля на території підприємства не повинна перевищувати 10 км/ г. З цією швидкістю можна їхати тільки тоді, коли шлях вільний і його добре видно, коли нема знаків, обмежуючих швидкість, і гарантується цілковита безпека руху. Швидкість руху автомобілів та тягачів не повинна перевищувати 5 км/ г при таких обставинах: в'їзді, виїзді та русі в цеху; виїзді з бокового проїзду на головний або на дорогу з інтенсивним рухом; русі на поворотах або перехрестях; русі в густому тумані; подаванні транспорту назад.

64

Наближаючись до залізничного переїзду, водій повинен керуватися попереджаючими знаками «Залізничний переїзд», «Стережися поїзда» та іншими, а також вказівками світлофорів, звукових сигналів, інформацією чергового по переїзду. При скупченні машин треба ставати в чергу в один ряд. Не доїжджаючи 10 м до найближчої колії, слід зупинитися, вийти з машини, переконатися, що поблизу поїзда нема. Особливу уважність треба проявляти в темряві або в негоду, коли видимість погіршується (при тумані, заметілі, снігопаді тощо). Під'їжджаючи до переїзду, який охороняється, при закритому шлагбаумі або при червоному світлі необхідно зупинитися не менше ніж за 5 м від шлагбаума. Самовільно піднімати його і переїжджати переїзд без дозволу чергового недопустимо.

Сучасні методи організації та механізації доставки масових вантажів базуються на використанні спеціалізованих транспортних засобів контейнеризації та пакетування. Тільки за допомогою цих засобів можна знизити трудомісткість вантажно-розвантажувальних і транспортних робіт, тобто скоротити час перебування робітників у небезпечних умовах.

Вантажно-розвантажувальні та складські роботи з контейнеризованими та пакетованими вантажами повинні виконуватися із дотриманням вимог, викладених у відповідних розділах Правил з

будови та безпечної експлуатації вантажопідйомних кранів, у главі 7 БНіП ІІІ-4—80* та ГОСТ 12.3.009—76 * (Роботи вантажно-розвантажувальні. Загальні вимоги безпеки).

Контейнери та засоби пакетування, що подаються під навантаження, повинні бути технічно справними, мати маркування з показником номінальної маси брутто і маси тари. їх слід завантажувати матеріалами, виробами та конструкціями повністю, але не більше, ніж дозволяє їхня вантажопідйомність (яка дорівнює різниці номінальних мас брутто і тари).

Вантажі у контейнерах та засобах пакетування розміщують згідно зі схемами їхнього завантаження, щоб виключити можливість зсуву вантажів всередині контейнерів та засобів пакетування і забезпечити рівномірні навантаження на підлогу та тиск на стіни.

Зберігання контейнерів та засобів пакетування як з вантажем, так і без нього повинно здійснюватись на контейнерних (відвантажувальних) майданчиках. Контейнери та засоби пакетування встановлюються рядами у декілька ярусів (допустима кількість ярусів вказується в технічній документації). Контейнерні майданчики слід вивільнити від сторонніх предметів, а взимку — від снігу та льоду і посипати піском.

Рухомий склад автомобільного та залізничного транспорту, що подається під навантаження контейнеризованих та пакетованих матеріалів, виробів і конструкцій, повинен бути вивільнений від залишків вантажів, очищений від бруду, снігу та льоду. З рухомого залізничного складу, крім того, треба зняти раніше використані деталі кріплення, а люки та двері слід замкнути.

При виконанні вантажно-розвантажувальних робіт з контейнеризованими та пакетизованими вантажами не допускається: перебування сторонніх у кузовах автотранспортних засобів і на контейнерних майданчиках у зоні дії вантажопідйомних машин; завантаження та розвантаження контейнерів та засобів пакетування без знімання їх з транспортного засобу; пересування стропальників по контейнерах і пакетах.

Перевезення людей в автотранспортних засобах разом з контейнеризованими та пакетизованими вантажами забороняється. Персонал, який бере участь у вантажно-розвантажувальному і транспортному процесах контейнерної та пакетної доставки будівельних вантажів, повинен бути проінструктований щодо охорони праці відповідальними особами.

У місцях проведення робіт по доставці матеріалів, виробів та конструкцій із застосуванням контейнерів та засобів пакетування повинні бути вивішені плакати з охорони праці.

Для перевезення масових видів конструкцій застосовують колоновози, фермовози. Довгомірні елементи та конструкції (наприклад, ферми) доставляють на тягачах з причепом, який прикріплюється до дишля тягача або на канатних тягах. На тягачі монтують поворотний пристрій з тяговою балкою, за яку канатними тягами тягач з'єднується з причепом. Боковому зміщенню ферм запобігає рама з поперечними балками. Між фермами встановлюються прокладки, і весь пакет ферм додатково обв'язується тросом.

При перевезенні конструкцій автомобільним транспортом на ті частини конструкцій, які виступають за межі транспортного засобу, прикріплюють червоні прапорці, а в темну пору доби або при видимості менше 20 м — запалені ліхтарі. Такі ж сигнали встановлюються на дишель кріплення причепу, якщо він виступає більш як на 1 м. Загальна довжина автопоїзда не повинна перевищувати 20 м при одному причепі і 24 м — при двох. Конструкції, які вкладаються на транспортний засіб, розміщують так, щоб вони не могли зачепити деталі автомашини на поворотах.

Всі габарити трас діючого підприємства слід перевірити (по висоті та горизонталі) для визначення можливостей транспортування довгомірних конструкцій.

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДО ГЛАВИ 14

1.Опишіть способи та схеми безпечного стропування.

2.Які існують вимоги безпеки до складування конструкцій?

3.Укажіть особливості підйому листової сталі при розвантажуванні вагонів.

4.Які заходи безпеки здійснюються при транспортуванні конструкцій на авто-та залізничному транспор-

ті?

65

ГЛАВА 15

ТЕХНІКА БЕЗПЕКИ ПРИ РОБОТІ З ЕЛЕКТРОУСТАНОВКАМИ

15.1. Дія електроструму на організм людини

Виготовлення та монтаж металоконструкції пов'язані з широким використанням електроенергії. Переважна більшість машин та механізмів, застосовуваних на заводах та будівельних майданчиках, працює на електроенергії. Багато ручних інструментів електрифіковано. Електроенергія у великому обсязі витрачається на електрозварювання, на освітлення робочих місць.

Практика показує: в усіх галузях застосування електроенергії мають місце випадки електротравматизму. Проте за статистикою смертельні випадки становлять лише 2,7 % від загальної кількості уражень електрострумом, незважаючи на те, що енергооснащеність народного господарства і побуту весь час зростає. Низький процент смертельних уражень зумовлений постійним проведенням робіт з техніки безпеки.

Згідно з ССБП електробезпека визначається як система організаційних та технічних заходів і засобів, які забезпечують захист людей від шкідливого та небезпечного впливу електроструму, електричної дуги, електромагнітного поля та статичної електрики.

Щоб обрати оптимальний варіант організаційних та технічних заходів і засобів забезпечення захисту робочих місць, потрібно ознайомитись із впливом електроструму на організм людини, визначити допустимі, нешкідливі для нього сили струму та напруги, а також їх залежність від параметрів електроустановки: роду струму, частоти тощо.

Людина потрапляє під вплив електроструму в таких випадках:

під час доторку до струмопровідних частин електроустановки; при наближенні на недопустимо близьку відстань до неізольованих струмоносіїв; після виникнення в електроустановці аварійного режиму; якщо параметри електроустановки не відповідають нормам, наведеним у ГОСТах ,Правилах будови електроустановок і Правилах безпечної експлуатації електроустановок споживачів; при наявності крокової напруги (табл. 15.1).

Таблиця 15.1

Статистика ураження людей електрострумом

	Об'єкти, доторк до яких спричинив ураження	Питома	вага
		електротравм, %
	Відкриті струмопровідні частини, які перебувають під напругою	56
	Провідні частини устаткування, що опинилося під напругою в результаті пошкодження ізо-
	ляції	23
	Струмопровідні частини, які покриті ізоляцією, що втратила належні властивості, або до
	яких доторкнулися предметом з низьким електричним опором	18
	Підлога, стіни, елементи конструкцій, грунту, що потрапили під напругу через аварійне за-
	микання на землю	2
	Електрична дуга	1

Ураження електрострумом поділяють на електричні травми та електричні удари.

Електричні травми — це ураження струмом різних частин тіла чи органів людини у вигляді опіків, електричних знаків, наслідків металізації шкіри, електроофтальмії очей та механічних ушкоджень.

Електричні опіки можуть бути викликані проходженням струму безпосередньо крізь тіло людини, а також впливом електричної дуги на тіло. Розрізняють чотири ступеня опіків: перший — почервоніння шкіри, другий — утворення пузирів, третій — обвуглення шкіри, четвертий - обвуглення та омертвіння тканини. Крім зовнішніх опіків, можуть статися опіки в середині організму, які більш небезпечні.

Електричні знаки — це чітко окреслені плями сірого або блідо-жовтого кольору діаметром 1—5 мм на поверхні шкіри, які утворюються при її сильному контакті з металевими струмопровідними частинами.

Металізація шкіри — це проникнення у верхні шари шкіри дрібних частинок металу, який розплавився під впливом електричної дуги. Одночасно з металізацією шкіри інколи трапляється опік електричною дугою, який майже завжди викликає дуже тяжкі наслідки.

Електроофтальмія очей може статися при короткочасній дії інтенсивного потоку інфрачервоного та ультрафіолетового випромінювання, яке виникає в результаті коротких замикань при роботі в електроустановках під напругою.

Механічні ушкодження можуть статися в результаті взаємодії працюючого з рядом розташованим обладнанням, або в результаті його падіння з висоти, по причині різкого реагування на дію електричного струму.

Електричні удари — це найнебезпечніші ураження струмом, які викликають порушення фізіологічних процесів в організмі людини, ураження всього організму.

Діапазон наслідків цих ударів великий — від легкого, ледь відчутного судорожного скорочення м'язів пальців рук до остаточного припинення роботи серця й легенів. За наслідками розрізняють чотири ступеня електроударів: І — при якому мають місце судорожні скорочення м'язів без втрати свідомості, II — судорожні скорочення м'язів з втратою свідомості, але зі збереженням дихання та роботою серця, III — втрата свідомості і

66

Рис. 15.1. Залежність ступеня ураження людини електрострумом від тривалості t його впливу і сили струму І

порушення серцевої діяльності та (або) дихання, IV—клінічна смерть, тобто відсутність дихання та кровообігу в організмі.

Клінічна (удавана) смерть являє собою перехідний процес від життя до смерті, який настає з моменту припинення діяльності серця й легенів. Клінічна смерть може перейти в біологічну.

Біологічна (справжня) смерть — це необоротне явище, що характеризується припиненням біологічних процесів у клітинах та тканинах організму з розпадом білкових структур. Вона настає після клінічної смерті. Одним з факторів, який сприяє настанню біологічної смерті, є фібриляція серця — хаотичні швидкі та різночасні скорочення волокон серцевого м'яза (фібрили), при яких серце перестає забезпечувати рух крові по судинах, що викликає загибель організму.

15.2. Фактори, які впливають на наслідки ураження електрострумом

Основні фактори, що визначають наслідки ураження,— це силу електроструму, його частота, електричний опір тіла людини, тривалість проходження електроструму, напруга та шлях проходження електроструму крізь тіло. Згідно з ССБП (ГОСТ 12.1.009-76*) вражаючі струми можна умовно поділити на три види: відчутний, що викликає при проходженні крізь тіло людини відчутні розлади ,невідпускний, що спричиняє нездолимі судорожні скорочення м'язів руки, в якій затиснений провідник; фібриляційний, який викликає фібриляцію.

Мінімальні сили електрострумів, що спричиняють відповідні реакції, звуться пороговими. У табл. 15.2 наведено порогові значення перелічених видів струму.

Таблиця 15.2

Порогові сили вражаючих електрострумів

Вид струму	Сила струму, м А
	змінного (при	частоті	постійного
	50—60 Гц)
Відчутний	0,6—1,5		5-7
Невідпускний	10—15		50—80
Фібриляційний	80—100		100—150

Відчутні (відпускні) струми можна вважати умовно безпечними, оскільки вони не викликають негайного ураження. Та коли тривалість проходження таких струмів через тіло людини значна, то можлива втрата здатності управляти м'язами, а в подальшому при відсутності допомоги,— навіть смерть.

При невідпускних струмах людина втрачає можливість без сторонньої допомоги вивільнитися від контакту з частинами установок, які перебувають під напругою. У неї виникають сильні судороги м'язів; подолати їх людина не в змозі, бо невідпускні струми впливають на нервову систему, насамперед припиняючи генерацію біострумів, що управляють всією рухомою системою тіла. Через це людина нездатна відсмикнути руку, якою тримається за струмопровідну частину, відкинути від себе дріт, зійти з нього.

Фібриляційні струми викликають порушення роботи легенів і через 1—2 с від початку проходження струму крізь тіло людини — фібриляцію серця. Частота електроструму значною мірою впливає на ступінь ураження. Найнебезпечніший змінний струм з частотою від 20 до 100 Гц. При частоті менше 20 або більше 100 Гц небезпека ураження струмом помітно знижується. Струми з частотою понад 500 кГц. не мають руйнуючого впливу на тканини і не викликають електричного удару, але можуть спричинити термічні опіки.

При оцінці небезпеки пошкодження від струму необхідно також враховувати електричний опір тіла людини. Цей опір при сухій непошкодженій шкірі коливається в середньому від 3 до 100 кОм. При порушенні цілісності поверхні шкіри опір може знизитися до 500—700 Ом, що, безумовно, підвищує небезпеку ураження. Подібне явище викликається і зволожуванням шкіри водою чи потом, а також забрудненням шкіри. За розрахункове значення опору тіла людини прийнято 1 000 Ом.

Тривалість проходження електроструму крізь тіло люди-

ни впливає на тяжкість ураження, бо з часом сила струму відчутно зростає через зменшення опору тіла і нагромаджуються негативні наслідки дії струму на організм. Короткочасний вплив струму (кілька часток секунди) навіть значної сили (100 мА й більше) може бути порівняно безпечним (рис. 15.1). Підвищення напруги дуже сильно зменшує електричний опір тіла, що пояснюється пошкодженням шкіри. На заводах металоконструкцій трапляються випадки ураження людини струмом напругою від 36 до 65 В, однак найчастіші випадки травматизму при прузі 127, 220, 380 В.

Шлях проходження електроструму крізь тіло людини також має істотний вплив на наслідки травми. Так, якщо на шляху струму опиняються серце, легені, головний мозок, то небезпека ураження дуже велика, оскільки струм впливає безпосередньо на основні органи людини. При проходженні струму іншим шляхом небезпека різко зменшується. Шлях струму

67

залежить від того, якими ділянками тіла потерпілий доторкнувся до струмопровідних частин, адже опір шкіри на різних ділянках неоднаковий.

15.3. Класифікація приміщень за ступенем небезпеки ураження електрострумом

За ступенем небезпеки ураження людей електрострумом приміщення поділяються на три класи. Приміщення без підвищеної небезпеки характеризуються відносною вологістю не більше 75 % і темпера-

турою 5—20 °С, мають підлогу з великим електричним опором, без струмопровідного пилу.

Приміщення з підвищеною небезпекою визначаються наявністю в них однієї з таких умов: підвищеної вологості; струмопровідного пилу; струмопровідної підлоги (металевої, земляної, залізобетонної, цегляної тощо); високої температури; можливості одночасного доторку людини до металоконструкцій будівель, технологічних апаратів, механізмів з одного боку і до металевих корпусів електрообладнання — з другого.

Особливо небезпечні приміщення характеризуються наявністю підвищеної вологості (відносна вологість постійно близька до 100 %-ної, внаслідок чого внутрішні поверхні вкриті конденсатом); їдких парів та газів; одночасно двох і більше ознак підвищеної небезпеки. До цього класу належать також приміщення, де виробляються, обробляються або зберігаються вибухівки і одночасно виділяються пари та пил, які утворюють з повітрям вибухонебезпечні суміші. Сюди ж належать і дільниці, де роботи виконуються на відкритому повітрі або під навісом.

15.4. Крокова напруга

Кроковою напругою прийнято вважати різницю потенціалів точок на поверхні землі, які містяться одна від одної на відстані кроку людини, що дорівнює 0,8 м. Струм у цьому випадку проходить від ноги до ноги.

Причина появи крокової напруги — утворення електричних потенціалів на поверхні грунту в результаті: падіння перервано дроту під напругою на землю, замикання струмопровідних частин на заземлений корпус, пошкодження ізоляції устаткування тощо. В цих випадках струм від частин, що перебувають під напругою проходить у грунт безпосередньо або крізь спеціально передбачений для цього електрод-заземлювач.

Оскільки грунт однорідний та ізотропний, струм розтікається на всі боки рівномірно у напрямі радіусу півсфери. В міру того як подовжується радіус півсфери R, сила струму зменшується і в точці К (рис. 15.2), де R=20 м, сягає мінімального рівня. В точці де провід торкається грунту, сила струму максимальна.

Крокова напруга Uк визначається як напруга між двома точками грунту в зоні розтікання струму, які розташовані одна від одної на відстані кроку а та на які одночасно спираються ступні людини, що йде: Uк=U1—U2. З рис. 15.2 видно, що крокова напруга тим більша, чим ближче до точки доторку О людина перебуває(чим менша відстань х) і чим більша довжина її кроку. Звідси впливають заходи, потрібні, щоб перешкодити ураженню кроковою напругою: необхідно виключити можливість перебування людей в зоні розтікання струму, а якщо це все-таки сталося, то виходити з зони людина повинна маленькими кроками.

15.2. Розподілення крокової напруги на поверхні грунту при замиканні струмопровідного дроту на грунт:

1-гіперболічна крива розподілення; 2 — частина цієї кривої

15.5. Охорона праці при роботі з електроустановками

Щоб зробити безпечною експлуатацію електроустановок, застосовують різноманітні методи, засоби і пристрої. Зокрема, дуже поширене захисне заземлення, тобто навмисне з'єднання з грунтом або його еквівалентом металевих неструмопровідних частин, які можуть перебувати під напругою. Мета захисного заземлення — усунути небезпеку ураження людей електричним струмом під час появи напруги на корпусі («замикання на корпус») або частинах механізмів, які застосовують електрику.

Захисна дія заземлення полягає в тому, щоб зменшити до безпечної силу струму, який проходить крізь людину під час доторку до корпусу машини, що опинилася під напругою. Це досягається завдяки зменшенню потенціалу заземленого устаткування, а також вирівнюванню різниці потенціалів між фундаментом, на якому о стоїть людина, і корпусом заземленого устаткування.

68

Заземлюючий пристрій складається із заземлювачів та заземлюючих провідників. Останні являють собою металеві провідники, що з'єднують заземлені частини електроустановки із заземлювачем.

Для заземлення застосовують природні та штучні заземлювачі. Природні заземлювачі — це металеві конструкції, трубопроводи та устаткування, які надійно з'єднані з грунтом. Проте трубопроводи горючих рідин (фарбопроводи), газів (ацетиленопроводи), а також трубопроводи, вкриті ізоляцією для захисту від корозії, використовувати як заземлювачі забороняється. При достатньому опорі природних заземлювачів штучні не потрібні.

Як штучні заземлювачі застосовують труби діаметром 35—50 мм, кутикову сталь з товщиною поличок не менше 4 мм, довжиною 2,5—3,0 м. Труби та кутики забивають у грунт на глибину 2,5-3,5 м і з'єднують між собою на глибині не менше 0,3 м від поверхні грунту металевими штабами з площею перерізу не менше 48 мм2, У такий спосіб створюється єдиний складний заземлювач (джерело заземлення).

Заземлюючий пристрій повинен мати у багато разів менший електричний опір, ніж найменший опір тіла людини. Разом з тим за діючими нормами заземлюючий пристрій мусить мати достатньо великий опір, щоб стало можливим розтікання струму в грунті. Згідно з вимогами Правил будови електроустановок опір захисного заземлення в будь-яку пору року не повинен перевищувати: 4 Ом - в установках напругою до 1 000 В при потужності джерел струму (генератора або трансформатора) більше 100 кВА; 10 Ом — при потужності джерел струму менше 100 кВА; 0,5 Ом—в установках напругою понад 1 000 В з великими струмами замикання на грунт; не більше 10 Ом — в установках напругою вище 1 000 В з малими струмами замикання на землю.

За способом розміщення заземленого устаткування розрізняють виносні і контурні заземлювачі. Виносні заземлювачі розміщують на деякому віддаленні від устаткування, тому заземлені корпуси зна-

ходяться поза полем розтікання, і людина, котра перебуває поблизу контуру заземлення потрапляє під крокову напругу (рис. 15.3).

Контурні заземлювачі розміщуються по контуру навколо заземлюючого устаткування на невеликій відстані один від одного (рис. 15.4). Поля розтікання заземлювачів накладаються одне на одне Тому будь-яка точка поверхні грунту всередині контуру має велику напругу, внаслідок чого різниця потенціалів між точками всередині контуру невелика. Сила струму, що проходить крізь людину, яка торкається до корпусу, менша, ніж при виносному заземленні.

Рис. 15.3. Виносне заземлення

Для того щоб зменшити можливість потрапляння людини під крокову напругу з різницею потенціалів, небезпечною для життя, прокладають горизонтальні металеві штаби. Останні дещо вирівнюють потенціал, при якому практично неможливо зазнати ураження від крокової напруги.

Рис.15.4. Контурне заземлення

69

Досить часто застосовується занулення — навмисне електричне з'єднання металевих неструмопровідних частин, які можуть опинитися під напругою, з нульовим захисним провідником (рис. 15.5). Таким чином намагаються усунути небезпеку ураження людей струмом під час пробою на корпус. Принцип дії занулення полягає у перетворенні пробою на корпус в однофазове коротке замикання (між фазами та нульовим дротом), щоб викликати струм великої сили, спроможний забезпечити спрацьовування захисту, тобто автоматичне відключення пошкодженої установки від мережі живлення. Засобами захисту можуть бути плавкі запобіжники 3, автоматичні вимикачі тощо. Галузь застосування занулення — трифазна чотирипровідна мережа з напругою до 1 000 В з глухозаземленою нейтралью. Звичайно на заводах металоконструкцій ці мережі мають напруги 380/220 і 220/127 В.

Рис. 15.5. Схема занулення

При зануленні цілковита безпека людини не гарантується, бо в момент короткого замикання в нульовому проводі виникає небезпечна напруга відносно землі. Вона зберігається, поки не спрацює запобіжник або автоматичний вимикач.

Важливе значення мають якість ізоляції електроустановки та її контроль. Якість електроізоляції характеризується насамперед її опором проходженню або стоку струму. Згідно з Правилами будови електроустановок опір ізоляції повинен дорівнювати не менші 1 кОм на 1 В робочої напруги. Так, для звичайної мережі змінного струму 380/220 В опір ізоляції мусить бути не менше 380 кОм.

З плином часу механічні та діелектричні властивості ізоляції погіршуються. Так, механічні пошкодження, утворення тріщин у результаті перегрівів, різких змін температури, зволоження призводять до зменшення опору ізоляції і пробоїв на металеві частини установок, які в нормальних умовах під напругою не перебувають. Тому обов'язково передбачаються профілактичні випробування, що зводяться до вимірювань опору ізоляції під час приймання електрообладнання та електроустановок після монтажу і ремонту, а також періодично в процесі експлуатації.

Для мереж з напругою до 1 000 В найпоширенішим видом періодичного контролю стану ізоляції є виміри її опору мегомметром. Ізоляція вважається задовільною, якщо її опір на відрізку мережі між двома запобіжниками становить не менше 0,5 МОм.

На практиці застосовуються такі види ізоляції: робоча — електрична ізоляція струмопровідних частин електроустановки, яка забезпечує її нормальну роботу і захист від ураження струмом; додаткова — електрична ізоляція, що передбачається додатково до робочої ізоляції для захисту від ураження струмом у випадку пошкодження робочої ізоляції; подвійна — електрична ізоляція, яка складається з робочої та додаткової.

Найпростіша додаткова ізоляція — це шар ізоляційного матеріалу на металевих корпусах та ручках елек-

трообладнання.
Більш досконалий спосіб — виготовлення корпусу електроінструменту
з ізолюючого матеріалу (наприклад, пластмаси). Такий корпус одночасно є
каркасом електроінструменту (рис. 15.6); тому коли ламається каркас, то по-
рушується й розташування части - і електроінструмент не може працювати.
Важливим заходом є забезпечення недоступності струмопровідних
частин. Недоступність забезпечується установкою загороджень, блокуван-
ням і розміщенням струмопровідних частин у важкодоступному місці. Заго-
родження можуть бути суцільні або сітчасті з розміром чарунки 25Х25 мм.
Суцільні загородження у вигляді кожухів та кришок застосовують в електро-
установках напругою до 1 000 В. Зняти таке загородження можна, тільки піс-
ля вимикання струму (за допомогою блокувальних пристроїв). В окремих	Рис. 15.6. Електродриль з подвійною
випадках кришки, закріплені на шарнірах, закриваються на замок (засувку),
який можна відкрити тільки ключем або спеціальним інструментом.	ізоляцією:
Суцільні або сітчасті загородження використовують у сухих приміщен-	1 — корпус: 2 — електродвигун; 3 — редуктор:
нях при напрузі понад 65 В, у вогких — при напрузі понад 36В і в особливо	4 — ізолююча вставка; 5 — додаткова ізоляція;
вогких — при напрузі понад 12 В.	6 — вимикач

70